litceysel.ru
добавить свой файл
1
Лекція 10.


ГАЗООБМІН У ЛЕГЕНЯХ І ТКАНИНАХ. РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ. ХВОРОБИ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЇМ. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УРАЖЕННІ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

План


  1. Газообмін у легенях і тканинах.

  2. Регуляція дихання.

  3. Хвороби дихальної системи та заходи запобігання їм.

  4. Перша допомога при ураженні органів дихання. Реанімаційні заходи при зупинці серця і дихання.

Основні поняття: дихання, газообмін, органи дихання, парціальний тиск, нейрогуморальна регуляція дихання, хвороби дихальної системи, реанімація.

1. Газообмін у легенях і тканинах

Роблячи навперемінно вдих і видих, людина вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно сталий газовий склад.

Людина дихає атмосферним повітрям з вмістом кисню 21%, вуглекислого газу — 0,03%, а видихає — 16%, вуглекислого газу — 4%. В альвеолярному повітрі кисню — 14,2%, вуглекислого газу — 5,2%. Альвеолярне повітря відрізняється від вдихуваного і видихуваного. Це пояснюється тим, що при вдихові в альвеоли надходить повітря повітроносних шляхів, а при видиху — навпаки, до видихуваного повітря домішується атмосферне повітря, яке знаходиться в тих же повітроносних шляхах.

У легенях кисень із альвеолярного повітря переходить у кров, а вуглекислий газ із крові надходить у легені. Рух газів відбувається законами дифузії, згідно з якими газ поширюється із середовища з ви­соким парціальним тиском у середовище з меншим тиском (схема 1). Парціальним тиском називають частину загального тиску, яка припадає на цей газ у газовій суміші.




Р (О2)=159 мм рт. ст.

Р (СО
2)=0.2 мм рт. ст.

Р (О
2)= 96 мм. рт. ст..


О
2 О2 Р (О2)=20-46 мм рт. ст.

гемоглобін тканинна рідина

еритроцитів


тканинна рідина

СО2

р (СО2)= 46 мм рт. ст СО2 Р (СО2) = 50 мм рт. ст.

Альвеоли легень обплетені густою сіткою капілярів (рис. 1). Стінки капілярів дуже тонкі, що сприяє проникненню газів із легень у кров і навпаки. Газообмін залежить від поверхні, через яку здійснюється дифузія газів і різниці парціального тиску дифундуючих газів. Встановлено, що від різниці напруги кисню в 1 мм рт.ст. у дорослої людини, яка знаходиться в стані спокою, в кров надходить 25-69 см3 кисню за хвилину. Різниця тисків кисню в 70 мм рт.ст. достатня для забезпечення організму киснем за різних умов його діяльності.

У крові кисень сполучається з гемоглобіном, утворюючи оксигемоглобін. 1 г гемоглобіну зв'язує 1,34 см3 кисню. В альвеолярному повітрі парціальний тиск кисню 100-110 мм рт.ст. За цих умов 97% гемоглобіну крові з'єднується з киснем.

Що ж до вуглекислого газу, то вміст, а отже і парціальний тиск його в альвеолярному повітрі менший, ніж у венозній крові, яка рухається по капілярах легень. У венозній крові, яка надходить до легень, парціальний тиск вуглекислого газу дорівнює


47 мм рт.ст., а в альвеолярному повітрі — 40 мм. Цієї різниці цілком досить для забезпечення дифузії вуглекислого газу з крові в альвеолярне повітря.


Рис.1. Схема газообміну:

І стінка альвеоли; 2 стінка капіляра.

Чорні стрілки означають напрям руху кисню,

білі вуглекислого газу.
Вуглекислий газ у крові сполучається, головним чином, з лугами, утворюючи з ними двовуглекислі солі або бікарбонати. Крім цих солей, у перенесенні вуглекислого газу бере участь і гемоглобін. Це вперше

встановив наприкінці XIX ст. І.М. Сєченов.

У тканинах безперервно відбуваються окислювальні процеси, в яких сполучається кисень. Перехід кисню з крові в тканини зумовлюється різницею парціальних тисків його в крові і тканинах. В артеріальній крові парціальний тиск кисню 96 мм рт.ст., в тканинній рідині — 20—46 мм рт.ст. Різниця тиску кисню забезпечує енергійний перехід кисню з плазми крові через стінку капіляра в тканинну рідину.

Газообмін між тканинною рідиною і клітинами відбувається завдяки різниці напруження кисню: в тканинній рідині — 20-46 мм рт.ст., а в клітинах — близько до нуля. Напруження вуглекислого газу становить 60 мм рт.ст. внаслідок утворення його в мітохондріях. Таким чином, вуглекислий газ переходить у тканинну рідину і кров, а кисень — в клітини. Збідніла на кисень кров поступає в легені, де цикл обміну газів повторюється. У клітинах різниця напруження газів підтримується безперервним процесом біологічного окислення.

Крім різниці парціального тиску, на ступінь віддачі кисню оксигемоглобіном впливає величина тиску вуглекислого газу. Чим більше його в крові, тим слабший зв'язок гемоглобіну з киснем. Крім концентрації вуглекислого газу, на міцність зв'язку гемоглобіну з киснем впливає також реакція крові. Навіть незначне порушення реакції у бік кислої спричиняє посилення віддачі кисню. Міцність зв'язку гемоглобіну з киснем залежить також і від температури: при підвищенні температури зв'язок слабший, при зниженні — сильніший.


Зв'язування вуглекислого газу і віддача його кров'ю залежить від його напруження в тканинах і крові. Важлива роль при цьому належить ферменту карбоангідразі, який міститься в еритроцитах. Цей фермент, залежно від вмісту вуглекислого газу, прискорює в багато разів реакцію: СО22О=Н2СО3. В капілярах тканини, де напруження вуглекислого газу високе, відбувається утворення вугільної кислоти. У легенях карбоангідраза сприяє дегідратації, що приводить до витіснення вуглекислого газу із крові.

Газообмін у легенях дітей тісно пов'язаний з особливостями регуляції у них кислотно-лужної рівноваги. Навіть при незначному зрушенні рівноваги у бік підкислення у дітей виникає задишка.

Багато речовин, зокрема наркотики (ефір, хлороформ, спирти), гальмують процеси дихання. Небезпечною отрутою є чадний газ, який утворюється в результаті неповного згорання дров, вугілля тощо. При вдиханні чадного газу в легені він дифундує в кров і утворює стійку хімічну сполуку з гемоглобіном, внаслідок чого гемоглобін втрачає здатність приєднувати кисень і його надходження до тканин утруднюється. Досить людині вдихнути 1 л чадного газу, як настає смерть від припинення тканинного дихання.

2. Регуляція дихання

Російський фізіолог М.О. Мисливський у 1919 році встановив, що у довгастому мозку є група клітин, зруйнування яких приводить до зупинення дихання. Так був покладений початок вивченню дихального центра, який має складну структуру. Важлива роль у регуляції дихання належить корі головного мозку. Дихальний центр координує ритмічну діяльність дихальних м'язів (скорочення і розслаблення), викликаючи почергово видих і вдих, та узгоджує дихання з функціональним станом організму.

Автоматія дихального центру зумовлюється нервовими імпульсами, які надходять із нервових закінчень легень, судин, м'язів, а також тих, які виникають у вищих відділах центральної нервової системи.

Усяке збудження дихального центра змінює нервові імпульси, які від нього надходять до дихальних м'язів, а це приводить до зміни дихання — збільшення частоти і глибини його або, навпаки, послаблення і сповільнення.

Особливо велике значення в регуляції дихання мають доцентрові нервові волокна, закінчення яких лежать у легенях. При спаданні легень під час видиху відбувається механічне подразнення чутливих закінчень блукаючого нерва, які містяться в стінках альвеол. Нервове збудження, що виникає при цьому, надходить у дихальний центр і збуджує його. Від дихального центра надходять імпульси до дихальних м'язів, які у відповідь скорочуються і відбувається вдих. Під час вдиху легені розтягуються, а це спричиняє механічне подразнення інших закінчень блукаючого нерва в легенях. Збудження, що в них виникає, досягає дихального центра і викликає гальмування його. Внаслідок цього з дихального центра перестають надходити імпульси до дихальних м'язів, останні розслаблюються і відбувається видих. Великий вплив на стан дихального центра справляє хімічний стан крові, зокрема її газовий склад. У стінках кровоносних судин є спеціальні нервові закінчення — хеморецептори, що сприймають зміну хімічного складу крові. Особливо чутливі ці рецептори до концентрації вуглекислого газу в крові. Накопичення вуглекислого газу в крові веде до подразнення рецепторів у кровоносних судинах, які несуть кров до голови, і рефлекторно збуджують дихальний центр. Подібним чином діють також кислі продукти, які надходять у кров, наприклад, молочна кислота, вміст якої збільшується під час м'язової роботи.

Під час внутрішньоутробного розвитку плід одержує кисень і віддає вуглекислий газ через плаценту організмові матері. Проте плід здійснює дихальні рухи у вигляді незначного розширення грудної клітки. Легені при цьому не розправляються, виникає тільки невеликий негативний тиск у плевральній щілині. Такі дихальні рухи плода сприяють кращому рухові і поліпшенню кровопостачання плода, а також своєрідним тренуванням функції легень. Під час пологів, після перев'язування пупкового канатика, організм дитини відділяється від організму матері. При цьому в крові новонародженого накопичується вуглекислий газ і знижується вміст кисню. Зміна газового складу крові приводить до підвищення збудливості дихального центра як гуморально так і рефлекторно через подразнення рецепторів у стінках кровоносних судин. Клітини дихального центра подразнюються — і у відповідь виникає перший вдих. А далі вдих рефлекторно викликає видих. Механічні подразнення шкіри при дотикові рук акушера до тіла дитини, нижча температура навколишнього середовища порівняно з внутрішньоутробною, підсихання тіла новонародженого на повітрі — все це також сприяє рефлекторному збудженню дихального центра і виникнення першого вдиху.


До моменту народження дитини її дихальний центр здатний забезпечувати ритмічну зміну фаз дихального циклу — вдих і видих, але це не так досконало, як у дітей старшого віку. Це пов'язано з тим, що до моменту народження функціональне формування дихального центра ще не закінчилося. Про це свідчить велика мінливість частоти, глибини, ритму дихання у дітей раннього віку. Діти перших років життя відрізняються вищою стійкістю до нестачі кисню {гіпоксії), ніж діти старшого віку. Близько II років уже добре виражена можливість пристосування дихання до різних умов життєдіяльності.

Про функціональний стан дихального апарата свідчить і можливість довільно змінювати дихання (пригнічувати дихальні рухи, або робити максимальну вентиляцію). В довільній регуляції дихання бере участь кора головного мозку, центри, пов'язані із сприйняттям мовних подразників і з відповіддю на ці подразники. Довільна регуляція пов'язана з другою сигнальною системою і виникає лише з розвитком мовлення.

Велике значення мають захисні рефлекси слизових оболонок дихальних шляхів. Ці рефлекси перешкоджають попаданню в дихальні шляхи шкідливих речовин або сприяють видаленню подразнюючих речовин, які вже попали туди. Так, при подразненні чутливих рецепторів у гортані і трахеї пилом або слизом повітря судорожно виштовхується з легень при широко розкритій голосовій щілині {кашель). При подразненні слизової оболонки носа виникає чхання.

3. Хвороби дихальної системи та заходи запобігання їм

Спричинити запалення дихальної системи можуть віруси і бактерії, що постійно там перебувають, не виявляючи до певного часу хвороботворних властивостей. Вони стають агресивними внаслідок знижен­ня опірності організму через погане харчування, гіподинамію, куріння, переохолодження організму, різні хронічні інфекції.

Кожну інфекційну хворобу спричиняє певний збудник. Найрозповсюдженіший спосіб передачі більшості інфекційних хвороб — це крапельна інфекція. Проникнувши в організм, мікроорганізми розмножуються і виділяють особливі отруйні речовини — токсини, які потрапляють у кров і розносяться по всьому організму, порушуючи нормальний хід важливих для життя й здоров'я процесів (табл. 9).


Необхідно дотримувати стандартних гігієнічних прийомів для захисту від крапельної інфекції: дихати треба через ніс; правильне користування носовими хусточками; прибирання приміщення вологим способом; провітрювання приміщення; при зносинах з хворими на грип слід надягати марлеву пов'язку.

Профілактика інфекційних захворювань полягає у дотримуванні способів здорового способу життя, загартовуванні організму, заняттях фізкультурою та спортом, повноцінному харчуванні, частому перебуванні на свіжому повітрі, униканні шкідливих звичок.

Таблиця 9.

Розповсюджені інфекційні хвороби людини



Інфекційна хвороба

Збудник

Які частини тіла вражає

Симптоми хвороби

грип

вірус

дихальні шляхи

висока температура (t°C), головний біль, нездужання

дифтерія

бактерія

верхні дихальні шляхи, серце

t — 37,5-38°С, на шиї під щелепою припухають залози, при огляді зіву—плівки, плівки можуть з'явитись і в носі, заважаючи дихати носом, при запущеній хворобі приплив повітря може зовсім припинитися

коклюш


бактерія

верхні дихальні шляхи

кашель, спочатку легкий і нечастий, з кожним днем стає сильнішим і частішим, а за один-два тижні — приступоподібним; приступ закінчується виділенням в'язкого склоподібного слизу, часом блюванням

кір

вірус

дихальні шляхи, шкіра, кишечник

катаральні зміни на слизових оболонках, висип на шкірі, підвищення t°C, з'являється нежить, кашель, світлобоязнь, зменшується апетит, на внутрішньому боці щік (іноді й губ) виявляються дрібні червоні плямочки

пневмонія

бактерії, віруси

легені, серце

t — 3 8—40°С, рясне потовиділення, кашель (спочатку сухий, а потім вологий), виділення харкотиння, кволість, млявість, запаморочення, задишка

туберкульоз

туберкульозна паличка

легені

зростаюча кволість, незначні підвищення t°C, озноб, покашлювання або постійний кашель

Тяжкою хронічною хворобою органів дихання є бронхіальна астма (від грец. astma — ядуха), що виявляється нападами ядухи. Залежно від причин, які призводять до цієї хвороби, виокремлюють дві форми бронхіальної астми: алергічну та інфекційно-алергічну. Алергія (від грец. allos — інший, ergon — дія) — стан підвищеної чутливості організму у відповідь на дію алергенів. Алергічна форма бронхіальної астми виникає як алергічний процес, який перебігає без участі мікроорганізмів, тобто неінфекційним шляхом. Алергенами можуть бути лупа, шерсть або пір'я домашніх тварин, сухий корм для акваріумних риб, пил різного походження, пилок багатьох рослин, тополиний пух, препарати побутової хімії, ліки, косметичні засоби, деякі харчові продукти (шоколад, цитрусові, суниці, полуниці, курячі яйця, молоко). Інфекційно-алергічна бронхіальна астма виникає як алергічна реакція на інфекційні чинники. У ролі алергенів виступають різні мікроорганізми та продукти їхньої життєдіяльності, зокрема токсини і спори цвілевих грибів, мікроскопічні грибки. За цієї форми хвороби виникає автоалергічна реакція, коли зруйновані мікроорганізмами власні тканини організм сприймає як чужорідні. Найчастіше вона виникає в організмі людини, що має хронічні вогнища запалення: хронічні бронхіти, каріозні зуби, хронічне запалення мигдаликів (тонзиліт), додаткових порожнин носа (гайморит), жовчного міхура (холецистит). Причиною такої форми астми, особливо в дітей, можуть бути глисти.


В обох випадках бронхіальна астма — алергічний, тобто імунний процес. Особливістю його є те, що антиген з антитілом взаємодіють у слизовій оболонці більшості бронхів. Речовини, що при цьому утворюються, спричинюють спазм бронхів, набряк їхньої слизової оболонки і виділення в'язкого секрету, який заповнює просвіт дихальних шляхів. Через ці порушення звужується просвіт дихальних шляхів. У легені потрапляє дуже мало кисню. В організмі накопичується вуглекислий газ, через що хворі відчувають тяжку ядуху, яка завдає їм сильних страждань.

Згадані вище речовини стимулюють парасимпатичну нервову систему (її збудження призводить до спазму бронхів), тому напади бронхіальної астми виникають найчастіше у нічні години, коли зростає тонус парасимпатичної нервової системи.

Якщо з'ясувати причину бронхіальної астми, її часто вдається вилікувати. У лікуванні бронхіальної астми застосовують спеціальні лікарські препарати, санаторно-курортні методи (у соляних шахтах), лікувальну фізкультуру. Загартовування організму є важливим чинником профілактики цього захворювання. Долікарська допомога людині, у якої стався напад бронхіальної астми, полягає в тому, щоб відкрити вікно або кватирку для посилення вентиляції в приміщенні, зняти із хворого тиснучий одяг, поставити гірчичники на литки або зробити ванну для ніг. Обов'язково слід викликати швидку допомогу.

При захворюваннях і пошкодженнях (при розтині грудної клітки) у щілину плеври легень може потрапляти повітря (у нормі повітря в щілині плеври немає), скупчуватись в ній рідина (ексудат), які розсувають листки плеври й утворюють порожнину плеври. Якщо в порожнину проникає інфекція, розвиваються запальні процеси (наприклад, плеврит — запалення плеври). Наявність у щілині плеври повітря зумовлює стискання легені і розвиток пневмотораксу (від грец. рпеита — дихання, thorax—грудна клітка), крові—розвиток гемотораксу (від грец. haima — кров), гною — піотораксу (від грец. pyos — гнійний). Це супроводжується важкими ускладненнями, які часто призводять до смерті.


4. Перша допомога при ураженні органів дихання. Реанімаційні заходи при зупинці серця і дихання

Причинами ураження органів дихання можуть бути: стороннє тіло в носі, у дихальних шляхах, потоплення, отруєння чадним, побутовим та вихлопними автомобільними газами. Заходи першої допомоги при ураженні органів дихання подано в табл. 10.

Реанімація (від лат. reanimatio — повернення до життя) — це низка термінових заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму. Для реанімаційних заходів є тільки 4—6 хв. (час клінічної смерті), коли ще людину можна оживити.


Таблиця 10.

Перша допомога при ураженні органів дихання



Причини ураження органів дихання

Перша допомога

стороннє тіло в носі

треба акуратно закрити пальцем вільну ніздрю та змусити людину сякнути

стороннє тіло в дихальних шляхах

потрібно негайно примусити потерпілого покашляти

потоплення

на березі покласти потерпілого так, щоб його голова знаходилася нижче рівня таза: це сприятиме звільненню дихальних шляхів від води, що туди потрапила; застосувати один з методів видалення води з дихальних шляхів; при зупинці серцевої діяльності і дихання провести реанімаційні заходи.

отруєння чадним, побутовим та вихлопними автомобільними газами


відчинити двері, припинити надходження газу: перекрити газ, вимкнути двигун автомобіля; відкрити вікна; винести потерпілого на свіже повітря; викликати швидку допомогу; подати реанімаційну допомогу

Як правило, зупинка серця супроводжується і припиненням дихання. Тому щоб серце запрацювало знову, починають закритий масаж серця:

а) покласти основу долоні правої руки на нижню частину груднини, а долоню лівої — на тильну поверхню правої; пальці рук припідняти;

б) поштовхами натискати на груднину з частотою 60-80 разів за хвилину.

Маленьким дітям закритий масаж серця роблять дуже обережно однією рукою, а немовлятам — кінчиками вказівного та середнього пальців однієї руки або великими пальцями обох рук, аби не пошкодити грудної клітки.

Водночас із масажем серця треба здійснювати штучне дихання. Розрізняють види і етапи штучного дихання:

1) спосіб "з рота в рот":

а) потерпілого покласти спиною на тверду підлогу;

б) відкрити йому рот, очистити його, наприклад, від блювотиння, зняти зйомні протези, якщо вони є; в) голову потерпілого закинути назад, стежачи, щоб язик не западав у гортань; г) однією рукою тримати голову та шию потерпілого, другою затиснути йому ніздрі; д) глибоко вдихнути і крізь носовичок, щільно охопивши губами губи хворого (для більшої герметизації), зробити енергійний видих (вдування повітря у його легені); перші 5-10 вдувань слід робити швидко — 20-30 за хвилину, наступні — по 12-15 за хвилину;

2) спосіб "з рота в ніс":

а) однією рукою тримати голову потерпілого закинутою, другою закрити йому рот; б) глибоко вдихнути і, охопивши губами ніс людини (крізь носовичок), енергійно видихнути;

3) за методом Сильвестра (рис. А):

а) потерпілого покласти спиною на тверду підлогу; б) під спину підкласти валик; в) стати на коліна біля голови потерпілого; г) відвести руки потерпілого в боки та вгору над головою (вдих); д) міцно притулити руки потерпілого до нижньої частини грудей (видих); є) повторювати такі дії доти, доки не відновиться дихання;


4) за методом Холгера-Нільсена (рис. Б):

а) потерпілого покласти на тверду підлогу, вниз животом; б) голову потерпілого повернути убік; в) стати на коліна біля його голови і періодично стискати руками нижню частину грудної клітки (видих); стискати грудну клітку слід обережно, щоб не поламати ребра.

Ефективність реанімаційних заходів визначають за відновленням серцевої діяльності: поява серцевих тонів, артеріального пульсу, самостійного дихання, реакції звуження зіниць. Якщо ж дихання і серцева діяльність не відновлюється, штучне дихання і закритий масаж серця слід робити доти, доки не приїде швидка допомога.


Питання для самоперевірки


  1. Поясніть механізм газообміну в легенях і тканинах.

  2. Охарактеризуйте нервову регуляцію дихання.

  3. Охарактеризуйте гуморальну регуляцію дихання.

  4. Назвіть причини, шляхи зараження та прояви захворювань дихальної системи.

  5. Які профілактичні заходи інфекційних захворювань?

  6. У чому полягають причини зупинки дихання?

  7. Яку першу допомогу надають при ураженні органів дихання?

  8. Які чинники способу життя людини впливають на здоров'я дихальної системи? Відповідь обґрунтуйте.

З історії науки

  • Аретей, видатний лікар з Каппадокії (Рим, І ст. н.е.) уперше описав захворювання органів дихання, дав класичний опис астми, абсцесу легень, плевриту.

  • Рене Лаеннек (1781-1826) перший виявив, не знаючи етіології туберкульозу, патологоанатомічну специфічність цього процесу в утворенні горбків-туберкул. Звідси цю недугу запропонував називати туберкульозом.

  • Роберт Кох (1843-1910) у 1882 р. відкрив туберкульозну бацилу, яку було названо кохівською паличкою.

Важливо знати, що...


  • Жити і працювати у приміщеннях, на стінах, підлозі та стелі яких є "грибок" не можна. Оскільки мікроскопічні грибки та їх спори є алергенами.

  • Банки, гірчичники, різні компреси тепер у лікуванні пневмонії не використовують. Доведено, що вони ускладнюють запальний процес, оскільки сприяють поширенню його по легенях, а потім з кров'ю та лімфою по всьому організму.

  • У курців гинуть захисні бар'єри дихальних шляхів: війковий епітелій, бокалоподібні клітини, настає "облисіння" дихальних шляхів, припиняється їхнє самоочищення. В них починають розмножуватися хвороботворні бактерії та віруси. Харкотиння набуває вигляду слизу з домішками гною (а іноді й крові через підвищену ламкість кровоносних судин).

  • У курців розтягуються й втрачають еластичність стінки альвеол; гине захисна плівка і макрофаги; потовщуються стінки легеневих капілярів і альвеол, що погіршує газообмін між легенями та кров'ю; виникає безліч "мертвих" легеневих зон, які вже не беруть участі у диханні. Через порушення бар'єрної функції легені запорошуються пилом, бактеріями, вірусами. Виникає так звана хронічна пневмонія, що призводить до заростання легеневої тканини сполучною та до серцевої й дихальної недостатності. Дитячий та жіночий організм вразливіший щодо негативної дії куріння, а тому всі хворобливі ознаки в дітей та жінок настають набагато раніше.

Література

  1. Бугаев К.Е., Маркусенко Н.Н. та ін. Возрастная физиология.—Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская правда", 1975.— С. 129-131.

  2. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ.пед. вузов.— М.: Высш.шк., 1985.— С. 320-322.

  3. Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 167-180.

  1. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Навч. посібник.— К.:Фенікс, 1998.-С. 144-152.
  2. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник.— К.: У СМП, 2001.— С. 111 -113.

  3. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М: Просвещение, 1978.—С. 229-235.