litceysel.ru
добавить свой файл
1
РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ДЖЕРЕЛА ОТРИМАННЯ ДОДАТКОВИХ ДОХОДІВ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ



С.В Мельниченко, Г.І Михайліченко, Київський національний торговельно-еконмоічний університет, м.Київ, Україна


Анотація. В статті “РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ДЖЕРЕЛА ОТРИМАННЯ ДОДАТКОВИХ ДОХОДІВ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ” розглядаються наступні актуальні питання: щодо формування правового поля діяльності в сфері сільського туризму, визначення адміністративних та економічних, організаційних важелів регулювання діяльності особистих селянських господарств, визначені кокретні заходи, які були включені до проекту Програми розвитку сільського туризму в Україні.


На сьогодні, в практиці господарювання та теоретичним засадам туристичної сфери оперують поняттями “сільський”, “агро”, “фарм”, “екотуризм”, проте не вказують чітких видових меж та критеріїв детермінації. Відсутня класифікація сільського туризму за основними видами, регіональні особливості розглядаються в аспекті відмінності природно-рекреаційних ресурсів, без практичної трансформації означених особливостей у пріоритети розвитку.

Питання розвитку сільського туризму включені до “Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки” 1 і до “Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на період до 2010 року”.2

Позіціонуючи сільський туризм на ринку туристичних послуг Україні перш за все слід визначити сутність та дати поняття цього виду.

На нашу думку, сільський туризм – це подорожі з метою відпочинку, рекреації, регенерації та (чи) релаксації, що передбачає розміщення в сільській місцевості із залученням приватного сектору. Всі інші види туризму, як то: фермерський, природній, біологічний, зелений, екологічний, підтримуючий, сталий, альтернативний туризм, екотуризм, агротуризм і т.д. – є іншими за метою та сутністю видами туризму, хоч інколи можуть реалізовуватися в тому числі і за рахунок відпочинку в сільській місцевості та використанням приватних засобів розміщення (пансіонів чи особистих домогосподарств).


Приймаючи до уваги скрутне становище у сільському секторі країни, зростаючу соціалізація внутрішнього туризму, уряд України намагається здійснити певні кроки щодо прийняття ряду державних програм та нормативних актів, спрямованих на отримання додаткових доходів та розвиток малого підприємництва у сферах діяльності, не пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом.

Правове регулювання діяльності на ринку сільського туризму підпадає під юрисдикцію двох відомств: Міністерства аграрної політики України (МАПУ) та Державної туристичної адміністрації України (ДТАУ), тому документи, які були прийняті за останні два роки вже створили певне нормативне поле щодо ведення діяльності з надання послуг сільського туризму.

Критично розглянемо деякі з цих документів та надамо власні аргументи щодо їх удосконалення.

Історію актуалізації питання щодо розвитку сільського туризму варто досліджувати за датами прийняття основних законодавчих та нормативних документів:

1) Так, основоположним документом, яким регулюється діяльність у сфері туризму (в тому числі і сільського) є Закон України “Про туризм” (зі змінами та доповненнями від 09.07. 2003 року) 3 в якому позиціюється такий вид туризму як “сільський” та окремо – “зелений”.

2) “Про основні засади розвитку соціальної сфери села” (Указ Президента України № 1356 від 20.12.2000р.) в якому одним із засобів розвитку виділено “розвиток підсобної діяльності у сфері туризму (зеленого туризму) та надання пріоритету “питанням відродження національної культури, звичаїв, традицій та обрядів, розвитку народних ремесел”, що неможливо без розвитку туристичної діяльності.

3) Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки (Постанова КМУ від 29.04.2002 року № 583)
4. Пункт 55 вказує, що нормативно-правовим забезпеченням реалізації Програми повинна стати розробка Програми розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Власне цим і займався колектив кафедри готельно-ресторанного та туристичного бізнесу КНТЕУ, якому було доручено розробку проекту згаданої Програми й замовником якої виступала Державна туристична адміністрація України.


В Програмі діяльності Кабінету Міністрів України в п.1.1.10 “Розвиток туристичної та рекреаційно-курортної сфери” вказується, що однією з головних дій уряду на 2002 рік в цій сфері має бути налагодження природних рекреаційних зон та розвиток сільського зеленого туризму.

4) Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року (Указ Президента України від 10.08.1999р. № 973/99).

5) Про розподіл функціональних повноважень (Наказ Мінагрополітики від 12.07.2002 року) говориться, що до уповноваження заступника Державного секретаря, до яких входять в тому числі й зелений туризм (формування та реалізація державної програми в даній сфері).

6) Програма розвитку Криму (Постанова КМУ від 29.01.2003 року № 133) як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного та туристичного центру, що затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 29 січня 2003 р. № 133, - в якій вказується, що одним із пріоритетних напрямків інвестування виступає створення умов для розвитку круїзного, автомобільного, спелеологічного та сільського зеленого туризму.

7) Про рекомендації парламентських слухань про хід реформування та заходи по покращенню ситуації на селі (Постанова Верховної Ради України);

8) Закон України “Про особисте селянське господарство” (№ 742 від 15.05.2003 року). Саме цей закон, як ніякий інший надає можливість визначитися “чим же є власне діяльність по наданню послуг гостинності на селі – підприємництвом чи додатковими доходами, які допоможуть вижити вкрай збіднілим селянам?”.

У статті 1 згаданого Закону визначено поняття “особистого селянського господарства” (далі ОГС або домогосподарство) та діяльність, пов’язану з наданням послуг у сфері сільського зеленого туризму віднесено до видів діяльності особистого селянського господарства, які у відповідності до пункту 3 цієї ж статті, не відносяться до підприємницької діяльності. І це дуже важливо, бо саме з цих кваліфікаційних ознак можна зробити висновок, що така діяльність не підлягає ліцензуванню.


Окрім цього слід зауважити щодо організації проживання туристів в ОСГ. Так, “Правилами користування готелями і аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг” (проектом, що вносить ДТАУ) передбачене обов’язкове заключення договору на проживання зі всіма проживаючими в готелі клієнтами (що фактично є реєстрацією в закладах розміщення). Згадана реєстрація відбувалася за місцем розселення (місцях розміщення) у зазначений термін з моменту перетину кордону України. Однак, в Правилах чітко зазначено, що “готелями та аналогічними засобами розміщення є ті засоби розміщення, що складаються більше ніж з 7 номерів...”, отже нам необхідно встановити ще й обмеження щодо кількості місць розміщення в ОСГ до того граничного терміну, за порогом якого ці заклади визначаються як готельні заклади, а саме до 7 номерів. Також необхідно зазначити про той статус, який посідають ОСГ відповідно до представленої рекомендацій зі статистики туризму Всесвітньої туристичної організації, яка на XXVII сесії статистичної комісії Економічної та Соціальної ради ООН, визначила “засоби розміщення туристів” як “будь-які об’єкти, що регулярно (або час від часу) надають туристам розміщення для ночівлі”.

В рекомендаціях ВТО наводиться також проект узагальнюючої класифікації засобів розміщення, яку запропоновано адаптувати до структури пропозиції в галузі розміщення туристів країн – членів ВТО 5. За цією класифікацією всі засоби розміщення поділяються на дві основні категорії:


  • колективні засоби розміщення туристів;

  • індивідуальні засоби розміщення туристів.

У складі цих узагальнюючих категорій в свою чергу виділено певні розряди та групи засобів розміщення (табл.1.)

Таблиця 1.

2. Індивідуальні засоби розміщення туристів


2.1. Індивідуальні засоби розміщення

2.1.1. Власне житло;

2.1.2. Орендовані кімнати в сімейних будинках;

2.1.3. Орендоване житло приватних осіб чи агенств;

2.1.4. Розміщення, яке передається безкоштовно родичами чи знайомими;

2.1.5. Інше розміщення на індивідуальній основі

Тобто, з точки зору міжнародних стандартів послуги сільського туризму (ОСГ) можуть відноситися до другої категорії та визначатися як послуги “2.1.2. орендовані кімнати...” та “2.1.5. інше розміщення...”.

Як пропозиції до Програми нами було внесено:

- Особистим сільським господарством може здійснюватися діяльність по розміщенню туристів в кімнатах сільської садиби чи окремих будівлях, при цьому чисельність місць розміщення для туристів не повинна перевищувати 7 кімнат (відповідно до Правил), загальною кількістю місць – не більше 8 (відповідно до Проекту ЗУ “Про сільський екотуризм”). Інакше, такий тип розміщення буде класифікуватися як сільський готель, з відповідними вимогами щодо готельного розміщення.

- Дозволити реєстрацію туристів, які прибувають та розміщуються в приватному секторі розміщення на ринку сільського туризму господарям-домовласникам в ОСГ. Книга обліку ведеться за спеціальною (чи рекомендованою) формою з метою статистичного обліку відпочиваючих на селі та може вимагатися відповідними повноважними органами для перевірки у встановленому законодавством України порядку.

Але залишається ще не вирішеною проблема щодо розміру отриманого доходу членами ОСГ, які здійснюють господарську діяльність у тому числі й у сфері сільського туризму.

Слід очікувати, що граничний максимальний розмір доходу на члена ОСГ буде встановлений Кабінетом Міністрів України у відповідності до відсильної норми в частині 2 статті 8 Закону6 “Порядку визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює Кабінет Міністрів України”.


Основними ж кваліфікаційними ознаками, які відрізняють надання послуг у сфері сільського туризму в межах ОГС від підприємництва в туристичній діяльності, яка регулюється законодавством з туризму, є:


  1. здійснення діяльності тільки членами ОСГ – мешканцями сільських осель, тобто які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають (стаття 1 Закону);

  2. ніхто з членів ОСГ не веде будь-яку іншу підприємницьку діяльність і не зареєстрований як підприємець;

  3. надання послуг з використанням лише того майна, яке належить членам ОСГ (стаття 1, 7 Закону);

  4. отримання максимального рівня прибутку, який міг би бути визначеним для членів ОСГ.

Діяльність сільських господарів з прийому гостей на відпочинок, яке не відповідає граничним нормам зазначеним вище та виходить за рамки підсобного господарства (чи то за чисельність розміщуваних гостей, чи за обсягами отриманого доходу) може також здійснюватися у формі підприємницької діяльності. Правовою підставою здійснення підприємницької діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг, є Закон України „Про підприємництво”.

В зв’язку з цим до Програми розвитку слід внести пункт:

Встановити максимальний граничний розмір місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства, який дозволяє позиціонувати цей вид діяльності як підсобне господарство, у обсязі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів.

В разі якщо домогосподарі отримують доход понад цієї максимальної суми, діяльність по наданню послуг на ринку туризму вважається підприємницькою, потребує її ліцензування з боку відповідних органів (Державної туристичної адміністрації України) та підлягає оподаткуванню у встановленому чинним законодавством України порядку.

Державна реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності проводиться в виконавчому комітеті сільської, селищної, міської, районної у місті ради або в районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачено вимогами законодавства України.


Також необхідно передбачити надання можливості щодо створення та визначення статусу різних об’єднань (в тому числі – громадських), професійних цехів, кластерів та кооперативів на ринку сільського туризму. Визначення статусу таких об’єднань, найкраще описано у проекті Закону України “Про сільський екотуризм” 7, який на даний момент знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Даний проект спрямований на створення основи відповідного законодавства, за яким можна розвивати усю систему правового регулювання сільського туризму.

Даним проектом Закону визначається, що основними принципами державної політики в сфері сільського туризму є такі:


  • всебічне заохочення й підтримка розвитку сільського туризму в Україні як важливої ланки туристичної індустрії;

  • законодавче визначення умов та порядку організації діяльності в галузі сільського туризму;

  • залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

  • врахування попиту населення на окремі види послуг сільського туризму при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку регіонів;

- сприяння перетворенню сільського туризму у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь туристичної індустрії;

Законом визначаються повноваження місцевих органів самоврядування та державної виконавчої влади в галузі сільського туризму, а саме:

1) дотримання принципів державної політики в галузі сільського туризму й всебічна підтримка його розвитку;

2) сприяння створенню місцевих осередків та об’єднань сільських господарів, що надають послуги сільського туризму та співпрацюють з ними;

3) організація інформаційної, методичної, рекламної підтримки послуг сільського туризму на відповідних територіях;


4)стимулювання розвитку соціальної інфраструктури й благоустрою сіл з метою створення їх туристичної привабливості.

А також у статті 5 проекту Закону зазначається, що “сільські господарі з метою популяризації сільського екотуризму, поліпшення обслуговування туристів, впровадження позитивного досвіду роботи, захисту своїх законних прав та інтересів можуть створювати свої об’єднання, спілки або асоціації, що діють відповідно до чинного законодавства України, їх статутів, які затверджуються загальними зборами сільських господарів, що виявили бажання займатися наданням послуг з сільського екотуризму”.8


Розробити:


  • заходи щодо встановлення вимог до започаткування та ведення особистого селянського господарства;

  • правила обслуговування на ринку сільського туризму;

  • порядок класифікації житла за типами та категоріями;

  • обґрунтування щодо початкових умов стандартизації та сертифікації послуг розміщення в ОСГ організації надання додаткових послуг.
Слід зауважити, що з точки зору впливу громадських організацій на діяльність на ринку сільського туризму визначну роль в Україні відіграє Спілка сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму, яка вже багато років майже самостійно займається підтримкою розвитку та популяризації цього виду туризму в Україні.

Тому до Програми слід внести:


Безпосередній стосунок до розвитку сільського туризму має Закон України “Про природно-заповідний фонд України”. Даний закон дає можливість ініціювати на місцях за наявності цінних природних та історико-культурних ресурсів подання клопотань про створення та оголошення конкретної території як природно-заповідної, що має всі підстави спростити та законодавчо підтримати організацію сільського туризму.

Корисною, на наш погляд, є ідея виявлення територій першочергової організації туристичної і відпочинкової діяльності на селі, що висловлена науковцями та практиками в сфері туризму. З цією метою, рекомендується в Україні виділити три регіони, найпривабливіші для сільського туризму:


1. Західний. До його складу входять Карпатський регіон (Івано-Франківська, Львівська, частина Чернівецької області та Закарпатська області), Буковина (Чернівецька область) та Західне Поділля (Тернопільська та більша частина Хмельницької області). З певною пересторогою до Західного регіону можна включити Західне Полісся (Волинська, Рівненська та частина Житомирської області).

Території Західного регіону характеризується великою кількістю природно-рекреаційних ресурсів (Східні Карпати, Товтри, Шацькі озера тощо); багатющою історико-культурною спадщиною (наприклад практично всі замки і більшість фортець сконцентровані на заході України), і добре збереженими традиціями та етнографічною самобутністю, особливо в гірських районах.

Більшість сіл регіону мають сприятливі умови для розвитку всіх видів сільського туризму, особливо пізнавального та святкових подорожей.

2. Чорноморсько-Південний регіон. Включає південні райони Одеської, Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей і територію Автономної республіки Крим, де, зокрема, вирізняють степовий, гірський Крим та Південний Беріг.

Близькість Чорного та Азовського моря, приємний теплий клімат сприяють розвитку відпочинкового сільського туризму. Величезний історико-культурний спадок Південного берегу Криму, мальовнича природа і древні поселення гірських районів сприяють розвитку і сільського пізнавального туризму.

3. Центральний регіон. Включає Полтавську область, більшість Київської та Черкаської областей, частину Вінницької, Сумської та Чернігівської областей.

Багатство природно-рекреацйного потенціалу, велика кількість історичних пам'яток, відроджені традиції, порівняна близькість до основних промислових центрів сприяють розвитку сільського туризму в Центральному регіоні. Регіон привабливий для всіх видів сільського туризму з пріоритетом відпочинкового туризму.

За прикладом ЗУ “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс “Трускавець” та відповідно до завдань, зазначених в “Державній програмі розвитку туризму на 2002-2010 роки” (а саме розділу: “Використання рекреаційних ресурсів та культурної спадщини для розвитку туризму” до Програми слід внести:



Ініціювати створення спеціальних зон рекреаційно-курортного та туристичного господарства в місцях атракції туристів із надання можливості розселення в особистих селянських господарствах (ОСГ).



ОРГАНІЗАЦІЙНІ ВИМОГИ ЩОДО НАДАННЯ ПОСЛУГ ОСГ ТА ФОРМУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРА СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ


Розвиток сільського туризму в Україні вимагає розробки і запровадження системи стандартизації та сертифікації сільської бази розміщення, зокрема приватного сектору.

Передовсім існує необхідність у розробці типології (категоризації за видами розселення) закладів розміщення в сільській місцевості. Закріпивши основні види, необхідно розробити критерії розподілу закладів розміщення в межах кожного виду на категорії, в залежності від якості послуг і доступних зручностей.

Всього в селах України нараховується 6,4 млн. житлових будинків, з яких майже 6,3 млн. знаходиться в приватній власності. Із загальної кількості житлових будинків 4,5 млн. (70%) побудовані до 1970 року, а таких, що відповідають мінімальним вимогам туристів і відпочиваючих нараховується лише 1,7 млн., крім того понад 35 відсотків їх розміщені в регіонах, де практично відсутні ресурси (природні, екологічні, історико-культурні і інші) для розвитку сільського туризму. Окрім цього тільки у 75 відсотках осель (за відсутності ефективних стимулюючих заходів цифра буде на порядок меншою) господарі не проти прийому й утримання відпочиваючих.

Отже, житловий фонд українського села не тільки застарів морально та матеріально, але й структурно, пропонуючи за рідкісним виключенням невеличкі оселі або окремі кімнати. Ми можемо говорити про оптимальну модель трансформації існуючої структури закладів розміщення у відповідності до зростаючих потреб вітчизняних туристів і високих запитів іноземних візитерів, не аналізуючи рівень і можливості необхідних капіталовкладень.

Пріоритети, на нашу думку, повинні визначатись на всіх рівнях управління процесом розвитку сільського туризму в Україні, починаючи від пріоритетів багатих на природно-рекреаційний потенціал регіонів до пріоритету екологічно зорієнтованих проектів розвитку конкретного господаря чи групи підприємств сільського туризму.


Н
Житлом придатним для сільського туризму вважається будівля, будинок садибного типу, квартира в секційному будинку (з 2-ма та більше кімнатами), які розташовані в сільській місцевості: поселенню міського типу, станції міського типу, селі та приміській зоні (на ближче третьої); на виселках та хуторах.
а підставі аналізу досліджень і публікацій присвячених актуалізованій проблемі зазначимо, що першочерговою проблемою, яку необхідно розв'язати для розвитку ринку якісних послуг сільського туризму є відсутність в Україні законодавчо закріпленого категоріального апарату, зокрема, видової класифікації сільського туризму в Україні, розподілу України на окремі регіони, з урахуванням особливостей природних та рекреаційно-туристичних ресурсів і пріоритетів розвитку тих чи інших видів сільського туризму, категоризації особистого селянського господарства як закладів розміщення в сільській місцевості.


Проектом Закону 9 встановлюються певні організаційні вимоги. Насамперед, це перелік основних вимог, відповідність яким дає право займатися організацією та наданням послуг сільського туризму. До таких вимог належать наступні:


  • наявність лікарняної довідки, що підтверджує нормальний стан здоров’я сільського господаря та членів його родини, праця яких використовується для надання туристичних послуг;

  • наявність довідки від лікаря-ветеринара, якщо в підсобному господарстві використовується худоба;

  • проживання сільського господаря в особистому приватному будинку в сільській місцевості (селі), що підтверджується пропискою;

  • наявність необхідного місця для проживання туристів (вільних кімнат й ліжко-місць) в будинку сільського господаря відповідно до санітарно-технічних норм, які встановлюються Кабінетом Міністрів України;
  • страхування туриста.


Сільські господарі, які вирішили здійснювати надання послуг з сільського туризму з використанням не більше 8 ліжко-місць для забезпечення проживання туристів, повинні подавати до місцевих органів самоврядування заяву за довільною формою про намір займатися наданням послуг з сільського туризму.

Відповідно до статті 12 Закону послуги з сільського туризму, включаючи послуги розміщення та послуги харчування, що надаються сільськими господарями, за їх бажанням можуть бути сертифікованими на предмет відповідності загальноприйнятим стандартам.

Закон визначає, що договір на надання сільських туристичних послуг між господарем та туристом може укладатися як в усній формі на основі попередньої домовленості між сторонами, так і в письмовій формі (на вимогу туриста), при цьому в угоді вказуються ті ж самі вимоги, права та відповідальність сторін, що і в звичайному договорі на надання туристичних послуг.

На нашу думку, до основних організаційних вимог обов’язково слід додати ті позиції які стосуються встановлення механізму обов’язкової сертифікації цих послуг, як гарантії якості їх надання.

З метою стандартизації пропозиції сільського житла, що надається сільськими господарями Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні рекомендувала здійснювати його категорізацію. Підготовку методичних рекомендацій з категорізації житла, що надається туристам і відпочиваючим, здійснено на основі використання узагальнень досвіду з цих питань у сільській місцевості Австрії, Німеччини, Ірландії, Румунії, Болгарії, Угорщини та інших країн Європи. Згадані рекомендації мають дозволити сільським господарям України, під контролем місцевих осередків Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, провести оцінку та надати відповідну категорію житлу, яке передбачено для туристів і відпочиваючих.

Присвоєння категорії житлу, що надається у користування туристам і відпочиваючим, дає право сільському господарю повідомляти про відповідну якість житлових умов у засобах реклами і інформації, що видаються Спілкою, встановлювати плату за житло, спів ставну з його категорією, тощо. Категорізація спонукає сільських господарів до постійного підтримання житла у належному стані, підвищення якості житлових умов. Категорізації підлягає житло у населених пунктах, де забрудненість території, повітря, річок і водоймищ, а також санітарні розриви між жилою зоною і виробничими об’єктами (тваринницькими фермами, виробничими зонами переробних підприємств) відповідають чинним нормативам. Будинок, квартира чи кімната, які пропонуються для використання туристам, повинні бути технічно придатними для проживання і відпочинку і обладнані відповідно до вимог, перелічених у подальшому викладі.


Не підлягає категоризації житло, у якому відсутня вентиляція, тепла капітальна підлога, висота жилих приміщень не перевищує 2,4 м. Перелік умов, що виключають категорізацію житла, подано у таблиці 2.

Таблиця 2.

Сільське житло, що не підлягає категоризації на предмет надання його в користування туристам і відпочиваючим

№ з/п

Умови, що виключають категорізацію житла

Заходи, при виконанні яких можливе одання на категорізацію

1

Зовнішній вигляд будинку чи садиби непривабливий

Здійснити поточний (косметичний) ремонт житлового будинку і надвірних споруд, впорядкувати, прибрати подвір’я тощо.

2

Відсутність у будинку чи в межах садиби туалету і душової

Добудувати відсутнє приміщення

3

Відсутня вентиляція (провітрювання) приміщення

Здійснити реконструкцію (ремонт) будинку, замінити вікна

4

Квартири в секційних будинках з ненадійним або аварійним інженерним облаштуванням

Відремонтувати або замінити обладнання

5


Садибний будинок не має елементарного інженерного облаштування (відсутнє водо- чи електропостачання, плита для приготування їжі тощо), кімнати не облаштовані відповідним інвентарем (ліжка, столи, радіо та телеприймач)

Виконати необхідні роботи з інженерного облаштування будинку, придбати інвентар

6

Прохід до кімнати через кухню, що використовується як помешкання

Влаштувати окремих вхід

7

Висота житлових приміщень не перевищує 2,4 м.

При відповідному обладнанні (старовинні меблі тощо) може бути запропоноване як екзотичне житло

8

Будинок без теплої капітальної підлоги

Влаштувати капітальну підлогу. Якщо будинок старої конструкції, може бути запропонований як екзотичне житло

9

Будинок фізично зношений

Відремонтувати або запропонувати як екзотичне житло

10

Садиба (будинок) розміщені у несприятливих санітарно-гігієнічних та природно-екологічних умовах (санітарна зона тваринницьких ферм, переробних підприємств, територія з підтопленням, забруднена радіонуклідами тощо)




11

Психологічний клімат у приймаючої родини складний (скандальні стосунки, наявність алкоголіків, наркоманів тощо)




12

Санітарний стан садиби небезпечний для туристів і відпочиваючих (наявність хворих членів родини на інфекційні чи психічні хвороби)




Житло, що може надаватися у користування туристам і відпочиваючим, класифікується за типами і категоріями. Із наявного в селах України житлового фонду для використання можуть бути запропоновані чотири типи житла:


  1. Садибний житловий будинок чи садиба з житловим будинком і надвірними спорудами;

  2. Одна чи декілька кімнат у будинку квартирного типу;

  3. Квартира у багатоквартирному (секційному) будинку;

  4. Одна чи декілька кімнат у квартирі, розташованій у багатоквартирному (секційному) будинку.

Поділ кожного з перелічених типів житла на категорії здійснюється з урахуванням наступних характеристик: планування (структури приміщень) будинку; ізольованості проживання туристів і відпочиваючих; обладнання приміщень сантехнічним устаткуванням, побутовими пристроями і технікою, меблями, посудом. Перші три з перелічених типів житла фахівцями рекомендовано поділяти на 3 категорії, четвертий – на дві (таблиця 3).

Таблиця 3.

Типи і категорії жилих приміщень, що можуть надаватися туристам і відпочиваючим у сільській місцевості



з/п


Категорії

Типи житла

Житловий будинок садибного типу

Кімнати в будинку садибного типу

Квартира в секційному будинку

Кімнати в квартирі секційного будинку

Співвідношення плати за житло у відсотках

1

2

3

4

5

6

7

1

Третя

Будинок в межах садиби; має спальні кімнати, загальну кімнату, кухню, їдальню, окремо ванну і туалет. Рівень облаштування дуже високий

В користування надається наступній блок приміщень з окремим входом: загальна кімната, спальні, їдальня, кухня, туалет, ванна. Рівень облаштування дуже високий

Окрема ізольована 2-3 та більше кімнатна квартира в секційному будинку з усіма зручностями. Рівень облаштування дуже високий

-

100 - 85

2

Друга

Будинок в межах садиби; має спальні кімнати, загальну кімнату, кухню, їдальню, окреме приміщення ванни. Туалет за межами будинку. Рівень облаштування високий


Одна або декілька спальних кімнат, загальна кімната, їдальня, кухня, туалет і ванна. Вхід у блок перерахованих приміщень через приміщення, які використовують господарі. Рівень облаштування високий

Окрема ізольована 1-2-3 чи більше кімнатна квартира секційного будинку з усіма зручностями. Рівень облаштування високий.

Окрема кімната у 2-3 і більше кімнатній квартирі з усіма зручностями спільного з господарями користування. Вхід в кімнату з передпокою. Рівень облаштування високий.

85 - 75

3

Перша

Будинок в межах садиби. Має спальні кімнати, загальну кімнату і кухню-їдальню. Ванна (душ) і туалет розміщені за межами будинку. Рівень облаштування добрий.

Одна або декілька спалень. Загальна кімната і кухня-їдальня спільного користування. З родиною господарів. Туалет і душ розташовані поза межами будинку. Вхід до спалень через спільне з господарями приміщення. Рівень облаштування добрий.

Окрема ізольована 1,2,3 і більше кімнатна квартира секційного типу з усіма зручностями. Рівень облаштування добрий.

Окрема кімната у 2-3 і більше кімнатній квартирі з усіма зручностями спільного з господарями користування. Вхід в кімнату з передпокою. Рівень облаштування добрий.


75 - 60

В
Запровадити режим сертифікації послуг на ринку сільського туризму та надати повноваження місцевим осередкам Спілки сприяння сільського (зеленого) туризму здійснювати процедури сертифікаційних перевірок та встановити умови сплати за послуги сертифікації у відповідності від відстані до рекреаційних, історико-культурних об’єктів, центрів обслуговування, але не більше ніж 3 (три) неоподатковуваних мінімуми.
іднесення кожного типу житла до тієї чи іншої категорії місцеві осередки Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні можуть регулювати співвідношення плати за нього в межах населеного пункту чи навіть у різних частинах поселення, якщо у цих частинах плата різниться залежно від відстані до рекреаційних, історико-культурних об’єктів, центрів обслуговування тощо. Тому до Програми слід внести:

Насамкінець, слід зазначити, що обґрунтовані заходи щодо формування правового поля господарювання на ринку сільського туризму та створення “м’якого” механізму його державного регулювання сприятимуть щодо сталого зростання його популяризації та привнесення додаткових доходів власникам господарств у сільській місцевості. Розроблена науковцями кафедри готельно-ретсоранного та туристичного бізнесу КНТЕУ Програма розвитку сільського туризму” широко обговорюється та здобула позитивні відгуки, сподіваємося, що вона знайде своє втілення у прийнятому законопроекті.



1 Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки. Постанова КМУ № 583 від 29.04.2002 р.

2 Національна програма розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на період до 2010 року. http://www.rada.gov.ua

3 www.tourism.gov.ua

4 Правове регулювання туристичної діяльності в Україні / Збірник нормативних актів. – Юрінком Інгтер.– 2002р.



5 Статистика туризма. Проект рекомендаций по статистике туризма. Доклад Всемирной туристической организации на XXVII сессии ООН. – 22.02-03.03.1993г.


6 Закон України “Про особисте селянське господарство” № 742 від 15.05.2003 року.

7 www.ecopravo.kharkov.ua

8 Проект Закону України “Про сільський екотуризм”// www.ecopravo.kharkov.ua

9 Проект Закону України “Про сільський екотуризм”// www.ecopravo.kharkov.ua

Матеріали Першої всеукраїнської міждисциплінарної конференції

Бар’єри та можливості розвитку малого та середнього бізнесу в Україні”

Київ, 14-15 лютого 2005 року

– –

Поширюється в авторській редакції