litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 3
ЗМІСТ



Вступ 3


Розділ 1. Загальнотеоретичні положення припинення суб’єктів господарювання 12

1.1. Поняття і правова основа припинення суб’єктів господарювання 12

1.2. Розвиток законодавства України, яке регулює припинення суб’єктів господарювання 34

1.3. Зарубіжний досвід правового регулювання припинення суб’єктів господарювання 48

Висновки до розділу 1 59


Розділ 2. Характеристика припинення суб’єктів господарювання 63

2.1. Припинення суб’єктів господарювання шляхом реорганізації 63

2.2. Припинення суб’єктів господарювання шляхом ліквідації 89

2.3. Особливості припинення суб’єктів господарювання в примусовому порядку 102

2.4. Відповідальність учасників процедури припинення суб’єктів господарювання 125

Висновки до розділу 2 144


Розділ 3. Удосконалення правового регулювання припинення суб’єктів господарювання 150

Висновки до розділу 3 168


Висновки 171

Список використаних джерел 179

Додатки 205

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Вступ


Актуальність теми. Економічна система сучасної України перебуває в стані розвитку, що породжує необхідність постійно вдосконалювати правові норми, які регулюють господарську діяльність суб’єктів господарювання. В умовах економічних перетворень, що тривають в Україні, господарсько-правові інститути припинення діяльності суб’єктів господарювання набувають усе більшого значення. Це зумовлено рядом причин.

По-перше, ринкові відносини у вітчизняній економіці на сучасному етапі характеризуються активним перерозподілом капіталу і власності. Юридичними формами такого перерозподілу виступають реорганізація і ліквідація суб’єктів господарювання.

По-друге, реорганізація і ліквідація є основними способами здійснення політики роздержавлення і приватизації.


По-третє, за роки перетворень розроблено широку законодавчу базу, яка регулює створення, діяльність і припинення суб’єктів господарювання різних форм. Однак прогалини у законодавстві про реорганізацію або ліквідацію часто спричиняють тяжкі негативні наслідки для майнового обігу.

По-четверте, проблема захисту майнових інтересів кредиторів (у першу чергу громадян) набула вже не юридичного і навіть не економічного, а політичного характеру.

Підстави та порядок реорганізації і ліквідації суб’єктів господарювання знаходять своє закріплення також у ряді нормативних актів, що належать до законодавства про приватизацію, банкрутство, перетворення державних підприємств, антимонопольно-конкурентного законодавства. Тут слід враховувати дві обставини: по-перше, його багаторівневість (кодекс, закони, укази, постанови уряду, нормативно-правові акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади), а по-друге, наявність актів як загальної, так і вузькогалузевої дії. Це, однак, ніяк не полегшує ні теоретичного осмислення, ані практичного застосування зазначених норм права.

Помітний крок уперед у регулюванні процесів припинення суб’єктів господарювання було зроблено з прийняттям Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року (далі – ГК України). Це дало початок абсолютно новому етапу в розвиткові вітчизняного господарського права і викликало необхідність наукової розробки ряду актуальних проблем, зокрема тих, що вирішуються в цьому дослідженні. Крім того, до прийняття ГК України не існувало диференційованого регулювання реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання.

Необхідно визнати, що чинне законодавство про припинення суб’єктів господарювання не є досконалим. Норми не забезпечують повною мірою правового регулювання цього інституту права. Прийняті відповідно до ГК України законодавчі та підзаконні акти нерідко суперечать один одному і нормам самого ГК України, що викликає нестабільність у господарському обігу і судовій практиці. Недосконалість правового регулювання негативно позначається на практичній діяльності суб’єктів господарського права, породжує конфлікти і судові суперечки.


Судова практика демонструє різні підходи до вирішення спірних питань, що виникають під час здійснення реорганізації і ліквідації підприємств. Однією з причин нестабільності судової практики є відсутність детально розробленої теоретичної бази такого правового інституту, як припинення суб’єктів господарювання.

Серед наукових досліджень у галузі правового регулювання припинення суб’єктів господарювання практично відсутні комплексні наукові роботи. Сучасні публікації у наукових виданнях з питань правового регулювання припинення суб’єктів господарювання переважно поверхові або фрагментарні та у більшості своїй є коментарями чинного законодавства.

У радянський період розвитку вітчизняної юридичної думки питання реорганізації і ліквідації розглядалися або в сукупності з іншими положеннями про юридичні особи (роботи С.М. Братуся [1, с. 213], В.П. Грибанова [2, с. 31-36] та ін.), або крізь призму однієї з ознак реорганізації (наприклад, Б.Б. Черепахін [3, с. 89]). Однак і в радянські часи, і зараз реорганізація і ліквідація суб’єктів господарювання розглядалися як інститути господарського права [4; 5; 6, с. 332-341; 7, с. 257-262; 8, с. 72-82; 9, с. 55-71; 10, с. 32-39; 11, с. 18-35; 12].

Питання законодавчого регулювання припинення суб’єктів господарювання з початку розбудови ринкової економіки в Україні тією чи іншою мірою були предметом дослідження як учених-господарників, так і цивілістів. Зокрема, вирішенню проблем, що виникали при припиненні суб’єктів господарювання, приділяли увагу Р.Г. Афанасьєв [13, с. 17], О.М. Вінник [14, с. 141], В.В. Джунь [15, с. 100-103], Л.М. Дорошенко [16, с. 35-38], Г.Л. Знаменський [17, с. 410-412], О.Р. Кібенко [18, с. 145-173; 19, с. 355-391 та ін.], О.В. Кузнєцов [20, с. 509], І.М. Кучеренко [21, с. 3-6], В.А. Малига, В.К. Мамутов [22, с. 11-12], В.І. Марков [23], Б.М. Поляков [24, с. 6-10; 25; 26; 27 та ін.], І.О. Пушко [28], Н.О. Саніахметова [29, с. 21-23; 30, с. 22-30], В.В. Радзивілюк [31, с. 31-33], І.В. Спасибо-Фатєєва [32, с. 3-6], С.О. Тєньков [33, с. 66-68], М.І. Тітов [34, с. 21-22], Я.М. Шевченко [35], В.С. Щербина [36, с. 86-106], О.С. Янкова [37, с. 12-45] та інші.


Таким чином, спроби об’єднати і проаналізувати норми права, виявити і теоретично осмислити недоліки законодавчого регулювання реорганізації та ліквідації підприємств, виробити і запропонувати шляхи реформування відповідного законодавства мають як теоретичне, так і практичне значення, що і визначило вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт, здійснюваних Інститутом економіко-правових досліджень НАН України за темою “Гармонізація законодавства про зовнішньоекономічну діяльність в контексті міжнародної інтеграції України” (державний реєстраційний номер 0105U001662), у реалізації якої авторка брала участь як співвиконавець. У межах зазначеної теми дисертанткою здійснено дослідження правового регулювання припинення суб’єктів господарювання та обґрунтовано відповідні пропозиції з удосконалення законодавства.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень і пропозицій з удосконалення припинення суб’єктів господарювання на основі комплексного аналізу вітчизняного господарського законодавства та зарубіжного досвіду, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

Для досягнення сформульованої мети було поставлено і вирішено такі завдання:

проаналізувати правову природу реорганізації та ліквідації як способів припинення суб’єктів господарювання;

систематизувати особливості реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання;

класифікувати способи припинення суб’єктів господарювання;

виявити підстави ліквідації суб’єктів господарювання;

дослідити підстави відміни державної реєстрації суб’єктів господарювання й особливості проведення примусової реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання;

удосконалити питання відповідальності учасників процедури припинення суб’єктів господарювання;

виявити прогалини та суперечності в законодавчому регулюванні припинення суб’єктів господарювання і виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування.


Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі припинення суб’єктів господарювання, судова практика припинення таких суб’єктів.

Предметом дослідження є правові питання припинення суб’єктів господарювання.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети і поставлених завдань було використано загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу і синтезу) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання. За допомогою діалектичного та історичного методів визначено основні закономірності розвитку такого інституту господарського права, як припинення суб’єктів господарювання на різних стадіях формування суспільства. Узагальнення явищ і процесів, що супроводжують організацію та припинення суб’єктів господарювання, аналіз правових дефініцій і категорій, правозастосовної та судової практики здійснено за допомогою системного методу і методів аналізу та синтезу. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство (правові норми) із припинення суб’єктів господарювання різних правових систем (зарубіжних країн) та проведено порівняння з національним законодавством. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.

Теоретичною основою дослідження були праці вітчизняних і російських учених (крім названих) у галузі господарського права та інших юридичних наук, а саме: А.Г. Бобкової, В.П. Богуна, В.М. Гайворонського, Д.В. Задихайла, І.Є. Замойського, В.В. Лаптєва, В.С. Мартем’янова, І.Г. Побірченка, Д.М. Притики, Г.В. Пронської, Б.Г. Розовського, О.О. Чувпила, М.Л. Шелухіна та інших.

Емпіричну основу дослідження склали нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, які регулюють загальні і спеціальні питання припинення суб’єктів господарювання; існуюча практика застосування вказаних нормативно-правових актів як опублікована, так і зібрана самостійно; дослідження провідних учених-юристів у галузі господарського і цивільного права.


У роботі використано досвід законодавчого регулювання припинення суб’єктів господарювання у ФРН, РФ, США, Франції, Великій Британії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі аналізу новітнього законодавства України вперше проведено комплексне дослідження правових питань, які стосуються припинення суб’єктів господарювання, та запропоновано нове вирішення проблемних питань.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у тому, що:

Уперше:

запропоновано для узгодження приватних і публічних інтересів передбачити у законі заміну примусової ліквідації суб’єктів господарювання, що мають стратегічне загальнодержавне або місцеве значення, такими наслідками, як: реорганізація та/або примушення до усунення правопорушень тощо;

проведено класифікацію припинення суб’єктів господарювання за критеріями: а) законності – правомірне, неправомірне; б) органів, що приймають рішення про припинення – за рішенням учасників (засновників); за рішенням власника або органа, уповноваженого створювати такі суб’єкти господарювання; за рішенням органів державної влади; в) цільової спрямованості – внутрішньоцільове (на користь учасників (засновників) або власника самого суб’єкта, що припиняє свою діяльність), зовнішньоцільове (на користь третіх осіб); г) наявності (відсутності) вольового моменту – пов’язане з волевиявленням власника або іншого органу; пов’язане з настанням певних юридичних фактів.

Удосконалено положення щодо:

підстав ліквідації суб’єкта господарювання, зокрема запропоновано виключення з них систематичного або грубого порушення суб’єктом господарювання законодавства і ненадання органам державної податкової служби податкової декларації, документів фінансової звітності;

порядку проведення примусової реорганізації суб’єкта господарювання з урахуванням доцільності її проведення виключно на підставі рішення суду за позовами уповноважених органів державної влади, а не на підставі прямих рішень цих органів;


кількісного складу комісії з ліквідації чи реорганізації суб’єкта господарювання, зокрема запропоновано його визначення з урахуванням розміру останнього;

процедури банкрутства суб’єктів господарювання шляхом введення процедури нагляду за діяльністю боржника, яка передуватиме процедурі розпорядження майном боржника, а також спрощеної процедури банкрутства окремих категорій боржників, зокрема відсутнього боржника, малих підприємств.

Дістали подальшого розвитку положення щодо:

особливостей ліквідації і реорганізації суб’єктів господарювання (злиття, приєднання, поділу, перетворення), зокрема здійснено їх узагальнення залежно від підстав ліквідації і реорганізації та організаційно-правової форми суб’єктів господарювання;

прав суб’єкта господарювання, що ліквідується, зокрема запропоновано з метою скорочення термінів ліквідації та захисту інтересів суб’єкта господарювання і кредиторів передбачити в законі його право вимагати від своїх боржників (дебіторів) дострокового виконання обов’язків;

забезпечення відповідальності членів ліквідаційної комісії, арбітраж­них керуючих, а також гарантій дотримання прав суб’єктів господарювання, зокрема запропоновано запровадження системи обов’язкового страхування відповідальності на випадки завдання шкоди боржникам, кредиторам та іншим особам у процесі реорганізації чи ліквідації;

відповідальності керівників суб’єктів господарювання, зокрема запропоновано запровадження щодо них кримінальної відповідальності, якщо вони знали про незадовільне становище в керованих ними підприємствах, але продовжували збиткову діяльність, вчасно не заявили клопотання про початок процедури врегулювання; відповідальності арбітражних керуючих, зокрема запропоновано розроблення заходів адміністративної відповідальності арбітражних керуючих за правопорушення, допущені ними при припиненні суб’єктів господарювання.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і результати дослідження можуть бути використані:


- у законодавчій і нормативній діяльності – під час підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, покликаних вдосконалювати регулювання реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання як інститутів господарського права;

- у науково-дослідній сфері – положення й одержані висновки дослідження можуть бути основою для подальшої розробки і винайдення шляхів подолання проблем, що виникають під час припинення суб’єктів господарської діяльності різних організаційно-правових форм;

- у навчальному процесі – ряд висновків і деякі положення дисертаційної роботи застосовуються у викладанні дисципліни “Господарське право”;

- у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить юристам-практикам (суддям, адвокатам, юрисконсультам підприємств та ін.) успішно вирішувати питання, що виникають у ході здійснення процедур реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання.

Положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Господарське право” та “Господарсько-процесуальне право” у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ (довідка № 1524 від 17.05.2007 р.) (додаток А), у практичній діяльності юридичної фірми «Ай.Сі.Джі» (довідка № 1 від 17.05.2007 р.) (додаток Б) і Державного департамента з питань банкрутства (довідка № 216-40-11/1397 від 18.05.2007 р.) (додаток В).

Особистий внесок здобувача. У дисертації викладено наукові резуль­тати, отримані особисто авторкою протягом 2001-2007 років, які сприятимуть вирішенню теоретичних і практичних проблем, що виникають під час законодавчої регламентації процесу припинення суб’єктів господарювання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і теоретичні висновки дослідження були предметом виступів і обговорень на теоретичних коференціях, зокрема на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу економіко-правового факультету Донецького національного університету з питань правознавства (Донецьк, 2001 та 2003), засіданнях круглих столів “Проблеми вдосконалення господарського законодавства України” (Київ, 2001), “Субъекты хозяйствования и экономическая преступность: вопросы предупреждения” (Донецк, 2001) та “Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием Хозяйственного и Гражданского кодексов Украины” (Донецк, 2003), міжнароднародній науково-практичній конференції «Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора» (Донецк, 2004), науково-практичній конференції “Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи” (Київ, 2005), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми господарського права і методика його викладання” (Донецьк, 2006), міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки» (Донецьк, 2006) та ін.


Теоретичні висновки дослідження використовуються авторкою у процесі викладання курсів “Господарське право”, “Господарсько-процесуальне право”.

Публікації. Окремі положення і висновки дослідження викладено у 14 статтях, загальним обсягом 2,9 д.а., з яких 3 статті у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. 13 наукових статей належать особисто здобувачці.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Висновки


1. Ступінь уваги законодавця до процедури припинення суб’єктів господарювання мінявся на різних етапах розвитку радянської та української економіки залежно від рівня економічної свободи суб’єктів підприємницької діяльності і різноманітності їх організаційно-правових форм.

Дослідження теорії і практики господарсько-правового регулювання припинення діяльності суб’єктів господарювання виявило загальносвітові тенденції в Україні у процесах реорганізації і ліквідації підприємств, господарських товариств, виробничих кооперативів і об’єднань підприємств. Проте через історичну своєрідність розвитку вітчизняної економіки у ній зберігається багато рис, притаманних лише українській дійсності.

Оцінюючи законодавство Української РСР на рубежі 80-90-х рр., можна стверджувати, що:

а) закони про підприємства і про приватизацію були безперечним кроком уперед, закріпивши не лише зміни, що відбувалися в економічному і політичному житті країни, але і намітивши шляхи подальших змін;

б) прийняття законів, уведення нових правових інститутів (наприклад, банкрутство) не підкріплювалося подальшим розвитком законодавства, ухваленням підзаконних актів або розвитком практики, що надавало цим законам декларативного характеру;

в) законодавець того часу не регулював окремо реорганізацію і ліквідацію суб’єктів господарювання (юридичних осіб): усі норми сформульовано таким чином, що в них ідеться одночасно і про реорганізацію, і про ліквідацію, не говорячи про різні види реорганізації;


г) норми, що діяли раніше, абсолютно не забезпечували захисту прав кредиторів реорганізовуваного або ліквідовуваного суб’єкта господарювання (юридичної особи).


2. Законодавство, яке регулює припинення діяльності суб’єктів господарювання, характеризується багаторівневою структурою і різноманіттям джерел (форм) права (кодекс, закони, укази Президента, постанови Уряду), наявністю актів як загальної, так і вузькогалузевої дії. Необхідно також зазначити, що різні відомства, безпосередньо причетні до реорганізації і ліквідації підприємств – Фонд держмайна, Антимонопольний комітет, Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку, міністерства і держкомітети, – використовують у своїй діяльності абсолютно різні правові концепції і підходи, що породжує суперечливі, а деколи і взаємовиключні акти. Усе це не полегшує як теоретичне осмислення, так і практичну реалізацію відповідних норм права.

Помітний крок у регулюванні процесів припинення суб’єктів господарювання було зроблено з прийняттям Господарського кодексу, який відобразив уже існуючі реалії і викликав необхідність наукової розробки цілого ряду актуальних і складних питань.

Юридична наука, правозастосовна практика за останні 5-7 років пройшли шлях, на який в інших країнах пішли десятиліття. Приватизовано значний масив державних підприємств, набирають силу процедури банкрутства неспроможних організацій і примусового поділу підприємств-монополістів.


3. З урахуванням законодавства, що змінилося, і суспільних відносин можна запропонувати таку класифікацію підстав припинення суб’єкта господарювання за різними критеріями:

І. Відносно волевиявлення власника суб’єкта господарювання:

а) добровільні припинення;

б) вимушені припинення;

в) примусові припинення.

ІІ. Відносно законності підстави припинення:

а) законні припинення;

б) протизаконні припинення:

- застосовані з перевищенням державним органом своєї компетенції;


- застосовані неналежним органом;

- застосовані з порушенням порядку, встановленого законодавством.

ІІІ. Припинення за органами, що приймають рішення про це:

а) припинення власником або органом, уповноваженим створювати такі суб’єкти;

б) припинення учасниками (засновниками);

в) припинення судовими органами й іншими владними органами.

ІV. Залежно від цілі припинення:

а) внутрішньоцільові припинення (на користь суб’єкта господарювання);

б) зовнішньоцільові припинення (на користь третіх осіб):

- такі, що знімають порушення закону;

- направлені на захист порушених або таких, що можуть бути порушеними, прав третіх осіб.

V. Залежно від наявності вольового моменту:

а) припинення, пов’язані з волевиявленням власника або іншого органу;

б) припинення, пов’язані з настанням певних юридичних фактів.


4. В Україні поки що немає єдиного нормативного акта, який би визначив підстави для реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання, а нормативні акті, що регулюють такі підстави, суперечать один одному. Це негативно впливає на діяльність господарюючих суб’єктів. На нашу думку, перелік підстав для ліквідації суб’єктів господарювання повинен встановлюватися лише у ГК України, оскільки, як показала практика, інше вирішення цього питання спричиняє розширення підстав для ліквідації та їх неоднозначне тлумачення. У той же час така підстава для ліквідації, як визнання судом недійсною реєстрації суб’єкта господарювання у зв’язку з тим, що під час створення цього суб’єкта було порушено закони чи інші правові акти, якщо ці порушення неусувні чи такі, яких не можна позбутися, не є достатньо чітко визначеною:

- по-перше, не всі порушення закону під час створення суб’єкта господарювання можна усунути. Зокрема, неможливо переукласти установчий договір про створення акціонерного товариства, якщо його засновники вже не є акціонерами, наприклад у зв’язку зі смертю;


- по-друге, поняття “неусувні” або такі, “яких не можна позбутися”, має відносний і оцінний характер. Це знову може призвести на практиці до прийняття рішень про ліквідацію суб’єкта господарювання, коли це не відповідає бажанню власників цього суб’єкта, а також його працівників, які позбавляються робочих місць. Тому більш правильним є визнання підставою для ліквідації відмову суб’єкта господарювання внести зміни до установчих документів або вчинити дії, які необхідно було зробити до її реєстрації, наприклад сплатити вартість акцій.


5. Реорганізація – це процес здійснення юридично значущих дій і прийняття юридичних актів, який спрямований на припинення і (або) створення одного або декількох суб’єктів господарювання і характеризується переходом прав і обов’язків реорганізовуваного суб’єкта в порядку універсального правонаступництва до знову створеного (який продовжує існувати) або знову створених суб’єктів господарювання.


6. Вважаємо, що до ЦК України і ЗУ “Про захист економічної конкуренції” повинні бути внесені зміни і доповнення, які допустять проведення примусової реорганізації суб’єкта господарювання виключно на підставі рішення суду за позовами уповноважених державних органів.

З урахуванням викладеного пропонуємо:

а) ст. 106 ЦК України доповнити абзацом третім такого змісту:

“У випадках, встановлених законом, примусова реорганізація юридичної особи у формі її поділу здійснюється за рішенням суду.

Вимога про поділ юридичної особи може бути пред’явлена до суду державним органом, якому право на пред’явлення такої вимоги надане законом”;

б) абзац п’ятий п. 1 ст. 48 Закону України “Про захист економічної конкуренції” подати в такій редакції:

“визнання суб’єкта господарювання таким, що підлягає примусовому поділу”;

в) ст. 53 зазначеного Закону подати в такій редакції:

“Рішення про примусовий поділ

1. У випадку якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем, органи Антимонопольного комітету України мають право звернутися до суду з позовом про його примусовий поділ або виділення з його складу одного або декілька структурних підрозділів або структурних одиниць, якщо це призведе до розвитку конкуренції.


2. Рішення про примусовий поділ або виділення не приймається у випадку:

- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісних технологічних зв’язків підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо обсяг споживаної суб’єктом господарювання продукції перевищує 30% валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці);

- неможливості суб’єкта господарювання в результаті поділу самостійно працювати на ринку певного товару (послуг)”.


7. З огляду на викладене у роботі під правонаступництвом у разі реорганізації підприємств пропонуємо розуміти перехід майна, прав і обов’язків від правопопередника до правонаступника відповідно до закону.

8. У зв’язку з тим що порядок оформлення повідомлення про склад ліквідаційної комісії законодавчо не визначено, на практиці це спричиняє певні складнощі. Державний реєстратор може не прийняти не засвідчене у нотаріуса рішення засновників, унаслідок чого може бути пропущено термін повідомлення, що дає право державному реєстратору внести самостійно до Єдиного державного реєстру запис, в якому головою ліквідаційної комісії буде вказано керівника органу управління або засновника (учасника) суб’єкта господарювання.

З урахуванням викладеного, а також з метою виключення зловживань з боку відповідних посадових осіб пропонуємо розглянути питання нотаріального засвідчення документів, які надаються до органу, що здійснює державну реєстрацію і вносить відповідний запис до єдиного державного реєстру про те, що суб’єкт господарювання знаходиться у процесі припинення на законодавчому рівні.

9. Питання банкрутства набуває дедалі більшого значення як для самих суб’єктів господарювання, так і для України. Тому ігнорування процесів, пов’язаних із банкрутством, завідомо призведе до негативних наслідків в економіці держави.


На підставі викладеного можна зробити висновок, що:

по-перше, упродовж 1991-1993 рр. було закладено загальні засади примусового припинення суб’єктів господарювання, у тому числі юридичних осіб, шляхом ліквідації на підставі судового рішення та відповідним контролюючим державним органам було надано право подання таких позовів;

по-друге, в умовах формування ринкової економіки законодавство України, яке регулювало примусове припинення суб’єктів господарювання шляхом ліквідації, потребувало постійного вдосконалення відповідно до вимог практики, що знайшло своє відображення у відповідних статтях кодифікованого нормативного акта з питань правового забезпечення господарської діяльності – ГК України, прийнятого 16 січня 2003 року, і спеціального закону з питань державної реєстрації – Закону України від 15 травня 2003 року “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Разом із тим норми цього спеціального закону у ряді питань не були узгоджені з нормами ГК України, який заклав засади державної реєстрації господарюючих суб’єктів;

по-третє, для вдосконалення ГК України як кодифікованого нормативного акта з питань забезпечення господарської діяльності вважаємо за доцільне включити до нього окрему главу “Державна реєстрація суб’єктів господарювання” та в її межах передбачити спеціальну статтю щодо припинення суб’єкта господарювання – юридичної особи шляхом примусової ліквідації, вказавши підстави її здійснення.

10. Визнаючи соціальну зумовленість і необхідність в окремих випадках вчинення суспільно небезпечних діянь притягнення порушника-посадової особи суб’єкта господарювання до найбільш суворого виду юридичної відповідальності (кримінальної відповідальності), для подолання існуючих суперечностей застосування такої відповідальності і неузгодженості принципів, які визначають її зміст, пропонуємо застосовувати до посадових осіб суб’єктів господарювання кримінально-правові заходи шляхом уведення розділу XVI “Застосування кримінально-правових заходів до посадових осіб підприємств, установ, організацій”, який за концептуальними ознаками є подібним до розділу XIV “Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування”, в якому закріплюються саме принципи, підстави призначення і види інших окремих заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до нормативно визначених осіб.



11. З метою підвищення майнової відповідальності громадян України, іноземців та осіб без громадянства пропонуємо уможливити застосування до них процедури банкрутства. Завдяки цьому названі особи не зможуть уникати відповідальності за своїми боргами перед комунальними та іншими підприємствами, банками, кредитними спілками, іншими фізичними особами. Однак дане положення має дискусійний характер і вимагає подальших досліджень у царині як господарського, так і цивільного права. Ці дослідження мають дати відповідь на питання, хто буде ініціатором справи про банкрутство, яким судом вона буде розглядатися та ін.


12. У роботі запропоновано скоротити строки подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою (головою комісії з припинення або уповноваженою ним особою, фізичною особою – підприємцем або уповноваженою нею особою) відповідних документів державному реєстратору та строки внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру державним реєстратором шляхом внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.


Наукові результати, отримані у дослідженні, було опубліковано у наукових виданнях [225-237].


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Список використаних джерел


  1. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права / С.Н. Братусь. – М.: Госюриздат, 1950. – 321 с.

  2. Грибанов В.П. Юридические лица / В.П. Грибанов. – М.: Юрид. лит., 1961. – 163 с.



следующая страница >>