litceysel.ru
добавить свой файл
1 2

Правові питання забезпечення якості


Нові закони України в сфері технічного регулювання



Нові закони України в сфері технічного регулювання


Закон України «Про стандартизацію»


Закон України «Про стандартизацію» підписано Президентом України 17 травня 2001 року №2408-ІІІ. Цей Закон встановлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні і спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері.


Закон України “Про стандартизацію”






У статті 1 закону наведені основні терміни та їх визначення:


стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеню відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву;

міжнародна стандартизація - стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь, у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;

регіональна стандартизація - стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь, у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

національна стандартизація - стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни;

орган стандартизації - орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів;


нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття, як “стандарт”, “кодекс усталеної практики” та “технічні умови”;

консенсус - загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору;

стандарт - документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу;

міжнародний та регіональний стандарти – стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації;

національні стандарти – державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів;

кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом;

технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст.

Стаття 2 визначає сферу дії Закону. Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів і поширюється на суб'єкти господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

Відзначено, що дія цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється відповідними законами.

Як зазначено у статті 3 Закону “Про стандартизацію” законодавство України у сфері стандартизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.


Стаття 4 наводить об'єкти стандартизації, якими є продукція, процеси та послуги (далі - продукція), зокрема, матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.


З метою та основними принципами державної політики у сфері стандартизації знайомить стаття 5 Закону. Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.


Основні принципи державної політики у сфері стандартизації:


  • забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

  • відкритості та прозорості процедур розроблення й прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

  • доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

  • відповідності стандартів законодавству;

  • адаптації до сучасних досягнень науки й техніки з урахуванням стану національної економіки;
  • пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;


  • дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

  • участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.


Суб'єкти стандартизації представлені у статті 6 другого розділу “Організація стандартизації". Суб'єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

рада стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.


Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Основні його функції перелічені у статті 7 Закону:

забезпечення реалізації державної політики у сфері стандартизації;

вживання заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

встановлення правил розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживання заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпраця у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

формування програми робіт із стандартизації та координація її реалізації;

прийняття рішень щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначення їх повноваження та порядок створення;

організація створення і ведення національного фонду нормативних документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

організація надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

Зазначено, що центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України та вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Стаття 8 містить положення про Раду стандартизації. Рада стандартизації (далі - Рада) є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.


Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України. Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується на паритетних засадах із представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

Основною функцією Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як національного стандарту;

проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;


програм робіт із стандартизації.

Відмічено, що Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з питань, що належать до її компетенції;

залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій;

вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

11 квітня 2002 р. прийнята ПОСТАНОВА КМУ № 484 Про Раду стандартизації,

якою затверджено Склад Ради та Положення про Раду стандартизації

Рада стандартизації (далі — Рада) є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України, утвореним з метою налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами виконавчої влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

У своїй діяльності Рада керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Основним завданням Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:


  • створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх діяльності;

  • прийняття міжнародного, регіонального або іншого стандарту як національного;

  • проведення експертизи проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

  • програм (планів) робіт із стандартизації.

Рада відповідно до покладених на неї завдань:

  • розглядає комплексні питання розвитку стандартизації, впровадження стандартів;
  • оцінює рівень та достатність нормативного забезпечення національних, державних, галузевих програм економічного та науково-технічного розвитку;


  • аналізує застосування стандартів та сприяє їх впровадженню у виробничу сферу;

  • розробляє пропозиції щодо пріоритетних напрямів застосування європейських і міжнародних стандартів, забезпечення їх впровадження в усіх секторах економіки з метою підвищення конкурентоспроможності продукції українських виробників у традиційних галузях експорту, просування товарів на зовнішні ринки;

  • розглядає питання відповідності діяльності у сфері стандартизації всіх її учасників вимогам Угоди про технічні бар’єри в торгівлі та Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів Світової організації торгівлі, завданням інтеграції до Європейського Союзу;

  • готує пропозиції щодо вдосконалення організації експертизи проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

  • розглядає звернення суб’єктів господарювання та громадян стосовно проблемних питань у сфері стандартизації, зокрема недотримання вимог щодо добросовісної конкуренції товарів і послуг на внутрішньому ринку, гальмування технологічного оновлення виробництва та підвищення рівня його продуктивності, обмеження діяльності технічних комітетів стандартизації, стримування впровадження європейських і міжнародних стандартів за наявності потреб у цьому національної економіки тощо.

Рада має право:

  • одержувати від органів виконавчої влади інформацію з питань, що належать до її компетенції;

  • залучати в разі потреби в установленому порядку до роботи в ній працівників органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій;

  • вносити до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції з питань, що належать до її компетенції;
  • утворювати консультативні комітети (комісії) для розгляду питань, що належать до її компетенції.


Рада формується на паритетних засадах у складі представників органів виконавчої влади та суб’єктів господарювання, Національної академії наук, галузевих академій наук, відповідних громадських організацій. Діяльність Ради базується на принципах відкритості та гласності.

Раду очолює Віце-прем’єр-міністр України. Заступник голови і секретар Ради обираються на засіданні Ради. Члени ради беруть участь у її роботі на громадських засадах.

Організаційною формою роботи Ради є засідання, які скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на півроку. Засідання Ради проводить її голова, а у разі його відсутності — заступник голови. Засідання Ради вважається правоможним, якщо на ньому присутня більшість її членів.

Рішення Ради приймається простою більшістю голосів присутніх на засіданні.

Члени Ради, які не змогли взяти участь у її засіданні, подають свої пропозиції у письмовій формі для врахування при голосуванні.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

Рада провадить свою діяльність за планами, що затверджуються її головою.

Рішення Ради оформляються прото­колом і мають рекомендаційний характер.

Організаційне та інформаційне забезпечення роботи Ради здійснює Держстандарт.

Рада має бланк із своїм найменуванням.

У статті 9 описані основні вимоги до Технічних комітетів стандартизації. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.


Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати. Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.


У статті 10 зазначені інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:


  • розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

  • подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття, як національних стандартів, міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;

  • представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов'язання, які передбачені відповідними положеннями цих організацій;

  • створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;
  • видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;


  • інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами.

Заінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандартизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони, визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Стаття 11 розділу третього “Стандарти та їх застосування” стосується розроблення, прийняття, перевірки, внесення змін та перегляду стандартів.

Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

  • національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

  • стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об’єкт стандартизації може бути об’єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об’єкт.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт із стандартизації (далі - програма), яка включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та розміщується в інформаційних мережах.


Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб'єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та припинення дії національних стандартів, які встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні передбачати:


  • критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;

  • критерії визначення розробників національних стандартів;

  • визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;

  • механізм апеляції;

  • інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його опублікування;

  • ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх заінтересованих сторін.

Зазначено, що під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Вимагається, щоб перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця, було опубліковано наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту визначено як опублікування національного стандарту, що ґрунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.


Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних і регіональних стандартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації відповідно до цього Закону. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п’ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації подають пропозиції про перегляд, зміни чи скасування стандартів до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Перегляд, в результаті якого розроблюється новий національний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту здійснюється у порядку встановленому для розроблення стандартів.

Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації у разі припинення випуску продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення, схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб’єкта стандартизації відповідно до цього Закону.

Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.

Порядок застосування стандартів наведено у статті 12 Закону.


Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Стандарти можуть застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах.

Перелічені випадки, коли застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'язковим:

  • для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;
  • для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;


  • для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

  • для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.

Відзначено, що міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.

Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього виробу даного виду продукції.

Стаття 13 стосується застосування стандартів у технічних регламентах та інших нормативно-правових актах. Зазначено, що технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють обов'язкові вимоги щодо:

  • захисту життя, здоров'я та майна людини;

  • захисту тварин, рослин;

  • охорони довкілля;

  • безпеки продукції, процесів чи послуг;

  • запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;

  • усунення загрози для національної безпеки.

У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших нормативно-правових актах зазначається, чи є дотримання певних стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих документів. Вимагається, щоб виробник чи постачальник довів, що продукція, вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.

У разі виникнення об’єктивних перешкод для застосування певних обов'язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник продукції зобов'язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. Одночасно виробник може звернутися до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації з пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення відповідних змін до цього стандарту, або з обґрунтованим клопотанням про надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від зазначених обов'язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вивчає обґрунтованість звернення виробника, проводить у разі потреби необхідні експертизи і за наявності підстав після погодження із відповідним центральним органом виконавчої влади, що здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його дії.


У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами або іншими нормативно-правовими актами України, дозволяється застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламентів або інших нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Особи, винні в порушенні законодавства у сфері стандартизації, несуть відповідальність згідно з законами України.

Стаття 14 регламентує застосування знаку відповідності національним стандартам. Національний знак відповідності продукції національним стандартам - знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації має право встановлювати знак відповідності продукції національним стандартам. Опис та правила застосування нацiонального знака вiдповiдностi продукції національним стандартам встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації

Відповідність продукції національним стандартам добровільно підтверджується у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Положення статей розділу четвертого Закону стосуються інформаційного забезпечення, видання, розповсюдження та права власності на стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови.

Стаття 15 регламентує право власності держави на національні стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та каталоги. Від імені держави права власника на ці документи здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. При чому право власності на інші стандарти, створені іншими суб’єктами стандартизації, належить тим суб’єктам, за кошти яких вони створені або яким воно передано в установленому законом порядку.


Національні стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та каталоги видає, перевидає та розповсюджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.


Наказом Держстандарту України від 4 квітня 2002 року №207 затверджено ПОЛОЖЕННЯ про виготовлення та розповсюдження копій нормативних документів

Положення про виготовлення та розповсюдження копій нормативних документів (надалі – Положення) розроблено відповідно до статті 15 Закону „Про стандартизацію”.

Це Положення встановлює порядок виготовлення та розповсюдження копій нормативних документів. Вимоги цього Положення не відносяться до нормативних документів, що вперше видані типографським способом.

У цьому Положенні терміни вживаються у такому значенні:


  • нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Згідно зі статтею 15 Закону України „Про стандартизацію” це Положення стосується національних стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів, каталогів, а також міждержавних нормативних документів;

  • копія нормативного документу (далі - копія) – автентичне відтворення зображення нормативного документу в цілому, або його частини на паперовому або магнітному носії, у вигляді окремого документу чи у складі збірок нормативних документів, або інших групувань, що включають нормативні документи, рекомендації, нормативно-правові акти, наукові статті тощо;

  • Генеральний агент - особа, уповноважена Держстандартом на інформаційне

забезпечення в галузі стандартизації, кодифікації, метрології та оцінки відповідності;

- Агент – особа, якій згідно з цивільно-правовою угодою Генеральним агентом делегується право на виготовлення та розповсюдження копій.

Вимоги цього Положення є обов’язковими для Генерального агента.


Генеральний агент має право делегувати повноваження на виготовлення та розповсюдження копій іншій особі- Агенту. Генеральний агент несе відповідальність за діяльність Агента в частині дотримання та збереження ним прав держави щодо нормативних документів, визначених в цьому положенні, виготовлення та розповсюдження копій цих нормативних документів.

Генерального агента не обмежено у вибірі осіб, які можуть бути його Агентами. Ними можуть бути Державні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України (далі – ДЦСМС) або інші особи незалежно від форми їх власності, підпорядкування, місця розташування, які є суб’єктами підприємницької діяльності.

Для виготовлення копій використовуються оригінали Головного фонду нормативних документів та офіційні актуалізовані видання Держстандарту.

Копії виготовляються на паперовому або магнітному носіях.

Генеральний агент зобов»язаний створити та вести робочу базу даних копій (далі-Робоча база даних). Робоча база даних є автоматизованою інформаційно – пошуковою системою, призначеною для введення, зберігання, актуалізації та надання офіційних, повнотекстових нормативних документів телекомунікаційними мережами. Робоча база може бути єдиною або складатися з кількох окремих баз даних з визначеним окремо для кожної бази даних порядком доступу та видом надання інформаційного ресурсу. Робоча база повинна мати пошуковий апарат та повнотекстові відображення нормативних документів у “незмінних” форматах файлів.

Робоча база даних повинна мати інтерфейс доступу до неї відаллених користувачів.

Вимоги Генерального агента до інформаційних систем та баз даних копій Агентів повинні враховувати умови цього положення та містити мінімальні вимоги, необхідні для проведення Агентом робіт згідно делегованому йому праву.

Копії на паперовому носії виготовляються:

  • безпосередньо копіюванням з оригіналу нормативного документу;


  • шляхом автоматичного машинного друку з копії документу на магнітному носії;

  • друкуванням з Бази даних або інформаційної системи Агента.

Копії на мігнітному носії виготовляються шляхом сканування з нормативного документу. Копії на магнітному носії можуть зберігатися у вигляді окремого документу або у структурі (складі) бази даних.

Копія на паперовому носії повинна містити ознаки за якими можливо було б відрізнити офіційну копію від підробленої (неофіційної копії), яку виготовив не Генеральний агент (агент) з екземпляру нормативного документу, статус якого та чинність невідомі.

Магнітний носій копії у електронному вигляді, або відповідний документ на інформаційну систему чи базу даних, які містять копії у електронному вигляді, повинні мати ознаки відповідно до яких можливо відрізнити офіційну копію від підробленої (неофіційної) копії.

Генеральний агент зобов”язаний довести до відома Держстандарту ознаки за якими можливо ідентифікувати копію на паперовому носії та у електронному вигляді, як офіційну. Генеральний агент зобовязаний негайно інформувати Держстандарт про всі зміни ідентифікаційних ознак.

У разі невідповідності наявних ознак на копії ідентифікаційним ознакам офіційної копії, така копія вважається не дійсною.


На виконання положень Закону України „Про стандартизацію” та з метою вдосконалення інформаційного забезпечення нормативними документами у сфері стандартизації, сертифікації та акредитації, права власника на які, від імені держави, здійснює Держстандарт видано Наказ Держстандарта України від 04 квітня 2002 року №207 Про уповноваження УкрНДІССІ щодо виконання функцій Генерального агента.

Згідно наказу повноваження на виконання обов’язків Генерального агента з інформаційного забезпечення користувачів в галузі стандартизації, кодифікації, метрології та оцінки відповідності надається Українському науково–дослідному інституту стандартизації, сертифікації та інформатики.



Видання і розповсюдження документів міжнародних (регіональних) організацій із стандартизації, членом яких є Україна, здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації та інші суб’єкти стандартизації на підставі положень цих організацій.

Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражувати і розповсюджувати як офіційні видання будь-які стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи, крім випадків передбачених законом.

У разі відтворення чи розповсюдження стандарту, кодексу усталеної практики, технічних умов без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи суб’єкт стандартизації не несе відповідальності за невідповідність тексту розповсюджуваного документа його офіційному тексту чи за наслідки, спричинені застосуванням розповсюджуваного документа.

Суб’єкт стандартизації має право на відшкодування збитків, завданих йому несанкціонованим розповсюдженням стандарту, кодексу усталеної практики, технічних умов, відповідно до закону. Порядок видання та розповсюдження технічних регламентів встановлюється законом.

Надання інформаційних послуг регламентовано положеннями статті 16. Інформаційні послуги надаються шляхом опублікування офіційних текстів стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх розповсюдження інформаційними мережами в ініціативному порядку та на замовлення.


Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації через національний інформаційний фонд нормативних документів та національний центр міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO забезпечує інформацією вітчизняних та іноземних користувачів.

Для інформаційного забезпечення користувачів центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує формування каталогу нормативних документів у сфері стандартизації на національному рівні, встановлює правила його створення та ведення.

Суб’єкт стандартизації, відповідальний за розроблення і схвалення стандартів, які можуть створити технічні бар'єри у торгівлі, надає відповідну інформацію центральному органу виконавчої влади у сфері стандартизації, який через міжнародну інформаційну мережу ISONET WTO надає цю інформацію користувачам у строки, встановлені кодексом усталеної практики стандартизації.


Міжнародне співробітництво у сфері стандартизації регламентується положеннями розділу п”ятого “Міжнародне співробітництво”. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації відповідно до закону представляє інтереси України в міжнародних організаціях із стандартизації, вживає заходів щодо адаптації законодавства України у сфері стандартизації до законодавства Європейського Союзу, здійснює співробітництво в цій сфері з відповідними органами інших країн, приймає рішення про приєднання до міжнародних (регіональних) систем стандартизації, укладає договори про співробітництво та здійснення робіт у сфері стандартизації (стаття 17).

Якщо мiжнародним договором, згода на обов'язковiсть якого надана Верховною Радою України, встановлено iншi норми, нiж тi, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми мiжнародного договору.

Вимоги до фінансування робіт із стандартизації викладені у розділі шостому Закону. Зазначено, що роботи із стандартизації фінансуються замовниками цих робіт.

Згідно положень статті 18 джерелами фінансування є:


  • кошти Державного бюджету України;

  • кошти, передбачені на виконання програм і проектів;

  • кошти суб’єктів господарювання;

  • кредити банків;

  • інші кошти, передбачені законом.

Витрати підприємств, пов'язані з розробленням стандартів, відносяться до витрат на науково-технічне забезпечення їх господарської діяльності. Витрати на роботи із стандартизації бюджетних установ та організацій відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.

Замовниками робіт із стандартизації за кошти Державного бюджету України є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством покладено відповідальність за технічне регулювання у визначених сферах діяльності. Замовлення робіт із стандартизації за кошти Державного бюджету України, в тому числі на державне оборонне замовлення, здійснюється без проведення торгів (конкурсів, тендерів).


Кошти, одержані від реалізації національних, регіональних і міжнародних стандартів, спрямовуються виключно на виконання робіт із стандартизації, розвиток науково-технічної бази (стаття 19).


Прикінцевими положеннями Закону передбачено Кабінету Міністрів України протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом:


  • внести до Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

  • прийняти нормативно-правові акти, що випливають з цього Закону;

  • забезпечити приведення власних нормативно-правових актів, а також нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність з нормами цього Закону;

  • визначити порядок та терміни дії галузевих стандартів та прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР.

Зазначено, що державні та інші стандарти є чинними до припинення їх дії або до прийняття відповідних стандартів, згідно з вимогами цього Закону.

Вимоги державних та інших стандартів, обов'язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання.

До приведення законодавства у вiдповiднiсть з цим Законом законодавчi та iншi нормативно-правовi акти застосовуються в частинi, що не суперечить цьому Закону.


Закон України “Про пiдтвердження вiдповiдностi”


Цей Закон визначає правовi та органiзацiйнi засади пiдтвердження вiдповiдностi продукцiї, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технiчної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi.


Закон України “Про пiдтвердження вiдповiдностi”












У Статті 1 наведені основнi термiни, які вживаються у цьому законі та їх визначення:

продукцiя - будь-який вирiб, процес чи послуга, що виготовляється, здiйснюється чи надається для задоволення суспiльних потреб;

виробник - юридична або фiзична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, вiдповiдальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукцiї незалежно вiд того виконуються зазначені операцiї самою цiєю особою чи вiд її iменi;

система якості – сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керівництва якістю та її відповідність встановленим вимогам;

система управління якістю – сукупність органів і об’єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних і інформаційних засобів під час управління якістю продукції;

система управління довкіллям – сукупність організаційної структури, діяльності та відповідних ресурсів і методів для формування, здійснення, аналізу і актуалізації екологічної політики;

постачальник - юридична або фiзична особа - суб'єкт пiдприємницької дiяльностi, яка вводить в обiг продукцiю чи безпосередньо бере в цьому участь;

пiдтвердження вiдповiдностi - дiяльнiсть, наслiдком якої є гарантування того, що продукцiя, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал вiдповiдають встановленим законодавством вимогам;

декларування вiдповiдностi - процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа (далi - виробник) пiд свою повну вiдповiдальнiсть документально засвiдчує, що продукцiя вiдповiдає встановленим законодавством вимогам;


сертифiкацiя - процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку, орган документально засвiдчує вiдповiднiсть продукцiї, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам;

випробувальна лабораторiя - лабораторiя, яка проводить технічні операції, що полягають у визначенні однієї чи декількох характеристик даної продукції згідно з встановленою процедурою;

сертифiкат вiдповiдностi - документ, який пiдтверджує, що продукцiя, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал вiдповiдає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа визначеного законодавством;

декларацiя про вiдповiднiсть - документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантiя вiдповiдностi продукцiї вимогам встановленим законодавством;

аудитор з сертифікації - особа, яка має відповідну кваліфікацію, теоретичну і практичну підготовку, необхідну для проведення одного або кількох видів робіт з сертифікації, і атестована в установленому порядку та занесена до відповідного реєстру;

технiчний регламент з пiдтвердження вiдповiдностi - нормативно-правовий акт, затверджений Кабiнетом Мiнiстрiв України, в якому мiстяться опис видiв продукцiї, що пiдлягає обов'язковому пiдтвердженню вiдповiдностi, вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкiлля, процедури пiдтвердження вiдповiдностi цим вимогам, правила маркування i введення продукцiї в обiг;

свiдоцтво про визнання вiдповiдностi - документ, що засвiдчує визнання iноземних документiв про пiдтвердження вiдповiдностi продукцiї вимогам, встановленим законодавством України;

введення продукцiї в обiг – виготовлення або ввезення на митну територію України продукції з наступною самостійною або опосередкованою її реалізацією на території України;


законодавчо регульована сфера - сфера, в якiй вимоги до продукції та умови введення її в обiг регламентуються законодавством;

законодавчо нерегульована сфера - сфера, в якiй вимоги до продукції та умови введення її в обiг не регламентуються законодавством.

Цей Закон регулює вiдносини, що виникають у процесі пiдтвердженням вiдповiдностi продукцiї, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством України i поширюється на виробникiв та постачальникiв продукцiї незалежно вiд форми власностi і видiв дiяльностi, на органи з сертифiкацiї, випробувальнi лабораторiї, а також відповідні органи державної влади (стаття 2).









У статті 5 Закону представлені основні принципи державної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi:


  • координацiя дiй органiв виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;

  • неупередженість, прозорість та доступність процедур пiдтвердження вiдповiдностi;

  • застосування з урахуванням iснуючої мiжнародної практики способiв пiдтвердження вiдповiдностi залежно вiд потенцiйного ризику;

  • забезпечення iдентичних процедур пiдтвердження вiдповiдностi продукції вiтчизняного та iноземного походження;

  • гармонiзацiя національних нормативно-правових актiв з пiдтвердження вiдповiдностi з мiжнародними та європейськими;

  • сприяння розвитку сфери пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо нерегульованiй сферi;
  • дотримання вимог щодо конфiденцiйностi iнформацiї, отриманої в результатi робiт з пiдтвердження вiдповiдностi;


  • забезпечення повного та всебiчного iнформування з питань пiдтвердження вiдповiдностi всiх заiнтересованих сторiн.

Згідно повноважень органiв виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, викладених у статті 6 Закону:

Кабінет Міністрів України у сфері підтвердження відповідності :

  • забезпечує здійснення державної політики у сфері підтвердження відповідності;

  • визначає центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання у відповідних сферах діяльності;

  • визначає центральні органи виконавчої влади, на які покладається розроблення технічних регламентів;

  • затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;

  • укладає міжнародні угоди у сфері підтвердження відповідності, приєднання України до міжнародних (регіональних) систем сертифікації.

Спецiально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi:

  • бере участь у формуваннi державної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi;

  • забезпечує проведення єдиної державної технiчної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi;

  • готує пропозицiї щодо укладання мiжнародних угод у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, приєднання України до мiжнародних (регіональних) систем сертифiкацiї, приймає рiшення про порядок визнання результатiв робiт, проведених органами з сертифiкацiї iнших країн;

  • координує дiяльнiсть центральних органiв виконавчої влади у визначених сферах діяльності з пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері;
  • органiзовує розроблення проектів нормативно-правових актiв, що встановлюють загальнi вимоги та правила процедури пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованiй сферi;


  • надає методологiчну допомогу центральним органам виконавчої влади у розробленні проектiв законiв, iнших нормативно-правових актiв з пiдтвердження вiдповiдностi, у тому числі технiчних регламентів;

  • узгоджує розробленi центральними органами виконавчої влади технiчнi регламенти з пiдтвердження вiдповiдностi що подаються на затвердження Кабiнету Мiнiстрiв України;

  • органiзовує ведення державного реєстру уповноважених органiв з сертифiкацiї та встановлює порядок надання ними iнформацiї, що стосується виданих сертифiкатiв вiдповiдностi та свiдоцтв про визнання вiдповiдностi;

  • органiзовує пiдготовку та атестацiю аудиторiв з сертифiкацiї;

  • органiзовує ведення національного фонду нормативно-правових актiв з питань пiдтвердження вiдповiдностi;

  • здiйснює iнформацiйне забезпечення з питань пiдтвердження вiдповiдностi.

Центральні органи виконавчої влади, на які покладені функції технiчного регулювання у визначених сферах дiяльностi:

  • готують пропозицiї щодо уповноваження органiв з сертифiкацiї на проведення робiт з пiдтвердження вiдповiдностi у законодавчо регульованiй сферi;

  • беруть участь у розробленні проектiв технiчних регламентів з пiдтвердження вiдповiдностi та інших нормативно-правових актiв у цій сфері;

  • органiзовують пiдготовку та пiдвищення квалiфiкацiї фахiвцiв з пiдтвердження вiдповiдностi.

Центральний орган виконавчої влади з питань економiки:
  • за погодженням iз спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi та з центральними органами виконавчої влади, на які покладені функції технiчного регулювання у визначених сферах дiяльностi, уповноважує органи з сертифiкацiї (далі - уповноваженi органи з сертифiкацiї) на проведення робiт з пiдтвердження вiдповiдностi у законодавчо регульованiй сферi;


  • органiзовує нагляд за проведенням робіт з підтвердження відповідності уповноваженими органами з сертифiкацiї.

Положення статті 7 наголошують на те, що Процедура пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованiй сферi є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифiкацiї.


Пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо нерегульованiй сферi здiйснюється на добровiльних засадах. Вiдповiдність продукцiї вимогам, встановленим законодавством, засвiдчується декларацiєю про вiдповiднiсть або сертифiкатом вiдповiдностi.

Стаття 8 стосується вимог до використання Національного знаку відповідності. Національний знак відповідності - знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї. Опис та правила застосування нацiонального знака вiдповiдностi встановлюються Кабінетом Міністрів України.




29 листопада 2001р. прийнята Постанова КМУ N1599 Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності. Відповідно до постанови:


  • Національний знак відповідності засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї.

  • Знак відповідності наноситься тільки на ті види продукції, опис яких міститься в технічних регламентах з підтвердження відповідності. При цьому нанесення знака відповідності є обов'язковим.

  • У разі підтвердження уповноваженим органом із сертифікації відповідності продукції поряд із знаком відповідності наноситься ідентифікаційний номер цього органу згідно з державним реєстром таких органів.

  • Знак відповідності наноситься на продукцію безпосередньо її виробниками.
  • Знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо. Місце та cпосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції.


  • Дозволяється використовувати зображення знака відповідності у рекламі позначеної ним продукції.


Національний знак відповідності (далі - знак відповідності) має форму незамкненого з правого боку основного кола, усередині якого вміщено стилізоване зображення трилисника.




Від виробника вимагається наносити нацiональний знак вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері на продукцiю, вiдповiднiсть якої вiн засвiдчив декларацiєю. У разі підтвердження відповідності продукції уповноваженим органом з сертифікації до національного знаку відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу.


Законодавчо регульована сфера.

Процедура пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованiй сферi для окремих видiв продукцiї, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкiлля, запроваджується технiчними регламентами з пiдтвердження вiдповiдностi (ст. 9).

Із введенням в дію технiчних регламентів з пiдтвердження вiдповiдностi спецiально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері пiдтвердження вiдповiдностi офiцiйно публiкує перелiк національних стандартiв, добровiльне застосування яких може сприйматись як доказ вiдповiдностi продукцiї вимогам технiчних регламентів. Виробник чи постачальник також має право пiдтвердити вiдповiднiсть продукцiї вимогам технiчних регламентів iншими, нiж вiдповiднiсть стандартам, шляхами, передбаченими цими регламентами.

13 березня 2002 р. прийнята Постанова Кабінету Міністрів України N 288 «Про затвердження переліків центральних органів виконавчої влади, на які покладаються функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності та розроблення технічних регламентів

Відповідно до статті 10 закону виробник забезпечує пiдтвердження вiдповiдностi та складає декларацiю про вiдповiднiсть, якщо це встановлено технiчним регламентом з пiдтвердження вiдповiдностi на цей вид продукції. Якщо виробник не є резидентом України, вiн призначає в установленому законодавством порядку уповноважену особу - резидента України для пiдтвердження вiдповiдностi. Форма, змiст та строк зберiгання декларацiї про вiдповiднiсть встановлюються технiчним регламентом з пiдтвердження вiдповiдностi.


Виробник зобов’язаний надавати органам, що здiйснюють державний нагляд у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, декларацiю про вiдповiднiсть та документацiю, що пiдтверджує декларовану вiдповiднiсть протягом встановленого законодавством строку їх зберігання.

Сертифiкацiя в законодавчо регульованiй сферi провадиться згiдно з вимогами технiчних регламентів з пiдтвердження вiдповiдностi. За результатами проведення сертифiкацiї у разi позитивного рiшення уповноваженого органу з сертифiкацiї заявниковi видається сертифiкат вiдповiдностi, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності.

Уповноваженi органи iз сертифiкацiї




здійснюють процедури підтвердження відповідності

ведуть реєстри виданих сертифiкатiв вiдповiдностi, свiдоцтв про визнання вiдповiдностi

подають iнформацiю про видані сертифікати та свiдоцтва про визнання вiдповiдностi

до державного реєстру



Пiдтвердження вiдповiдностi здiйснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами iз сертифiкацiї будь-якої форми власності, якi уповноваженi на здiйснення цієї дiяльностi в законодавчо регульованiй сферi. Уповноваженими органами iз сертифiкацiї можуть бути виключно резиденти України.

Уповноваженi органи iз сертифiкацiї ведуть реєстри виданих сертифiкатiв вiдповiдностi, свiдоцтв про визнання вiдповiдностi та подають в установленому порядку iнформацiю про них до державного реєстру сертифiкатiв вiдповiдностi та свiдоцтв про визнання вiдповiдностi.

Уповноваженi органи iз сертифiкацiї мають право укладати за погодженням iз спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi угоди про взаємне визнання результатiв робiт з пiдтвердження вiдповiдностi з уповноваженими органами iнших країн.


Вимоги до уповноважених органiв iз сертифiкацiї та порядок надання їм повноважень встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Порядок надання органам із сертифікації повноважень на проведення робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. N 376.

Згідно з цим Порядком органам із сертифікації надаються повноваження на проведення робіт з підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу конкретним технічним регламентам з підтвердження відповідності.

Орган із сертифікації може отримати повноваження за умови,

якщо він:


  • є юридичною особою - резидентом України;

  • акредитований в порядку, встановленому Законом України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності;

  • не провадить діяльність, у тому числі консультативну, пов'язану з розробкою, виготовленням, продажем, технічним обслуговуванням, ремонтом, зберіганням, утилізацією продукції, розробкою систем якості (систем управління якістю), систем управління довкіллям, що є об'єктом підтвердження відповідності;

  • має аудиторів, які атестовані у встановленому законодавством порядку та працюють на постійних умовах, у кількості, достатній для виконання робіт з підтвердження відповідності;

  • не використовує частково або повністю фінансові та матеріальні ресурси розробників, виробників (постачальників) продукції;

  • має власну систему управління якістю;

  • має необхідне інформаційно-технічне забезпечення робіт з підтвердження відповідності;
  • має власні випробувальні лабораторії (центри) для проведення випробування продукції, зазначеної в технічному регламенті з підтвердження відповідності, та/або уклав відповідні угоди з іншими акредитованими органами з оцінки відповідності;


  • має досвід проведення робіт із сертифікації продукції не менше трьох років;

  • має фонд нормативних документів та нормативно-правових актів за напрямами діяльності у сфері підтвердження відповідності у контрольованому стані;

  • веде реєстр виданих сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання;

  • має страховий фонд (страхову угоду) або кошти у розмірі, достатньому для відшкодування у встановленому законодавством порядку фізичним чи юридичним особам збитків, заподіяних внаслідок провадження ним діяльності як уповноваженого органу із сертифікації;

  • гарантує нерозголошення конфіденційної інформації, отриманої під час виконання робіт з підтвердження відповідності.



Обов'язки виробникiв продукцiї, яка пiдлягає пiдтвердженню вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері:

  • сприяти проведенню всiх процедур пiдтвердження вiдповiдностi, встановлених для конкретного виду продукцiї;

  • наносити на продукцiю нацiональний знак вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері;

  • компенсувати споживачам продукцiї завданi їм збитки в разi виявлення невiдповiдностi продукцiї вимогам, зазначеним у декларацiї про вiдповiднiсть та/або сертифiкатi вiдповiдностi чи свiдоцтвi про визнання вiдповiдностi.

Обов'язки постачальникiв продукцiї, яка пiдлягає пiдтвердженню вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері:

  • реалiзовувати продукцiю за умови наявностi копiї сертифiката вiдповiдностi та/або копiї декларацiї про вiдповiднiсть чи копiї свiдоцтва про визнання вiдповiдностi, в порядку визначеному законодавством;
  • припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.


Державний нагляд за дотриманням вимог з пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованій сферi здiйснюється в порядку, встановленому законодавством.

Порядок оскарження дiй уповноважених органiв регламентує стаття 15 закону. Особа, яка є заявником з пiдтвердження вiдповiдностi, може оскаржити дiї та рiшення уповноваженого органу з сертифiкацiї шляхом подання скарги до апеляційної комісії або в судовому порядку. Скарги розглядаються апеляцiйними комiсiями, що створюються при уповноважених органах з сертифiкацiї. У разi незгоди однiєї iз сторiн з рiшенням апеляцiйної комiсiї воно може бути оскаржено у спецiально уповноваженому центральному органi виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi.





следующая страница >>