litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 3 4




Лекція №1

Тема: Апаратне забезпечення персональних комп’ютерів


План лекції

1. Логічна схема комп'ютера

2. Структура персонального комп'ютера

3. Внутрішня пам'ять

4. Центральний мікропроцесор

5. Дісплей

6. Клавіатура

7. Зовнішня пам'ять

8. Пристрої друкування

9. Ручні маніпулятори, сканери

10. Мультимедіа-обладнання і зв’язки між пристроями комп’ютера


1. Логічна схема комп'ютера


Чи можна довести та обґрунтувати логічну структуру комп'ютера? Чи можна визначити, які пристрої обов'язково мають входити до комп'ютера? Так, можна, не зважаючи на те, що функції та можливості сучасних комп'ютерів дуже широкі, а сфери їх використання практично не обмежені.

Логічну структуру комп'ютера можна обґрунтувати лише в тому випадку, коли визначимо загальні закономірності його функціонування, в основі яких лежить принцип програмного управління.

Не зупиняючись детально на цьому принципі, спробуємо взяти від нього лише те, що дозволило б нам отримати спрощену логічну схему комп'ютера.

Так, дійсно, можливості комп'ютера дуже великі. Однак, з принципової точки зору, будь-яка його робота, що зовнішньо проявляється по-різному, фактично зводиться до обробки інформації, тобто до виконання чотирьох арифметичних та деяких логічних операцій.

Щоб зробити наступний шаховий хід або зобразити на екрані якусь геометричну фігуру, комп'ютер і в тому, і в іншому випадку виконує масу арифметичних та логічних операцій з даними.

Дані в комп'ютері подаються двійковими кодами, тобто сукупністю нулів та одиниць. Наприклад, число 34 матиме такий вигляд: 100010.

Чому інформація подається такими кодами? Це пояснюється головним чином тим, що їх запам'ятовування та зберігання дуже легко реалізувати технічно (наприклад, намагнічену ділянку поверхні ототожнимо з одиницею, а ненамагнічену — з нулем).


Таким чином, ми підійшли до першого важливого висновку про те, що будь-який комп'ютер повинен мати запам'ятовуючий пристрій, в якому можна було б записувати двійкові коди та зчитувати їх.

Підемо далі. Для людини робота з даними в двійковому коді не тільки незвична, але й неприйнятна. Таким чином, в комп'ютері мають бути пристрої, які забезпечували б введення інформації, поданої в звичній для нього формі (ті самі шахові ходи), з наступним перетворенням її в двійкові коди. Крім того, необхідні пристрої, які б реалізували обернену функцію, тобто результати розв'язку задачі, отримані в двійковому коді, видавали б користувачу в звичному для нього вигляді.

Такі пристрої називають відповідно пристроями введення і виведення.

Оскільки реалізація будь-якої задачі на комп'ютері не обходиться без виконання арифметичних та логічних операцій, то, природно, для їх автоматичного виконання необхідно мати деякий пристрій, який називають арифметично-логічним пристроєм. За своєю суттю цей пристрій дещо схожий на калькулятор, але реальні його функції набагато ширші.

Для розв'язку будь-якої задачі на комп'ютері складають програму, яка разом з даними, які підлягають обробці, вміщується в запам'ятовуючий пристрій. Програма — це упорядкований набір деяких команд (вказівок, директив). В команді містяться вказівки: яку операцію необхідно виконати (наприклад, додавання), над якими числами виконати цю операцію і куди помістити отриманий результат. Виконання команд програми в заданій послідовності в кінцевому підсумку приводить до необхідного результату.

Для організації вибору команд із запам'ятовуючого пристрою та їх виконання необхідний ще один пристрій, який назвемо пристроєм управління. Він координує роботу всіх інших пристроїв машини в процесі виконання тієї або іншої команди програми.



Мал. 1


Після того, як програма буде розміщена в запам'ятовуючому пристрої, вона запускається на виконання. В пристрій управління надходять коди операції (що робити), а в арифметичне-логічний пристрій — дані (з чим робити). Пристрій управління утворює сигнали, які надходять на інші пристрої, які і забезпечують виконання даної операції.

Потім із запам'ятовуючого пристрою вибирається інша команда і організовується її виконання. Цей процес продовжується до закінчення всієї програми.


2. Структура персонального комп'ютера


Персональні комп'ютери, робота яких ґрунтується на принципі програмного управління, мають схожу структуру, спрощений вигляд якої показано на мал. 2. Вони включають такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.

Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури ІВМ РС.

Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.






Мал. 2


На мал. 3 зображено загальний вигляд персонального комп'ютера.

Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні (мал. 4). Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких комп'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші пристрої. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.


До нестандартних пристроїв можна віднести такі:


Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.


  1. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та
    плоттери).

  2. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

  3. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем).


На перших персональних комп'ютерах фірми ІВМ використовувались 8-роз-рядні системні шини, які працювали з частотою 4,77 МГц.

Потім з'явились 16- і 32-розрядні системні шини. Тактова частота сучасних комп'ютерів досягла 200 МГц.






Мал. 3





Мал. 4


3. Внутрішня пам'ять


Внутрішня пам'ять ПК складається з оперативного запам'ятовуючого пристрою (ОЗП або RАМ) та постійного запам'ятовуючого пристрою (ПЗП або ЕОМ) (мал. 6).

Основною характеристикою пам'яті є її ємність, яку вимірюють в одиницях вимірювання пам'яті, найменшою одиницею є біт. Біт — це один двійковий розряд, в який може записуватися тільки 0 або 1.





Мал. 5


Не важко визначити, що кількість різноманітних комбінацій двійкових значень у байтах дорівнює: 2 = 256. Кожній двійковій комбінації в байті присвоюють відповідно певний знак (літеру, цифру, математичний знак тощо).

Кодування символів 8-бітовими числами називають А8СІІ кодами.

Реально пам'ять у комп'ютерах вимірюють у таких одиницях: кілобайтах (Кбайт), мегабайтах (Мбайт) та гігабайтах (Гбайт). При цьому:

1 Кбайт = 210 = 1024 байт;


1 Мбайт = 210 = 1024 Кбайт;

1 Гбайт = 210 = 1024 Мбайт.


Обсяг оперативної пам'яті у сучасних комп'ютерах досягає від одиниці до сотень мегабайтів. Хорошим зараз можна вважати комп'ютер, який має не менше як 16 Мбайт пам'яті типу RАМ.

Відзначимо, що на одній сторінці друкарського тексту розміщується приблизно 2000 знаків (30 рядків, у кожній по 62— 65 знаків).

Отже, для збереження інформації, розміщеної на одній сторінці, потрібно мати в комп'ютері пам'ять місткістю 2 Кбайт. В пам'ять комп'ютера місткістю в 1 Мбайт можна записати інформацію, розміщену на 500 сторінках, що приблизно дорівнює одній книзі.

Конструктивно внутрішня пам'ять оформляється у вигляді чарунок пам'яті, кожній з яких надається номер (адреса).


4. Центральний мікропроцесор


Центральний мікропроцесор — це основний пристрій ПК. Він виконує програму, яка зберігається у внутрішній пам'яті, керує спільною роботою всіх інших пристроїв і виконує різноманітні операції над даними.

Найважливішою його характеристикою є продуктивність (швидкодія). Продуктивність, в першу чергу, залежить від тактової частоти, яку вимірюють у мегагерцах. За допомогою сигналів тактової частоти синхронізується робота всіх пристроїв ПК.

Крім тактової частоти до найважливіших характеристик мікропроцесора відносять такі:


  1. Розрядність. Це кількість внутрішніх двійкових розрядів, яка суттєво впливає на його продуктивність.

  2. Кількість розрядів, пов'язаних з системною адресною шиною, та кількість розрядів, пов'язаних з системною шиною даних.

Адресна шина визначає кількість адресних чарунок пам'яті, причому за довжину чарунки взято довжину в 1 байт. Кількість адресованої пам'яті дорівнює числу 2 в степені, що дорівнює кількості адресних шин.

Вся історія розвитку мікропроцесорів (початок в 1971 р.) пов'язана з поліпшенням названих характеристик. В ІВМ комп'ютерах використовують мікропроцесори фірми Intel. В першому ПК використовували 8-розрядний мікропроцесор Intel 8080. Потім пішли більш потужні мікропроцесори.


Особливо багато комп'ютерів було зроблено на мікропроцесорах моделей 80286 та 486. Мікропроцесор моделі 80286 мав 16-розрядну внутрішню організацію і 16-розрядну шину даних, а 24-розрядна адресна шина дозволяє адресувати 16 Мбайт пам'яті.

Мікропроцесор моделі 486 DХ4 був повністю 32-розрядним, а його тактова частота досягала 100 МГц.

З 1993 р. розпочато виробництво мікропроцесора Реntium, який на сьогодні є основним в ІВМ комп'ютерах. Перспективна модель — мікропроцесор РеntiumРrо.

Слід звернути увагу на те, що всі мікропроцесори до моделі 486 не виконували арифметичних операцій з числами в нормальній формі (з плаваючою комою). Для їх виконання вони комплектувалися окремими мікропроцесорами, названими математичними співпроцесорами.

Починаючи з моделі Intel 486 DХ, мікропроцесори обладнані вбудованими блоками для виконання операцій з плаваючою комою.


5. Дисплей


Дисплей призначено для відображення інформації на екрані електронно-променевої трубки. Він керується відеоконтролером (відеоадаптером), який знаходиться в системному блоці. Відеоконтролер містить свою особисту пам'ять, яку називають відеопам'яттю. Все, що ми бачимо на екрані дисплея, знаходиться у відеопам'яті.

Відеоконтролер може задавати текстовий або графічний режим роботи.

В текстовому режимі на екран виводяться тільки символи, які закодовані кодами. Звичайно на екрані розміщується 25 рядків по 80 символів. Поточне місце екрана, куди виводитиметься черговий символ, відмічається мерехтливим значком, який називають курсором, або маркером.

В графічному режимі на екран виводиться будь-яке зображення. Елементами його є точки (пікселі).

Основні характеристики дисплея : роздільна здатність, кількість кольорів (палітра) та розмір екрана.

Роздільна здатність визначається кількістю точок по вертикалі та горизонталі екрана. Ці точки продукуються відеоадаптером. Чим більша кількість точок, тим вища роздільна здатність, тобто тим вища якість зображення. Кількість вироблюваних точок залежить від розміру відеопам'яті.


На перших ІВМ комп'ютерах використовувались адаптери, які працювали тільки в текстовому режимі з роздільною здатністю 720-350. Такі адаптери мали абревіатуру МDА.

В текстовому режимі весь екран дисплея розбивається на прямокутники розміром 8x8 точок, інколи — 9х14. Такі прямокутники називають знако-місцем. Відеопам'ять зберігає інформацію за кожним знакомісцем, а саме: код символа, його колір, колір фону, на якому відображається символ.

Інформація про те, які точки знакомісця слід підсвічувати для відображення того або іншого символа, зберігається у спеціальному блоці пам'яті, який називають знакогенератором. Ця інформація вибирається з неї за кодом символа.

Пам'ять знакогенератора в сучасних ПК заповнюється автоматично при завантаженні операційної системи і в подальшому її вміст може змінюватись програмним шляхом. Це дозволяє користуватись на одному комп'ютері різними алфавітами, в яких поряд із стандартними для кожного ПК наборами символів (букви англійського алфавіту, цифри, розділові знаки) можуть бути і інші. Дані з відеопам'яті періодично зчитуються, перетворюються у відео-сигнали і відображаються на екрані дисплея. Перетворення кодів відеопам'яті у відеосигнал здійснюється відеоадаптером.

За кількістю відображуваних кольорів сучасним можна вважати адаптер з 256 кольоровістю. Колір кожного пікселя зберігається у відеопам'яті.

Звичайно, що для реалізації параметрів адаптера дисплей повинен мати необхідні характеристики, інакше можливості адаптера можуть бути не реалізованими.





Мал. 7

Розмір екрана дисплея вимірюють по діагоналі в дюймах. Дюйм — це англійська міра довжини, яка дорівнює 2,54 см.

Найпоширенішими є 14-дюймові екрани. Використовують також 15-, 17-, 19-, 20- та 21-дюймові екрани.

6. Клавіатура



Клавіатура призначена для введення до ПК символьної інформації (літер, цифр, розділових знаків та ін.), а також для управління роботою ПК. Для кожного символа виділяється клавіша, натискуючи на яку ми і вводимо код символа в ПК. Символ кодується 8-бітовими двійковими числами. В більшості ПЕОМ вітчизняного і зарубіжного виробництва використовується ІВМ-сумісна клавіатура, яка має 101 клавішу і декілька індикаторів, що сигналізують про режим роботи клавіатури.

За своїм призначенням всі клавіші поділяють на чотири поля. Перше (центральне) поле вміщує клавіші з літерами, цифрами, розділовими знаками, а також ряд управляючих клавіш. Як видно з надписів на клавішах, для більшості з клавіш центрального поля натискування однієї й тієї самої клавіші може призводити до введення різних символів залежно від режиму роботи клавіатури. Перехід до того чи іншого режиму багато в чому визначається програмою, яка керує роботою клавіатури. Таких програм є багато, тому навіть на аналогічній клавіатурі перехід, наприклад, з режиму введення українських літер на режим введення англійських може здійснюватися по-різному.

Перехід у режим введення великих літер здійснюється натискуванням клавіші [СарsLock]. При цьому загорається індикатор СарsLock в правому верхньому куті клавіатури. Повторне натискування клавіші [Caps Lock] переводить клавіатуру в режим введення малих літер (індикатор Caps Lock при цьому гасне).

Натискування комбінації з двох клавіш здійснюється так: натиснути першу клавішу в комбінації і, не відпскаючи її натиснути другу.

Друге поле містить 12 функціональних клавіш [F1—F12], а також деякі управляючі клавіші. В разі натискування функціональних клавіш комп'ютер виконує дії, які визначаються програмою, що в даний момент виконується на комп'ютері.

Третє поле містить клавіші управління курсором дисплея. Натискування клавіш [←], [→], [↑], [↓] зумовлює переміщення курсора на екрані дисплея на одне знакомісце відповідно ліворуч, праворуч, вгору, вниз. Натискування клавіші [End] звичайно призводить до переміщення курсора на кінець рядка, а клавіші [Home] — на початок рядка.


Четверте поле містить клавіші, які можна використовувати для набору цифр і знаків арифметичних операцій або управління курсором. Перехід до режиму введення цифр здійснюється в разі натискання клавіші [NumLock] (при цьому загоряється індикатор NumLock). Повторне натискання клавіші [NumLock] (індикатор NumLock при цьому гасне) переводить клавіші цього поля в режим управління курсором аналогічно клавішам третього поля.

Типове призначення деяких управляючих клавіш і комбінацій клавіш клавіатури:

[PgUp] — сторінка вгору. Використовують у ситуаціях, зв'язаних з переглядом на екрані дисплея текстів, що займають більше ніж один екран (сторінку). Натискування клавіші [PgUp] зумовлює виведення на екран попередньої сторінки тексту;

[PgDn] — сторінка вниз. При натискуванні цієї клавіші в режимі перегляду тексту на екран виводиться наступна сторінка тексту;

[Ins] — переключення клавіатури в режим вставки. В цьому режимі натискування клавіші будь-якої літери призводить до вставки цієї літери в позицію курсора. При цьому літери рядка, які розміщені з правого боку від курсора, зсуваються праворуч на одну позицію, звільняючи місце для літери, яка вставляється. Виключення режиму вставки здійснюється повторним натисненням клавіші [Ins]. Коли режим вставки виключено, натиснення алфавітно-цифрової клавіші призводить до заміщення літери в позиції курсора;

[Del] — вилучення літери. Натискування цієї клавіші призводить до вилучення літери в позиції курсора і переміщенню текста праворуч від курсора вліво на одну позицію;

[Tab] — клавіша табуляції. Кожне натискування клавіші зумовлює переміщення курсора на вісім позицій праворуч;

[Back Space] — назад. В разі натискування клавіші вилучається літера зліва від курсора і останній зміщується на одну позицію ліворуч;

[PrintScreen] — друкування екрана. Якщо натиснути клавішу [Shift], a потім, не відпускаючи її, — клавішу [Print Screen], то на принтер виводиться зображення екрана;


[Esc] — вихід. Натискування цієї клавіші дозволяє відмовитись від яких-небудь розпочатих дій (наприклад, введення команди DOS), завершити роботу в якому-небудь режимі і повернутись до попереднього режиму;

[Enter] — введення. Натискування цієї клавіші сприймається комп'ютером як вказівка приступити до виконання введеної команди. При введенні даних натискування клавіші [Enter] сприймається як вказівка завершити введення даних в даному рядку і перейти до початку наступного рядка.

Управляючі клавіші [Ctrl] і [Alt] натискують у комбінації з іншими клавішами. В ПК при натискуванні комбінації клавіш виконуються, наприклад, такі дії:

[Ctrl+Alt+Del] — перезавантаження операційної системи;

[Ctrl+C] або [Ctrl+Pause] — завершення виконання поточної програми.

[Pause] — тимчасове припинення виконання програми. Для продовження виконання треба натиснути будь-яку клавішу.


7. Зовнішня пам'ять


Зовнішня пам'ять призначена для тривалого зберігання програм і даних. Така інформація в зовнішній пам'яті зберігається при виключенні ПК. Обсяг зовнішньої пам'яті ПК значно більше обсягу внутрішньої пам'яті, але вона суттєво поступається внутрішній пам'яті щодо швидкості запису та зчитування інформації.

Звичайно зовнішня пам'ять фізично реалізується у вигляді накопичувачів на магнітних та оптичних дисках. Кожний з них використовується зі своїм контролером. Структуру зовнішньої пам'яті зображено на мал. 8.

Зараз використовують два види магнітних накопичувачів: накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД) і накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД), які ще називають вінчестерами. В НГМД дані запам'ятовуються на гнучкій круглій пластині, на яку нанесено магнітне покриття. Пластини НГМД називають дискетами, або флоппі-дисками. Використовують дискети діаметром 130 мм (5,25 дм) і 89 мм (3,5 дм). Але дискети 130 мм виходять з користування. Для запобігання забрудненню і механічним пошкодженням 130 мм дискети розміщують у гнучких пластмасових конвертах, а 89 мм — в жорстких пластмасових корпусах. В НГМД дискету можна виймати з накопичувача та замінювати на іншу.


Вінчестери, як правило, не знімаються. Фізичного доступу до них немає, їх переваги порівняно з дискетами полягають у тому, що вони зберігають величезні об'єми інформації.

Зараз використовують, в основному, дискети з записами інформації на обох поверхнях (тип DS) подвійної щільності (DD) або високої щільності (HD).

Останнім часом з'явилися 3,5-дюймові дискети з надвисокою щільністю запису місткості 2,88 Мбайт.






Мал. 8


Нову дискету перед використанням необхідно підготувати до роботи (відформатувати). Форматування дискети — це процес розбивання дискети на сектори та доріжки засобами операційної системи.

Для запобігання випадкового запису на 3,5-дюймові дискети відкривається спеціальне віконце, а на 5,25-дюймових дискетах заклеюють спеціальний проріз.

Сучасні накопичувачі на жорстких магнітних дисках мають місткість від 300 Мбайт до кількох гигабайт. Хорошим вінчестером зараз можна вважати вінчестер ємністю не менше ніж 1,2 Гбайт.

Слід мати на увазі, що швидкість запису та зчитування інформації з вінчестера майже на порядок вища, ніж у НГМД.

Оптичні (лазерні) диски називають компакт-дисками (або дисками типу CD). Найпоширенішими є диски "тільки для читання", тобто диски CD-ROM. Інформація на такі диски записується не з комп'ютера, а за допомогою спеціальної апаратури.

Диски CD-ROM так як і гнучкі магнітні дискети випускають діаметром 5,25 та 3,5 дм. Проте місткість їх пам'яті в декілька сот разів вища місткості магнітних дискет. Наприклад, уже зараз використовуються оптичні диски місткістю 600 Мбайт.

Одна з основних проблем, яка виникає при використанні дисків CD-ROM, полягає в підвищенні швидкості передачі інформації, яка зчитується. Мінімальна швидкість передачі даних з дисководів CD-ROM дорівнює 150 Кбайт/с (це приблизно 75 сторінок друкованого тексту за секунду). Однак така швидкість уже не відповідає сучасним вимогам. Застарілими є і дисководи з подвійною (300 Кбайт/с) та збільшеною в чотири рази (600 Кбайт/с) швидкістю передачі. Зараз найуживаніші оптичні дисководи з шестикратною швидкістю (900 Кбайт/с) і восьмикратною (1200 Кбайт/с) швидкістю передачі.


Великі обсяги інформації, які розміщуються на оптичних дисках, дозволяють створювати на них електронні або "живі" книги, які стають дедалі популярнішими.

Зараз з'явились оптичні диски, які допускають одноразове стирання інформації та повторний запис нової інформації.

Крім розглянутих типів зовнішніх запам'ятовуючих пристроїв є ще накопичувані на магнітних стрічках касетного типу (так звані стримери) місткістю до 250 Мбайт, магнітооптичні диски та ін. Але ці типи запам'ятовуючих пристроїв використовують зараз у ПК рідко.


8. Пристрої друкування


П
ристрої для друкування призначені для виведення на папір, а в деяких випадках і на спеціальну плівку символьної та графічної інформації. Найчастіше в ПК як пристрої друку використовують принтери, інколи плоттери (мал. 9).


Мал. 9


Принтери бувають матричні, струменеві та лазерні.

Найрозповсюджені — принтери матричного типу. Вони можуть працювати в текстовому або в графічному режимі. Спосіб одержання зображення символів у них подібний до способу одержання зображення символів на екрані дисплея. Друкувальна голівка матричного принтера має 9 або 24 металевих штирків (голівок), близько розміщених по вертикалі. Одержавши сигнал від комп'ютера, штирки ударяють по фарбувальній стрічці і залишають на папері відмітки — крапки. Потім голівка пересувається на один крок ліворуч або праворуч і друкує наступний стовпець крапок. Сукупність таких стовпців і утворює зображення.

Інформація для рядка, який друкується, зберігається в спеціальній пам'яті принтера в закодованому вигляді. Кожній крапці рядка, що друкується, в пам'яті, відповідає свій біт, в який схема управління друкуванням заносить 1, якщо крапку треба друкувати, і 0, якщо крапка не друкується. В кожному положенні друкувальної голівки удар по фарбувальній стрічці наносять тільки ті штирки, які знаходяться в позиції крапок, відмічених в пам'яті кодом 1.


В струминних принтерах зображення одержується шляхом нанесення на папір рідкого тонера. В них друкарські головки — це форсунки, які виприскують тонер на папір. Швидкодія та якість друкування цих принтерів краща, ніж у матричних. Крім того, деякі моделі струминних принтерів працюють в кольорі. Однак порівняно з матричними струминні принтери дорожчі і потребують систематичного і якісного обслуговування.

Лазерні принтери забезпечують найвищу швидкість і найкращу якість порівняно з описаними вище типами принтерів.

їх принцип дії такий: лазерний промінь електризує поверхню друкуючого барабана. При цьому ступінь електризації залежить від вигляду зображення, яке потрібно друкувати. Ділянки барабана зі зміненою полярністю притягують порошок тонера, який потім наноситься на папір.

Швидкість друкування лазерних принтерів досягає 20 сторінок за хвилину. Вони мають роздільну здатність 300, 600 і 1200 dpi. Друкування цих принтерів може бути чорно-білим і кольоровим.

Плоттери (раніше їх називали графопобудувачами) використовують в основному в інженерній практиці. Вони забезпечують друкування креслень високої якості, в тому числі і багатоколірне друкування.


9. Ручні маніпулятори


До ручних маніпуляторів відносять: мишу, кульковий маніпулятор і джойстик.

Ручні маніпулятори призначені для швидкого переміщення курсору в задану точку екрана та для виконання інших дій (наприклад, запуску програми). Звичайно, це можна виконати і за допомогою клавіш управління курсором та клавіші Enter. Але якщо потрібно переміщувати курсор часто і на значні відстані, то робити це ефективніше за допомогою ручних маніпуляторів.

Миша — це пристрій з двома або з трьома кнопками (звичайно використовують тільки дві кнопки). Під мишу бажано підкладати спеціальний килимок.

Переміщення миші по поверхні килимка призводить до переміщення курсора миші на екрані дисплея. Курсор миші в текстовому режимі екрана звичайно має вигляд прямокутника, а в графічному режимі — похилої стрілки.


У кулькового маніпулятора кулька розміщена зверху. Цей маніпулятор не потрібно переміщувати по поверхні столу. Переміщення курсора відбувається при обертанні кульки. Кульковий маніпулятор може вбудовуватися в клавіатуру і в цьому його перевага.

Джойстик використовують в основному для комп'ютерних ігор. Зовнішньо він має вигляд рукоятки з кнопкою. При обертанні рукоятки переміщується на екрані і її курсор.


10. Сканери


Сканери призначені для введення в комп'ютер графічних об'єктів (малюн­ків, фотографій та ін.). Графічні об'єкти можна вводити (створювати) і за допомогою, наприклад, графічних редакторів. Однак сканери роблять це, як правило, значно скоріше і якісніше.

Принцип дії сканера ґрунтується на перетворенні зображення в електричні сигнали, а саме: зображення (наприклад, фотографія) накладеться на поверхню, під якою установлена лінійка фотоприймальних елементів. Лінійка фото-приймальних елементів з освітлювачем сканує по зображенню і далі світлові сигнали перетворюються в електричні. Таким чином, в комп'ютері створюється деяка "електронна копія" фотографії.

Сканери поділяють на ручні, планшетні, роликові і проекційні.

При використанні ручних сканерів користувач сам переміщує сканер по поверхні зображення. За один прохід вводиться смуга зображення, яка має стандартну ширину 105 мм. Потім робиться другий і наступні проходи доти, поки не буде введене все зображення.

В планшетних сканерах лист із зображенням лягає на спеціальну поверхню. Далі здійснюється автоматичне сканування всього зображення і введення його в комп'ютер. В деяких сканерах планшетного типу вбудовані автоподавачі паперу.

Це забезпечує введення зображення з кількох листів без втручання користувача.

Планшетні сканери зараз є найуживанішими.

В роликових сканерах зображення на аркуші паперу формату А4 протягується через сканер. Після зчитування зображення аркуш викидається зі сканера.


Проекційні сканери використовують в основному для введення проекцій тривимірних предметів.

Основною характеристикою сканера є роздільна здатність, яка як в дисплеях і принтерах визначається кількістю точок на дюйм. Зараз використовують сканери з роздільною здатністю 300 — 2400 dpi.

Сканери безпосередньо не призначені для введення текстової інформації. Але вони можуть використовуватися і для введення цієї інформації. В цьому випадку використовуються спеціальні програми, які здійснюють розпізнавання графічних зображень символів і перетворення в коди формату ASCII відповідних символів.


11. Мультимедіа-обладнання


Мультимедіа-обладнання дає можливість використання на комп'ютері різних видів інформації, а саме: відео і звукової.

Мінімальний комплект мультимедіа-обладнання включає: звукові плати, які розміщуються в системному блоці, обладнання CD-ROM і звукові динаміки. Це обладнання дозволяє зображення на екрані дисплея супроводжувати звуком (музика, дикторська мова та ін.).

Засоби мультимедіа дозволяють спілкуватися з комп'ютером більш "живо" та приємно. Зараз у всьому світі спостерігається бум на попит та використання мультимедіа-комп' ютерів.

Мультимедіа-комп'ютери особливо привабливі для навчання. В поєднанні з гіпертекстовою та гіпермедійною формою навчальної інформації навчальний процес стає наочним і ефективним. Уже зараз на оптичних дисках створено немало електронних (або "живих") книг. Так, є електронні книги "Жива фізика", "Жива геометрія" та ін.

Для реалізації режиму мультимедіа необхідно мати комп'ютер моделі не нижче 486 з оперативною пам'яттю не менше ніж 8 Мбайт.

Ширший комплект мультимедіа-обладнання включає відеокамери, відеомагнітофони та ін. Зображення з відеокамери може безпосередньо вводитися в пам'ять комп'ютера, а потім виводитися на екран дисплея.


12. Зв'язки між пристроями комп'ютера


З викладеного вище видно, що в сучасний персональний комп'ютер може входити велика кількість пристроїв. Як вони з'єднуються між собою?

Зв'язки між усіма елементами і пристроями, які конструктивно розміщені в системному блоці, реалізуються в основному на материнській платі, на якій є розняття, куди вставляються адаптери, звукові плати та ін.

Всі інші пристрої, виконані у вигляді окремих блоків або пристроїв (принтери, миша та ін.), приєднуються до комп'ютера через спеціальні порти через розняття, які звичайно розміщені на задній стінці системного блоку.

Розрізняють паралельні порти, які мають позначення LPT і послідовні порти з позначенням СОМ. Паралельні порти мають більшу швидкість передачі даних, чим послідовні. В комп'ютері може бути до трьох паралельних портів (LPT1, LPT2 і LPT3) і до чотирьох послідовних (СОМ1, COM2, COM3 і COM4). Реально ж фірми передають комп'ютери з меншою кількістю рознять. В разі необхідності можна потім придбати додаткові розширювальні плати та збільшити кількість рознять.

Розняття паралельних портів тільки 25-контактні, а послідовних — 9-кон-тактні, хоча зустрічаються і 25-контактні. Відрізнити 25-контактні розняття паралельних портів від 25-контактних рознять послідовних портів дуже просто. Розняття послідовних портів на системному блоці зі штирями, а паралельних — з отворами. Згідно зі своїм функціональним призначенням 25- та 9-крнтактні роз'єми послідовних портів аналогічні. Для підімкнення до системного блоку пристрою з 9-контактним роз'ємом до 25-контактного використовують спеціальні перехідники.

До роз'ємів паралельних портів підмикають, як правило, пристрої друкування, а до послідовних — мишу, джойстик, модем та ін.

Швидкість передачі даних через паралельні порти може досягати 80 Кбайт/с, а послідовних — до 15 Кбайт/с.


Контрольні запитання

1. Які пристрої мають входити до логічної схеми компютера?

2. Які пристрої входять до системного блоку?


3. Для чого призначені адаптори та контролери?

4. Які пристрої розміщюються на материнський платі?

5. З яких пристроїв складається внутрішня пам'ять?

6. В яких одиницях вимірюється пам'ять?

7. Які основні функції виконує мікропроцесор?

8. Для чого викорситовують дисплей?

9. Для чого призначена клавіатура і на які поля її поділяють?

10. Які переваги і недоліки зовнішньої пам'яті порівняно з внутрішньою?


Лекція №2

Тема: оболонка NORTON COMMANDER

План лекції

1. Загальна характеристика оболонки

2. Панелі NC. Управління панелями NC

3. Функціональні клавіші NC

4. Меню NC

5. Встановлення конфігурації NC


1. Загальна характеристика оболонки


Пакет програм NORTON COMMANDER (скорочено NC) дозволяє:


  • виконувати будь-які команди DOS;

  • давати наочне зображення дерева каталогів на дискеті, а також вміст
    каталогів і файлів;

  • створювати, переіменовувати, копіювати, вилучати каталоги та файли;

  • переглядати і редагувати текстові файли, бази даних, таблиці.

Пакет програм NC включає головну програму NC.EXE і ряд допоміжних програм, за допомогою яких розширюються можливості пакета. Запуск Norton Commander здійснюється командою NC. Після запуску NC у верхній частині екрана з'являються два прямокутні вікна-панелі (мал. 6.1), обмежені подвійною рамкою. Нижче цих панелей розміщується запрошення DOS (командний рядок), ще нижче — рядок, який вказує на призначення функціональних клавіш F1-F10.


2. Панелі NC


В кожній панелі NC може зображуватись:

• вміст каталогу, на диску. Угорі в заголовку панелі виводиться ім'я цього каталогу;

  • дерево каталогів на диску. В заголовку панелі виводиться "Tree";

  • збірна інформація про диск і каталоги іншої панелі. В заголовку панелі виводиться "Info";


• вміст файла, виділеного на іншій панелі; угорі панелі виводиться "View". Управління панелями NC. Для управління панелями NC можна використо
вувати такі комбінації клавіш:

[Ctrl-O] — прибрати панелі з екрана, або вивести панелі на екран;

[Ctrl-P] — прибрати поточну панель з екрана, або вивести панель на екран;

[Ctrl-U] — поміняти панелі місцями;

[Ctrl-Fl] — прибрати ліву панель з екрана, або вивести панель на екран;

[Ctrl-F2] — прибрати праву панель з екрана, або вивести панель на екран;

[Alt-Fl] — вивести в лівій панелі вміст іншого диска;

[Alt-F2] — вивести в правій панелі вміст іншого диска.

При натискуванні клавіш [Alt-Fl] або [Alt-F2] на екран дисплея буде виведено список доступних дисків (мал. 2). Клавішами [і [>=>] треба вибрати ім'я потрібного диска і натиснути [Enter]. NC прочитає вміст поточного каталогу вказаного диска і виведе його на екран. Якщо NC не може прочитати вміст, то на екран виводиться повідомлення "Can't read the disk in drive ..." ("He можна прочитати дискету..."). Натискування клавіші [Esc] відміняє перехід на інший диск, а при н
атискуванні клавіші [Enter] спроба буде повторена.


Мал. 2

Вміст каталогу панелі. Якщо в панелі NC виводиться вміст каталогу, то зверху панелі зображується ім'я цього каталогу. При виведенні імена файлів виводяться маленькими буквами, а імена підкаталогів — великими. NC може виводити інформацію про вміст каталогу у двох формах: повній і короткій.

За повної форми (див. мал.6.1, ліва панель) з правого боку від імені файла виводиться його розмір у байтах, дата і час утворення або останньої модифікації файла. З правого боку від імені підкаталога виводиться . Самий верхній рядок займає посилання на батьківський каталог (для кореневого каталогу цей рядок відсутній). В полі імені для батьківського каталогу зображується "..", з правого боку зображується .


За короткої форми виведення інформації виводяться тільки імена файлів і каталогів.

Для переходу в режим відображення вмісту каталогу в короткій або повній формі необхідно натиснути послідовно такі клавіші:

[F9],[L],[B] — коротка форма на лівій панелі;

[F9],[L],[F] — повна форма на лівій панелі;

[F9],[R],[B] — коротка форма на правій панелі;

[F9],[R],[F] — повна форма на правій панелі.

Один із файлів або каталогів на одній із панелей виділено сірим кольором (на монохромному дисплеї — інверсним зображенням) у вигляді прямокутника-курсора. Клавішами переміщення курсора його можна перемістити на інший файл або каталог. Клавіша [Tab] переміщує курсор на іншу панель. Заголовок (тобто текст), який виводиться вгорі виділеної панелі, також матиме сірий (на монохромному дисплеї — інверсний) колір. Панель, в якій знаходиться прямокутник-курсор в даний момент, є поточною.

NC дозволяє вибрати групу файлів, над якими можна виконати деякі дії: скопіювати, перемістити в інший каталог, вилучити і т.д. Вибрані файли зображуються жовтим кольором на кольоровому дисплеї і підвищеною яскравістю на монохромному. Для того щоб включити файл в групу, треба перемістити курсор на вказаний файл і натиснути клавішу [Ins]. Повторне натискування [Ins] виключає файл з групи.

Для вибору групи файлів за маскою треба натиснути клавішу [+] на функціональній клавіатурі і задати маску. В масці можна використовувати символи "*"," ?". їх призначення таке саме, як і в командах MS DOS. Для відміни групи файлів за маскою слід натиснути клавішу [-] на функціональній клавіатурі і задати маску для файлів, вибір яких треба відмінити.

В нижній частині вмісту каталогу є рядок міні-статусу. Він дає повну інформацію про виділений файл або групу файлів.

Дерево каталогів панелі. На панель NC можна вивести дерево каталогів. При цьому, переміщуючись за допомогою клавіш управління курсором по дереву каталогів, можна переглядати на іншій панелі вміст виділеного каталогу. Для переходу в режим виведення інформації про дерево каталогів треба послідовно натиснути клавіші [F9], [L], [Т] для лівої панелі і [F9], [R], [Т] — для правої. При роботі в цьому режимі в заголовку панелі висвітлюється слово "Tree" (дерево).


Збірна інформаційна панель. В панелі NC можна вивести збірну інформацію про диск і каталог, який висвітлено на іншій панелі. В заголовку панелі виводиться слово "Info". В панелі відображаються такі дані:

мітка поточного диска;

загальна місткість оперативної пам'яті комп'ютера в байтах (...Bytes Memory);

місткість вільної оперативної пам'яті в байтах (...Bytes Free);

ємність поточного диску в байтах (...Bytes on drive);

кількість вільного місця на поточному диску (...Bytes free on drive);

кількість файлів у каталозі на другій панелі і їх загальний розмір у байтах (...files use...bytes in...).

Нижче в інформаційній панелі виводиться вміст файла DIRINFO, а якщо цього файла в поточному каталозі немає, то повідомлення:

No dirinfo file in this directory

(В цьому каталозі немає файлу dirinfo).

Файл dirinfo має бути текстовим. В інформаційну панель виводяться його перші 11 рядків (якщо включено режим "Full screen") або один рядок (якщо цей режим виключено). В кожному рядку має бути не більше ніж 38 символів. Створити і редагувати файл dirinfo можна будь-яким текстовим редактором.

Для виведення на екран інформаційної панелі треба натиснути комбінацію клавіш [Ctrl-L] або [Ctrl-R]. При цьому непоточна панель стане інформаційною.


Контрольні запитання


1. Яку інформацію можна виводити на панелі NC?

2. К управляти панелями в NC?

3. Яким чином виконуються групові операції над файлами в NC?

4. Яке призначення мають основні функції?


Лекція №3

Тема: Оболонка Norton Commander. Призначення функціональних клавіш і робота з ними


План лекції

1. Функціональні клавіші NC

2. Одержання підказки

3. Меню користувача

4. Редагування файлу

5. Створення текстового файлу


6. Операції копіювання, переміщення і перейменування

7. Пошук файлів в NC


1. Функціональні клавіші NC


В нижньому рядку екрана NC виводиться нагадування про призначення функціональних клавіш:

[Fl]— Help — одержання підказки про призначення клавіш і підказка про поточний режим роботи;

[F2]— Menu — виведення на екран меню користувача, яке відображується в спеціальному вікні між лівою і правою панелями;

[F3]— View — перегляд файла. Можна переглядати текстові файли, таблиці баз даних, електронні таблиці;

[F4]— Edit — редагування файла за допомогою внутрішнього редактора NC або будь-якого зовнішнього редактора, вказаного користувачем;

[F5]— Copy — копіювання файла або групи файлів. В середині екрана з'являється запит про те, куди копіювати файл. За замовчуванням файл копіюється в каталог, який виведено на другій панелі. Можна вказати й інше ім'я каталогу. Для копіювання потрібно натиснути [Enter], для відміни — [Esc];

[F6] — перейменування файла або пересилання його в інший каталог;

[F7]— MkDir — створення підкаталогу;

[F8]— Delete — вилучення файла або підкаталогу;

[F9]— Pull — виведення меню NC у верхньому рядку екрана;

[F10]— Quit — вихід з NC.

Одержання підказки. При натискуванні клавіші [F1] на екран виводиться підказка англійською мовою про поточний режим роботи (мал.6.4).

Якщо підказка не вміщується на одному екрані, то її можна проглядати, використовуючи клавіші [↓], [↑], [End], [PgUp], [PgDn]. Вихід із режиму підказки — за клавішею [Esc]. У нижній частині екрана допомоги розміщуються підписи "Next", "Previons", "Index", "Cancel". Вони мають таке значення:

"Next" — перейти до наступного екрана підказки;

"Previons" — перейти до попереднього екрана підказки;

"Index" — вивести довідкову інформацію;

"Cancel" — вийти з режиму підказки.


Переміщуватись за цими підписами можна за допомогою клавіш [←], [→]. Виділивши потрібний підпис, слід натиснути клавішу [Enter].

Меню користувача. При натискуванні клавіші [F2] NC виводить на екран список команд, який вказано в файлі NC.MNU. Користувач може клавішами переміщення курсора [↓], [↑] виділити потрібний пункт цього списку і, натиснувши відповідну клавішу, виконати команду. Файл NC.MNU може знаходитись у каталозі, де знаходиться NC (головне меню), або в поточному каталозі (локальне меню). Якщо файл NC.MNU є і в поточному каталозі, і в каталозі NC, то використовується файл з поточного каталогу.

Кожному елементу меню відповідають два або більше рядків у файлі NC.MNU. В першому рядку з першої позиції вказується повідомлення, яке виводиться в меню. Перед ним можна задавати ім'я функціональної клавіші латинськими буквами з наступною двокрапкою, ця клавіша може використовуватись для швидкого вибору даного пункту меню. Наступні рядки опису пункту меню мають включати команди, які виконуються при виборі даного пункту меню. В першій позиції цих рядків має бути пробіл.

Приклад опису пункту меню:

F2 : Форматування дискети FORMAT A:

При натискуванні клавіші [F2] буде форматуватись дискета на дисководі А:.

Для редагування файла NC.MNU потрібно натиснути клавіші [F9], [С], "М". NC видасть запит, яке меню потрібно редагувати: головне чи локальне. Необхідно за допомогою клавіш [←], [→] виділити потрібну відповідь ("Main" — головне меню, "Local" — локальне меню, "Cancel" — не редагувати меню) і натиснути [Enter].

Редагування файла. Для редагування текстового файла можна використовувати внутрішній редактор NC, а також будь-який вказаний користувачем зовнішній редактор. Якщо при натискуванні клавіші [F4] використовується внутрішній редактор NC, то при натискуванні клавіш [Alt-F4] — зовнішній, і навпаки.

Розглянемо основні можливості внутрішнього редактора. Курсор вказує на поточну позицію в тексті. Всі зміни тексту відбуваються в позиції курсора. Курсор можна переміщати ліворуч, праворуч, вгору, вниз за допомогою клавіш [→], [←], [↑], [↓], [PgUp], [PgDn], [Home] і [End].







Мал. 1

Для закінчення рядка слід натиснути клавішу [Enter]. Для вилучення символів і рядків можуть використовуватись такі клавіші:

[Del] — вилучення символа під курсором;

[Backspace] — вилучення символа вліво від курсора;

[Ctrl-Y] — вилучення рядка;

[Ctrl-K] — вилучення тексту від курсора до кінця рядка.

В редакторі можуть використовуватись такі функціональні клавіші:

[F2] — зберегти відредагований файл під іншим іменем;

[F7] — пошук підрядка в тексті. Потрібний підрядок слід ввести в відповідь на запит;

[F1] — підказка;

[F10] — вийти з режиму редагування.

При редагуванні документів перший рядок екрана є інформаційним. В ньому вказується ім'я файла, номер поточного рядка, номер поточного стовпця, кількість вільного місця в байтах для редагування.

Для створення нового файла слід натиснути на комбінацію клавіш [Shif t-F4] і ввести нове ім'я файла.

На запит редактора створювати новий файл (New-File) або відмінити редагування (Cancel) клавішами [←] і [→] вибрати потрібну відповідь і натиснути клавішу [Enter].


Контрольні запитання

1. Яке призначення мають основні функціональні клавіши?

2. Яким чином можна створити і відредагувати файл?

3. Яким чином можна здійснити копіювання файлу?

4. Яким чином можна здійснити перенесення і переймування файлу?

5. Як здійснюється вилучення файлів та каталогів?

6. Як здійснити пошук файлів в NC?


Лекція №4

Тема: Оболонка NC. Меню NC


План лекції:


  1. Меню “left” і “right”

  2. Меню “files”

  3. Меню “commands”

  4. Меню “options”

  5. Встановлення конфігурації NC



За допомогою меню NC можна встановити найзручніший вигляд зображення інформації на екрані, змінити режим роботи NC. Для входу в меню слід натиснути клавішу [F9]. У верхньому рядку екрана з'явиться рядок, який містить пункти меню:

Left Files Commands Options Right

(Ліва Файли Команди Опції Права)

Один з цих пунктів меню є виділеним. Для вибору потрібного пункту меню слід використовувати клавіші переміщення курсора [←]і [→]. Вибравши пункт меню, слід натиснути [Enter]. Вибрати пункт меню можна також введенням першої букви назви пункту меню (відповідно [L], [F], [С], [О], [R]). Після вибору меню під ним відкриється відповідне йому підменю (мал.6.6). Для вибору потрібного пункту підменю слід користуватись клавішами [↑] і [↓]. Вибравши потрібний пункт підменю, слід натиснути клавішу [Enter]. Для вибору деяких пунктів підменю можна також використовувати комбінацію клавіш, яка наведена праворуч від назви деяких пунктів підменю (наприклад, для вибору підменю "Drive" меню "Left" слід натиснути комбінацію клавіш [Alt-Fl]). Крім цього, пункт підменю можна вибрати натисканням клавіші, яка відповідає великій літері в назві пункту підменю. Для виходу з меню і підменю NC слід натиснути клавішу [Esc]. Для одержання довідки про пункт меню треба виділити цей пункт і натиснути клавішу [F1].

Меню "Left" і “Right”. Пункти цих меню задають режими виведення інформації відповідно в лівій і правій панелі. Діючі режими відзначаються символом галочкою зліва. Меню містить такі пункти (див. мал. 4):






Мал. 4


Brief — в панелі відображується коротка інформація про файли каталогу;

Full — в панелі відображується повна інформація про файли каталогу;

Info — відображується інформаційна панель;


Tree — в панелі відображується дерево каталогів;

Link — установлюється або відміняється режим зв'язку між комп'ютерами;

On/Off — виводиться або не виводиться на екран дана панель;

Name — файли виводяться в алфавітному порядку їх імен;

Extension — файли виводяться в алфавітному порядку їх розширень;

Time — файли виводяться в порядку зменшення дати останньої модифікації;

Size — файли виводяться в порядку зменшення їх розміру;

Unsorted — файли виводяться в тому порядку, як вони записані в каталозі;

Re-read — повторне читання вмісту каталогу;

Filter — режим зображення в панелі не всіх, а тільки частини файлів, імена і розширення яких задаються маскою. В масці можна використовувати символи "*" і "?";

Drive — вибір дисковода.

Меню "Files'*. Пункти меню "Files" дають можливість оперувати з файлами. Більшість цих операцій закріплена за функціональними клавішами (див. мал. 5):

Help — одержання допомоги;

View — перегляд файла;

Edit — редагування файла;

Copy — копіювання файла;

Ren mov — перейменування файла (каталогу) або пересилання файла до іншого каталогу;

Mk Dir — створення каталогу;

Delete — вилучення файла або каталогу;

File Attributes — встановлення атрибутів файла;

Send files — пересилання файла за допомогою електронної пошти на інший комп'ютер (в даному підручнику не розглядається);

Select Group — виділення групи файлів за маскою (аналогічно клавіші [+] на правій частині клавіатури);

Unselect group — відміна виділення групи файлів за маскою (аналогічно клавіші [-] на правій частині клавіатури);

Quit — вихід із NC.

Меню "Commands". Меню "Commands" містить такі пункти:

Tree — виведення на екран дерева каталогів на диску;

Volume label — введення для дискети мітки (до 11 символів). Ця мітка виводиться в збірній панелі;

Directory sizes — виведення розміру каталогів;

Find file — пошук файла на диску. Використовується для швидкого пошуку файла у всіх каталогах на диску. Після входу в цей пункт меню слід набрати ім'я файла, який потрібно знайти. В імені файла можна використовувати символи "*" і "?". Після натискування клавіші [Enter] почнеться пошук. На екран виводиться список знайдених файлів. Пошук можна припинити, виділивши "Stop" і натиснувши [Enter]. Клавішами переміщення курсора [↓] і [↑] можна виділити потрібний файл серед знайдених. Потім можна виділити "CHDir" і натиснути [Enter] для переходу в той каталог, де знаходиться потрібний файл;

History — перегляд команд, введених у командному рядку Dos. Клавішами [↓] і [↑] можна виділити одну з команд і, натиснувши [Enter], виконати її;

EGA lines — перехід у режим виведення 43 рядків на екрані (для дисплея типу EGA), і навпаки;

Swap panels — панелі NC міняються місцями;

Panels on/off — вилучення панелі NC з екрана або відновлення їх на екрані;

Compare directories — порівняння каталогів, зображених на панелях NC. У кожному каталозі виділяються файли, які або відсутні в іншому каталозі, або мають інший розмір чи дату оновлення;

Send/Receive mail — пересилання повідомлень електронною поштою і прийняття повідомлень у вхідний каталог пошти (в даному підручнику не розглядається);

Commander mail — створення повідомлень для електронної пошти; перегляд повідомлень, одержаних поштою (в даному підручнику не розглядається);

Menu file edit — редагування меню користувача.

Меню "Options". Пункти меню "Options" (див. мал. 6.6) дозволяють задавати конфігурацію і режими роботи NC. Включені режими зліва помічаються галочкою. Для того щоб установити чи відмінити режим, треба виділити його клавішами переміщення курсора і натиснути [Enter]. Меню "Options" включає такі пункти:






Мал. 5


Configuration — встановлення конфігурації NC (див.нижче);

Extension file edit — редактування файла NC.EXE, який задає дії NC при натискуванні клавіші [Enter] залежно від розширення імені виділеного файла;

Editors — вказівка редактора, який викликається в разі натиснення клавіші [F4]. При виборі цього пункту меню NC виводить на екран відповідний запит. Можна вибрати внутрішній (Builtin) або зовнішний (External) редактор. У цьому випадку потрібно вказати командний рядок, який використовують, викликаючи зовнішній редактор;

Auto menus — при включенні режиму після виконання команди з меню користувача на екран знову виводиться меню користувача;

Path prompt — при включенні режиму запрошення в командному рядку включає інформацію про поточний диск і каталог (в протилежному випадку — тільки поточний диск);

Key bar — при включенні режиму в останньому рядку екрана виводиться нагадування про призначення функціональних клавіш;

Full screen — при включенні режиму панелі NC виводяться розміром в повний екран (в протилежному значенні — в половину екрану);

cLock — при включенні режиму в правий верхній кут екрана виводиться значення поточного часу;

Mini status — при включенні режиму в нижній частині екрана виводиться рядок з повною інформацією про виділений файл або групу файлів;

Save setup — зберегти встановлені режими NC. При наступних запусках NC всі його режими будуть такими самими, як і в момент виконання команди "Save setup".


  1. Встановлення конфігурації NC

При виборі пункту "Configuration" меню "Options" NC виведе на екран панель запиту параметрів (мал.6.8). Для переміщення між режимами потрібно використовувати клавіші переміщення курсора. Встановлення режиму здійснюється натискуванням клавіші [Пробіл]. Після встановлення всіх режимів слід виділити за допомогою клавіш управління курсором підпис "ОК" і натиснути [Enter]. Встановлені режими помічаються зліва символом "х" або ".".взятим в дужки.


Мал. 6.8

В пункті "Configuration" меню "Options" можна встановити такі режими роботи NC:

Screen colors — встановлення кольорів екрана. В прямокутнику з підписом "Screen colors" ("кольори екрана") можна вибрати один з кольорів (blacK&white — чорно-білий екран, color — кольоровий екран, laptop — екран портативних комп'ютерів);

Screen blank delay — вибір часу затримання перед очищенням екрана. В прямокутнику з підписом "screen blank delay" можна вказати час затримання перед очищенням екрана. Якщо протягом цього часу на комп'ютері не будуть натискуватись клавіші, то NC очистить екран і виведе на нього картину зоряного неба. Це зменшує зношуваність екрана. Час затримання можна встановити 40, 20, 5, 3, 1 хв. Для того щоб NC не очищував екран, слід вибрати режим "OFF". Для відновлення попереднього стану екрана треба натиснути будь-яку клавішу;

Ins moves down — при натискуванні клавіші [Ins] курсор буде зміщуватись вниз, тобто поточним стане наступний файл;

Auto change directory — якщо включено цей режим, то при переміщенні курсора по дереву каталогів у панелі NC у другій панелі виводиться вміст виділеного курсором каталогу. Якщо цей режим виключено, то для виведення виділеного курсором каталогу треба натиснути клавішу [Enter].

Neny bar always visiable — при включенні режиму рядок меню NC з назвами "Left", "Files", "Commands", "Options", "Right" буде виводитись у верхньому рядку екрана;

Auto save setup — якщо цей режим включено, то встановлені режими будуть автоматично збережені при наступних запусках NC;

Left handed mouse — при включенні режиму функції лівої і правої клавіш "миши" міняються місцями.


Котрольні запитання


1. Яке призначення мають основні пункти меню NC?

2. Які можливості щодо впорядкуаання і фільтрації файлів надає NC?

3. Що треба виконати, щоб вивести на панель тільки файли з розширенням .exe в алфавітному порядку?

4. Яким чином можна знайти на диску файл з відповідним іменем? Наведіть приклад

5. Яким чином можна міняти параметри конфігурації NC?


Лекція 5.



следующая страница >>