litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 3
Навчальна дисципліна «Фінансове право»



Дата 3.05.2010

Факультет: підготовки фахівців міліції громадської безпеки

слідства та дізнання

Навчальний курс, група: ІІ курс, 201-204

Вид заняття: лекція

Вид заняття: лекція

ЗАВДАННЯ:

Опрацювати текст лекції та скласти конспект.


Тема 5. Бюджетне право, бюджетний процес України.


Навчальна мета:

- розкрити поняття,зміст та ознаки бюджету України;

-розкрити яке значення для плідної діяльності держави має державний бюджет, а також розібрати за якими принципами формується бюджетна система України;


Виховна мета: розвити у курсантів уміння та навички щодо бюджетного права та бюджетного процесу України.


План:

1. Поняття і значення бюджету для функціонування держави

2. Бюджетне право та бюджетні правовідносини

3. Бюджетний устрій та бюджетна система в Україні

4. Бюджетний процес в Україні


Література:


  1. Алисов Е.А. Финансовое право Украины. Учебное пособие. – Х.: фирма “Эспада”, 2000.

  2. Банковско-финансово-правовой словарь-справочник / Авт. сост. Л.К. Воронова. — К.: А.С.К., 1998.

  3. Білик М. Д. Бюджетування у системі фінансового планування // Фінанси України. — 2003. — №3. — С. 97—110.

  4. Буковинський С. А. До питання про Бюджетний кодекс України // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 3—14.

  5. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. № 2542-ІІІ // Урядовий кур’єр. — № 29. — 2001.

  6. Музика О. Щодо поняття бюджету // Підприємництво, господарство, право. — 2001. — № 5. — С. 64—66.
  7. Наказ Міністерства фінансів України «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» від 27 грудня 2001 р. № 604.


  8. Постанова Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації України» від 12 липня 1996 р. № 327/96-ВР.

  9. Про бюджетну систему України: Закон України // Відомості Верховної Ради України.— 1995.— № 26.

  10. Про бюджетну систему України: Закон України // Відомості Верховної Ради України.— 1995.— № 26.

  11. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Урядовий кур’єр.— 1997. — 14 червня.

  12. Про Рахункову палату: Закон України // Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № 46.

  13. Сидорова Н. В. Правова природа бюджетного закону // Проблеми фінансового права. — 1998. — Вип. 1. — С. 84—91.

  14. Финансовое право: Учебник // Отв. ред. Н.И. Химичева. — М.: БЕК, 1996.

  15. Фінансове право: Курс лекцій (Вид. друге, доповнене) / Предборський В.А., Качан О.О., Зюнькін А.Г. та інші. — К.: Фенікс, 1998.

  16. Фінансове право: Навч. посібник в 2-х томах / Упоряд. Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко. — Харків: “Консум”, 1999.

  17. Фінансове право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995.

  18. Фінансове право: Підручник / (Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.). — Керівник авт. колективу і відп. ред. Л.К. Воронова. — Видання друге, виправлене та доповнене. — Х.: Фірма “Консум”, 1999.

  19. Цвєтков А. Визначення поняття «видатки бюджету» в теорії фінансового права та законодавстві України // Підприємництво, господарство, право. — 2002. — № 12. — С. 82—85.



Вступ

У Бюджетному кодексі бюджет визначено як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування впродовж бюджетного періоду.

Складовими частинами бюджету є:


  • загальний фонд, який включає всі доходи й видатки бюджету, крім тих, які призначено для зарахування до спеціального фонду, а також фінансування загального фонду бюджету;

  • спеціальний фонд, що включає бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень, гранти або дарунки у вартісному обрахунку, одержані на конкретну мету, а також різницю між доходами й видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджетів на загальний і спеціальний фонд визначає закон про Державний бюджет. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, місцевого самоврядування, бюджетними установами не припустиме.


1. Поняття і значення бюджету для функціонування держави

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, територія її в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свобода людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це визначила Конституція держави Україна.

Безумовно, для виконання державних функцій, визначених Конституцією України, потрібні матеріальні засоби, які в умовах товарно-грошових відносин ринкової економіки мають грошовий характер. Ресурси для покриття видатків, пов'язаних із виконанням своїх функцій, кожна держава отримує шляхом формування і використання централізованого фонду коштів — свого бюджету.

Після утворення самостійної, незалежної держави України її бюджет також змінився. Конституція України встановила, що її бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Стаття 1 Закону України «Про бюджетну систему України» визначає: Бюджетце план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими органами самоврядування.


Державний бюджет України — це загальнодержавний фонд коштів, з якого органи державної влади отримують кошти для матеріального опосередкування свого функціонування. Але це визначення бюджету застосовується, коли йде мова про фінансування державних потреб. На практиці величезна маса коштів ніколи в цілісному виді не існує, оскільки відразу після надходження коштів на рахунок вони використовуються на фінансування державних потреб. Бюджет — це лише форма утворення централізованого фонду коштів, великий кошторис, розпис доходів і видатків.

Це основний фінансовий план, адже в державі існує багато фінансових планів. Так, будь-яке міністерство має свій фінансовий план, але він залежить від бюджету, з якого в нього відраховуються платежі [10].

Це стосується бюджету як економічної категорії.

У кожній державі бюджет відіграє і правову роль, оскільки він затверджується законом. Правове призначення бюджету полягає в тому, що він надає владі, яка його затверджує, вище і постійне керівництво у веденні фінансового господарства, а також попередній періодичний нагляд і контроль над діяльністю органів виконавчої влади. Постійнодіючі закони, що регулюють видатки, податки, збори, мито, самі по собі не дають можливості забезпечувати нагляд і контроль над діяльністю органів виконавчої влади, оскільки вони не встановлюють межі, якої треба досягти при зборі коштів, і можливості їх витрачання. Бюджет надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов’язковий характер, оскільки приписи закону про бюджет мають в основному конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет періодизує результати ведення фінансової діяльності і надає їм форми звітності по бюджету, а це робить можливим контроль над їх доцільністю. В правовому призначенні бюджету полягає і одна з важливіших гарантій закономірності і необхідності управління в країні, оскільки виконання будь-якої дії, будь-якого управлінського рішення вимагає витрачання коштів. Правового значення бюджет набуває тільки в країнах, де існує волевиявлення представницького органу влади, де парламент може затверджувати бюджет у формі закону.


Бюджет має і політичне значення, оскільки законодавчий - орган за своїм волевиявленням затверджує об'єм видатків і доходів бюджету на планований рік і цим ставить уряд під свій контроль. Те ж саме слід сказати і про місцеві бюджети, які затверджуються, згідно з статтею 143 Конституції України, територіальними громадами або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети затверджують районні і обласні ради.

Сутність бюджету будь-якої країни визначається її соціально-економічною будовою, завданнями і функціями держави.

Головна мета економічного розвитку України — подолання кризових явищ і зупинення спаду виробництва, зміцнення фінансово-кредитної і грошової системи. У соціальній сфері держава намагається не допустити подальшого спаду життєвого рівня населення, поступово запровадити нові елементи соціального забезпечення, удосконалити форми надання допомоги малозабезпеченим громадянам [19, c. 82-83].

У більшості країн бюджет установлюється на один рік. Період дії бюджету має назву бюджетного періоду. Ст.. 96 Конституції України встановила, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою на період з 1 січня по 31 грудня, а з особливих обставин інший період, тобто бюджетний період в Україні збігається з календарним роком.

У частині європейських держав (Франція, Іспанія, Греція тощо) початок бюджетного періоду і кінець збігаються з початком і кінцем календарного року, але в Англії, Данії бюджетний період продовжується з 1 квітня по ЗІ березня, в Італії, Норвегії, Японії — з 1 липня по 30 червня, що пояснюється строками бюджетних парламентських сесій.


2. Бюджетне право та бюджетні правовідносини

В умовах проведення в Україні економічних і адміністративних реформ наявність видатків, які фінансуються на зворотній основі, виникнення трансфертних відносин, боротьба з бюджетним дефіцитом і необхідність скорочення видатків, розміри яких затверджені представницькими органами, вимагають посилення контролю за всім бюджетним процесом як з боку законодавчої, так і виконавчої влади. Відносини в галузі бюджету ускладнюються і вимагають все детальнішої регламентації. Регламентація відбувається за допомогою фінансово-правових норм.


Зважаючи на те, що бюджет є центральною ланкою фінансової системи, грає величезну роль у діяльності держави, й викликає виникнення важливих для неї відносин, які регулюються великою кількістю фінансово-правових норм. Ці норми створюють основний розділ фінансового права — бюджетне право.

Бюджетно-правові норми — складова частина фінансового права. Їм властива особливість фінансово-правових, а саме: категоричний характер імперативності. Жоден з суб'єктів бюджетно-правових відносин не може змінити припису, який вміщено в нормі.

Бюджетне право Українице сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові відносини, які виникають у зв’язку з бюджетною діяльністю.

Предметом бюджетного права є відносини з приводу формування і використання державного і місцевих бюджетів в Україні [3, c. 97-98].

Бюджетне право тісно пов'язане з іншими розділами і інститутами фінансового права, особливо з розділами правового регулювання доходів і видатків.

З'ясування предмету бюджетного права і чітке відмежування його від інших фінансово-правових інститутів має і практичне, і теоретичне значення. З теоретичного боку таке з'ясування необхідно через те, що це дозволяв краще систематизувати бюджетно-правові акти і легше орієнтуватися в них.

Суспільні відносини в галузі бюджету, що регулюються фінансово-правовими нормами, мають назву бюджетно-правових.

За часом дії бюджетно-правові норми можна поділити на постійнодіючі і періодичні. Постійнодіючі містяться, наприклад в Законі України «Про бюджетну систему України», Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», і перестають діяти з прийняттям нових законів, періодичні — у правових актах про Державний або місцеві бюджети, в актах Кабінету Міністрів та відповідних виконавчих органів місцевого самоврядування.

Продовжуючи Закон «Про Державний бюджет України на 1997 рік», Верховна Рада України продовжила на 1997 рік термін дії статей 12, 24, 25, 39 (крім окремих частин в цих статтях) Закону України «Про Державний бюджет України на 1995 рік», статей 11, 12, 31 Закону України «Про Державний бюджет на 1996 рік», змінила редакцію статті 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» та доповнила текст статті 24 цього ж Закону.


Продовження дії статей законів про Державний бюджет за минулий рік не змінює періодичного характеру цих приписів. Дії норм продовжуються на певний час Верховною Радою України.

Періодичні бюджетно-правові норми вступають у дію або після їх затвердження або з настанням нового бюджетного року. Так, стаття 96 Конституції України встановила, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а стаття 92 — виключно законами України встановлюється: Державний бюджет України і бюджетна система України, тобто норми Конституції України встановили тривалість бюджетного періоду і періодичність закону про Державний бюджет.

Специфічна особливість регулювання бюджетної діяльності за допомогою правових норм полягає в тому, що вони надають економічним (бюджетним) відносинам офіційний характер, державний захист. Економічні (бюджетні) відносини набувають форми відносин (прав і обов'язків), тобто форми правовідносин. В "межах правовідносин відбувається діяльність державних органів, скерована на формування бюджету та його виконання у вигляді мобілізації коштів у бюджеті та їх використання відповідно до бюджетно-правових норм [ 6, c. 64-65].

Особливістю юридичного змісту бюджетно-правових норм є те, що вони встановлюють правила поведінки для особливого коло суб'єктів, яке відрізняється від суб'єктів інших видів фінансових відносин. Це коло вужче, ніж, скажімо, у кредитних відносинах. Під суб'єктами бюджетних відносин розуміють їх учасників, які виступають як сторони. Кожен суб'єкт цих відносин бере участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, у складанні, розгляді або затвердженні бюджетів. Суб'єктами бюджетних правовідносин виступає, Україна як суверенна держава, як правило, в особі Верховної Ради, Президента України та Кабінету Міністрів, Парламенту і Уряду Автономної Республіки Крим, місцеві органи самоврядування та їх виконавчі органи.


З актами про бюджет пов’язана і друга особливість бюджетних правовідносин — періодичний характер. Акти про бюджет (закони і рішення місцевих рад) діють тільки на протязі одного бюджетного періоду — з 1 січня по 31 грудня — і перестають існувати. Засновані на них бюджетні правовідносини також припиняють своє існування 31 грудня і поновлюються з 1 січня наступного року, якщо суб'єкти бюджетних правовідносин минулого року одержують права чи обов'язки на підставі нових актів про бюджет.

До особливостей бюджетного права слід віднести велику деталізованість. Норми бюджетного права ретельно регулюють відносини в галузі бюджету, оскільки коштів бюджету не вистачає на першочергові потреби, тому все, що стосується витрачання бюджетних коштів підлягає суворій регламентації. По/ рядок відпуску коштів і їх витрачання встановлений в актах, які входять у фінансове законодавство.

В юридичній літературі бюджетно-правові норми прийнято поділяти на матеріальні і процесуальні. Матеріальні встановлюють матеріальний зміст бюджету, тобто структуру бюджетної системи, джерела доходів і направлення видатків, їх обсяги, розмежування доходів і видатків між окремими ланками бюджетів, розміри резервних фондів тощо. Матеріальні норми в учбовій літературі об'єднуються в правовий Інститут «бюджетний устрій», що входить в бюджетне право.

Процесуальні бюджетно-правові норми складають також окремий інститут — бюджетного права і регулюють бюджетний процес, тобто відносини, що виникають при складанні, розгляді, затвердженні бюджету, проведенні контролю, складанні, розгляді і затвердженні звіту про виконання бюджету.

Відносини, що виникають в процесі бюджетної діяльності регулюються нормами Конституції України, бюджетним законодавством і спеціальними нормативними актами.

Стаття 85 Конституції України встановлює повноваження Верховної Ради на затвердження Державного бюджету, внесення змін до нього, контролю за його виконанням та прийняття рішення щодо звіту про його виконання. Законами Верховної Ради установлюються податки і доходи, які формують Державний бюджет.



3. Бюджетний устрій та бюджетна система в Україні

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. У фінансово-правовій літературі існує однозначне визначення бюджетної системи — це заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави.

Кожна держава має свою бюджетну систему і встановлює принципи її побудови, з тим щоб власний бюджет мала сама держава, її частини (якщо це федерація) і всі адміністративно-територіальні одиниці, тобто бюджетний устрій в державі визначається формою державного устрою і включає в себе організацію бюджетної системи, принципи її побудови, повноваження законодавчих та виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів. Стаття З Закону України «Про бюджетну систему України» встановила: «Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу [13, c. 84-85].

Бюджетно-правові норми установлюють види бюджетів, які діють на території держави, місце їх у бюджетній системі, взаємозв'язок між ними і принципи функціонування.

Бюджетний устрій залежить від державного устрою. Україна — унітарна держава, в якій, відповідно до статті 7 Конституції, визнається і гарантується місцеве самоврядування, функціонування якого без власних бюджетів неможливо. В зв'язку з цим бюджетна система України складається з двох рівнів: державного бюджету та республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

У державах з федеративною формою устрою існує трирівнева бюджетна система: федеральний бюджет; бюджети суб'єктів федерації (наприклад, у Російській Федерації — республіканські бюджети республік у складі РФ, крайові, обласні бюджети областей, міські бюджети міст Москви та Санкт-Петербурга, обласні бюджети автономних областей, окружні бюджети автономних областей); місцеві бюджети — районні бюджети районів, міські бюджети, районні бюджети в містах, бюджети селищ і сіл.


Кожний з видів бюджетів, які існують в Україні, затверджується органом місцевого самоврядування, але системі місцевих бюджетів існують зведені (консолідовані) бюджети, які об'єднуються спочатку з бюджетом вищого рівня, потім - в бюджет області, а бюджети областей входять у зведений (консолідований) бюджет України.

Зведеними (консолідованими) бюджетами в Україні є: Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим; бюджети областей; бюджети районів; бюджети міст, які мають районний поділ.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Стаття 2 Закону України «Про бюджетну систему України» вміщує припис: «Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад за наявності необхідної фінансової бази», але далі встановлено, що районні, міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Стаття 140 Конституції України встановила, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Районні і обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Зі статті 140 Конституції випливає, що сільські, селищні і міські ради здійснюють місцеве самоврядування, що неможливо без достатньої матеріальної і фінансової бази. Стаття 142 Конституції установлює цю матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, в тому числі і доходи місцевих бюджетів.

Стаття 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко встановила, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети. Це свідчить про те, що, сільські, селищні та міські бюджети. існують.


Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній в місті раді адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, бюджети цих адміністративно-територіальних утворень об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті, радам яких ці населені пункти підпорядковані [9].

Бюджетний устрій в Україні ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. .

Принцип єдності бюджетної системи забезпечується існуванням єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетів; єдиною бюджетною класифікацією, ціноутворенням; єдністю форм бюджетної документації, що встановлюються Міністерством фінансів України. Єдність бюджетної системи виявляється у взаємодії бюджетів усіх рівнів з питань доходів. Взаємодія йде шляхом розподілу між бюджетами регулюючих доходних джерел, утворення і часткового перерозподілу цільових фондів. Єдність бюджетної системи дозволяє проведення єдиної фінансової та податкової політики.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків, які па підставі законодавства включаються нього.

Принцип достовірності це формування бюджету на реальних показниках, науково обгрунтованих нормативах та відображення у звіті про виконання бюджету, тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банку.

Принцип гласності означає обов’язковий відкритий розгляд бюджетів усіх рівнів на сесіях представницьких органів. Другою, нерозривною частиною цього принципу є публічність, тобто обов'язкове обнародування бюджетних матеріалів.

Принцип наочності передбачає відображення показників бюджетів у взаємозв’язку із загальноекономічними показниками.


Всі ланки бюджетної системи с самостійними. Самостійність, згідно із Законом України «Про бюджетну систему України», забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України.

Однією і головних ознак самостійності кожного виду бюджету є конституційне право кожного органу представницької влади самостійно затверджувати бюджет.

Велике правове значення в бюджетному устрою кожної держави має принцип спеціалізації показників доходів і видатків бюджетів.

Цей принцип полягає у конкретному визначенні розмірів доходів за джерелами утворення і видатків за їх призначенням.

,Бюджет затверджується не тільки в загальній сумі доходів і видатків. У ньому визначається, які суми надходять, від, якого джерела доходу (податок на додану вартість, акцизний збір, плата (податок) за землю, державне мито тощо), кому і скільки виділяється коштів. Принцип спеціалізації здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу за допомогою застосування встановленої у визначеному порядку класифікації доходів і видатків бюджету.

Закон України «Про бюджетну систему України» визначає бюджетну класифікацію як єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівняльність бюджетних даних.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів і затверджується Верховною Радою України.

За допомогою бюджетної класифікації в фінансових, податкових органах, кредитних та бюджетних установах проводиться облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів. Саме бюджетна класифікація допомагає і проводити дійовий контроль за цільовим використанням бюджетних коштів.

Постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. затверджена нова структура бюджетної класифікації України. В умовах проведення реформ в економіці та управлінні і повинна забезпечити бюджетний облік і ефективність контролю за бюджетом з боку законодавчої та виконавчої влади.


Бюджетна класифікація України складається з 4 розділів:

Розділ І. Доходи бюджету

Розділ ІІ Видатки бюджету

розділ ІІІ Фінансування бюджету

Розділ IV Державний борг


4. Бюджетний процес в Україні

Одержання доходів, їх розподіл між ланками (видами) бюджетної системи і використання їх на покриття видатків, зв'язаних із виконанням передбачених Конституцією України функцій органами держави і місцевого самоврядування, не проходить автоматично. Держава за допомогою правових норм ретельно регулює відносини, що виникають при формуванні і виконанні всіх видів бюджетів, контролі за виконанням бюджетів і звітуванні про їх виконання. Діяльність органів держави і місцевого самоврядування в галузі бюджету у широкому плані одержала назву бюджетного процесу. В юридичній літературі до цього часу немає єдиної думки щодо змісту поняття бюджетного процесу і його стадій.

Болгарські вчені юристи-фінансисти, наслідуючи відомого професора А. Ангелова, вважають, що бюджетний процес — це процес прийняття закону про державний бюджет, тобто поняття бюджетного процесу тотожне поняттю законодавчого процесу. Вважаємо, що це — співставлення різних явищ.

Конституція України вже інакше регулює бюджетні відносини, ніж законодавство, яке було прийнято до неї. Стаття 96 Конституції встановила, що Верховна Рада України затверджує Державний бюджет України. Дійсно, Верховна Рада України затверджує і Державний бюджет України, і Закон України «Про Державний бюджет України», а в статті 97 Конституції записано, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Зараз існує неузгодженість між Конституцією, Законом України «Про бюджетну систему України» та Регламентом Верховної Ради. У Законі в статті 26 встановлюється, що Кабінет Міністрів України розглядає проект закону про Державний бюджет і приймає остаточне рішення щодо проекту Закону. У Регламенті Верховної Ради стадія розгляду починається з подання проекту у Верховну Раду України.


Конституція України надає право внесення проекту Державного бюджету Кабінету Міністрів України, а Закон України «Про бюджетну систему України» цим правом наділяв Президента України.

Надання Конституцією України Кабінету Міністрів України права подання Верховній Раді проекту Державного бюджету і проекту закону про нього цілком логічне. Кабінет Міністрів України керує складанням проекту бюджету, вносить поправки у відповідності із змінами, що вносяться депутатами, як під час складання проекту, так і в процесі виконання самого бюджету. Це зовсім не означає, що Президент України як глава держави не бере участь у формуванні бюджету. Адже Президент України підписує усі закони, прийняті Верховною Радою України, вживає право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх у Верховну Раду. Саме своє право вето Президент України використав при підписанні закону «Про Державний бюджет України на 1997 рік», постанови про введення закону в дію. Закон Президент підписав, а на постанову наклав вето.

Все законодавство необхідно привести у відповідність з Конституцією України.

Закон України «Про бюджетну систему» і більшість вчених юристів-фінансистів формулюють бюджетний процес як засновану на правових нормах діяльність органів держави і органів місцевого самоврядування по складанню, розгляду проекту бюджету, затвердження та виконання бюджету, складанню, розгляду і затвердженню звіту про виконання бюджету.

Повний цикл бюджетного процесу, тобто період з початку складання проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання триває понад два роки. У ході здійснення окремих етапів діяльності з бюджетом, які мають назву стадій бюджетного процесу, реалізуються бюджетні повноваження суб’єктів бюджетних правовідносин.

Порядок складання проекту бюджету

Складання проектів Державного і місцевих бюджетів здійснюється з метою визначення обсягу коштів, необхідного для функціонування держави і органів місцевого самоврядування. Через Державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями.


У відповідності з статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку, розробляє проект закону про Державний бюджет України. У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України встановлює порядок і строки складання вищеназваних програм і проекту Державного бюджету України.

Підготовка проекту бюджету передбачає проведення низки дуже серйозних заходів. Після початку поточного року Міністерство економіки починає працювати над збиранням показників з галузевих міністерств і відомств, які фінансуватимуться з бюджету.

В першому кварталі галузеві міністерства і відомства та органи місцевого самоврядування розраховують потреби на поточні видатки і капіталовкладення.

Міністерство фінансів у червні готує детальні прогнози надходжень до бюджету. .

Загальний обсяг видатків проекту зведеного бюджету і загальний обсяг капітальних витрат Міністерство фінансів визначає в липні. На підставі цього Міністерство фінансів створює проект розподілу поточних витрат за галузями і усередині галузі між центральними органами виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування.

В серпні розподіл асигнувань, який планує Міністерство фінансів, розглядається ним разом із зацікавленими державними органами. І вже після узгодження розмірів асигнувань з галузевими органами центральної виконавчої влади починається другий етап складання проекту бюджету.

Другим етапом першої стадії бюджетного процесу можна вважати прийняття до 15 червня Верховною Радою спеціальної постанови — бюджетної резолюції.

Бюджетна резолюція дає основні напрями бюджетної політики на планований рік. В основу розробки бюджетної резолюції кладуться матеріали, які готуються Міністерством фінансів, Міністерством економіки та центральними галузевими органами виконавчої влади, місцевими органами самоврядування.

У бюджетній резолюції вміщуються головні пріоритети бюджетної політики на планований рік, які повинні стати орієнтиром для Уряду, який керує складанням проекту бюджету, Верховної Ради при розгляді бюджету. В ній визначаються макроекономічні цілі і обов'язково розмір дефіциту бюджету, загальний обсяг доходних надходжень, положення.


Регламент Верховної Ради вимагає прийняття бюджетної резолюції не пізніше 1 липня.

Галузеві міністерства і відомства після доведення до них прогнозів соціально-економічного розвитку подають Міністерству фінансів та Мінекономіки розрахунки і обгрунтування потреб майбутнього бюджету, обгрунтування витрат на функціонування галузі і управлінського апарату, здійснення цільових комплексних програм. Місцеві органи самоврядування визначають, розраховують потреби поточного бюджету і бюджету розвитку і подають у Міністерство фінансів обгрунтування для одержання в плановому бюджетному періоді коштів з Державного бюджету.

Міністерство економіки України складаючи інвестиційну програму, відбирає інвестиційні проекти і на початку другої половини року розподіляє проекти інвестицій між галузями [13].

Одержавши розрахунки галузевих міністерств, відомств і органів місцевого самоврядування і зробивши прогнози можливих надходжень у бюджет, Міністерство фінансів аналізує всі показники і пропонує загальну суму розподілу витрат між капітальним та поточним бюджетами, складає попередній проект для зведеного бюджету України і доводить відповідні попередні прогнозні показники до міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади з визначенням загальних меж втрат державного бюджету та прогнози надходжень по місцевих бюджетах.

Центральні органи виконавчої влади України у двотижневий строк розглядають доведені до них показники, включені в проект зведеного бюджету, і подають Міністерству фінансів України пропозиції з своїми розрахунками і обгрунтуваннями.

Міністерство фінансів України, спираючись на аналіз макроекономічних показників і замовлень міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади.

Для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України складається зведений бюджет України (ще його називають звід консолідованих бюджетів, тобто Державний бюджет і бюджети 24 областей, Києва, Севастополя і бюджет Автономної Республіки Крим), а в інших державах термін зведений ототожнюється з терміном консолідований.


Проект зведеного бюджету Міністерство фінансів передає Кабінету Міністрів до 15 серпня.

Порядок розгляду проекту бюджету

Згідно з Законом України «Про бюджетну систему” друга стадія бюджетного процесу — розгляд проекту Закону Про Державний бюджет України починається з того моменту, коли бюджетні матеріали передаються у Верховну Раду.

До проекту Закону про Державний бюджет України також додаються інформаційні матеріали:

прогноз доходів і видатків Державного бюджету України на три наступні роки, розроблений виходячи з Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на цей період;

перелік законів, окремих статей законів та інших нормативних актів, яким суперечить проект Закону про Державний бюджет України, з зазначенням причин розбіжностей. Якщо причиною є недостатність коштів, вказується обсяг фінансування в процентному відношенні до визначеного актом законодавства;

перелік податків, зборів, інших обов'язкових платежів із зазначенням ставок і пільг;

перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету, в разі, якщо розпорядниками коштів є два і більше суб'єкти. Подаються дані щодо фінансових повноважень кожного суб'єкта і загальні виграти на програму.

З детальною доповіддю про проект бюджету виступає міністр фінансів. Протягом наступних п'яти днів проект бюджету розглядається у комітетах, які призначають доповідачів для участі у роботі комітету з питань бюджету. Депутати і комітети передають свої поправки до проекту бюджету у Комітет з питань бюджету.

При внесені поправок або пропозицій про збільшення видатків або зменшення доходів необхідно на цю суму запропонувати збільшення доходів за рахунок інших джерел або скорочення видатків на іншу статтю, і дати письмове обгрунтування.

Всі пропозиції розглядає комітет з питань бюджету, який готує доповідь і таблицю про підтримані і відхилені поправки. На цьому етапі діяльності органів держави важливо відмітити особливу роль Кабінету Міністрів України у розробці проекту закону про Державний бюджет.


Перше читання проекту закону про Державний бюджет починається з доповіді Комітету з питань бюджету. По доповіді проводиться обговорення і ставиться на голосування постанова про схвалення висновків і пропозицій Комітету. Якщо доповідь комітету з питань бюджету схвалюється, то на засіданні розглядаються тільки відхилені поправки.

Після цього проект бюджету передається Кабінету Міністрів на доопрацювання.

Кабінет Міністрів доопрацьовує проект бюджету на протязі двох тижнів відповідно до схваленої доповіді Комітету з питань бюджету і підтриманих Верховною Радою поправок і подає доопрацьований проект бюджету на друге читання у Верховну Раду.

Порядок затвердження бюджету. Зміст актів про бюджет

Саме з другого читання починається третя стадія бюджетного процесу — затвердження бюджету і закону про Державний бюджет.

Верховна Рада України затверджує не тільки Закон «Про Державний бюджет», але й сам Державний бюджет. Це встановлює і чинна Конституція України. Стаття 116 Конституції покладає на Кабінет Міністрів України обов'язок розробки проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання.

Після доповіді Міністра фінансів на другому читанні у Верховній Раді починається затвердження бюджету і Закону про Державний бюджет. Починається це із затвердження граничного розміру дефіциту державного бюджету. Після затвердження граничного розміру дефіциту Державного бюджету Верховна Рада постатейно голосує закон про державний бюджет. Обговорення статей не проводиться, якщо Верховна Рада в першому читанні обговорювала і голосувала поправки, відхилені Комітетом з питань бюджету. Регламент Верховної Ради дозволяє тільки виступи з мотивів голосування щодо цих статей.

Регламент Верховної Ради передбачає кілька варіантів, які можуть виникнути при прийнятті бюджету.


1) Якщо під час постатейного голосування до проекту бюджету не було внесено істотних змін, Кабінет Міністрів України може запропонувати прийняти закон про Державний бюджет в цілому.

2) Якщо були прийняті поправки, що призвели до перевищення граничного розміру дефіциту бюджету, Уряд на свій розсуд або відразу запропонувати свої поправки з метою скорочення дефіциту, або запросити у Верховної Ради час для доопрацювання проекту бюджету.

3) Якщо після обговорення і прийняття поправок досягнуто затвердження граничного розміру дефіциту бюджету, Верховна Рада України голосує проект бюджету в цілому.

4) Якщо дефіцит бюджету перевищує граничний розмір, то Верховна Рада України розглядає питання про пропорції скорочення всіх статей видатків, крім захищених.

5) Якщо Верховна Рада не приймає рішення про пропорційне скорочення статей видатків, проект бюджету передається для доопрацювання в Комітет з питань бюджету і для розгляду на третьому читанні.

Проект бюджету і проект закону про Державний бюджет подаються на третє читання. На засіданні обговорюються і голосуються поправки про скорочення дефіциту бюджету. І досягненні затвердженого граничного розміру дефіциту бюджету Верховна Рада України голосує бюджет в цілому, а якщо ні — то пропорційно скорочуються статті видатків.

Зміст Закону України «Про Державний бюджет» в основному визначається статтею 28 Закону «Про бюджетну систему України» та «Правилами оформлення проекту Закону України про Державний бюджет України», а також Регламентом Верховної Ради України.

У першій статті Закону завжди передбачається загальна сума доходів і видатків.

На початку Закону встановлюється граничний розмір дефіциту Державного бюджету. У Законі про Державний бюджет повинні бути визначені граничний розмір державного внутрішнього боргу та розмір державних зовнішніх запозичень для погашення державного боргу та фінансування дефіциту державного бюджету. Вищий законодавчий орган може передбачити і таке положення, як неповне надходження коштів з. джерел внутрішнього і зовнішнього запозичення, і встановити можливість зменшення (збільшення) граничного розміру державного внутрішнього боргу за рахунок відповідного збільшення (зменшення)^ розміру державних зовнішніх запозичень України [17, c. 43-45].


В законі повинен встановлюватися розмір оборотної касової готівки у Державному бюджеті України.

В законі встановлюються суми доходів Державного бюджету України — за їх основними видами, а асигнування — в розрізі міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади згідно з бюджетною класифікацією. Внесення змін, уточнень та доповнень до них протягом бюджетного року здійснюється виключно за рішеннями Верховної Ради України.

Доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету України, затверджуються щодо кожного фонду окремо. Поточні видатки цільових загальнодержавних фондів затверджуються Верховною Радою України в межах доходів цих фондів. Видатки розвитку-цільових загальнодержавних фондів можуть бути скорочені Верховною Радою України із спрямуванням вилучених коштів на фінансування інших статей видатків Державного бюджету.

Закон про Державний бюджет підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими та сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі, якщо Президент України протягом установленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Порядок виконання бюджету

Четвертою, але основною стадією бюджетного процесу є виконання бюджету.

Виконати бюджет — це зібрати доходи, мінімальна сума яких встановлена в законі про державний чи місцевий бюджет (перевиконати встановлений об'єм — це добре, а недовиконання — це збільшення дефіциту), та профінансувати видатки (покривати видатки можна не перевищуючи їх граничний об'єм, бо фінансування понад встановлену межу — це збільшувати дефіцит, підвищувати розмір видатків на певні заходи — це неодмінно зменшувати витрати на будь-які інші видатки, але ж в бюджет внесені першочергові, пріоритетні витрати).


Згідно з статтею 116 Конституції України забезпечення виконання затвердженого бюджету покладено на Кабінет Міністрів України. Щодо місцевих бюджетів, то Конституція України в статті 143 записала, що сільські, селищні та міські ради затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як і обласні та районні ради, й контролюють їх виконання, а зрозуміло, виконання покладено на виконавчі органи. Обласні і районні бюджети виконують, згідно з статтею 61 Закону України «Про місцеве самоврядування», відповідні державні адміністрації на підставі Закону України «Про бюджетну систему України».

Виконання бюджетів здійснюється на підставі законодавства та нормативно-правових актів про бюджет на певний бюджетний період і у відповідності з розписом доходів і видатків бюджету, який затверджується фінансовими органами.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про бюджетну систему України» Кабінет Міністрів України організовує виконання Державного бюджету України через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевого самоврядування.

Державний бюджет України виконується за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що складається Міністерством фінансів України відповідно до показників цього бюджету, затвердженого Верховною Радою України.

Контроль за виконанням бюджетів здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції.

Від імені Верховної Ради на підставі статті 98 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України здійснює Рахункова палата.

Виконуючи Державний бюджет України, щоденний контроль за витрачанням коштів бюджетів здійснює система органів Державного казначейства. Крім цього створено спеціальний орган фінансового контролю — Державну контрольно-ревізійну службу в Україні при Міністерстві фінансів України (КРУ). Такі ж контрольні органи працюють на місцях. Міністерства мають свої контрольні відділи [18, c. 48-51].


Постійний контроль за своєчасністю і повнотою внесення платежів у бюджет здійснює Державна податкова адміністрація з податковою міліцією.

У 1997 ропі Верховна Рада поклала на Рахункову палату та комітет з питань бюджету контроль за виконанням Державного бюджету.

Законом України «Про бюджетну систему України» передбачено відповідальність за порушення бюджетного законодавства і найбільш поширені види порушень. Такими порушеннями є нецільове використання бюджетних коштів або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену актами про бюджет; невиконання умов пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів; видання органами державної влади і посадовими особами актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч виключній компетенції Верховної Ради України щодо встановлення обов’язкових платежів та видатків Державного бюджету; порушення строків проходження бюджету.

Розглядають усі органи, які уповноважені не роби і й, звіти про недобір доходів, перевитрати коштів, повертають звіти про никонацпя, але жодна посадова особа, крім міністрів фінансів, яких часто підправляють у відставку, щоправда, не за такі дії, ще не притягалася до відповідальності.

Звітність про виконання бюджетів

Бюджетний цикл за певним бюджетом закінчується оприлюдненням звіту про виконання бюджету. Конституція України встановила, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає Верховній Раді України звіт про виконання державного бюджету України (ст. 97).

Стаття 40 Закону України «Про бюджетну систему України» встановила строк подання звіту про виконання Державного бюджету за попередній рік — 1 травня, але не встановлено строку затвердження такого звіту. Наприклад, звіти про виконання Державного бюджету у 1994 та 1995 роках досі не затверджені, вони поверталися Кабінету Міністрів, але до цього часу звіти не оприлюднені, як цього вимагає Конституція.


Звіт про виконання Державного бюджету України представляє на засіданні Верховної Ради України Кабінет Міністрів України. З доповіддю про виконання Державного бюджету України виступає Міністр фінансів України або особа, що виконує його обов'язки.

До звіту про виконання Державного бюджету України додаються пояснення щодо всіх відхилень від затвердженого Закону про Державний бюджет України як по доходах, так і по видатках.

Звіти про виконання республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласного, міського (крім міст районного підпорядкування), районного, районного в місті бюджету складають відповідно Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансове управління (відділ) виконавчих органів міської, районної в місті рад місцевого самоврядування про виконання міського бюджету (міст районного підпорядкування).

Висновки

У світовій науковій літературі та практиці немає одностайного визначення бюджетного процесу та його етапів, понятійного апарату й кількості етапів.

У Бюджетному кодексі України бюджетний процес — це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

У Бюджетному кодексі України стадії бюджетного процесу визначені як окремі етапи бюджетного процесу, у ході здійснення яких реалізуються бюджетні повноваження всіх суб’єктів бюджетних правовідносин.

Відповідно бюджетний процес в Україні поділяється на такі стадії:


  • складання проектів бюджетів;

  • розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

  • виконання бюджету, зокрема й у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
  • підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету й прийняття рішення щодо нього.


На всіх стадіях здійснюються фінансовий контроль та аудит, а також оцінювання ефективності використання бюджетних коштів.

Усі стадії взаємообумовлені й пов’язані, тому доцільно говорити про єдину бюджетну процедуру.


Методичні рекомендації:під час опрацювання лекційного заняття слід звернути увагу на наступні аспекти теми:

1)суть,зміст,обсяг та ознаки бюджетного права і бюджетного процесу України;

2) розглянути місце бюджетного права в системі права України;

3) ознайомитись зі структурою Бюджетного кодексу України;

4)розтлумачити чим відрізняються повноваження законодавчих органів влади від виконавчих у бюджетному процесі, також потрібно ознайомитись з порядком складання проекту Державного бюджету, порядок розгляду та процедуру затвердження.


Навчальна дисципліна «Фінансове право»


Дата 10.05.2010

Факультет: підготовки фахівців міліції громадської безпеки

слідства та дізнання

Навчальний курс, група: ІІ курс, 201-204

Вид заняття: лекція

Вид заняття: лекція

ЗАВДАННЯ:

Опрацювати текст лекції та скласти конспект.

Тема. Правове регулювання державних доходів.


Навчальна мета: розглянути фінансово – правовий інститут державних доходів, навчитись класифікувати податки, збори, обов’язкові платежі;

розібратися які є відмінності та схожі ознаки у митних платежах, ресурсних платежах, рентних платежах та неоподаткованих доходах; проаналізувати види державних видатків та принципи фінансування державних видатків

Виховна мета: оволодіння курсантами теоретичними знаннями щодо засобів забезпечення законності інституті державних доходів.

План
  1. Поняття і система державних доходів.


  2. Поняття, функції та класифікація податків

  3. Податкове право, податкові правовідносини

  4. Податки, що сплачують юридичні і фізичні особи.


Література


  1. Алисов Е.А. Финансовое право Украины. Учебное пособие. – Х.: фирма “Эспада”, 2000.

  2. Банковско-финансово-правовой словарь-справочник / Авт. сост. Л.К. Воронова. — К.: А.С.К., 1998.

  3. Бекерская Д. А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине. Учебное пособие. — Одесса: Юрид. лит-ра, 2000. — 220 с.

  4. Біленчук П. Д., Задояний М. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори: правове регулювання: Навч. посібник / За ред. П. Д. Біленчука. — К.: Атіка, 1999. — 120 с.

  5. Блажевич В. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовий та український досвід встановлення і справляння місцевих податків // Підприємництво, господарство, право. — 2003. — № 1. — С. 95—100.

  6. Бондарчук Т. Г. Механізм управління та обслуговування держав­ного боргу // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 54—60.

  7. Брызгалин А. В. Принципы налогового права: теория и практика // Законодательство и экономика. — М., 1997. — Вып. 19/20. — С. 3—9.

  8. Вакулин І. П. Податкове адміністрування та ефективність податкової системи // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 14—19.

  9. Крисоватий А. Г. Теоретичні засади податку як соціально-еко­номічної категорії // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 4—11.

  10. Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Харьков: Легас, 2001. — 584 с.

  11. Лушникова М. В. Правовые основы налоговой системы: теория и практика: Учеб. пособие. — Ярославль, 2000. — 212 с.
  12. Пепеляев С. Г. К вопросу о налоговом законодательстве и налоговых отношениях // Налоговый вестник. — М., 1997. — № 5. — С. 17—26.


  13. Рожко О. Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України. — 2003. — № 1. — С. 82—88.

  14. Финансовое право: Учебник // Отв. ред. Н.И. Химичева. — М.: БЕК, 1996.

  15. Фінансове право: Курс лекцій (Вид. друге, доповнене) / Предборський В.А., Качан О.О., Зюнькін А.Г. та інші. — К.: Фенікс, 1998.

  16. Фінансове право: Навч. посібник в 2-х томах / Упоряд. Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко. — Харків: “Консум”, 1999.

  17. Фінансове право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995.

  18. Фінансове право: Підручник / (Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.). — Керівник авт. колективу і відп. ред. Л.К. Воронова. — Видання друге, виправлене та доповнене. — Х.: Фірма “Консум”, 1999.



Вступ

Державні доходи – це сукупність надходжень коштів у грошовій формі до державних фондів для подальшого їх використання з метою реалізації завдань і функцій держави. Такі надходження можуть бути у вигляді як обов’язкових, так і необов’язкових платежів. Важливим є те, що обов’язкові платежі, які можна стягувати примусово, становлять переважну частину державних доходів.

Фінансові ресурси – це ширше поняття, що включає доходи не лише держави, але й фізичних та юридичних осіб України, які отримують їх на території України та за її межами й володіють майном на права власності.

Доходи бюджету – це всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (зокрема трансферти, дарунки, гранти) і які надходять до Державного бюджету. Вони посідають центральне місце у системі доходів держави.

Відповідно до Бюджетного кодексу доходи бюджету поділяють на податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти. Неподатковими надходженнями визнаються доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомер­ційного та побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій тощо.


Система державних доходів — взаємозв’язок усієї сукупності доходів та її диференціація на окремі групи й види.

Систему державних доходів характеризує певна єдність, що забезпечує єдиний підхід під час поділу доходів різних рівнів (державні, місцеві).


1. Поняття і система державних доходів.

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. Причому використовує лише ту частину, яка переходить у її власність у вигляді різного виду платежів.

Держава для покриття своїх видатків залучає в своє розпорядження частину доходів різних власників — не тільки державних, але й комунальних, громадських, приватних підприємств, а також громадян. Причому держава, не будучи власником цих доходів, за допомогою фінансово-правових норм регулює відносини, пов'язані з переходом частини доходів, що належать іншим власникам, до неї.

Платежі юридичних осіб — підприємств різних форм власності і громадян регулюються законодавством України. Стаття 92 Конституції України встановила, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Відносини, які виникають при формуванні державних доходів, в основному виступають у правовій формі. Держава встановлює систему платежів у Законі України «Про систему оподаткування», в ньому визначається і коло можливих суб'єктів, фактичний склад, форми і методи, розміри, строки стягнення. Законодавець, здійснюючи правове регулювання системи платежів, ставить за мету забезпечити мобілізацію великих, регулярних і більш-менш стійких доходних джерел для централізованих фондів коштів. Держава у законодавчому порядку регламентує права і обов'язки учасників відносин при внесенні платежів державі, заходів заохочення і відповідальності за невиконання приписів держави. Держава, безумовно, бажає отримати більше коштів у своє розпорядження, але вона зацікавлена у розвитку виробництва, у підвищенні життєвого рівня населення, тому вона намагається так


вплинути на розподільні відносини, на утворення накопичення підприємств усіх форм власності і доходи населення, щоб збільшити прибутки, доходи, що потім призведе до можливості збільшення платежів у централізовані фонди [4, c. 24-25 ].

Таким чином, держава намагається встановити такий правовий режим платежів у централізовані фонди, щоб він сприяв розвиткові виробництва, підйому економіки, використанню внутрішніх резервів.

Єдина система державних доходів не виключає, а, навпаки, припускає класифікацію їх на різноманітні групи. В основі класифікації можуть лежати різні підстави. Найбільш принциповим є поділ доходів держави в залежності від порядку формування їх системи.

В цьому випадку їх можна поділити на:

—централізовані доходи, що залишаться в розпорядженні - держави і надходять на формування централізованих грошових фондів (державного і місцевого рівнів, Пенсійного фонду України, Фонду сприяння зайнятості населення і т.д.). Централізовані державні доходи, перш за все, формуються за рахунок податкових надходжень та інших, що складають основу доходної частини бюджету;

— децентралізовані доходи, що надходять в розпорядження окремих державних підприємств, установ і організацій, що формуються за рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансових планів.

Диференціація доходів за джерелами утворення дає можливість деталізувати їх склад і визначити форми надходжень у централізовані фонди. Так, доходи від юридичних осіб і громадян-підприємців складаються з:

1) доходів, які безпосередньо надходять від них у формі податків, рентних платежів, відрахувань на покриття витрат на геологорозвідувальні роботи, внесків у пенсійний фонд та соціальне страхування тощо;

2) платежів за користування природними ресурсами та плати за забруднення природного середовища, відрахування на будівництво та ремонт автомобільних доріг;

3) плати за надання послуг органами держави (державне мито, мито, митні збори, збори за державну реєстрацію, пробірний збір тощо).


Доходи від населення надходять у формі державних і місцевих податків, платежів у Пенсійний фонд та добровільних внесків (придбання облігацій державних та місцевих позик).

Аналіз правового режиму доходів, які надходять у розпорядження держави або органу місцевого самоврядування свідчить про те, що більшість з них є обов'язковими платежами.

Обов’язкові платежі стягуються двома методами — податковим і неподатковим. Податкові платежі — це різновид обов’язкових. Податки сплачують усі підприємства, незалежно від форм власності і виду діяльності, та населення.

Доходи можна також диференціювати з урахуванням законодавчо встановлених конкретних умов їх збору і використання.

За цим критерієм доходи можна розрізняти: зворотні і беззворотні, відплатні і безвідплатні; загальні і цільові.

Як правило, обов'язкові платежі є беззворотними (податки, внески тощо), а доходи по державному кредиту (коли держава є позичальником, а населення придбає облігації державних чи місцевих позик) зворотні.

Те ж саме можна сказати і про безвідплатність. Платежі в бюджет чи централізовані або комунальні фонди безвідплатні, але платежі за користування природними ресурсами безвідплатними не можна вважати, або державне мито чи митні збори — це плата за послуги держави.

Платежі в бюджет у більшості своїй не мають цільового призначення, наприклад, податки, але останнім часом у державному і місцевих бюджетах утворюються цільові бюджетні фонди. Тому платники вносять платежі цільового призначення— до Чорнобильського фонду, на соціальне страхування тощо [6, c. 3-4].

Таким чином, під системою доходів державного бюджету можна розуміти взаємозв'язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи і види.

Виходячи з економічного змісту і особливостей правового регулювання доходів, їх можна об'єднати в такі групи:

1) податки;

2) доходи від інших обов'язкових платежів;


3) доходи від державного кредиту;

4) доходи від обов'язкового майнового і особистого страхування.

Особливості правового регулювання цих груп доходів дозволяють об'єднати відносини, в процесі яких доходи від різних джерел поступають у власність держави, в окремі інститути великого розділу державних доходів,

2. Поняття, функції та класифікація податків

Термін “податок” може розглядатися як правова і як прикладна категорії. Більшість вчених, характеризуючи податок як правову категорію, роблять акцент на перехід права власності від платника до держави, тобто на зміну форми власності при внесенні платником податку до бюджету (державного чи місцевого).

При визначенні податку як прикладної категорії фактично визначаються всі його основні ознаки. Як прикладна категорія податок становить нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов'язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (або цільовий бюджетний фонд) на підставі акта Верховної Ради або ради місцевого самоврядування.

Наш законодавець не робить різниці між податками і іншими обов'язковими платежами. Стаття 2 Закону «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 року встановила, що «під податком, збором, іншим обов'язковим платежем до бюджетів і внеском до державних цільових фондів розуміється обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України».

Які ж функції виконують податки у суспільстві? У податках вони похідні від функцій фінансів, реалізують ті ж завдання, але в більш вузьких межах [9, c. 4-6].

Функції податків повинні відбивати їх суттєвість. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат.) — державна казна). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення — насичення доходної частини бюджету, для задоволення суспільних потреб. В період становлення буржуазної держави ця направленість податків визнавалася єдиною. Проте до кінця XX ст. нова концепція податків визнає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і до кінця 30-х років XX ст. податки розглядаються вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.


Регулююча функція податку слугує своєрідним доповненням попередньої і скерована як на регулювання виробництва, так і на регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Проте податкове регулювання — надто складний механізм впливу, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяльності, рівня прибутковості тощо.

Розподільна функція податку являє своєрідне віддзеркалення фіскальної: наповнити казну, щоб потім розподілити одержані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою функцією, і в одній дії можуть проявлятися обидві. Наприклад, непрямі податки, які регулюють споживання, створюють основи для перерозподілу коштів від одних платників до інших (акциз на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного (перерозподілу) розподілу за допомогою податків.

Стимулююча (дестимулююча) функція податку створює орієнтири для розвитку чи руйнування виробництва, діяльності.

Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування. Інколи цю функцію характеризують як підвид третьої.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації своєї мети в умовах, що склалися [12, c. 17-18].

Розподіляючи види вилучень в бюджет і зупиняючись на характеристиці податків, важливо виділити їх основні ознаки:

І. Вид платежу, що регулюється актом компетентного органу державної влади.


2. Близько до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В основі цієї ознаки податку закладено односкерований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість внесених коштів. Це не означає виникнення зустрічних обов'язків держави. Надані кошти (кожного платника) скеровуються на задоволення суспільних потреб.

3. Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки. Це означає сплату податку, яка не зв'язана ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш чітко характеризують суттєвість податків.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його в фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку. Таким чином, формується немовби розмитий грошовий фонд держави. Зрозуміло, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок на промисел; податок з власників транспортних засобів тощо).

5. Податок — це платіж, що надходить в бюджет відповідного рівня чи цільовий фонд. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється у відповідності з бюджетним законодавством і може проводитися двома основними шляхами: закріпленням податку за певним бюджетом чи розподілом його між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податку припускає неможливість законного відхилення від нього (крім пільг, закріплених в нормативному акті). У платника немає вибору: сплачувати або не сплачувати, у нього єдиний законний шлях — перерахування податку в бюджет (хоча цей шлях не завжди обирається ним). Обов'язковість відображається навіть у першочерговості податкових платежів.

7. Безвідплатний характер податку, мабуть, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. В кінцевому підсумку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава реалізує потреби, в яких зацікавлено суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров'я, освіта) і в ньому розумінні податки нібито повертаються до платника.


Сукупність податків вимагає їх систематизації за певними підставами. Зупинимося на головних.

1. Залежно від платника:

А. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на добавлену вартість, акцизний збір тощо).

Б. Податки з фізичних осіб (подоходний податок, подана промисел тощо).

В. Змішані — податки, що справляються з юридичних і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельний податок тощо).

2. Залежно від форми обкладання:

А. Прямі (подоходно-майнові — податки, що справляються в процесі придбання і акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об'єкту обкладання і включаються в ціну товару та сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, в свою чергу, поділяються на:

а) особові — податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від одержаного ним прибутку (доходу) і які враховують платоспроможність платника;

б) реальні {англ.) — майно) — податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить прибуток, що припускає середній рівень прибутку.

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що справляються в процесі використання матеріальних благ, що визначаються розміром споживання, включаються у вигляді добавки до ціни товару, які сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній становить платника реального. Саме критерій поєднання юридичного і фактичного платника є основним при розподілі податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний платник співпадає в непрямому — ні.

Ще одне важливе зауваження міри розподілі прямих і непрямих податків — участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі — тільки (на стадії реалізації і як добавка до ціни товару.

Таким чином, податки — це обов’язкові, за юридичною формою індивідуально безвідплатні, нецільові, безповоротні, безумовні платежі юридичних і фізичних осіб, що встановлені органом законодавчої влади або органом місцевого самоврядування для зарахування в державний чи місцевий бюджет або в цільовий фонд у точно визначеному розмірі і терміні [5, c. 95-97].


3. Податкове право, податкові правовідносини

Значимість відносин, які виникають при зборі податків, величезна, тому держава ретельно регулює їх за допомогою правових норм. Сукупність цих норм складає податкове право.

Податкове право — частина фінансового, але податкові правові норми мають певні особливості. Податкові відносини визначають рух коштів від платника до відповідних централізованих фондів у формі податкових платежів. Відносини суб'єктів при сплаті податків складають певні групи:

1) між державою і податковими органами;

2) між податковими органами і платниками;

3) між державою, податковими органами і фінансово-кредитними установами по акумуляції податкових платежів.

Податкове законодавство України розгалужене, бо включає закони по всіх видах податків, інструкції Головної державної податкової адміністрації, їх численні .листи, телеграми тощо. Але є і так званий основний закон, що встановлює види усіх податків, обов'язкових платежів, принципи і систему оподаткування. Це Закон України «Про систему оподаткування».

Податкові закони і підзаконні податкові акти називають елементи податкового механізму, які можна поділити на дві групи:

1. Основні — головні характеристики податку, без яких неможливо уявити відповідний податковий механізм:

а) платник податку; б) об'єкт оподаткування; в) ставка податку.

Фактично на підставі цих елементів можна мати загальне поняття про податок. Відсутність будь-якого з цих елементів залишає питання відкритим і повністю невизначеним.

2. Додаткові — необхідні характеристики податку, що розкривають специфіку податкового механізму і його використання:

а) пільги по оподаткуванню; б) особливості обчислення об'єкта; в) бюджет чи фонд, куди поступають податкові платежі; г) терміни і періодичність перерахування податку.

Відносини, які виникають у галузі податків, регулюються як і всі фінансові відносини, фінансово-правовими нормами і набувають форми податкових правовідносин [7].


Головною характеристикою будь-якого податку є його платник. Доволі часто в літературі й на практиці ототожнюються поняття «суб'єкта податкових правовідносин», «суб'єкта податку» і «платника податку», але вони не завжди збігаються.

Головним критерієм розрізнення суб'єкта податку і носія податку є принцип юридичного чи фактичного обов'язку сплати податку. Якщо суб'єкт податку характеризується юридичним обов'язком перерахування податку до бюджету, то реальні засоби, тобто кошти для цього надає платник. Так, суб'єкт та носій податку можуть збігатися (в основних видах прямих податків) і не збігатися при непрямому оподаткуванні. Наприклад, при сплаті податку на додану вартість перераховує кошти в бюджет особа, що реалізувала товар (роботу, послугу), але за рахунок грошей, одержаних у покупця (інколи — споживача) — носія, який і буде реальним, а не формальним платником податку.

Отже, суб'єкт оподаткування — особа, що реалізує юридичний обов'язок сплати податку.

Носій податку — особа, що реально сплачує податок, на яку надходить остаточний податковий тиск у вигляді кінцевого споживача.

Платниками податків, зборів і інших обов'язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких законодавством покладено обов'язок сплачувати податки і інші обов'язкові платежі (Ст. 4 Закону «Про систему оподаткування»).

Платник може реалізовувати свої обов'язки по сплаті податку або безпосередньо, або через представника, який представляє його інтереси.

Розроблено правовий механізм точного обліку платників податку. Цьому сприятиме Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів» від 22.12.94 р., який вступив у дію з 01.01.96 р. Цей механізм полегшує облік платників і внесення ними платежів.

Подібний механізм запроваджено і для юридичних осіб. Ці положення впроваджені постановою Кабінету Міністрів від 22.01.96 р. № 118 «Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України».


В основу обчислення певного податку з конкретного платника податковою юрисдикцією держави, що представляє платник, або на території якої здійснює діяльність, покладені два критерії: резидентства і територіальності.

Принцип резидентства (постійного місця знаходження поділяє всіх платників на дві групи:

а) резиденти — особи, що мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі та підлягають оподаткуванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність;

б) нерезиденти — особи, що не мають постійного місця знаходження в державі, і підлягають оподаткуванню тільки з прибутку одержаного на даній території та несуть обмежену податкову відповідальність.

Розподіл на резидентів і нерезидентів здійснюється на підставі трьох принципів:

І) постійного місцеперебування на території держави (частіше всього це кількісний критерій — 183 доби);

2) джерела, з яких одержують доходи;

3) межі податкової відповідальності (обов'язку): повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела прибутку. При цьому оподаткуванню в даній країні підлягає тільки прибуток, здобутий на її території, тоді як прибуток, одержаний за її межами, звільняється під податків в даній країні.

Об'єкт оподаткування можна визначити як прибуток чи його частину, вартість деяких товарів, майно платників, окремі види їх діяльності, додаткову вартість і інші об'єкти, встановлені законодавчими актами.

Закон України «Про систему оподаткування» у вигляді об'єкта оподаткування визначає дохід (прибуток), додаткову вартість продукції, вартість окремих товарів, майно юридичних і фізичних осіб і об'єкти, введені певними законодавчими актами України.

Предмет оподаткування дуже схожий на об'єкт оподаткування В деяких випадках їх використовують як поняття-синоніми. Предмет оподаткування визначається конкретними особливостями, характеристиками, тоді як об'єкт становить загальне поняття.


Якщо об'єктом податку на землю виступає земельна ділянка, то предметом — конкретна земельна ділянка, залежно від її особливостей (находженні в межах міста чи за його межами; характер ґрунту; інші деталі) [11, c. 54-56].

Одиниця оподаткування здебільшого являє практичний, розрахунковий інтерес. За її допомогою провадиться встановлення нормативів і ставок обкладання (наприклад, при функціонуванні механізму податку із власників транспортних засобів, плати за землю). Можна виділити традиційні одиниці обкладання (прибутковий податок — грошова одиниця; земельний податок - одиниці виміру площі дільниць; акциз на спиртне - кількість градусів).

Основним джерелом, за рахунок якого сплачується основна маса податків, є прибуток. Існує і певний порядок сплати податків за рахунок прибутку:

1. Насамперед прибуток, що оподатковується, зменшується на майнові податки, мито та інші платежі.

2. На другому етапі відраховуються місцеві податки, видатки по сплаті яких відносяться на фінансові результати діяльності.

3. На третьому етапі сплачуються всі податки, що залишилися і вносяться за рахунок прибутку.

Таким чином, джерело податку -- кошти платника (здебільшого — прибуток), які використовуються їм для сплати податку.

В окремій статті податкового закону завжди закріплюється як один із основних елементів податкового механізму — ставка податку.

Ставка оподаткування належить до основних елементів, що характеризує податковий механізм, без якого неможливе уявлення про конкретний податок. Особливістю саме цього елемента на фоні інших, що складають базу податкового механізму (платник, об'єкт), є його особлива мобільність, рухомість. За допомогою зміни ставки податку можна досить оперативно реагувати на різні перетворення в економіці, практично не торкаючись податкового механізму. Саме тому в багатьох випадках регулювання конкретного податку проходить без змін в податкових нормативних актах, а тільки шляхом зміни ставок податку в поточних нормативних актах (практично кожний Закон України про Державний бюджет України на рік містить ряд переглядів ставок податків; податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо), незважаючи на те, що таке заборонено робити.


Ставка податку - розмір податку, що встановлюється на одиницю обкладання.

Пільга — звільнення (повне чи часткове) платника податку, що враховує його особливості, від сплати податку. Слід підкреслити три моменти. Перший — пільга — це звільнення саме від сплати, а не від зобов'язання сплати, яке покладене статтею 67 Конституції. Друге — звільнення можливе в двох обсягах: повному — коли платник повністю звільняється від сплати податку, і частковому — коли зменшується податковий тягар за рахунок зменшення об'єкта або розстрочки сплати податку. І третє — коли мова йде про особливості платника, вони можуть стосуватися як безпосередньо даних, що його характеризують (інвалід І і II групи; ветеран Великої Вітчизняної війни, багатодітний платник), так і конкретних видів діяльності, якими він займається (підприємство, що виробляє сільськогосподарську продукцію і т.д.).

Нормативні акти, що регулюють механізм окремих податків і зборів, деталізують конкретний перелік прав і обов'язків платників [10, c. 349-351].

Права і обов'язки встановлюються щодо кожного податку містяться в конкретному нормативному акті. Важливіше виділити певні група обов'язків платників, а саме обов'язки:

1. Організаційного характеру:

— стати на облік чи зареєструватися в податковому органі (новий зміст набув цей обов'язок з появою в Україні державних реєстрів фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— надавати компетентним органам необхідну інформацію (податковим адміністраціям — про відкриття рахунків, про рішення, прийняті судом чи власником) тощо.

2. По сплаті податків:

— самостійно і вірно обраховувати суми податкових платежів;

— своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки: погашати недоїмки.

3. По обліку і звітності:

— вести бухгалтерський облік і вносити виправлення в звітність; — своєчасно і в повній мірі складати звіти і зберігати їх необхідний час;


— надавати в податкові органи необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їх вимоги (або обґрунтовано відмовляти).

Законодавчо закріплюються факти, що припиняють обов'язки платника по сплаті податку:

— сплата податку;

— скасування податку;

— смерть фізичної особи (при ліквідації юридичної особи обов'язок по сплаті податку переходить до ліквідаційної комісії).

Повноваження платника податку також можна об'єднати в групи:

1. Організаційного характеру:

— представляти свої інтереси безпосередньо (або через представники) в податкових органах;

— бути присутнім при проведенні податкових перевірок.

2. По сплаті податків:

— використовувати податкові пільги;

— одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит.

3. По обліку і звітності:

– одержувати в податкових органах необхідну інформацію;

– вибирати засіб проведення податкового обліку;

–надавати податковим органам пояснення, обгрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів;

– не розголошувати податкову таємницю тощо.

Податкові органи являють собою систему закладів (податкові інспекції, митний комітет, податкова міліція), що реалізують головну ціль — забезпечення сплати податків і зборів.

Права податкових органів можна об'єднати таким чином:

1) контрольні: проведення податкових перевірок; одержання від платника необхідних документів; аналіз документації платника і т.д.;

2) організаційні: припинення діяльності, ліквідацію чи реорганізацію підприємств; вилучення документів і предметів платника у вигляді доказів; виклик в податкові адміністрації осіб, що мають необхідну інформацію; подання в суди позовів;

3) облікові: одержання інформації від платників і т.д.;

4) інформаційні: використання засобів масової інформації.

Можна виділити систему податкових органів у вузькому і широкому розумінні слова.

Податкові органи у вузькому розумінні – це податкові адміністрації (інспекції).

Податкові органи в широкому розумінні контролюють і забезпечують надходження в бюджет всіх відрахувань, що законодавець включає в податкову систему, як сукупність податків, зборів, платежів. В даному випадку система податкових органів охоплює вже і митні органи, і податкову міліцію. Таким чином, в широкому розумінні система податкових органів включає:

1. Державну податкову адміністрацію України.

2. Митні органи України.

3. Податкову міліцію.

Фактично систему податкових органів можна поділити на дві групи за місцем, що займає забезпечення обов'язкових платежів у їх діяльності.

А. Безпосередньо податкові — органи, діяльність яких безпосередньо зв'язана із забезпеченням надходжень до бюджетів та цільових фондів від податків та зборів.

Б. Умовно податкові (митні органи) — органи, що поряд зі своєю основною діяльністю забезпечують надходження від платежів, що складають основу податкової системи.

Основне місце в системі податкових органів до 1996 р. займали державні податкові інспекції, на місці яких утворилися адміністрації. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» 1998р. на районному рівні знов відтворені податкові інспекції.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, очолюваним Головою, який за посадою є міністром. Голови державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі призначаються та звільнюються Президентом України.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильність обчислення і сплати податків;

— прийняття рішень по накладенню фінансових санкцій і адміністративних штрафів;


— прийняття нормативних і методичних документів з питань оподаткування.

Діяльність митних органів в Україні регулюється нормативними актами, до яких відносяться Митний Кодекс України, Закон України під 25.06.91 р. № 1263-ХП «Про митну справу в Україні». Указ Президента України від 20.01.95 р. № 73/95 “Про положення про державний митний комітет України», Постанова Кабінету Міністрів України від 8.07.94 р. № 465 «Про |організацію територіальних митних управлінь».

Митна справа в Україні включає в себе організацію переміщення товарів і предметів через митний кордон України.

У систему митних органів входять Державний митний комітет України і територіальні митні управління, митниці і інші митні заклади.

Податкова міліція є специфічним правоохоронним органом, який забезпечує економічну безпеку держави при надходженні податкових платежів в бюджет або платежів.

Широкий перелік завдань, що стоять перед органами податкової міліції можна згрупувати в два блоки:

— попередження і припинення податкових правопорушень, в першу чергу злочинів;

— попередження і припинення правопорушень в системі податкових органів.

Обов'язки органів податкової міліції полягають:

1. У вияві податкових правопорушень і їх попередженні (здійснення оперативно-розшукових заходів, перевірка інформації і т.д.).

2. Охороні податкових органів (гарантія безпеки співробітників всіх податкових органів).


  1. Взаємодії з правоохоронними і іншими податковими органами.

4. Податки, що сплачують юридичні і фізичні особи.

Верховна Рада України 22 травня 1997 року прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень в Закон України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств», що вступив у дію з 1.07.97 року.

Згідно зі статтею 2 цього закону платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності, в тому числі бюджетні та громадські організації), які одержують прибуток від господарської діяльності, а також відокремлені підрозділи, що складають окремий баланс, і представництва, що мають розрахунковий (поточний) рахунок; нерезиденти, які здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва в Україні; нерезиденти, які здійснюють репатріацію прибутків, одержаних із джерел в Україні; підприємства без статусу юридичної особи.


Особливості сплати податку на прибуток визначено для установ пенітенціарної системи та їх підприємств. Доходи, які вони отримують, спрямовуються на фінансування їх основної діяльності; підприємств залізничного транспорту. Податок на прибуток, одержаний від основної діяльності, сплачують управління залізниці, а від іншої діяльності — підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

Консолідований податок можуть сплачувати підприємства, які мають підрозділи без статусу юридичних осіб, з урахуванням сум податку, сплаченого відокремленими підрозділами за їх місцем знаходження, але за умови подання заяви до переходу на сплату консолідованого податку до 1 липня року, що передує року, з якого платник податку переходить на сплату консолідованого податку [8, c. 14-16].

Однак платники повинні пам'ятати, що з бюджету не відшкодовуються суми податку, сплаченого відокремленими підрозділами, у випадках, якщо сума податку за консолідованим балансом виходить меншою від суми вже сплаченого податку.

Стаття 4 Закону в новій редакції дає перелік доходів, які включаються до складу валового доходу. З метою оподаткування із валового доходу виключаються:

суми прямих і непрямих податків; суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про сумісну діяльність;

суми доходів центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (сертифікатів, посвідчень, реєстрації інших послуг, обов'язковість яких законодавчо встановлена), разі зарахування цих доходів до бюджетів;

доходи, одержані платником податку від інших платників податку;

кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги.

Стаття 10 встановила єдину ставку податку на прибуток у розмірі 30%, включаючи підприємства, засновані на власності фізичної особи.


Доходи від страхової діяльності (від страхових внесків, страхових платежів, страхових премій за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами оподатковуються за ставкою 3 % від суми валового доходу.

Доходи, одержані за договорами страхування і перестрахування життя, обкладаються податком за ставкою 10 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат. Дивіденди оподатковуються за ставкою 30 % від нарахованої суми виплат за рахунок цих виплат.

Доходи нерезидентів, одержані від підприємницької діяльності в Україні, оподатковуються на загальних підставах — 30 %.

Доходи нерезидентів, одержані на території України у вигляді дивідендів від операцій страхування ризиків, надання рекламних послуг, оподатковуються за ставкою 30 % за рахунок таких виплат.

Доходи нерезидентів від операцій перестрахування ризиків на території України будуть оподатковуватись за ставкою 10 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

За ставкою 6 % оподатковуються доходи резидентів від фрахту у зв'язку із здійсненням міжнародних перевезень.

За новим Законом до сплати податку залучаються підприємства агропромислового комплексу від виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції. У той же час для таких підприємств передбачено сплату податку на прибуток здійснювати за результатами звітного податкового року. Але зазначену норму пропонується застосувати для оподаткування доходів, починаючи з підсумків діяльності за 1998 рік. При цьому встановлено проведення індексації валових доходів і витрат підприємств — виробників сільськогосподарської продукції виходячи з офіційного індексу інфляції.

Підприємствам — виробникам сільськогосподарської продукції надано право зменшувати суму нарахованого податку на прибуток на суму податку па землю), що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті, в той час, як всі інші платники відносять суму податку на землю до валових витрат.


У п. 7.11 статті 7 Закону визначено перелік установ і організацій, які відносяться до неприбуткових, їх доходи, отримані у вигляді безоплатної фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, коштів, майна, що надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг, звільняються від оподаткування.

Доходи від надання передбачених законодавством платних послуг бюджетними установами спрямовуються до бюджету, а у разі недостатнього бюджетного фінансування цих установ зараховуються на спеціальний рахунок і використовуються виключно на їх фінансування в частині непрофінансованого кошторису.

Числено нові форми амортизаційних відрахувань і новий порядок визначення амортизації (стаття 8). Тепер податкова база зменшується на витрати на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів шляхом нарахування амортизаційних відрахувань не з часу введення основних фондів в експлуатацію, як було за старим порядком, а з моменту здійснення цих витрат.

Пільг при оподаткуванні прибутку юридичних осіб обмаль. Так, згідно з п. 7.13 ст.7 від оподаткування звільняється прибуток, одержуваний підприємствами від реалізації спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва за умови, що вивільнена сума спрямовується на збільшення обсягів виробництва та зниження роздрібних цін на такі продукти.

Звільняється від оподаткування прибуток, одержуваний підприємствами громадських організацій інвалідів від реалізації продукції власного виробництва (за винятком підакцизних товарів, прибутку від посередницької діяльності, грального бізнесу), за умови, якщо кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих та фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 % суми загальних витрат на оплату праці.

Платники податку самостійно визначають суми податку, належного до сплати, і сплачують його не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Декларація про прибуток за звітний квартал і розрахунок його суми подаються платниками державній податковій інспекції не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Подання бухгалтерської звітності передбачено лише за результатами діяльності платника податку за рік, не пізніше 15 лютого року, що настає за звітним. У випадках, передбачених законодавством, річний бухгалтерський звіт повинен бути підтверджений висновками аудиту.


Підприємства — виробники сільськогосподарської продукції подають декларацію про прибуток, розрахунок податку та сплачують його разом з річним бухгалтерським звітом.

Протягом кварталу платники податку, за винятком нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові внески податку до бюджету за перший і другий місяці кварталу наростаючим підсумком з початку року, виходячи з прибутку, що підлягає оподаткуванню з урахуванням вартості торгових патентів.

Розрахунки авансових внесків за перший і другий місяці кварталу здійснюються платником самостійно і сплачуються відповідно до 20 числа другого і третього місяця кварталу.

Нерезиденти, які здійснюють діяльність на території України через постійне представництво, повинні обчислювати суму податку на прибуток самостійно і сплачувати її за результатами звітною кварталу.



следующая страница >>