litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 ... 4 5



Львівський національний університет імені Івана Франка


На правах рукопису


Панич Назар Юрійович


УДК 343. 163 (477. 83/. 86) „1849/1918“ (091)


Становлення та розвиток

інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини (1849 1918 рр.)


Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права,

історія політичних і правових учень


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор

^ Кульчицький Володимир Семенович


Львів - 2008

ЗМІСТ

Вступ

………………………………………………………………….

3

Розділ 1.

Історіографія та джерельна база дослідження………………

13




1.1.

Історіографія проблеми………………………………..

13




1.2.

Джерельна база дослідження…………………………..

26

Розділ 2.

Соціально-політичні і правові передумови утворення органів прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини………………………………………………………

34

Розділ 3.

Система та компетенція органів прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини ………………………...

65




3.1.

Організаційно-правові основи діяльності державних прокуратур в Галичині………………………………..

65




3.2.

Вищі державні прокуратури Галичини: порядок формування, структура і компетенція……………….

95




3.3.

Правовий статус Галицької фінансової прокуратури...

121

Розділ 4.

Місце і роль органів прокуратури в Галичині у державно-політичній системі Австрії та Австро-Угорщини …………

146

Висновки …………………………………………………………………….

166

Додатки………………………………………………………………………

171

Список використаних джерел…………….………………………………

189



^ ВСТУП


Актуальність теми дослідження.

Побудова демократичної та правової держави в Україні немислима без утворення та функціонування системи її державних органів, що ефективно виконуватимуть покладені на них завдання і функції. Одне з чільних місць у системі цих органів, без сумніву, посідає прокуратура, на яку законодавство України покладає охорону інтересів особи, суспільства та держави.

У зв’язку з приведенням сучасного українського законодавства до вимог загальноєвропейських правових стандартів особливого значення набуває реформування органів прокуратури незалежної України. Метою даного реформування повинне стати напрацювання засад та механізмів, котрі нададуть прокуратурі можливість виконувати лише ті функції, що характерні цій інституції у правових державах, якісно вплинуть на її структурну побудову та ефективність діяльності.

Зазначене реформування прокуратури України неможливе без врахування історико-правового досвіду становлення та розвитку органів прокуратури на західноукраїнських землях. У даному аспекті цінний досвід надає, зокрема, дослідження утворення і діяльності інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини в період з 1849 р. до 1918 р. Актуальність цього досвіду посилюється тим, що прокуратура в Австрії була утворена за кращими зразками європейської правової системи. Доцільним буде врахування такого досвіду у сферах структури і компетенції органів прокуратури сучасної України, окремих аспектів їх кадрової політики та фінансового забезпечення. Це матиме значний позитивний вплив на демократичний та правовий розвиток української держави, сприятиме покращенню діяльності її органів прокуратури та ефективному виконанню ними своїх функцій.

Питання історії функціонування інституту прокуратури в Австрії та Австро-Угорщині без врахування особливостей органів прокуратури в окремих коронних краях досліджували зарубіжні вчені А. Амшль, Ю. Ґлязер, А. Ґує-Глунек, Г. Келлер, В. Лібшер, А. Льофлер, Ф. Пешорн, Е. Суесс, Е. Ульманн та деякі інші. Окремі аспекти утворення органів прокуратури у Галичині та їх повноважень, а також розвиток інституту прокуратури на українських землях у складі Російської імперії проаналізовано у працях українських науковців І.Й. Бойка, І.І. Когутича, О.В. Кондратюка, В.С. Кульчицького, М.В. Никифорака, В.Т. Нора, А.А. Павлишина, Б.Й. Тищика та М.К. Якимчука. Однак питання структури органів прокуратури у Галичині, їх підпорядкування та кадрова політика, предметна і територіальна компетенція, а також особливості функціонування цих органів прокуратури продовжують залишатися недостатньо вивченими.

Усі ці обставини, а також відсутність комплексних наукових розвідок цієї проблеми і визначають актуальність даного дисертаційного дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідної проблематики кафедри історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка «Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах», державна реєстрація № 0105U007451.

^ Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в поглибленні історико-правових знань про становлення інституту прокуратури в Галичині, визначенні структури та компетенції органів прокуратури і з’ясуванні місця та ролі органів прокуратури в Галичині у державно-політичній системі Австрії і Австро-Угорщини (1849 – 1918 рр.).

Відповідно до зазначеної мети та її реалізації вирішенню підлягають такі завдання:

  1. Дослідити передумови становлення інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини у 1849 – 1918 рр.;

  2. Визначити основні періоди розвитку інституту прокуратури в Галичині та виділити їх етапи;

  3. Охарактеризувати правовий статус державних прокуратур в Галичині, Вищих державних прокуратур і Галицької фінансової прокуратури;

  4. З’ясувати особливості функціонування органів прокуратури у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини;

  5. Сформулювати пропозиції щодо використання позитивного досвіду діяльності органів прокуратури у Галичині з метою вдосконалення прокуратури незалежної України.

^ Об’єктом дисертаційного дослідженн є інститут прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини у 1849 – 1918 рр.

Предметом дисертаційного дослідження є історико-правові закономірності та особливості становлення і розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини (1849 – 1918 рр.).

^ Хронологічні межі дисертації – 1849 – 1918 рр., тобто період утворення та діяльності органів прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини. В означений період, зокрема, у 1849 р., при кожному окружному суді в Галичині були встановлені посади державних прокурорів, а в 1855 р. розпочали свою діяльність державні прокуратури та Вищі державні прокуратури в Галичині. У 1851 р. в Галичині була також утворена Галицька фінансова прокуратура.

^ Територіальні межі дисертаційного дослідженн становлять регіони Галичини, здебільшого, в межах сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, які в досліджуваний період входили до складу Австрії і Австро-Угорщини.

^ Методи дослідження обрані з врахуванням мети і завдань дисертаційної роботи, об’єкта і предмета дисертаційного дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. У роботі використовувався, зокрема, історико-правовий метод, за допомогою якого були проаналізовані передумови та наслідки приєднання Галичини до складу Австрії. Хронологічний метод було застосовано для встановлення основних періодів становлення і розвитку інституту прокуратури в Галичині в досліджуваний проміжок часу та виділення їх етапів. Використання діалектичного методу дало змогу встановити взаємозв’язок становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині із запровадженням органів прокуратури на території Австрії і Австро-Угорщини. Системно-структурний метод було використано з метою аналізу системи органів прокуратури в Галичині, виявлення і характеристики зв’язків між елементами цієї системи. Для порівняння правового статусу органів прокуратури на різних етапах їх функціонування та при зміні правового регулювання такого функціонування використовувався порівняльно-правовий метод. Водночас, даний метод використовувався для встановлення і дослідження відмінностей між органами прокуратури в Галичині та прокуратурами інших коронних країв імперії. З метою ґрунтовного аналізу правових актів, якими регулювалися утворення та діяльність органів прокуратури у імперії загалом та в Галичині зокрема використовувалися формально-юридичний метод і метод тлумачення.

^ Джерельну базу дослідженн становлять нормативно-правові акти, якими регулювалися утворення і правовий статус органів прокуратури в Галичині, матеріали фондів № 458 (Державна прокуратура, м. Львів), № 156 (Вища державна прокуратура, м. Львів) та № 159 (Галицька фінансова прокуратура) Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Крім того, складовою частиною джерельної бази дослідження є також матеріали Адміністративного архіву, який є відділом Державного архіву Республіки Австрії.

^ Науково-теоретичною основою дисертації є положення провідних вітчизняних і зарубіжних учених-теоретиків та істориків держави та права, зокрема, А. Амшля, І.Й. Бойка, Ю. Вюрта, Ю. Ґлязера, А. Ґує-Глунека, В.І. Калиновича, Г. Келлера, І.І. Когутича, О.В. Кондратюка, В.С. Кульчицького, П.М. Лепісевича, В. Лібшера, М. Лозинського, А. Льофлера, Ю. Міттербахера, Е. Мішлєра, М.В. Никифорака, В.Т. Нора, Ф. Пешорна, П.М. Рабіновича, О.М. Сухого, Ф. Рульфа, Б.Й. Тищика, Е. Ульманна, Е. Цьольнера, Ю.С. Шемшученка, М.К. Якимчука та ін.

^ Наукова новизна отриманих результаті полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням проблеми становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини в 1849 – 1918 рр. У результаті проведеного дослідження сформульовані основні положення і висновки, яким притаманні елементи наукової новизни:

Уперше:

  1. Встановлено, що в 1849 – 1918 рр. на території Галичини відбувся історичний процес становлення та розвитку загальних (державних) та спеціалізованих (фінансових) прокуратур, які відрізнялись між собою порядком утворення, підпорядкуванням, структурою та компетенцією.

  2. Виділено три етапи розвитку інституту прокуратури в Галичині: І етап характеризується формуванням низової ланки загальних прокуратур (1849 – 1855 рр.) та утворенням спеціалізованих прокуратур (1851 – 1856 рр.) На ІІ етапі відбулося становлення єдиної системи загальних прокуратур (1855 – 1873 рр.) та були здійснені реформи в структурі спеціалізованих прокуратур (1856 – 1867 рр.) з метою вибору найбільш оптимальної моделі цих органів відповідно до національної, соціально-економічної та політичної ситуації в Галичині. ІІІ етап пов’язаний із набуттям системою загальних прокуратур ознак цілісності та завершеності, остаточного визначення їх компетенції (1873 – 1918 рр.) та незначним реформуванням правового статусу спеціалізованих прокуратур (1867 – 1918 рр.).

  3. Обґрунтовано, що ефективність виконання прокуратурами в Галичині своїх функцій знижувалася внаслідок браку належного кадрового забезпечення, несвоєчасного або неякісного виконання органами прокуратури своїх окремих повноважень.

  4. Виявлено за наслідками дослідження становлення і розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини позитивний історико-правовий досвід для удосконалення інституту прокуратури в сучасній Україні, зокрема, для визначення місця прокуратури України в системі гілок влади, її спеціалізації, окремих аспектів кадрової політики, а також матеріального забезпечення прокурорських службовців.

По-новому:

  1. Показано, що діяльність органів прокуратури у Галичині за своєю суттю була спрямована в тому числі і на боротьбу з українським національним рухом в Галичині, оскільки органи прокуратури доволі часто використовували свої повноваження для запобігання поширенню на її території ідей та поглядів, що становили собою загрозу для австрійського та австро-угорського режимів.

  2. Сформульовано, що особливістю кадрової політики в органах прокуратури у Галичині були дискримінаційні прояви щодо українців, які проявлялись, зокрема, у наданні переважного права на зайняття посад прокурорських службовців австрійцям та полякам.

^ Дістали подальший розвиток аргументи відносно чіткості та ефективності тогочасного законодавства про прокуратуру, оскільки після розпаду Австро-Угорщини деякі правові акти не втратили своєї чинності та продовжують діяти й до сьогодні в окремих європейських державах.

В науковий обіг вперше введено ряд нормативно-правових актів, котрі врегульовували правовий статус органів прокуратури у Галичині, а також архівні та статистичні дані, що містяться у більш ніж 200 архівних справах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові та Адміністративного архіву, який є відділом Державного архіву Республіки Австрії.

^ Практичне значення отриманих результаті полягає в тому, що положення, які обґрунтовано у даному дисертаційному дослідженні, поглиблять та збагатять вітчизняну історико-правову науку знаннями про становлення, діяльність та роль органів прокуратури у Галичині в складі Австрії і Австро-Угорщини. Зазначені положення можуть бути застосовані у процесі реформування прокуратури сучасної України.

Матеріали даного дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі юридичних та інших навчальних гуманітарних закладів під час викладання курсів «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Прокурорський нагляд в Україні».


^ Апробація результатів дослідження.

Головні положення і висновки дисертації обговорені на засіданнях кафедри історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні результати дослідження оприлюднювалися здобувачем на XIV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2008 р.), IV Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2006 р.), ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (Одеса, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2007 р.), IX Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 2007 р.), V Всеукраїнській науковій конференції правників-початківців «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2007 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у семи статтях, опублікованих у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук, а також у шести випусках матеріалів наукових конференцій, серед яких, зокрема:

  1. Панич Н. Ю. Анексія Галичини Австрією та поширення австрійського права на її території / Н. Ю. Панич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 43. – C. 73 – 77.

  2. Панич Н. Ю. Правове регулювання організації та діяльності органів прокуратури в Галичині (1849 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2007. – Вип. 2. – С. 44 – 53.

  3. Панич Н. Ю. Передумови створення Вищої державної прокуратури та її діяльність у Галичині (1855 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2007. – Вип. 3. – С. 124 – 132.

  4. Панич Н. Ю. Участь органів прокуратури у судових процесах проти свободи преси в Галичині (1849 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2007. – Вип. 45. – С. 69 – 76.

  5. Панич Н. Ю. Створення та правовий статус Галицької фінансової прокуратури (1852 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Університетські наукові записки. – 2007. – Вип. 4. – С. 43 – 48.

  6. Панич Н. Ю. Участь у справах приватного обвинувачення органів прокуратури в Галичині (1849 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Університетські наукові записки. – 2008. – Вип. 3. – С. 26 – 30.

  7. Панич Н. Ю. Цивільний кодекс Австрії 1812 року та його застосування на території Галичини / Н. Ю. Панич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Вип. 47. – С. 50 – 55.

  8. Панич Н. Ю. Становлення і розвиток державної прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини (1855 – 1918) / Н. Ю. Панич // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави : IV Всеукр. наук. конф., 10 – 11 листопада 2006 р. : тези доп. – Одеса, 2006 – С. 272 – 277.

  9. Панич Н. Ю. Судовий захист цивільних прав громадян органами прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини / Н. Ю. Панич // Збірник тез наукових робіт учасників : ІІ Всеукр. цивілістич. наук. конф. студ. та аспір., 30 – 31 березня 2007 р. : тези доп. – Одеса, 2007 – С. 330 – 332.

  10. Панич Н. Ю. Підтримання державного обвинувачення Вищою державною прокуратурою в Галичині (1855 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Формування правової держави в Україні : проблеми і перспективи. Ч. 1. : IX Всеукр. наук. – практ. конф. , 13 квітня 2007 р. : тези доп. – Тернопіль, 2007 – С. 113 – 117.

  11. Панич Н. Ю. Компетенція державної прокуратури в місті Львові у кримінальних справах (1855 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Актуальні проблеми юридичної науки Ч. 1. : Міжнародна наукова конференція «Шості осінні юридичні читання», 26 – 27 жовтня 2007 р. : тези доп. – Хмельницький, 2007. – С. 74 – 76.

  12. Панич Н. Ю. Правовий статус органів прокуратури в Галичині за кримінально-процесуальним кодексом 1873 року / Н. Ю. Панич // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави : V Всеукр. наук. конф. правників-початківців, 8 – 9 листопада 2007 р. : тези доп. – Одеса – Львів, 2007. – С. 279 – 281.

  13. Панич Н. Ю. Співпраця органів прокуратури з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини (1849 – 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : XIV регіон. наук. – практ. конф., 6 лют. 2008 р. : тези доп. – Львів, 2008. – С. 69 – 71.

^ Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження і складаються з вступу, чотирьох розділів (розподілених на п’ять підрозділів), висновків, додатків (А – Р) та списку використаних джерел (341 найменування). Повний обсяг рукопису дисертації становить 240 сторінок, із них основний текст – 170 сторінок, обсяг додатків – 18 сторінок, список використаних джерел – 52 сторінки.

РОЗДІЛ 1

^ ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ


1.1. Історіографія проблеми

Історія перебування західноукраїнських земель, зокрема, Галичини у складі Австрії та Австро-Угорщини, неодноразово ставала об’єктом дослідження українських вчених. Окремі такі дослідження стосуються передумов анексії Галичини Австрією у 1772 р. та наслідків її перебування у складі австрійської та австро-угорської імперії до 1918 р. Інші наукові розвідки мають на меті окреслити організацію та діяльність органів влади і самоврядування в Галичині, поширення австрійського права на її території.

Серед першої групи наукових досліджень варто відзначити, насамперед, праці В. Барвінського [150], В. Левицького [171] і М. Лозинського [175]. Так, В. Барвінський досліджував дані про населення Галичини, проводячи порівняльну характеристику чисельності української та інших національностей у Галичині. В. Левицький аналізував питання особистих прав та свобод українців в Австрії, зазначаючи, що українцям в австрійській імперії загалом були створені умови для їх національного розвитку. Увагу на вивченні питання приналежності Галичини до Речі Посполитої та її входження в 1772 р. до складу Австрії акцентував М. Лозинський, наголошуючи, що Галичина навіть у складі іноземних держав продовжувала залишатися історично і національно самобутньою.

До другої групи наукових праць належить, зокрема, дослідження В.І. Калиновича 161, який вивчав окремі аспекти діяльності суду і прокуратури Австрії та характеризував ці органи як засіб боротьби австрійського режиму проти поширення на анексованих територіях, зокрема, в Галичині, ідей та рухів, що становили небезпеку для австрійського та австро-угорського режимів.

В процесі дослідження історії перебування Галичини у складі Австрії та Австро-Угорщини та утворення на її території австрійських органів влади привертає увагу праця О.В. Кондратюка і П.М. Лепісевича [164]. Автори аналізували, серед іншого, дії польських поміщиків шодо закріпачення селян, використання їх як інструменту власного збагачення, констатуючи негативні наслідки такої політики. Значна увага дослідників спрямована на проведення наукових розвідок щодо утворення в Галичині органів влади, зокрема, Галицького станового сейму, губернаторства, органів судочинства та прокуратури. Вчені відзначили, що діяльність цих органів спрямовувалася, зокрема, на національне гноблення українського населення Галичини. Цікавий матеріал викладено О.В. Кондратюком у його праці «Судова система та судочинство у Галичині в складі Австро-Угорщини (1867 – 1918 рр.)», яку автор успішно захистив як кандидатську дисертацію в 2006 р. [335].

Багато корисної інформації міститься у дослідженнях професора О.Д. Святоцького, який тривалий час вивчає проблеми історії держави і права України та правового статусу органів адвокатури 191. У своїх працях автор комплексно досліджував діяльність адвокатів у зарубіжних державах, зокрема, в Республіці Австрії, вказуючи про функціонування в цій державі Дисциплінарної ради Асоціації адвокатів, яка здійснює нагляд за діловою поведінкою і практикою адвокатів. Матеріал, викладений науковцем у його дослідженнях, дозволив підтвердити використання в сучасній Республіці Австрії досвіду діяльності дисциплінарних рад, співпраця з якими до 1918 р. була одним з напрямів діяльності Вищих державних прокуратур в Галичині.

Важливе місце у дослідженні проблеми функціонування прокуратури незалежної України займають праці першого проректора Національної академії прокуратури України, професора М.К. Якимчука. Вчений активно цікавиться питаннями прокурорського нагляду, місця та ролі прокуратури в системі органів державної влади, що знайшло відображення у його понад 60 наукових працях. Актуальною в процесі здійснюваного нами дослідження є праця М.К. Якимчука [201], у якій автор окреслив етапи становлення інституту прокуратури на українських землях у складі Російської імперії, а також зазначив, що праобразом прокуратури Росії була прокуратура Франції.

Серед наукових праць сучасних українських дослідників вартою уваги є праця Л.В. Городницької [158], у якій розкриті питання правового регулювання і порядку здійснення судочинства на Буковині у складі Австрії та Австро-Угорщини, а також дослідження О.І. Мікули [177], в якому автор проаналізувала передумови поділу Речі Посполитої в 1772 р., запровадження австрійського адміністративного апарату в Галичині, а також наслідки утворення двоєдиної австро-угорської монархії.

Значний науковий інтерес викликає праця авторитетного українського дослідника О.М. Сухого [195]. Її автор ґрунтовно дослідив історико-правові аспекти входження західноукраїнських земель до складу Австрії, зазначаючи, що наслідком перебування цих земель під владою Речі Посполитої було зруйноване національне життя. Значна увага науковця приділена аналізу наслідків перебування Галичини у складі Австрії, що полягали, насамперед, у відродженні освіти, прилученні галицьких українців до громадсько-політичного життя в провінції та Австрії загалом.

Під час проведення нашого дослідження були ґрунтовно проаналізовані праці відомого українського вченого, професора М.В. Никифорака. Внесок науковця у дослідження історії держави і права України важко переоцінити. Вчений-правознавець активно цікавиться питаннями перебування Буковини у складі Австрії та Австро-Угорщини, утворення і діяльності на території Буковини органів державної влади та самоврядування, зокрема, прокуратури, адвокатури, нотаріату, жандармерії. Результати його наукових досліджень знайшли своє втілення у монографіях, статтях, доповідях на конференціях, в тому числі й іноземною мовою, що зробило ці наукові здобутки доступними для широкого кола дослідників за межами України. У контексті досліджуваної нами проблематики зацікавлення викликали, насамперед, монографія [182] та стаття [181] науковця, у яких дано комплексну характеристику приєднання Буковини до складу Австрії, становлення і розвитку на її території австрійських органів влади, в тому числі і прокуратури. Автор зазначив, зокрема, що прокуратура на Буковині була створена у середині XIX ст. Науковець також аналізував повноваження органів прокуратури, що полягали в їх участі у кримінальних та цивільних справах, здійсненні впливу прокуратури на адміністративне управління юстицією.

Зацікавлення викликали дослідження також тих науковців, які хоча й не вивчали діяльність органів прокуратури в Галичині, однак аналізували історію виникнення цього інституту в окремих державах Європи, звідки він, в подальшому, був запозичений Австрією. Цікавим у даному аспекті є, зокрема, дослідження В. Клочкова [162], у якому з’ясована історія становлення інституту прокуратури на прикладі запровадження посади прокурора як державного чиновника в Стародавньому Римі, утворення прокуратури в Німеччині, Англії та Росії. Виникнення і компетенцію органів прокуратури у Франції вивчав В. Сухонос [196], зазначаючи, що прокуратура Франції як сильна державна установа з чітко визначеним колом обов’язків і широкою сферою діяльності остаточно сформувалася до початку XVII ст. Слід відзначити також дослідження В. Малюги [176], у якому автор аналізував діяльність прокурора на Запорізькій Січі, наголошуючи, що розвиток козацько-гетьманського періоду існування прокуратури закінчився з ліквідацією української автономії.

Особливо вагомий науковий внесок у дослідження історії входження та перебування Галичини у складі Австрії і Австро-Угорщини було здійснено видатним українським вченим-правознавцем, професором В.С. Кульчицьким. У 1953 р. він успішно захистив кандидатську дисертацію [336], а вже у 1970 р. – докторську дисертацію [337]. Дані праці, без сумніву, лягли в основну багатьох подальших досліджень національних, соціально-економічних та політико-правових процесів в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини.

В процесі своєї наукової діяльності професор В.С. Кульчицький підготував та опублікував понад 500 наукових та науково-популярних праць, у багатьох з яких досліджувалися також питання становлення інституту прокуратури в Галичині. До таких наукових розвідок слід, насамперед, віднести його працю [167], у якій автор детально зупинився на органах прокуратури, що були утворені в Галичині у 1849 – 1855 рр., окреслив їх загальну структуру та охарактеризував компетенцію. Значна кількість матеріалу, необхідного для комплексного дослідження даної проблеми, подана професором В.С. Кульчицьким також в його працях, написаних у співавторстві. Насамперед, це спільна праця В.С. Кульчицького, І.Й. Бойка, І. Ю. Настасяк та О.І. Мікули [149], в якій науковці звернули увагу на діяльність фінансових прокуратур в Галичині. Науковий інтерес викликає також стаття В.С. Кульчицького та І.Й. Бойка [169], у якій дослідники дали загальну характеристику системи органів прокуратури у Галичині, коротко окреслили здійснення прокуратурою контролю за діяльністю жандармерії.

Ґрунтовне висвітлення становлення та розвитку інституту прокуратури неможливо уявити без аналізу досліджень відомого вченого-правознавця, професора Б.Й. Тищика З понад 150 його наукових і навчальних праць чільне місце займають дослідження автором про приналежність Галичини до складу Австрії і Австро-Угорщини, систему австрійських органів влади та крайового управління в Галичині, поширення дії австрійського права на її території.

До сфери наукового зацікавлення дослідника належить, серед іншого, також аналіз національних, соціально-економічних та правових зрушень у Галичині після розпаду Австро-Угорщини. Дана проблематика висвітлюється у посібнику науковця [159], в якому професор Б.Й. Тищик аналізує, зокрема, і діяльність органів прокуратури в Галичині, вказуючи, що у зв’язку із запровадженням прокуратури та реформами у кримінальному процесі Австрії в 1850 р. було усунуто засади інквізиційності. Цінними є також розвідки цього автора у сфері історії держави і права зарубіжних держав, зокрема, австрійської та австро-угорської імперій, викладені у його праці [198], де автор зупинився на аналізі австрійського цивільного процесуального та кримінально-процесуального законодавства.

Значний науковий вклад в дослідження інституту прокуратури в Україні було здійснено відомими українськими вченими-правознавцями В.Т. Нором, І.І. Когутичем та А.А. Павлишиним. Результати досліджень у галузі сучасного кримінального процесу України, а також прокурорського нагляду в Україні були викладені у їх спільній праці [163]. Актуальність дослідження полягає також в тому, що у ньому проведена періодизація становлення і розвитку інституту прокуратури на українських землях, здійснено аналіз французької моделі інституту прокуратури, запровадженої в Російській імперії.

Проведення комплексного дослідження проблеми становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини було б неможливим без використання праць також і польських науковців.

Досліджуючи польськомовні джерела, слід перш за все відзначити видатний внесок у дослідження історії Галичини у складі Австрії і Австро-Угорщини, її адміністрації та права відомого польського науковця, директора крайового архіву актів гродських і земських у м. Львові, професора університету у м. Львові, О. Бальцера. Серед його наукового доробку слід, насамперед, виокремити дослідження [208], у якому автор, поряд з аналізом судової системи Австрії, висвітлив процес утворення органів прокуратури у Галичині, дослідив заходи по реформуванню австрійського кримінального процесу, внаслідок проведення яких суддя перестав поєднувати у своїй особі функції обвинувача, захисника та судді.

Цінними з точки зору дослідження проблеми становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини є також праці професора кримінального права Львівського університету, одного з укладачів кримінального кодексу Польщі 1932 р. Ю. Макаревича [277], де автор піддав критиці проект нового закону «Про пресу», який було розроблено австрійським урядом на початку XX ст. без врахування тогочасних суспільно-політичних реалій у Галичині, а також його праця [276], у якій автор досліджував інститут королівського інстиґатора – генерального прокурора Корони, запроваджений в Речі Посполитій у 1557 р.

Широко представлена у нашому дослідженні також австрійська і німецька наукова література.

Значна кількість австрійських вчених цікавилася питаннями утворення та розвитку австрійської імперії, її трансформації у дуалістичну австро-угорську монархію. В ході даного дослідження певну увагу дослідники приділили також анексії Галичини Австрією.

Історія Австрії досліджувалася такими науковцями як Е. Цьольнер [200], який охарактеризував політику австрійського двору щодо слов’ян, дослідив історію утворення австро-угорської імперії, а також Б. Мольденом [287] і А. Губером [245], які виклали своє бачення відносин Габсбургської монархії з Російською імперією, участі цих держав у поділі Речі Посполитої в 1772 р. та укладення між ними оборонного союзу в 1781 р.

Значна частина австрійських дослідників як у минулому, так і на етапі сьогодення займаються питаннями кримінально-процесуального права, дослідженням окремих його інститутів, зокрема, інституту прокуратури. Однак слід зауважити, що ними досліджуються лише деякі аспекти інституту прокуратури Австрії (наприклад, правовий статус органів прокуратури на різних стадіях попереднього розслідування, регулювання процесуальних дій слідчими суддями, інститут приватного обвинувачення тощо), в той час як розвідки у галузі діяльності прокуратур окремих країв австрійської імперії, зокрема, Галичини, фактично відсутні.

Ведучи мову про наукові праці, автори яких вивчали кримінально-процесуальне право Австрії, слід, в першу чергу, відзначити праці авторів кримінально-процесуальних кодексів Австрії 1850, 1853 та 1873 років, зокрема:

  1. Працю автора кримінально-процесуального кодексу Австрії 1850 р. Й. ф. Вюрта [329], у якій науковець не лише роз’яснив положення даного кодексу, але й дав загальну характеристику таких принципів австрійського кримінального процесу як гласність та усність, здійснив короткий аналіз розвитку кримінально-процесуального законодавства Австрії.

  2. Надруковане в 1854 р. у м. Відні дослідження автора кримінально-процесуального кодексу Австрії 1853 р. А. Гує-Ґлунека [246], у якому науковець, не здійснюючи постатейного тлумачення норм даного кодексу, охарактеризував окремі інститути кримінально-процесуального права Австрії, зокрема, інститут прокуратури та приватного обвинувачення, проаналізував правовий статус прокурора і приватного обвинувача на різних стадіях судового розгляду справ;

  3. Дослідження міністра юстиції Австрії, Генерального прокурора та автора кримінально-процесуального кодексу Австрії 1873 р. Ю. Ґлязера. Cеред праць, які належали перу цього автора і аналізувалися у ході здійснення нами даного дослідження, слід відзначити працю вченого [232], у якій він зосередив увагу на еволюції австрійського кримінально-процесуального законодавства, оцінюючи при цьому недоліки та позитиви кримінально-процесуальних кодексів Австрії 1850 р. та 1853 р.

Окремі аспекти становлення інституту прокуратури в Австрії було висвітлено в «Австрійському словнику» за редакцією Е. Мішлєра та Й. Ульбріха. Так, питання утворення та функціонування фінансових прокуратур в Австрії було проаналізовано у статті Й. Майзеля [281], історичні передумови, структура і діяльність прокуратур досліджені в статті Ф. Сторха [318].

Необхідним для комплексного висвітлення досліджуваної проблеми було також ознайомлення з працею професора юридичного факультету університету у м. Празі Ф. Рульфа [305], у якій автор здійснив порівняльну характеристику кримінально-процесуального кодексу Австрії 1873 р. з кримінально-процесуальними законами 1850 р. та 1853 р., а також дав коротке тлумачення статей кримінально-процесуального кодексу 1873 р.

Багато актуального матеріалу про правовий статус прокуратури та приватного обвинувача міститься в дослідженні професора юридичного факультету університету у м. Іннсбруку Е. Ульманна [321].

Зацікавлення викликає спільне дослідження доцента Віденського університету В. Браунедера та Вищого урядового комісара Ф. Лахмаєра [214]. Одним з-поміж багатьох питань, які досліджували автори даної праці, було питання утворення, структурної побудови і діяльності судових та правоохоронних органів на території Австрії наприкінці першої – початку другої половини XIX ст., в тому числі і органів прокуратури. В. Браунедер у своїх дослідженнях [213] значну увагу приділяв також вивченню історичних аспектів охорони публічних інтересів в австрійському цивільному процесі.

Окремими аспектами компетенції органів прокуратури цікавився Вищий державний прокурор у м. Ґраці A. Амшль [204], який аналізував історію виникнення в австрійському праві інституту дізнання, зумовлену прийняттям у 1873 р. кримінально-процесуального кодексу Австрії.

Вагомий внесок у дослідження історії становлення інституту прокуратури в Австрії здійснено авторами статей, що увійшли до збірки «Сто років австрійського кримінально-процесуального кодексу 1873 – 1973». Зацікавлення викликає, зокрема, наукова розвідка Генерального прокурора сучасної Республіки Австрії В. Лібшера [266], у якій проаналізовано низку законодавчих актів австрійської імперії, зокрема, «Органічний закон про прокуратуру» від 10 липня 1850 року що заклав основи для утворення при Верховному судовому та касаційному трибуналі Генеральної прокуратури. Науковий матеріал щодо аналізу кримінально-процесуальних кодексів Австрії 1850 р., 1853 р. та 1873 р. містить також праця професора університету у м. Іннсбрук Ф. Новаковскі [291], у якій дослідник піддав критиці кодекс 1853 р., зазначаючи, що його прийняття не внесло суттєвих покращень у тогочасний австрійський кримінальний процес.

У контексті дослідження даної проблеми увагу було звернуто також і на ювілейне видання «Адвокат і радник Республіки», видане з нагоди 50-річчя відновлення діяльності австрійської фінансової прокуратури. Дане видання включило в себе ряд наукових публікацій, зокрема, статтю Ф. Пешорна [300], у якій окреслено етапи розвитку фінансової прокуратури в Австрії та відзначено факт утворення Галицької фінансової прокуратури.

Окремі наукові розвідки в галузі кримінального та кримінально-процесуального характеру, в яких також була проаналізована діяльність органів прокуратури Австрії, було проведено австрійським дослідником Л. Ґеллером [228]. Процесуальний статус сторін у кримінальному процесі Австрії наприкінці XIX ст. досліджував Е. Суесс. У своїй праці [316] він дав визначення та проаналізував поняття сторін у процесі, встановив їх основні ознаки та види. Крім того, автор в загальних рисах охарактеризував правовий статус таких учасників кримінального процесу як прокурор, приватний обвинувач та обвинувачений.

Аналізу кримінального та кримінально-процесуального законодавства Австрії були присвячені праці австрійського дослідника Е. Логзінґа [270], а також О. Ґраніхштедтена [234], у якій, зокрема, здійснено оцінку окремих міжнародних договорів про екстрадицію злочинців, укладених Австрією, Німеччиною, Францією та Росією.

Поняття кримінального процесу та його історичний розвиток досліджував професор юридичного факультету університету у м. Ґраці Ю. Варґа [322]. Праця професора юридичного факультету у м. Празі, а згодом – професора юридичного факультету університету у м. Львові E. Гербста [241] присвячена правовому статусу приватного обвинувача і обвинуваченого у австрійському кримінальному процесі.

В процесі проведення дослідження необхідним, на нашу думку, було також ознайомлення із працею референдарія1 Берлінського апеляційного суду Е. Карстена [249], яка в сучасній Федеративній Республіці Німеччині по праву вважається однією з найбільш значних у даній царині. І хоча її автор досліджував, в основному, проблеми утворення та діяльності інституту прокуратури Німеччини, він також в загальних рисах окреслив правовий статус органів прокуратури в інших європейських державах, зокрема, Австрії, Франції, Англії та Росії.

Вартою уваги є також праця професора юридичного факультету університету у м. Фрайбург Р. Шмідта [308], у якій автор аналізував не лише функціонування прокуратури у Німеччині, але й дав коротку оцінку органам прокуратури в Італії та Австрії. Зокрема, він дослідив правове регулювання діяльності прокуратур в Австрії згідно кримінально-процесуальних кодексів 1850, 1853 та 1873 рр.

Значна кількість корисної інформації для дослідження становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині міститься у наукових статтях, що були надруковані в тогочасних австрійських періодичних виданнях. До таких, насамперед, слід віднести:

  1. Часопис «Zeitschrift für das Privat- und öffentliche Recht der Gegenwart», редактором якого був Ц. Ґрюнгут.

Серед статей, які публікувалися у даному виданні, варто відзначити працю О. Фрідмана [225], у якій він дослідив місце прокурора та обвинуваченого у кримінальному процесі, а також статтю професора університету у м. Празі Ф. Сторха [317], де охарактеризовано поняття представництва, наголошено на статусі прокуратури як представника інтересів держави, а також досліджено питання представництва інтересів приватного обвинувача прокурором або спеціально уповноваженою особою.

  1. Часопис «Magazin für Rechts- und Staatswissenschaft mit besonderer Aufsicht auf das österreichische Kaiserreich», редактором якого був Ф. Гаймерль. Ґрунтовні наукові розвідки у галузі кримінального процесу, зокрема, дослідження діяльності суду та прокуратури, здійснювалися на сторінках часопису у наукових статтях за авторством заступника державного прокурора у м. Сант-Пьольтен А. Ґшмайдера [235], а передумови прийняття кримінально-процесуального кодексу Австрії 1850 р. аналізувалися прокурором державної прокуратури у м. Зальцбург Й. Пассі [299].

  2. Часопис «Gesammelte kleinere Schriften und Bruchstücke über Strafrecht, Strafprozess» за редакцією В. Вальберґа. Корисною в процесі здійснення даного дослідження у даному журналі є стаття цього ж автора [323], у якій науковець здійснив аналіз тогочасного австрійського законодавства про пресу і дійшов висновку, що вперше правові гарантії захисту австрійської преси у відносинах з органами держави, зокрема, прокуратури, було закріплено у законі «Про пресу» 1862 р.

  3. Часопис «Österreichische Zeitschrift für Strafrecht» за редакцією професора юридичного факультету університету у м. Відні А. Льофлера. Доцільним у процесі написання даного дисертаційного дослідження було використання вміщених у цьому часописі даних австрійської кримінальної статистики. Такі дані подані, зокрема, у статтях А. Льофлера [127], [128], [129] і стосувалися вони вчинення злочинів на території Австрії, їх розмежування за видами, збільшення кількості таких злочинів у різні часові періоди тощо.

  4. Газета «Allgemeine österreichische Gerichtszeitung», відповідальним редактором якої був Р. Новак. На сторінках даної газети подана значна кількість цікавого статистичного матеріалу, зокрема, дані про діяльність Вищих державних прокуратур Галичини у 1873 р. 135, 1875 136 та 1876 р. 137, державних прокуратур у Східній 138 та Західній 149 Галичині.

  5. Газети «Wiener Zeitung» та «Amtsblatt zur Wiener Zeitung», в яких публікувалися оголошення про призначення і звільнення з посад службовців прокуратур у Галичині. У цих виданнях до відома громадськості доводилася інформація про заборону друку або подальшого розповсюдження окремих засобів масової інформації у зв’язку із незаконною публікацією ними певних відомостей тощо.

Ціла низка наукових статей, у яких досліджувалися окремі питання австрійського кримінального процесу, була опублікована також в німецьких наукових виданнях, до числа яких, зокрема, належить часопис «Gerichtssaal», що виходив друком у другій половині XIX – першій половині XX ст. у м. Ерлянґен-Нюрнберг (Німеччина) та м. Штуттґарті (Німеччина). Питанням утворення і діяльності засобів масової інформації та їх співпраці з прокуратурою на сторінках даного часопису цікавився А. Міріцка [283], а проблеми інституту приватного обвинувачення аналізував Г. Ґерлянд [229]. Статистичні дані австро-угорської імперії у галузі кримінального та кримінально-процесуального права за різні роки, зокрема, у 1866 – 1907 рр. з окремими перервами публікувалися у даному журналі К. Зеефельдом [311] і А. Цукером [144].



следующая страница >>