litceysel.ru
добавить свой файл
1
Григор’єва Людмила


Національний університет «Києво-Могилянська академія»

(науковий напрям: Історія)


Соціальна стратифікація скіфського суспільства

Вступ

Історія кочівників складає важливу частину світової історії. Протягом багатьох століть кочівники, яких називають супутниками цивілізацій, а серед них і скіфи, відігравали непересічну роль у житті багатьох народів та держав.

Найбільшим багатством скіфів була худоба, приватна власність на яку поєднувалась, імовірно, зі спільним володінням землею. За своєю природою, це багатство легко переходило від одного господаря до іншого, в основному через воєнні сутички та конфлікти, внаслідок чого в скіфському суспільстві виникало майнове та соціальне розшарування1.

Актуальність вивчення соціальної стратифікації скіфського суспільства визначається тим, що по-перше, тривалий час (особливо в 30-40 роки) радянські науковці, досліджуючи скіфське суспільство, трактували писемні та археологічні джерела під тиском ідеології, вбачаючи в скіфах автохтонів, „стадіальних спадкоємців” і нащадків трипільців-хліборобів. Як не дивно, процес повернення до цієї абсурдної тези відбувається зараз в псевдопатріотичних колах прихильників вітчизняних старожитностей. Тому виникла необхідність переглянути джерела і максимально неупереджено показати інакші соціальні основи скіфського суспільства, що базуються на іншому способі господарювання. По-друге, вирішення даної проблеми необхідне для полегшення інтерпретації соціальної приналежності похованих у скіфських курганах, які будуть розкопуватись у майбутньому.

Мета дослідження – окреслити суспільний устрій скіфів та визначити соціальні щаблі цього суспільства. Узгодити дані писемної традиції з реальною картиною, яку надають археологічні джерела для соціальної реконструкції скіфського суспільства.

Об’єкт нашого дослідження є соціальна стратифікація скіфського суспільства.


Територіальні межі визначаються місцем розселення кочових та царських скіфів, тобто це Північне Причорноморя.

Хронологічні межі - V - IVст. до н. е., обумовлені тим, що на основі як писемних, так і археологічних джерел саме цього періоду найкраще прослідковується соціальна структура скіфського суспільства.

Методологічну основу даної роботи становлять такі методи: комплексний підхід до проблеми, що досліджується; критично порівняльний аналіз, що забезпечує правильний і найбільш оптимальний шлях в науковому вивчені предмету роботи.

Реконструкція соціальної структури скіфського суспільства на основі археологічних джерел

З кінця 70-х років минулого сторіччя у скіфознавстві можна говорити про зміну акценту з писемних джерел на археологічні, які розпочинають використовуватись як окреме джерело для вивчення влаштування скіфського суспільства2. Так, найважливішим джерелом для вивчення соціальної стратифікації скіфського суспільства стають матеріали розкопаних курганів та поховань, цінність та об’єктивність яких важко переоцінити3.

Слід звернути увагу, що незважаючи на те, що поховальний обряд є символічним актом, який мав підкреслити соціальний статус покійника та увіковічнити його приналежність до певної соціальної групи у потойбічному житті4, соціальний статус покійника реалізується досить матеріально. Так, головним критерієм, яким користувались науковці, були витрати праці5, які є найбільш об’єктивним показником соціального становища покійника6. Витрати праці потрібно розглядати не лише з точки зору витрат на здійснення соціального акту, а й з точки зору витрат праці на виготовлення інвентарю7.

Уперше кургани як основне джерело були використані Б. М. Мозолевським для диференціації скіфської знаті8. Вчений вважав, що головною ознакою поховання, яка вказує до якої соціальної групи належав покійник, є висота курганної споруди, виходячи з того, що на вищий насип витрачено більше праці.


Так науковець, використовуючи за основний критерій висоту кургану, розподіляє скіфську знать на чотири групи, які відображають неоднорідність скіфської знаті та її ієрархію.

Нижчими щаблями скіфського суспільства зацікавилась К. П. Бунятян. Для дослідження соціальної стратифікації скіфського рядового населення вона опрацювала за допомогою формалізованого аналізу масив з восьми курганних могильників середніх та нижчих соціальних ланок9.

За висотою насипу К. П. Бунятян виділяє п’ять «інтервальних груп»: перша – до 15см – найбільш численна група, другу складають кургани висотою від 16 до 75см, третю – від 76 до 135см, четверту – 135-195см і п’ята – умовна група – від 196 до 700см10.

Загалом потрібно сказати, що лише перші три групи включають в себе поховання рядового населення, що свідчить про те, що серед рядового населення існував поділ на три соціальні групи, сумарне процентне відношення яких до всього населення складало 67 %.

Отже, Б. М. Мозолевський та К. П. Бунятян розглянули кургани скіфської знаті та рядового населення, проте їх розробки не дають уяви про стратифікацію скіфського суспільства в цілому, оскільки охоплювали окремі прошарки населення.

Нині проблемою соціальної стратифікації скіфів займається Ю. В. Болтрик. Вчений вважає, що об’єктивним критерієм поділу курганів на групи є витрати праці. Щодо інших критеріїв (багатого інвентарю, поховання залежних осіб, коней), то їх використання, на думку дослідника, унеможливлюється через зіпсованість курганних комплексів у результаті давніх пограбувань, і тому речові знахідки можуть застосовуватись лише як додаткові11.

За головний критерій поділу курганів на соціально–типологічні групи науковець використовує об’єм надмогильного насипу, на відміну від попередників, які визначали за головний критерій висоту насипу12 або інші критерії13. Дане нововведення аргументується тим, що витрати праці більш об’єктивно віддзеркалюються в об’ємі кургану, а не в його висотних покажчиках, оскільки верхівки курганів часто зіпсовані давніми пограбуваннями.


Дослідник також припускає, що для поясу євразійських степів існував певний спільний канон, що регулював рівень престижності поховання, і один з його аспектів передбачав певну кількість возів матеріалу, необхідного для зведення насипу. Тобто представнику кожного соціального щабля відповідала своя норма витрат праці і об’єму матеріалу14.

Так, вчений, вираховуючи за формулою зрізаного конусу об’єми курганів, що належали верхівці скіфського суспільства (беруться лише 15 % курганів), розробляє модель соціальної стратифікації скіфського суспільства15, за якою отримав п’ять груп, серед яких перших три належать царю, його родині та друзям відповідно, а четверта і п’ята – знаті різних рівнів.

Допоміжним критерієм, яким користується дослідник є речові знахідки, які можна назвати «знаковими». Існування таких речей-індикаторів, які вказували на соціальний статус покійника, у скіфських курганах доводить О. Є. Фіалко16. Такими речами дослідниця вважає срібні кіліки, дзвоноподібні кратери, «птаходзьобі» нащічники (прикраси кінської збруї).

Отже, розглянувши моделі соціальної стратифікації скіфського суспільства, ми дійшли висновку, що найбільш об’єктивно відображено соціальну стратифікацію у працях К. П. Бунятян та Ю. В. Болтрика. Тому ми схиляємось до того, що скіфське населення було стратифіковане щонайменше на вісім соціальних груп. Три вищі групи (1-3) становлять верхівку скіфського суспільства (за дослідженням Ю. В. Болтрика), наступні дві групи (4-5) відображають скіфську знать і три нижчі соціальні групи (6-8) – відповідають рядовому населенню (за дослідженням К. П. Бунятян).

Свідчення писемних джерел про устрій скіфського суспільства

Надзвичайно важливими джерелами для вивчення структури скіфського суспільства є свідчення античних авторів, а саме: Геродота і Лукіана, а також нечисленні згадки Гіппократа та Піндара. Зрозуміло, що стародавні письменники у свої творах лише фрагментарно згадують про певні прошарки скіфського суспільства, тому для реконструкції соціальної стратифікації скіфського суспільства ми маємо використати усі доступні нам писемні джерела. Важливою умовою використання даних джерел є правильне їх розуміння, яке неможливе без критичного аналізу, адже, на нашу думку, не всі відомості стародавніх авторів є достовірними, оскільки античні письменники для написання свої робіт використовували різну інформацію, яка могла бути перебільшеною або й зовсім неправдивою.


Загалом за творами стародавніх авторів можна виділити наступні групи скіфського суспільства:

1.Царський рід - найзаможніша та найвпливовіша група населення у скіфському суспільстві, яка протиставляла себе як залежному населенню, так і привілейованому17.

2.Скіфська знать –це люди найбільш благородні і впливові серед скіфів за Гіппократом18, а за Геродотом - найзнатнішими19.Загальним терміном на позначення усієї скіфської знаті був термін «пілофори», тобто ті, що носять ковпаки («ковпаконосці»)20. На думку А. М. Хазанова, знать була неоднорідною групою, адже включала в себе старійшин та вождів племен та племінних обєднань, які відрізнялися за соціальним статусом21.

3.Жерці – привілейована, неоднорідна за свої складом (ворожбити та енареї) група, згадки про яку ми знаходимо як у Геродота, так і у Псевдо-Гіппократа22.

4.Рядове вільне населення – т. зв. «восьминогі»23 - найбільша група скіфського суспільства. За писемними джерелами не можна реконструювати прошарок вільного рядового населення повністю, але ми можемо стверджувати, що він складався з людей серед яких існував частковий професійний (воїни, ремісники, торговці) поділ та майнова диференціація24.

5. Залежне населення – на нашу думку, збіднілі кочівники25 (які не мали змоги самостійно вести своє господарство і потрапляли в залежність до родичів та одноплемінників) та згадувані Геродотом ферапонти26 (на думку Д. Б. Шелова ферапонти були і особистими слугами, і охоронцям, і навіть пастухами стад худоби скіфської знаті27).

6.Раби – найнижча безправна група в скіфському суспільстві. На нашу думку, їх кількість у скіфів була досить незначною, оскільки велика кількість рабів не характерна для номадів і, відповідно, свідчення Геродота (про перетворення всіх військовополонених на рабів і їх осліплення28) не слід сприймати буквально.


Соціальна стратифікація скіфського суспільства: узгодження археологічних джерел з писемними

Отже, ми показали стратифікацію скіфського суспільства окремо як за археологічними джерелами, так і за писемними. У цьому підпункті ми спробуємо неупереджено, не «притягуючи» свідчення узгодити археологічні джерела з писемними, для того, щоб показати соціальну стратифікацію скіфів якомога повніше.

Перша група відображає надзвичайно високий соціальний статус царів, що однозначно підтверджується і писемними джерелами, адже згадок про них маємо найбільше. Так, поділ курганів на соціальні групи показав, що існує досить невеликий відсоток царських курганів, відмінних від поховань рядових скіфів як розміром, так і інвентарем, який представлений виробами з дорогоцінних металів, деякі з цих виробів вважаються справжніми витворами мистецтва. Зазначимо, що сучасні дослідники, навіть роблять спроби, поєднуючи археологічні дані, за якими вдалось виявити царські кургани, з інформацією з писемних, встановити в якому саме кургані поховані певні історичні особи29.

Наступні групи (2 та 3) надзвичайно наближені до першої за як за розмірами, так і за багатством інвентарю, не дарма досить тривалий науковці, використовуючи невдалі критерії, не могли чітко диференціювати кургани верхівки скіфського суспільства. Дані групи швидше за все відображають становище царського роду, соціальний статус членів яких був надзвичайно високий, що підтверджують згадки Лукіана30 та Геродота31. Проблема полягає в тому, що за писемними джерелами ми не маємо свідчень про диференціацію царського роду і тому не можемо співвіднести його окремо з 2 або 3 групою.

Другий за ієрархією рівень – це скіфська знать, загальним терміном для якої в писемних джерелах є слово «пілофори». Даний рівень як за археологічними даними, так і за писемними поділяється на дві соціальні групи, представники яких відрізняються як за соціальним статусом, так і майновим становищем. За Лукіаном та Геродотом, вищою групою за ієрархією серед знаті були номархи - вождів племен та племінних об’єднань, які були керівниками племінних ополчень та виконували ряд інших функцій, тому ми вважаємо, що саме вони посідали 4 соціальну групу у соціальній стратифікації скіфів.


Трохи нижчу позицію, виходячи з інформації писемних джерел, займали старійшини - головами родів або близьких до них таксономічних структурних підрозділів скіфського суспільства, тому ми їх співвідносимо з п’ятою соціальною групою, виділеною за похованнями.

Третій рівень відображає рядове населення, яке, звичайно не було однорідним, про що свідчать як археологічні, так і писемні джерела. Рядове населення, за даними археології, включає в себе три нижчі соціальні групи. Але тут перед нами постає проблема, адже за писемними джерелами ми маємо свідчення про «восьминогих», тобто небагатих кочівників, які мали лише пару волів і віз32 і складали більшість скіфського населення та про найбідніших33, які не мали засобів для продовження власного господарства, і змушені були йти працювати до багатших скіфів. Тобто, античні автори дають нам відомості лише про дві соціальні групи серед рядового населення. Виходячи з того, що «восьминогі» - основа скіфського суспільства за писемними джерелами, ми співвідносимо їх з групою 7, яка є найбільшою за археологічними даними (60 %)34. Так, само виходячи зі свідчень про збіднілих кочівників ми ототожнюємо їх з групою 8, яка складається з найбідніших поховань35. Розподіливши рядове населення таким чином, у нас залишилась група 6 у якій, на нашу думку, потрібно вбачати рядове населення, яке було вищим за майновим становищем «восьминогих», про що і свідчить інвентар, знайдений у похованнях даної групи36.

Щодо професійного поділу рядового населення маємо зауважити, що він не прослідковується за археологічними даними, хоча писемні джерела й дають певні натяки про нього. Єдиним твердженням, яке підтверджуються знайденим у похованнях інвентарем (стріли, мечі, щити і т. д.), є те, що усі скіфи були воїнами.

Розглянувши усі групи, виділені за археологічними джерелами ми побачили, що відсутньою є група жерців про яких маємо ряд свідчень стародавніх авторів. Причини цього, на думку С. С. Бессонової, можуть бути дуже різноманітні37. Так, по-перше, існувала можливість поховання на особливих кладовищах або важкодоступних місцях, як це практикувалось у народів Сибіру стосовно шаманів. По-друге, можливим також здається поховання жреців за більш архаїчним обрядом, наприклад трупоспаленням. Третім варіантом виступає ймовірність поховання жреців за загальним обрядом, тоді як предмети культу, які мали вказати на відмінність від решти поховань, могли хоронитись окремо38. Але оскільки жодна з даних версій не є підтвердженою археологічними даними, ми не будемо щодо цієї групи робити якихось певних висновків.


Щодо ферапонтів, про яких згадує Геродот, описуючи обряд поховання скіфських царів, то їх мабуть потрібно вбачати у слугах, поховання яких є супроводжуючими у курганах царів та членів їх родини. На думку науковців, такі поховання однозначно свідчать про низький соціальний статус покійника та про його неповноправність у суспільстві39.

Геродот дає нам ряд відомостей про рабів, але вони як соціальна група за археологічними джерелами не прослідковуються, хоча деякі науковці їх вбачають в супроводжуючих похованнях, забуваючи про ферапонтів40. У той же час можливим є поховання рабів (які за свідченням Геродота були військовополоненими, а відповідно не скіфами) за іншим, не скіфським поховальним обрядом. Загалом науковці стверджують, що у кочовиків, в будь-якому випадку, не могло бути багато рабів, виходячи з розуміння кочового господарства та способу життя41.

Висновки

Отже, окремо проаналізувавши доступні нам археологічні та писемні джерела, ми спробували узгодити отримані дані. У результаті ми виявили, що ці дані співпадають не повністю, тому підведемо підсумки по кожній групі окремо. Так, найвищий соціальний статус мали царі (перша група), що підтверджується як археологічними, так і писемними джерелами. По-іншому стоїть питання з царським родом - якщо ми маємо дві групи (друга та третя групи), за археологічними даними, то за писемними джерелами не маємо свідчень про його диференціацію. Щодо знаті, то вона як за археологічними, так і за писемними джерелами поділяється на дві соціальні групи – до вищої (четвертої) ми відносимо номархів, а до нижчої (п’ятої) – старійшин. Наступні три групи – рядове населення, поєднуючи зі свідченнями античних авторів ми узгоджуємо наступним чином: сьома група відповідає «восьминогим», а восьма група – збіднілим кочівникам, дані про ці групи співпадають, а от про шосту групу ми не маємо жодних писемних свідчень, але припускаємо, що вона відображає заможних рядових кочівників. Розглянувши і узгодивши усі групи, виділені за археологічними джерелами, ми побачили, що за ними не прослідковуються жерці та раби, що свідчить про недостовірність писемних джерел або про неможливість виділити їх за похованнями з ряду причин, які ми виділили вище. Також за археологічними даними серед рядових скіфів ні ремісники, ні торговці не прослідковуються.


Загалом нам вдалося узгодити археологічні джерела з писемними, що і було метою нашого дослідження.

Список використаних джерел та літератури


  1. Джерела :

  1. Геродот. Історії в девяти книгах. Переклад Білецького – К.: Наукова думка, 1993. – С. 576.

  2. Геродот. История в девяти книгах / Перевод и примечания Стратановского Г. А. – Л.: Наука, 1972. – С. 599.

  3. Гиппократ. О воздухе, водах и местностях // В. В. Латышев Известия древних писателей о Скифии и Кавказе// ВДИ. - М., 1947. - вып. 2. – С. 294 - 298.

  4. Лукиан Самосатский. Анахарсис, или Об упражнении тела. / Перевод Сергеевского Д. Н. Сочинения, Т.1. – СПб.: Алетейя, 2001.

  5. Лукиан Самосатский Скиф, или Друг на чужбине. / Перевод Баранова Н. П. Сочинения, Т.1. – СПб.: Алетейя, 2001.

  6. Лукиан Самосатский. Токсарис, или Дружба. / Перевод Сергеевского Д. Н. Сочинения, Т.1. – СПб.: Алетейя, 2001.

  7. Пиндар. Вакхилид. Оды. Фрагменты – М.: «Наука», 1980. - С. 502.

2.Література :

  1. Алексеев А. Ю. Скифские цари и «царские» курганы V- IVвв. до н. э. //

ВДИ. – М., 1996. – вып. 3.- С. 99-112.

  1. Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. От появления на исторической арене до конца IV в. до н. э. – Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та. – С.156.

  2. Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 135.

  3. Болтрик Ю. В. Курганне будівництво скіфів у V – IV ст.. до Н. Х. Автореф. дис…кан. іст. наук. – К., 2002.

  4. Болтрик Ю. В. Курганы как ключ к пониманию социальной структуры Скифии IV в. до н. э. // Из истории античного общества. – Нижний Новгород, 2001. – С.170–181.
  5. Болтрик Ю. В. Курган Чортом лик – могила царя Атея. Спроба історичної інтерпретації археологічної пам’ятки. // АНТ. – 2000/4-6. – С. 53-55.


  6. Болтрик Ю. В., Фіалко О. Є. Могили скіфських царів другої половини IV ст. до н. е. // Археологія. – 1995. - №2. – С. 3-13.

  7. Болтрик Ю. В. Соціальна стратифікація Скіфії періоду «золотої осені» // Магістеріум. Археологічні студії. – К.: Вид. дім «КМ Академія»,2001, вип. 6. – С. 76-80.

  8. Бунятян Е. П. Методика социальных реконструкций в археологии. На материале скифских могильников IV – II вв. до н. э. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 227.

  9. Бунятян Е. П. О формах собственности у кочевников / / Археология и методы исторических реконструкций.— К.: Наукова думка, 1985. – С.21-43.

  10. Генинг В. Ф. Проблема социальной структуры общества кочевых

скифов IV – III до н. э.по археологическим данным // Ф. Энгельс и

проблемы истории древних обществ. – К.: Наукова думка, 1984. – С.124 – 152.

  1. Добролюбский А. О. О принципах социологических реконструкций по

данным погребального обряда // Теория и методы археологических исследований. – К.: Наукова думка, 1982. – С.54 – 68.

  1. Курочкин Г. Н. Гипотетическая реконструкция погребального обряда

скифских царей VIIІ – VII вв. до н.э. и курган Аржан // Скифо-сибирское культурно-историческое единство. – Кемерово, 1980. – С. 105–117.

  1. Мозолевський Б. М. Товста Могила. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 248.

  2. Тереножкин А. И. Общественный строй скифов // Скифы и сарматы –

К.: Наукова думка, 1977. – С. 3-28.

  1. Фиалко Е. Е. Знаковость вещи в погребальной практике скифов // Скифы Северного Причерноморья в VII – IV вв. до н. э. – М., 1999. – С. 138-140.

  2. Хазанов А. М. Социальная история скифов. – М.: Наука, 1975. – С. 343.
  3. Шелов Д. Б. Социальное развитие скифского общества // ВИ. – М., 1972. - вып. 3. – С. 63-78.





1 Бунятян Е. П. О формах собственности у кочевников / / Археология и методы исторических реконструкций.— К., 1985.— С. 21—43.

2 Мозолевський Б. М. Товста Могила. – К.: Наукова думка, 1979. - С.148–167; Бунятян Е. П. Методика социальных реконструкций в археологии. На материале скифских могильников IV – II вв. до н. э. – К.: Наукова думка, 1985. - С. 38-45; Генинг В. Ф. Проблема социальной структуры общества кочевых скифов IV – III до н. э. по археологическим данным // Ф. Энгельс и проблемы истории древних обществ. – К.: Наукова думка, 1984. - С. 124-147.

3 Генинг В. Ф. Проблема социальной структуры общества кочевых скифов IV – III до н. э. по археологическим данным // Ф. Энгельс и проблемы истории древних обществ. – К.: Наукова думка, 1984. - С. 129.

4 Генинг В. Ф. Проблема социальной структуры общества кочевых скифов IV – III до н. э. по археологическим данным // Ф. Энгельс и проблемы истории древних обществ. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 132.

5 Болтрик Ю. В. Соціальна стратифікація Скіфії періоду «золотої осені» // Магістеріум. Археологічні студії. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. - вип. 6. - С. 76.

6 Добролюбский А. О. О принципах социологических реконструкций по данным погребального обряда // Теория и методы археологических исследований. – К.: Наукова думка, 1982. – С.61.

7 Генинг В. Ф. Проблема социальной структуры общества кочевых скифов IV – III до н. э. по археологическим данным // Ф. Энгельс и проблемы истории древних обществ. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 133.

8 Мозолевський Б. М. Товста Могила. – К.: Наукова думка, 1979. - С. 156.


9 Бунятян Е. П. Методика социальных реконструкций в археологии. На материале скифских могильников IV – II вв. до н. э. – К.: Наукова думка, 1985. - С. 29-32.

10Там само. – С. 38–39.

11Болтрик Ю. В. Соціальна стратифікація Скіфії періоду «золотої осені» // Магістеріум. Археологічні студії. – К.: Вид. дім «КМ Академія»,2001. - вип. 6. - С. 76.

12 Мозолевський Б. М. Товста Могила. – К.: Наукова думка, 1979. С. 148–167; Генинг В. Ф. Проблема социальной структуры общества кочевых скифов IV – III до н. э. по археологическим данным // Ф. Энгельс и проблемы истории древних обществ. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 124-147.

13Курочкин Г. Н. Гипотетическая реконструкция погребального обряда скифских царей VIIІ – VII вв. до н.э. и курган Аржан (к проблеме происхождения скифов) // Скифо-сибирское культурно-историческое единство. – Кемерово, 1980. – С. 106

14 Болтрик Ю. В. Курганы как ключ к пониманию социальной структуры Скифии IV в. до н. э. // Из истории античного общества. – Нижний Новгород, 2001. – С.172; Болтрик Ю. В. Курганне будівництво скіфів у V – IV ст.. до Н. Х. Автореф. Дисер…кан. іст. наук. – К., 2002. - С. 11.

15Болтрик Ю. В. Соціальна стратифікація Скіфії періоду «золотої осені» // Магістеріум. Археологічні студії. – К.: Вид. дім «КМ Академія»,2001. - вип. 6. - С. 77 – 80.

16 Фиалко Е. Е. Знаковость вещи в погребальной практике скифов // Скифы Северного Причерноморья в VII – IV вв. до н. э. – М., 1999. – С. 138-140.

17 Лукиан Самосатский. Скиф, или Друг на чужбине. // Перевод Баранова Н. П. – СПб.: Алетейя,2001. – § 3; Геродот. История в девяти книгах. // Перевод и примечания Стратановского Г. А. – Л.: Наука,1972. - IV, 5 – 10, 71-72,78.


18 Гиппократ. О воздухе, водах и местностях § 30 // ВДИ. – 1947. - №2. – С. 298.

19 Геродот. Історії в девяти книгах. // Переклад Білецького – К.: Наукова думка, 1993. – IV, 70.

20 Лукиан Самосатский Анахарсис, или Об упражнении тела. // Перевод Сергеевского Д. Н. – СПб.: Алетейя, 2001. – § 16.

21 Хазанов А. М. Социальная история скифов. – М.: Наука, 1975. – С. 182.

22Геродот. Історії в девяти книгах. // Переклад Білецького – К.: Наукова думка, 1993. – IV, 68, 70; Гиппократ. О воздухе, водах и местностях § 30 // ВДИ. – 1947. - №2. – С. 298.

23 Лукиан Самосатский. Скиф, или Друг на чужбине. // Перевод Баранова Н. П.– СПб.: Алетейя, 2001. - § 1

24 Геродот. Історії в девяти книгах. // Переклад Білецького – К.: Наукова думка, 1993. – IV,21-27, 46, 81.

25 Пиндар. Вакхилид. Оды. Фрагменты. 105. - М.: «Наука», 1980. - С. 207; Пиндар. Вакхилид. Оды. Фрагменты. 203. - М., «Наука», 1980. - С. 222

26Геродот. Історії в девяти книгах. // Переклад Білецького – К.: Наукова думка, 1993. – IV, 71-72.

27 Шелов Д. Б. Социальное развитие скифского общества // ВИ. - М., 1972.- вып. 3 – С. 75.

28 Геродот. Історії в девяти книгах. // Переклад Білецького – К.: Наукова думка, 1993. – IV, 2.

29 Алексеев А. Ю. Скифские цари и «царские» курганы V- IVвв. до н. э. // ВДИ. – М., 1996. – вып. 3.- С. 99-112; Болтрик Ю. В., Фіалко О. Є. Могили скіфських царів другої половини IV ст. до н. е. // Археологія. – 1995. - №2. – С. 3-13;Болтрик Ю. В. Курган Чортом лик – могила царя Атея. Спроба історичної інтерпретації археологічної пам’ятки. // АНТ. – 2000/4-6. – С. 53-55.


30 Лукиан Самосатский. Скиф, или Друг на чужбине. // Перевод Баранова Н. П. – СПб.: Алетейя, 2001. - § 3.

31 Геродот. История в девяти книгах. // Перевод и примечания Стратановского Г. А. – Л.: Наука,1972. - IV, 5-10, 71-72,78.

32 Лукиан Самосатский Скиф, или Друг на чужбине. // Перевод Баранова Н. П.. – СПб.,2001. – § 1.

33 Пиндар. Вакхилид. Оды. Фрагменты. 105. - М.: «Наука», 1980. - С. 207.

34Бунятян Е. П. Методика социальных реконструкций в археологии. На материале скифских могильников IV – II вв. до н. э. – К.: Наукова думка, 1985. - С. 127.

35 Там само. – С. 126.

36 Там само. – С. 127.

37 Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 58-59.

38 Там само. – С. 59.

39Генинг В. Ф. Проблема социальной структуры общества кочевых скифов IV – III до н. э. по археологическим данным // Ф. Энгельс и проблемы истории древних обществ. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 148.

40 Тереножкин А. И. Общественный строй скифов // Скифы и сарматы. – К.: Наукова думка, 1977. - С. 20-21.

41 Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы. От появления на исторической арене до конца IV в. до н. э. – Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та. – С.140; Хазанов А. М. Социальная история скифов. – М.: Наука, 1975. - С.133-139; Шелов Д. Б. Социальное развитие скифского общества // ВИ. - М., 1972.- вып. 3 – С. 74-75.