litceysel.ru
добавить свой файл
1
Голодомор на українських землях як геноцид української нації


Приходченко Богдан, студент ХНУ імені В.Н. Каразіна

Росія через своє Міністерство закордонних справ назвала Голодомор в Україні 1932-1933 років "так званим "голодомором" і заявила, що не визнає його геноцидом за етнічною ознакою. Як затверджує МЗС Росії, "абсолютно очевидно, що проводилася вона (політика, яка привела до Голодомору) не за національною ознакою".


Тим часом, МЗС Росії явно хоче приховати очевидне. Наявні історичні дані переконливо свідчать про те, що Голодомор був направлений саме проти українського народу.


Правда полягає в тому, що у всьому СРСР в 1932-33 роки тільки в Україні, а також в населених українцями районах Кубані, застосовувалися військові операції по огорожі для того, щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті. Цілі області України, населені пункти, а також – сама межа УРСР в 1932-33 роках були оточені військовими загонами, які не випускали людей в інші регіони

СРСР, а також з сіл і городків – у великі міста України. Цьому є маса архівних доказів і свідчень до цих пір живих свідків. Нічого цього ні в Поволжье, ні в інших регіонах СРСР не було.


Технологія хлібозаготівель в Поволжжі та інших територіях СРСР, де відчувався недолік продовольства, була принципово іншою, без застосування огорож голодуючих районів військами.


Саме тому голод охопив всю територію тодішньої УРСР, але не зачепив сусідні області Росії і Білорусі. Сьогодні по всьому периметру межі України від Житомирщини ка Луганщини розташовані численні українські села, в яких від голодної смерті вимирали сотнями і тисячами. А в декількох кілометрах, за межею України, населення інших республік – Росії і Білорусії – не відчувало погіршення ситуації.


Саме щодо населення України було прийнято ухвалу, яка ввела вилучення у селян не тільки зерна, але і всіх без виключення харчових запасів. Знову-таки, нічого подібного в інших районах СРСР не було.


В умовах наростаючого масового голоду 27 грудня 1932 року було прийнято ухвалу про впровадження в СРСР паспортної системи для всіх громадян, виключаючи селян.


Менше, ніж через місяць після впровадження паспортної системи, 22 січня 1933 року, Сталін і Молотів направили партійним, радянським і каральним органам ряду районів країни безпрецедентну директиву, в якій спеціально наголошувалося, що на Кубані і в Україні почався масовий виїзд селян в центрально-чорноземний район Росії, на Волгу, в Московська і Західна області, до Білорусії.


Органам влади наказувало не допускати масовий виїзд селян в інші райони, а "тих, хто пробрався на північ" негайно заарештовувати, і, після того, як будуть виявлені "контрреволюційні елементи", висилати на місця попереднього мешкання. В результаті в селах люди вмирали з голоду, не маючи можливості врятуватися з районів голодомору на законних підставах.


До початку 1933 року, за даними ОГПУ, було затримано 219,5 тисяч осіб, з яких 186,6 тисяч було повернено, а інші – притягають до судової відповідальності. 17 березня 1933 року, в самий розпал голодомору, було прийнято ухвалу ЦВК і РНК СРСР, відповідно до якого вихід з колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили. Крім того, як вже сказано, застосовувалися і методи поліцейського характеру: території, на яких організовувався голодомор, оточувалися військовими кордонами, і населення не випускали за їх межі.


Голодомор проводився паралельно з масовим знищенням української інтелігенції. З трьох сотень українських письменників в живих залишаються 36. З Кубані переселяються до Сибіру цілі станиці, населені переважно українцями. Переселення станиці Полтавська і інших – це перший випадок застосування геноцидной практики масових переселень в СРСР.

14 грудня 1932 року під керівництвом Сталіна в Москві проходить оперативна нарада, на яку викликали членів ЦК КП(б) В, крайкома Північного Кавказу і обкому Західної (Смоленською) області. Західна область фігурувала для маскування, щоб хоч так прикрити протиукраїнську спрямованість операції.



В Ухвалі ЦК ВКП(б) і РНК СССР про хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі і в Західній області участь Західної області обмежена простою вказівкою закінчити план заготівки зернових до 1 січня 1933. Фактично ж вістря цієї ухвали направлене навіть не на організацію хлібозаготівель, а на організацію, під прикриттям хлібозаготівель, знищення всіх форм економічного, політичного і культурного відродження України, найяскравішим проявом якого була українізація.


У цій ухвалі під прикриттям партійно-схоластичної лексики давалася однозначна вказівка припинити українізацію: "ЦК і СНК відзначають, що замість правильного більшовицького проведення національної політики у ряді районів України, українізація проводилася механістічеські, без урахування конкретних особливостей кожного району, без ретельного підбору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазно-націоналістичним елементам, петлюрівцям і ін. створення своїх легальних прікритій, своїх контрреволюційних осередків і організацій".Після цієї ухвали антиукраїнський терор посилився.


Крім того, голод в Поволжі, післявоєнний голод в Україні і СРСР взагалі завжди признавався в СРСР. Добре відома організація міжнародної допомоги "голодающим Поволжья".


Нічого такого щодо голоду в Україні 1932-33 років не було, хоча голод в Україні був набагато жорстокішим, ніж голод на Поволжжі. Той, хто за часів СРСР, через десятиліття після Голодомору, вимовив би слово "голод" щодо України, неодмінно потрапив би у в'язницю. І це при тому, що про Голодомор пам'ятало все доросле населення України.


Саме це – справжня правда, підтверджена тисячами фактів. Тому Голодомор може вважатися геноцидом, тобто масовим вбивством за етнічною ознакою. Цього не може заперечувати навіть МЗС Росії, не дивлячись на всі свої зусилля.


Докази навмисності організації Голодомору в Україні – як кістка в горлі адептам СРСР в Україні і за кордоном.

Ніхто з них не може пояснити, як в Україні могла відбутися масова загибель людей з голоду в ХХ столітті, коли його (голод) не фіксували ніякі дані за всю історію країни. Про роки неврожаїв, які траплялися в нашій історії, літописи повідомляли виключно в контексті зростання цін на хліб, і ніколи – як про роки голодної смерті людей, тим більше – масовою.



В Україні сама природа заперечує можливість голоду на цій землі.


Ніхто не здатний пояснити, чому другим регіоном, окрім України, де в 1932-33 роках були застосовані озброєні сили для огорожі територій після вилучення продовольства у населення, стала Кубань – єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення.


Ніхто не може пояснити, чому в голодні для України 1932-33 роки СРСР масово експортував зерно й інші продовольчі товари за кордон, в той час, коли в Україні гинули мільйони. Доказів цього багато за кордоном, у відкритій біржовій і урядовій статистиці. В той час, коли голод охоплював все більш і більш широкі території, повним ходом йшло відвантаження зерна на експорт. Ось строчки з телеграми заступника голови Ради праці і оборони Куйбишева в ЦК КП(б) В: "Пропоную негайно підсилити першу чергу відправку порти, відвантажити до кінця місяця тонн пшениці З0 тис., ячменю — 20 тис., іржи — 10 тис., не рахуючи вже відвантаженого. Прийміть як бойове завдання щоденних відвантаженнях".


Дивують спроби пояснити голод в Україні "перегинами" місцевих керівників або незнанням вищого начальства. Такі аргументи абсолютно абсурдні для такої країни, як СРСР, де про кожний "чих" своїх підлеглих знали в НКВС і ЦК КПРС. Тому впродовж майже двох років мільйонами вмирати з голоду люди в Україні могли тільки з відома і схвалення цього в Москві.


Спроби звалити провину за голодомор на місцевих начальників – це все одно, що звинувачувати Російську визвольну армію Власова у всіх злочинах гітлерівського режиму на території СРСР.

Тому не випадково вже понад 55 країн світу визнали цей голод геноцидом – тобто актом винищення українського народу. Слід сказати, визнали без великих зусиль з боку керівництва України, яке довго вважало, що згадувати про загиблих українців, – це колоти очі Москві. Верховна Рада України 14 травня 2003 року визнала Голодомор актом геноциду українського народу, але таке рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 депутатів. Мабуть, інші –– 224 депутатів – залишилися по іншу сторону.



Загиблих з голоду в СРСР в 1932-33 роках об'єднує те, що абсолютна більшість були українцями, жителями територій з переважно українським населенням України і Кубані, в оточенні яких були задіяні війська. Звичайно, серед потерпілих траплялися і представники інших етносів, а не тільки українці. Якщо їм не вдавалося влаштуватися в органи, які були забезпечені продовольством.


Саме у інші, порівняно ситі регіони СРСР тікали з України ті, кому вдавалося просочитися через озброєні кордони.


Такі дії московського уряду по вбивству українського народу не можна пояснити ніякою цинічною економічною доцільністю. Річ у тому, що будь-яка держава знає, що його основна сила – в людях. Мільйони українських селян щороку проводили для радянської системи набагато більше продовольства, чим об'єм, який міг врятувати їм життя в 32-33 роках.


Найбільш чутливими і до голоду завжди були діти – ті, які завтра повинні були стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Але в СРСР все одне пішли на вбивство.


Тодішній керівник столичного (Харківською) ОГПУ сказав, що в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінений". Італійський консул в Харкові Сержіо Граденіго написав послові Італії в Москві, що "наслідком нинішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, що приведе до зміни її етнографічного характеру. В майбутньому і, напевно, дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну або про український народ, а так само — про українську проблему, оскільки Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням".


Визнання Голодомору актом геноциду, яке все більше розповсюджується серед держав миру, свідчить про очевидність доказів. Влаштований в Україні Голодомор не стоїть поряд навіть з більшовицькими і нацистськими таборами смерті – і по масштабу, і по суті.

Чому ж удар керівництва СРСР був направлений саме проти українців?



Річ у тому, що саме існування України серйозно підриває імперську ідентичність Росії, завдає їй смертельного удару. Якщо Київ і майже всі найбільші міста Київської Русі – споконвічно українські, то що таке Росія?


Крім того, Україна була найбільшою іноетнічною частиною імперії, а, отже, найнебезпечнішою для неї. На початку ХХ сторіччя стало очевидне, що політика російського царизму по асиміляції українців потерпіла поразку. Українське населення швидко росло.


Всупереч інтенсивній переселенській політиці частина росіян в УРСР станом на 1926 рік складала тільки 9%. Якщо враховувати всю Україну, разом із західною, то частина росіян серед населення України не перевищувала 7%.


У сільського населення України були чіткі ознаки етнічної ідентичності, перш за все, мова. Ці ознаки почали набувати виразного політичного характеру. Особливо це виявилося під час визвольної боротьби 1917-1923 років. Тоді позбавлені еліти, елементарній організації і зв'язку українські повстанці, по визнанню Троцького, перетягнули на себе втричі більше сил більшовиків, чим вся Антанта.


Отже, які наслідки мав Голодомор для України?


Дані підтверджують зв'язок між Голодомором і сучасною демографічною ситуацією в країні. На початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. Сьогодні, після серії демографічних катастроф ХХ століття, Україна – номер один в світі за швидкістю зниження кількості населення.


В Україні майже не залишилося людей місцевого походження 1928-33 років народження, більшість з яких померли з голоду. Поляки абсолютно правильно пам'ятають і почитали двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких більшовики розстріляли в Катині. Проте в Україні впродовж голодного року щодня була така "Катинь".


На місце загиблих унаслідок Голодомору українців з інших регіонів СРСР активно ввозилося «іноетніческоє» населення.

Другий всесоюзний перепис закінчився в 1939, проте, її дані не публікувалися. Очевидно, картина, яка стояла за цифрами, була дуже страшною. Наступний перепис в СРСР був проведений тільки в 1959. З 1926 року, тобто через 33 роки, кількість українців виросла всього на 1,5 мільйона, тоді як чисельність росіян в СРСР за цей час виросла на 56,9%. І це при тому, що на рубежі 1930-1940-х років в Україні відбулося значне збільшення українського населення унаслідок входження в її склад Галичини, Закарпаття і Буковини. А це близько 6 мільйонів. Немає сумніву, що у вказаному тимчасовому проміжку (1926-1959) відбулася українська національна катастрофа.



Такі демографічні ями позначаються на кількості представників наступних поколінь. На західній Україні, яка сама немало постраждала унаслідок депортацій і репресій, але яку все-таки обійшов Голодомор, демографічна ситуація істотно краща, ніж на решті території країни.


Все це ми повинні розуміти і пам'ятати. Тільки розум і добра пам'ять можуть уберегти Україну від фатальних помилок. Це для російського президента Путіна розпад СРСР був найбільшою катастрофою ХХ століття. А для українського народу найбільшою катастрофою було те, що ця країна взагалі існувала.


Представники найчисленніших етносів на території СРСР за матеріялами переписів 1926, 1937 рр.

Національність

1926 рік

1937 рік

1937 рік у % до 1926

Росіяни

77 791 124

93 933 065

120,7 %

Українці

31 194 976

26 421 212

84,7 %

Білоруси

4 738 923

4 874 061

102,9 %

Узбеки

3 955 238

4 550 532

115 %


Татари

3 029 995

3 793 413

125,2 %

Казахи

3 968 289

2 862 458

72,1 %

Євреї

2 672 499

2 715 106

101,6 %

Азербайджанці

1 706 605

2 134 648

125,1 %

Вірмени

1 568 197

1 968 721

125,5 %

Грузини

1 821 184

2 097 069

115,1 %


Таким чином, середнє співвідношення населення СРСР між 1926 і 1937 роком (без урахування українців і казахів) склало 119,4 %. Серед жителів України опинилося 84,7 %, тобто до 1937 року жителів України стало 70,9 % від очікуваної кількості.


Середня тривалість життя в Україні в 1933 році.


За всю історію людства такі показники ніде і ніколи зафіксовані не були.


Середня тривалість життя чоловіків в Україні (1933 р.)

Середня тривалість життя жінок в Україні (1933 р.)


7,3 роки

10,9 років


За матеріялами http://www.pravda.com.ua Олександра Палія, Державного комітету архівів України

Цитати з документальних доказів злочинів більшовизму (за даними державного комітету архівів України)

"[...] крестьянство представляет основную армию национального движения, [...] без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Это именно и имеют в виду, когда говорят, что национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский".

Й. Сталін (1925)

"Такий темп зменшення зайвини населення за такий доволі великий час, як 5 років, не можна визнати достатнім"

"Більшовик України" (1928)

"Обратите серьезнейшее внимание на Украину […] примите все меры к тому, чтобы […] изолировать плаксивых и гнилых дипломатов и обеспечить подлинно-большевистские решения […]"

Й. Сталін - Кагановичу, Молотову (1932)

" Дела на Украине из рук вон плохи. […] Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своебразной республике, как Украина […] Мы можем потерять Украину".

Сталін - Кагановичу (1932)

"Письмо об Украине, должно быть, уже получили. Просьба пока что держать в секрете детали плана, изложенного в письме."

Сталін - Кагановичу (1932)

"Я думаю, что наступило время, когда нужно обьявить украинцам о сокращении плана хлебозаготовок".

Сталін - Кагановичу (1932)

"[…] Є великі помилки […] тов. Скрипника по національному питанню, по культурному будівництву то в його керівництві Наркомосвіти. Всі ці питання мають найбільше просте та безпосереднє відношення до провалення постачання збіжа на Україні в минулому році. […] Діяльність шкідницьких контрреволюційних елементів на ріжних відтинках соціялістичного будівництва та організація безпосереднього саботажу постачання збіжа петлюрівськими, махновськими, білогвардійськими елементами […] - це […] головна причина зірвання постачання збіжа у минулім році […]"


П. Постишев (1933)

"То, что голодание не научило еще очень многих колгохозников уму-разуму, показывает неудовлетворительная подготовка к севу как раз в наиболее неблагополучных районах"

С. Косіор (1933)

"Листопадовий пленум ЦК КП(б)У в своїй резолюції [...] записав: [...] на Україні, в даний момент, головну небезпеку становить місцевий український націоналізм".

"Ухил Скрипника почав оформлятися як ухил, як ціла система націонал-опортунистичних поглядів в період боротьби за ліквідацію куркульства як класу".

"І коли сказали: бий його націоналіста, контрреволюціонера, бий цю наволоч, бий міцніше, не бійся, – ці активісти, партійці, комсомольці взялися за справу по-більшовицькому – і колгоспи пішли вгору".

" Останній рік [1933] був роком розгрому націоналістичної контрреволюції".

П. Постишев (1934)

"Вимирає виключно українське населення […]. Адміністрація по містечках і совітських господарствах майже ціла неукраїнська […]. Вони матеріяльно забезпечені тому, що купують харчі у т. зв. закритих розподільних складах, де дуже низькі ціни."

Анонімний втікач Н. Н. з Київщини (1933)

"Дорогой т. Сталин, Вы спрашивали, какое опер[ативное] задание мы дали переселенческому комитету на 1933 г. Мы дали ему задание […] организовать переселение к началу 1934 г. […] на Украину (степь 15-20 т[исяч] семейств)."

Каганович - Сталіну (1933)