litceysel.ru
добавить свой файл
1
ЧАСТИНА №1



В.Ш.: Моє вітання. З вами ток-шоу «Європа в серцях українців», створене в рамках спільного проекту з Єврокомісією. В студії Володимир Шевченко. Сьогодні, протягом години, спробуємо з’ясувати яким чином молодь морже отримати освіту за кордоном, яким чином європейські освітні програми існують та чи визнаються європейські дипломи в Україні і навпаки – українські дипломи в Європі. Тема нашого ток-шоу сьогодні – «Європейська освіта та європейські освітні програми в Україні». У нас в гостях Тетяна Огаркова. Пані Тетяно, добрий вечір. Радий вас бачити.


Т.О.: Доброго дня, пане Володимире.


В.Ш.: Перш ніж розпочати спілкування, хочу нагадати нашим слухачам що ви можете завжди знайти інформацію стосовно проекту «Європа в серцях українців» за адресою в Інтернеті – www.esua.info або www.nasheradio.ua. Також послухати програми, які виходили раніше. Поки що пропоную послухати досьє на нашу гостю. Прошу.


ДОСЬЄ: Тетяна Огаркова – головний редактор веб-сайту «Європейський освітній портал». Ресурс висвітлює сучасні тенденції в європейській освіті, а також можливості України взяти участь в європейських програмах. Керівник Центру міжкультурної комунікації та старший викладач кафедри літератури і іноземних мов Національного університету «Києво-Могилянська академія». З 2002 по 2007 навчалася у Франції в університеті Париж-12, де отримала ступінь доктора літературознавства. Наприкінці 2009 року її дисертація вийде окремою книгою у видавництві Петер Ланг (Берн, Швейцарія).

В.Ш.: Пані Тетяна, от щойно почули з досьє, що ви навчалися за кордоном. Чому в українців склався стереотип, що люди, які навчаються за кордоном і повертаються потім в Україну, або з іншої планети, або занадто заможні, скажімо так. Не кожен може собі дозволити навчання за кордоном. Коли ви повернулися до України, як на вас реагували, що казали люди?



Т.О.: Дякую за запитання. Цікаве запитання, яке мені часто ставлять. Справді людей, які повертаються до України з навчання за кордоном дуже мало, адже, можливостей для продовження навчання в Франції дуже багато. Я повернулося бо завершення дисертації було певним логічним кінцем певного шляху і мені запропонували дуже гарні умови щодо викладання в Києво-Могилянській Академії, за що їм велике спасибі. Одразу запропонували авторські курси і це була одна з причин, що спонукала мене до повернення. Більше того Києво-Могилянська Академія визнала мій закордонний диплом, як PJD, що дуже часто не трапляється в інших навчальних закладах. Тому, в решті-решт, я повернулася, хоча, я дуже часто помічала, що на мене дивляться як на якусь космічну істоту, яка ніби повернулася після космічного мандрування.


В.Ш.: Ви сказали, що іноземний курс навчання – цікавий досвід. А в Україні якісну освіту можна здобути?


Т.О.: Я думаю, що можна, хоча, є певні відмінності між нашою та європейською освітою і європейська освіта, на мій погляд, набагато цікавіша, набагато краща, але є декілька ВНЗ і в Україні, де можна отримати ґрунтовну, хорошу і якісну освіту. На моєму досвіді це освіта в Києво-Могилянській Академії, яка дала базу, яка дозволила досить спокійно продовжити навчання за кордоном і мені, і багатьом моїм сокурсникам, і також нашим студентам зараз. Вони спокійно їдуть за кордон, дуже добре адаптуються і продовжують навчання вже там. Тут проблем фактично нема. Я думаю, що в Україні є кілька таких навчальних закладів.


В.Ш.: Я нагадаю нашим слухачам, що ви можете поставити свої запитання пані Тетяні за номером телефону – 569 93 94. Код міста Києва – 044. Скажімо так, в ідеалі ви б хотіли щоб ваші діти навчалися за кордоном чи в Україні?

Т.О.: Цікаве запитання, бо в мене вже є дитина. Їй тільки два місяці. Два з половиною сьогодні виповнилося. Я думаю, що я б хотіла щоб мої діти певний час навчалися за кордоном декілька років або декілька семестрів. Щоб вони отримали цей досвід, але, в решті-решт, жили в Україні.



В.Ш.: А в якій країні навчалися? У Франції як ви?


Т.О.: Діти мають право на свій вибір. Можливо Франція, можливо Німеччина. Це не просте запитання. От Франція – країна, де дуже цікаво навчатися, хоча, досвід і моїх друзів, і моїх колег показує що є дуже багато європейських країн де можна навчатися.


В.Ш.: Аналогічне запитання поставили простим людям, нашим слухачам: «Ви б хотіли щоб ваші діти навчалися в Україні чи за кордоном?» Які відповіді отримали пропоную послухати.


ОПИТУВАННЯ:


  • Своїм майбутнім дітям, звичайно, я б порадив здобувати освіту за кордоном, бо рівень освіти у нас в країні не дуже високий.

  • Залежить від того куди саме за кордон. Якщо в якийсь відомий на увесь світ вуз, то я б відправила за кордон, а якби щось менш відоме то я б залишила їх в Україні. В Україні теж є чудові вузи.

  • Напевно за кордон – перспектив більше.

  • Думаю в Україні, через те, що на навчання за кордоном потрібні досить великі кошти, а по-друге, я думаю, що наше навчання не поступається, а може й взагалі краще ніж за кордоном.

  • При можливості скоріш за все за кордоном, бо рівень освіти в вузах набагато вищий ніж український.


В.Ш.: Почули що розділилися думки: і за кордоном, і в Україні. Кажуть, що не дозволяють фінанси. Чи дійсно фінанси не дозволяють поїхати навчатися за кордон?


Т.О.: Це цікаве запитання, яке безпосередньо стосується нашої розмови, оскільки, є дуже багато фінансових інструментів, які дозволяють молодим людям поїхати за кордон, не витрачаючи ані копійки. Є дуже велика кількість стипендій, які дозволяють продовжити своє навчання за кордоном: це і урядові програми, це і програми ЄК.

В.Ш.: Ми сьогодні будимо про них говорити. Можливо у якихось випадках спрацьовує така приказка – «Добре там, де нас немає». Всі кажуть що за кордоном добре навчатися, але насправді ми ж не знаємо що там відбувається. Може таке бути?



Т.О.: Я думаю, щоб їхати за кордон треба обов’язково визначитися в який саме вищий навчальний заклад. Тобто, треба подивитися на його рейтинги. На щастя, зараз рейтинги університетів є в Інтернеті. Є досить багато рейтингів, вони дуже по різному підходять до цього запитання, але, я думаю, що ситуацію можна вивчити. Наприклад, Європейський освітній Портал, який ми зараз підтримуємо, і де я є головним редактором часто друкує інформацію з приводу цих рейтингів, які хоча б трошки орієнтують молодь у виборі цих навчальних закладів. Це також залежить і від дисциплін, бо є певні навчальні заклади, що сильні в одних дисциплінах, а інші - в інших. Тобто, інформація про це є.


В.Ш.: Я більше ніж впевнений, що зараз наші слухачі у різних областях України сидять слухають нас і постає у них логічне запитання – «А чи може дитина з незаможної родини поїхати навчатися за кордон?»


Т.О.: Я впевнена і мій досвід показує, що будь-яка людина, яка має певні здібності і знання, має всі можливості поїхати за кордон по одній з програм. Для цього потрібно пройти конкурс, продемонструвати певні знання, знання мови перш за все і знання власної дисципліни, плюс деяка мотивація, енергійність і бажання навчатись і це цілком можливо. Як правило, в європейських програмах нема дискримінації з фінансової сторони.


В.Ш.: Пані Тетяно, от давайте практичний курс, так би мовити, пройдемо. От я, наприклад, студент, я хочу пройти навчання за кордоном. З чого взагалі потрібно починати, з чого перший крок необхідно зробити?

Т.О.: Перший крок? Ви заходите в Інтернет і набираєте адресу нашого Європейського Освітнього Порталу - www.eu-edu.org. Там є рубрика, яка називається - «Навчання за кордоном», є програми ЄК і освітні програми європейських країн. Ми маємо представленими майже всі країни ЄС, і коли заходите на сторінку певної країни, ви маєте найбільш важливі, найбільш доступні інструменти, які дозволяють вам поїхати за кордон. Це корисна інформація, бо ми збираємо як такі ресурси, які допомагають молоді зорієнтуватися в дисциплінах. Пізніше ми будемо робити можливість пошуку за дисциплінами: якщо людина займається фізикою, то вона може набрати «фізика»


і знайти інформацію про те, які університети приймають або гуманітарні науки. Наразі ми робимо рубрики за країнами. От якщо вас цікавить Норвегія - ви заходите на сайт, шукаєте «Норвегія» і бачите скільки там є можливих інструментів щоб поїхати вам в Норвегію, не витрачаючи при цьому коштів.


В.Ш.: Я тільки хочу нагадати нашим слухачам, що ви можете приєднатися до нашого спілкування і поставити своє запитання за номером телефону – 569 93 94. Зараз пропоную послухати думку Серафими Різніченко - проректора із міжнародних зв’язків Європейського університету. То ж на що потрібно звернути особливу увагу, готуючись до навчання в ЄС?


С.Р.: В первую очередь, это знания иностранного языка: английского или немецкого. В основном это английский язык. Если они едут в магистратуру после бакалаврата, то они должны знать профессиональный английский язык, язык своей будущей специальности. В первую очередь, нужно подготовиться и сдать тесты (…) – языковой тест, там нужно набрать некое определенное количество очков, потом они дают перечень документов, которые студенты должны оформить, анкеты специального образца. Например, в магистратуру едут – там описание работы, которую они будут проделывать, некое резюме, научную работу по которой они собираются работать. Затем они должны пройти собеседование. Обращают внимание на язык и на профессиональное знание языка.


В.Ш.: Пані Тетяно, з того переліку, що щойно назвали що можна додати з вашого особистого досвіду?

Т.О.: Я думаю, що дуже правильно складено цей перелік: і мова, і знання. Я б додала, що не тільки англійська мова є важливою. Якщо це буде стипендія в Норвегії - можливі певні знання і навички з тієї мови. У моєму випадку, у Франції, було важливим вільне володіння французькою мовою і також знання свого предмету. Також дуже часто буває на спеціальних програмах необхідне контакт з певним університетом, який, як правило, здійснюється електронною поштою і студент повинен узгодити тему з професором, над якою він буде працювати, якщо йдеться про магістерський диплом. Він узгоджує цю тему і узгоджує попередню згоду професора його вести. І на основі цього професора буде формуватися його досьє.



В.Ш.: А які запитання ставлять на співбесіді? Приходять студенти, з власного досвіду можу сказати, не знають зовсім які будуть запитання і губляться просто. Як відповідати, що відповідати? Що ви можете порадити?


Т.О.: Складно сказати, бо комісії бувають дуже різні, але, як правило, питання будуть ті, яких ви не очікували. І що оцінюється в цьому випадку, це вміння також продемонструвати якусь вільність у спілкуванні і знайти вихід у складній ситуації. Були також випадки, коли нібито добре підготовані студенти губилися і втрачали свій шанс через те, що не могли сформулювати якусь думку, хоча, питання були досить прості.


В.Ш.: Доречи, є запитання від наших слухачів за номером телефону – 569 93 94. Питання звучить так: «З якого віку можна брати участь у таких освітніх програмах?»


Т.О.: Питання складне, бо програм дуже велика кількість і що потрібно робити – дивитися на вимоги окремої, конкретної програми. Тут немає загального правила. Наприклад, програма «Молодь у дії», яка починається з 13-15 років. Як правило університетські програми стосуються конкретно студентів і які мають мінімальне навчання - 2-3 роки, дуже часто бувають й після бакалаврата. Багато програм, спрямованих на тих, хто вже закінчив магістерський курс.


В.Ш.: Пані Тетяно, а ті оцінки, які я конкретно отримую в університеті, якусь роль грають там, у подальшому?

Т.О.: Це теж має значення. Як правило, вони грають велику роль. Можу навести приклад. Є така програма Erasmus Mundus, напевно ми про неї також поговоримо, яка набирає студентів і з України. Так є така умова, що людина, яка подається на стипендію, має бути серед п’яти кращих студентів цього набору свого курсу. І звичайно цей рейтинг «краще-гірше» визначається тими оцінками, які студент отримував впродовж 2-3-ох років. Тут формальний критерій оцінок. Для когось на щастя, для когось на жаль, бо є дуже талановиті люди, в яких є трошки гірші оцінки. Є декілька інших програм, де оцінки грають меншу роль. Хоча, звичайно, на це звертають увагу, бо людину не бачать, а визначають за оцінками.



В.Ш.: Ток-шоу «Європа в серцях українців триває». І от якраз зараз ви згадали про освітню програму Erasmus Mundus і от про неї буде наша довідка. Будь-ласка.


ДОВІДКА: Якщо Ви – студент, успішно навчаєтесь в одному з українських вузів, але бажаєте продовжити навчання закордоном – тоді програма Erasmus Mundus саме для вас!

Адже вона надає можливість отримати стипендію Європейського Союзу для навчання в магістратурі кращих університетів Європи. Erasmus Mundus – це міжнародна програма співпраці і мобільності у сфері вищої освіти, яку ініціювала і фінансує Європейська Комісія. Головною метою програми Erasmus Mundus є підвищення якості європейської вищої освіти і сприяння міжкультурному розумінню через співпрацю із третіми країнами.

Програма є відкритою, на конкурсній основі, для студентів з усього світу, які отримали рівень бакалавра. Дипломи, які отримують студенти кожної міжнародної магістерської програми, є „подвійними” або навіть „потрійними”, тобто, визнаються різними європейськими країнами.


В.Ш.: Відкрита і на конкурсній основі – тобто, кожен студент може потрапити до цієї програми, незважаючи в якому університеті він навчається, незважаючи з якою країною, лиш було б бажання і знання. Правильно я розумію?


Т.О.: Коли мова йде про Erasmus Mundus комісія бере до уваги рейтинг університету. Якщо людина подається з України вони мають базу даних і дивляться, що, наприклад, цей університет не є визнаним і звертають увагу на найкращі університети і на найкращих студентів з цих ВУЗів.


В.Ш.: І якщо університет не входить до топової десятки-двадцятки, то студент не потрапляє до цієї програми.

Т.О.: Я думаю, що йому було б складно потрапити. Вони беруть рейтинг університету і множать на рейтинг студента в цьому вищому навчальному закладі. Мені не хочеться говорити зараз про якісь конкретні навчальні заклади в Україні, але студент якогось київського університету має більше шансів аніж, скажімо, студент із Запоріжжя.



В.Ш.: А це не дискримінація така? Здавалося б європейська програма, а студенти якісь не рівні можливості мають.


Т.О.: Так. Тут дуже делікатне питання. Чому цей студент опинився саме в запорізькому університеті, а не в київському, а чи іншому через те, що в нього не вистачило грошей, чи не вистачило знань – складне питання. Але програми саме такі.


В.Ш.: От, наприклад, подав я заявку до цієї програми. Скільки вона розглядається, через скільки мені повідомлять склав я чи не склав іспити, яким чином це все відбувається.


Т.О.: Там не іспити. Там ви просто готуєте досьє. В мене минулого року моя аспірантка потрапила одразу на дві програми Erasmus Mundus і вона дуже довго обирала між двома і в решті-решт поїхала по третій, в іншу країну. Яка там ситуація? Потрібно обрати консорціум, ту магістерську програму і обрати ту програму, в яку ви поїдете і успішно скласти це досьє, всі ті документи, які вони вимагають. Всю цю інформацію можна дістати дуже легко в Інтернеті, заповнити її, зробити всі копії дипломів, надіслати і протягом двох-трьох місяців ви отримаєте: чи ви пройшли перший тур відбору, чи ні. Після цього у вас вимагатимуть ще підтвердження цих документів і аж після цього остаточна відповідь «так» чи «ні». Процедура досить складна з бюрократичної точки зору, досить марудна. Ви можете прочитати знову ж таки на нашому Європейському Освітньому Порталі інтерв’ю з Анною Крикун, яка пройшла всі ці випробування успішно. Вона детально описує для молодих людей які документи треба збирати, на скільки складним був цей конкурс. Там дуже багато саме деталей.

В.Ш.: Пропоную зараз зробити невеличку паузу у спілкуванні. За три хвилини в ток-шоу «Європа в серцях українців» спробуємо з’ясувати на скільки студентське життя за кордоном відрізняється від студентського життя в Україні, а також які ще європейські освітні програми існують. Сьогодні у нас в гостях Тетяна Огаркова – доктор літературознавства, директор Центру міжкультурної комунікації Національного університету Києво-Могилянська Академія, головний редактор веб-сайту Європейський Освітній Портал. Всю інформацію, яка вас цікавить стосовно ток-шоу «Європа в серцях українців» ви можете знайти на сайті в Інтернеті – www.esua.info або www.nasheradio.ua. Якщо виникатимуть запитання – ставте за номером телефону – 569 93 94. код міста Києва – 044. Залишайтеся з «Нашим Радіо».



В.Ш.: Ви слухаєте ток-шоу «Європа в серцях українців», створене в рамках спільного проекту з ЄК. Нагадаю номер телефону за яким ви можете впродовж нашої бесіди ставити запитання – 569 93 94. код міста Києва – 044. Тема нашого спілкування сьогодні – «Європейська освіта та європейські освітні програми в Україні». У нас в гостях Тетяна Огаркова - доктор літературознавства, директор Центру між культурної комунікації Національного університету Києво-Могилянська Академія, головний редактор веб-сайту Європейський Освітній Портал.


В.Ш.: Пані Тетяно, які ще європейські освітні програми доступні українській молоді?


Т.О.: Для української молоді також доступна така цікава освітня програма, яка Програма імені Жана Моне. Жан Моне – відома особистість саме у створенні європейської спільноти. Але це вона трошки інша: це не навчання, а викладання. У нас є молоді викладачі, які займаються європейською інтеграцією. І саме ця програма створена на підтримку курсів, що присвячені розробці євро інтеграційної проблематики. Як правило, університет подає заяву на цей грант і тоді через університет молодий викладач, який хоче присвятити свій курс цій проблематиці, може отримати, так звану, викладацьку ставку, яка буде підтримувати цю ініціативу, яка б поширювала серед нашої спільноти інформації про ЄС та про євро інтеграцію. Це дуже важлива програма, яка, нажаль, дуже мало у нас використовується, адже предмет «європейська інтеграція» не достатньо висвітлений у наших навчальних закладах.


В.Ш.: Є у Києво-Могилянській Академії викладачі, які поїхали за цією програмою, чи які зараз їздять за цією програмою?


Т.О.: Тут не питання поїздки за кордон. Дуже часто це просто фінансова підтримка курсів, які викладаються тут, в Україні.


В.Ш.: Тобто, ЄС видає кошти на те, щоб молодий викладач тут розвивався самотужки?


Т.О.: Так.

В.Ш.: Як перевіряють що викладач витратив ці кошти на те щоб навчатися?


Т.О.: Тут на себе бере відповідальність навчальний заклад. Скажімо якщо це Києво-Могилянська Академія – від свого імені подіє цей проект і вона обирає ту людину, яка буде за це відповідати. Як правило, саме так відбувається в європейських програмах. Саме університет обирає гідного, хто отримає ці кошти або поїде закордон за схемою мобільності і т. д. Тут увесь тягар відповідальності лягає на плечі університету.


В.Ш.: Якщо ви сказали про «Темпус» - кілька слів про цю програму.


Т.О.: Надзвичайно цікава і складна програма, яка має інституційний характер. Тут суб’єктами є університети, які повинні входити в консорціум і працюють у двох напрямках: перший напрямок – удосконалення навчальної програми, якщо говорити про українські навчальні заклади і другий – це структурні методи, які поліпшують університетські адміністрування в українській освіті. Таким чином ця програма функціонує через створення консорціумів між університетами і вони надають можливість адміністрації цих університетів їздити за кордон для того, щоб вивчати закордонний досвід. Я можу навести особистий і цікавий, і дуже корисний приклад співробітництва. Києво-Могилянська Академія виграла «Темпус» у 2006-му році, який дав нам можливість функціонування докторських шкіл за кордоном, після чого ми й створили, власне, свою докторську школу. До того ми вивчали досвід: їздили і до Іспанії, і до Франції і в інші країни. Щоб побачити яким чином все це функціонує, яким чином організовані студенти, докторанти і т. д. І таким чином «Темпус» надає можливість подорожувати, як правило, не студентам, а адміністрації. В минулих «Темпусах» була передбачена можливість мобільності, а чого немає в останньому «Темпусі».

В.Ш.: Ну, на скільки я знаю є ще одна форма набуття європейського досвіду – це стажування. Як потрапити на стажування розповідає Дмитро Шульга – старший менеджер Європейського фонду «Відродження», який проходив стажування в Європарламенті.



Д.Ш.: Є дві інституції в ЄС, де можна отримати стажування українцям, громадянину держави, яка не є ані членом ЄС, ані кандидатом – це Єврокомісія та Європарламент. Вони мають сайти, і якщо гарно пошукати, то можна знайти стаж або «transship» - термін, який вони використовують для позначення стажування. Там вони розписують всі умови стажування. Звичайно ж потрібна англійська мова, перевага буде, якщо буде ще одна якась мова. Одразу скажу, що шансів більше потрапити до ЄК, бо там кілька сотень стажерів всього і як мінімум два-три з України щороку є. До Європарламенту - більш складно, бо там всього десь сорок стажерів. Досить часто взагалі стажера з країни не члена ЄС і навіть не кандидата не беруть. Тобто, туди менше шансів потрапити ніж до ЄК. Як правило, ці стажери виконують допоміжні функції. Я, наприклад, допомагав робити протоколи засідань, засідань міжпарламентських комітетів. Робив якісь допоміжні матеріали, наприклад, дивився які новини відбувалися і потім на основі цього робилися записки для членів Європарламенту. Отакі от допоміжні функції.


В.Ш.: Скажімо так, в ідеалі стажування можна проходити в Європарламенті? Ще щось існує, бо як ми почули тільки дві людини на рік може потрапити до ЄК з України? Куди далі, куди ще можна?

Т.О.: Складне запитання, бо тут саме йдеться про стажування. На скільки мені відомо, саме ці дві програми і працюють. Окрім Дмитра Шульги, якого я дуже добре знаю, є ще декілька людей, які їздили по цій програмі, але досить складно сказати ще щось. Хоча, стажування можна пройти за іншими дисциплінами, зокрема, це залежить від дисципліни. На нашому порталі ви можете прочитати досвід цікавої людини, який проходив стажування з архітектури, якщо хтось цікавиться архітектурою з наших слухачів можливо, в Німеччині. Це був студент на ім’я Ігор Попович. В інтерв’ю він описував власне як відбувається стажування в цих агенціях, яким чином можна знайти роботу з цієї спеціальності в Україні.



В.Ш.: Знову пропоную розглянути ситуацію. Я отримав запрошення пройти навчання за кордоном, але я навчаюся тут, в українському вузі, то мені потрібно брати академ-відпустку, чи це якимось чином зараховується за навчання в українському вузі? Можете пояснити ці аспекти.


Т.О.: Це питання на пряму стосується Болонської реформи, до якої Україна приєдналася у 2005-му році. Згідно з нею ми повинні визнавати закордонні дипломи. Реформа також має на меті створення єдиного освітнього простору, де б ці роки, проведені за кордоном, враховувалися в наших навчальних закладах. Наразі такої ситуації немає і студенти змушені, як ви сказали, брати академвідпустку, якщо це йдеться про магістерську програму. Так само академвідпустку або тимчасове відрахування, якщо йдеться про рівень аспірантури. Хоча є й позитивні моменти. Знову ж таки випадки, які я знаю особисто. В Києво-Могилянській Академії ці кредити, зароблені за кордоном (кредити – обсяг навчання зароблений за кордоном) в деяких дисциплінах визнається. Але це скоріше виняток аніж правило, якщо брати наші ВНЗ.


В.Ш.: Можу сказати, що про визнання дипломів ми поговоримо в третій частині нашої програми «Європа в серцях українців». А поки, от ми приїхали. Хто зустрічає, хто якісь роз’яснювальні бесіди проводить? Бо освоїтися інколи буває дуже складно, це я можу з власного досвіду сказати.

Т.О.: В різних країнах відбувається по різному. Як правило, є своєрідні бюро, як було в моєму випадку, які займаються саме іноземними студентами, які і беруть відповідальність пояснити, супроводжувати і підтримувати іноземного студента протягом перших місяців. Вони виплачують стипендію, сприяють в тому щоб знайти певне житло: або гуртожиток, або щось у приватному секторі. Вони роз’яснюють як дістатися до університету, яким чином зробити запис у цей університет. В інших країнах також існують подібні інституції, які підтримують студентів. Якщо брати європейські країни, то кількість іноземних студентів на порядок вищий ніж в Україні і ця проблема тому є актуальною. Тому, і створені подібні організації, яких немає, нажаль, у нас. Бо у нас в навчальних закладах іноземних студентів зовсім мало і їх не помітно, і в цьому не бачать великої проблеми.



В.Ш.: От особисто вам було складно пристосуватися до системи викладання, до якихось нових аспектів?


Т.О.: Мені здається, що досить легко було. Хоча я ніколи до того не була в Франції, це було легко, бо французи дуже розумна нація, вони дуже добре все пояснюють і напевно тому було досить легко увійти в навчальний процес і взагалі в повсякденному житті: зрозуміти як вони мислять, як вони живуть. Цей процес адаптації справді є дуже різним у дуже різних людей і наявність інституцій, що підтримують студентів на початку є виправданою. Як правило, це молода людина 18-23-ох років, яка опиняється за кордоном поза своєю родиною, поза своїм середовищем і це досить складно, а тут так підтримка, вона є дуже важливою.


В.Ш.: Я знаю принцип зручності для студента, коли студент сам обирає час навчання і час лекцій, на які ходить. Про це розповість Ірина Буренько – програмний директор громадської організації «Європейський діалог». Вона навчалася у Берліні, в Німеччині.

І.Б.: Студент отримує якусь там книжку чи збірник пропонованих курсів. Існує певне завдання, наприклад, протягом семестру ти маєш здати стільки-то екзаменів зі стількох спеціалізацій. І з кожної спеціалізації ти можеш мати вибір 20-ти якихось курсів, 30-ти. Ти вибираєш з них один. Вибирати можна по різному: мені подобається тема або я знаю, що це дуже гарний викладач і я знаю, що якщо я представлю роботодавцю, що я ходила на лекцію до цього викладача, то це мені буде плюс. Відповідно студент формує план і під кінець семестру показує свідоцтво що він здав «такі й такі» екзамени. Зручність полягає ще в тому, що я можу вибрати ще собі час. Наприклад, є пропозиція цікавого курсу, яка починається з 8-мої до 10-ої, але я не люблю вставати рано. Я можу собі знайти щось що починається з 12-ої до 13-ої. Багато студентів, що також працюють формують собі план з точки зручності. Наприклад, шість лекцій в один день, чотири в другий, а на третій день я працюю, тому, роблю його вільним.



В.Ш.: У вас, коли ви навчалися, аналогічно було?


Т.О.: В мене було аналогічно, коли я навчалася в Києво-Могилянській Академії. Бо саме в нас є ці вибірні блоки, вибіркові дисципліни, які студент може обрати за власним бажанням і сформувати свій навчальний план з тих дисциплін, які його цікавлять. Звичайно є певні обмеження за кредитами, за годинами. В решті-решт, це нагадує те, що ми почули, нагадує Могилянську систему. Те, що було у Франції, це було щось інше, бо це вже був пост-магістерський рівень і там вже стільки лекцій не було. Там фактично було тільки два спочатку обов’язкових курси на рік, а після – написання дисертації, плюс якісь семінари. Фактично аудиторного навантаження було мало, скоріше це була дослідницька робота, яка не мала на увазі що необхідно ходити на лекції і т. д. Це особливості і саме тієї програми, на яку я потрапила. Звичайно ж може бути багато варіантів.


В.Ш.: Ви знаєте, готуючись до програми поспілкувався трошки зі студентами в своєму університеті, в якому навчався. І от кажу їм : якби у вас був вільний графік, якби ви обирали самі на що ходити, на що ні, то ви б ходили на навчання? Відсотків вісімдесят сказало, що ні і пішли б екзамени здали і все на цьому скінчилося б. Чому у на с так відбувається? Чому європейці ходять справно на навчання, складають іспити і все нормально, а наші студенти не хочуть цього робити?

Т.О.: Це таке небезпечне узагальнення. По-перше, є держмінімум – дисципліни, які досить часто є смішними. Я й досі пам’ятаю курс з безпеки життєдіяльності, де нам пояснювали, що не потрібно пхати пальці в розетку… або фізкультура. Є обов’язкові речі, які є примусовими і це не потрібно. В Європі студент більш гнучкий, він не має держмінімумів і це трошки інший підхід до того, що таке освіта. В нас є розуміння держмінімуму, як обов’язковості: філософії, мови і т. д. Там розуміється, що всі ці знання загального характеру були отримані в школі і останні два роки в школі присвячені саме цьому. Коли йдеться про університет, про вищу освіту, людина вивчає конкретно свій предмет і не мусить розпорошувати свою увагу на якісь дріб’язкові речі, які й викликають у студентів небажання вчитися.



В.Ш.: Пані Тетяно, а як оцінюються знання за кордоном у студентів?


Т.О.: Системи дуже різні. У Франції система своєрідна, яку вони намагаються уніфікувати з Європою. Це двадцятибальна система. Одразу мушу сказати, що двадцяти балів не існує. Максимально, те, що в нас п’ятірка, це шістнадцять.


В.Ш.: Тобто двадцятку ніхто не отримує?


Т.О.: Ніхто не отримує. Реально отримати 16-17. Я пам’ятаю, коли я отримала 17, то я була взагалі щаслива, то була ніби нагорода за весь рік праці. Тобто, 17 – це дуже добре. Потім 11 – це наша четвірка, тобто, це така система, яка створює у людині розуміння, що він все одно не досяг максимуму. Тобто, якщо людині ставлять 17 – це добре, але він розуміє, що це не 20. Знову ж таки, ці системи трошки інші. Зараз всі переходять на систему «А», «А+», «В» - більш європейську систему, яка ніби підводить під спільний знаменник всі ті європейські речі.


В.Ш.: Буквально за три хвилини ми повернемося до спілкування. Я нагадаю в гостях ток-шоу «Європа в серцях українців» Тетяна Огаркова доктор літературознавства, директор Центру між культурної комунікації Національного університету Києво-Могилянська Академія, головний редактор веб-сайту «Європейський Освітній Портал». Якщо упродовж бесіди у вас виникатимуть запитання номер телефону залишається незмінним – 569 93 94. Всю інформацію, яка вас цікавить стосовно спільного проекту «Нашого радіо» та ЄС ви можете знайти на сайті в Інтернеті – www.esua.info або www.nasheradio.ua. Будьте з «Нашим радіо»

В.Ш.: В ефірі «Нашого радіо» ток-шоу «Європа в серцях українців». Спілкуємося сьогодні на тему: «Європейська освіта та європейські освітні програми в Україні». Є запитання – телефонуйте – 569 93 94. На них відповідатиме Тетяна Огаркова - доктор літературознавства, директор Центру між культурної комунікації Національного університету Києво-Могилянська Академія, головний редактор веб-сайту «Європейський Освітній Портал». Пан Тетяно, а що відбувається з європейськими студентами, які не складають іспити? Їх виганяють?



Т.О.: Як правило, не виганяють. Бо передбачено дві сесії, коли можна складати іспити. Наприклад, навесні і восени. Якщо студент приходить навесні і нічого не знає – отримує нуль і тоді має можливість перескласти трошки пізніше. Як правило, він складає.


В.Ш.: Тепер от можемо поговорити трошки докладніше про захист диплому. Я чув, що у дипломах в ЄС обов’язково має бути якась інновація. Правильно розумію, правильно чув?


Т.О.: Так. Ви абсолютно маєте рацію, бо будь-яка проблема, яка ставиться перед дипломом з будь-якої дисципліни – сказати щось нове. А цей підхід, трохи властивий і українській освіті, - відтворення готового знання вже давно не працює в Європі. Тобто, сенс писати роботу – сказати щось нове. Якщо робота спрямована на дослідження того, що було досліджено раніше, то вона не має сенсу.


В.Ш.: А якщо диплом з історії? Які інновації тут можуть бути?


Т.О.: Це може бути новий підхід, це може бути робота в архівах, як правило, історики мають працювати в архівах і підіймати те, що не було опубліковано раніш, а чи розглядати цю проблему під іншим кутом. Доречи, до історії дуже суворий підхід щодо інновацій.


В.Ш.: Наприклад, захистив я диплом. Диплом у мене є. Що далі? Які далі перспективи? Що далі з дипломом можна робити?


Т.О.: Ви про яку країну запитуєте?


В.Ш.: Давайте спочатку розглянемо що можна робити в Європі з дипломом, а потім в Україні з цим дипломом.

Т.О.: В Європі з цим дипломом спектр можливостей дуже великий. Можна піти працювати таксистом, як дуже часто буває в Німеччині або спробувати влаштуватися на роботу в університеті. Це питання і процедура досить складні, оскільки, отримання диплому не означає автоматично, що вас беруть на роботу. Ситуація з безробіттям в Європі досить складна. Я французьку ситуацію знаю трошки краще і от там, щоб влаштуватися на посаду вчителя, необхідно пройти окремий державний конкурс, який мають право проходити лише французи за походженням. Цей конкурс зовсім не має відношення до диплому. Він надзвичайно складний який існує з сімнадцятого століття і вимагає дуже багатьох знань. Більш того там сто людей на одне місце. Взагалі це середня цифра, яка може варіюватися в залежності від дисципліни. Як правило, із ста вони обирають одного. Чому? Бо є дуже мало місць в університетах, які можуть надати можливість оцій молодій людині зараз працювати. Тут, якщо чесно, ситуація в Європі не ідеальна. Хоча подібна ситуація і в інших країнах, з іншими нюансами. Але цей університетський ринок праці є досить маленьким. Тому, потрібно бути, звичайно, найкращим з найкращих для того, щоб влаштуватися хоча б асистентом.



В.Ш.: А от що робити з європейським дипломом в Україні поговоримо буквально за хвилинку, а поки що пропоную послухати наше опитування. Ми вирішили запитати у людей на вулиці: «Після проходження навчання за кордоном ви б захотіли повернутися в Україну». Відповіді, які отримали, почуємо буквально за секунду в ток-шоу «Європа в серцях українців».


ОПИТУВАННЯ:


  • Я б, напевно, повернувся в Україну, бо тут живуть усі мої родичі, тут я народився. Я повинен щось на благо України зробити.

  • Там больше перспективы и там лучше конечно. Там зарплаты больше, условия лучше и все лучше.

  • Ні. Допомагав би своїм родичам матеріально, але не повернувся б. Працював би й далі і будував би свою кар’єру.

  • Звісно, як патріот своєї держави я б повернулася до України. Україну необхідно підіймати і молоде покоління має для цього щось робити.

  • В Украину вернулся бы, чтобы поднять уровень как в Европе. Чтобы к нам ехали учиться, а не мы к ним.

  • Если бы здесь была хорошая работа, то я бы, конечно, вернулась бы на родину. Если нет – конечно бы, осталась там.


В.Ш.: Пані Тетяно, а не виникне такої проблеми за років десять, що всі українці будуть їхати за кордон навчатися там і залишатися там працювати, а в Україні фахівців просто не вистачатиме?


Т.О.: Я сподіваюся, що завдяки спільним зусиллям ми все-таки створимо тут більш-менш достойну ситуацію в освітньому секторі і рано чи пізно до нас приїдуть. Принаймні має таке сподівання, що люди потроху будуть повертатися і чим більше буде вищих навчальних закладів в Україні, що приймають до себе людей, які навчалися за кордоном і повернулися і тим буде більший рівень і мотивація для молодих людей залишатися тут.

В.Ш.: У нас є вже запитання від наших слухачів за номером телефону – 569 93 94. Зателефонував, на скільки я знаю, Андрій зі Львова. Пане Андрію, доброго вечора.



Слухач: Добрий вечір.


В.Ш.: Ваше запитання, будь-ласка.


Слухач: Пані Тетяно, в мене до вас таке запитання. Зараз співробітниця нашого наукового інституту, в якому я працюю, проходить стажування-аспірантуру саме в університеті Париж-12, про який ви згадували. В неї цього року має бути захист. За нашим запитом в Вищу атестаційну комісію цей диплом в Україні як кандидата наук не буде визнано. Тобто, його потрібно чи перезахищати, чи дозахищати і т. інше. Тобто, юридична сторона питання абсолютно не визначена. Одночасно наші співробітники, які їдуть на стажування в Британію, Німеччину, а чи ту саму Францію автоматично отримують статус PHD – доктор філософії. Будь-ласка, прокоментуйте цю ситуацію.


Т.О.: Ситуація досить складна. До того те, що ви описуєте на початку, це і моя ситуація. В нас є такий орган як Вища атестаційна комісія (ВАК), який фактично вимагає перезахисту, (а це займає досить багато часу), який полягає в авторефирації дисертації, до того ж треба подати купу документів, а після чого ВАК передає цю справу до однієї з спеціалізованих вчених рад. Тобто, ви знаєте як у нас проходить захист і потім ця спеціалізована вчена рада починає переглядати вашу дисертацію. Фактично, це ще один захист, але не на основі вашого тексту, який ви написали або ваша знайома написала, а й на основі автореферату. Я опинилася саме в такій ситуації і мій диплом наразі не визнаний в Україні і я працюю лише завдяки тому, що Києво-Могилянська Академія визнає поки.


Слухач: А в продовження цього запитання можна? Справа в тім що про Києво-Могилянську Академію ми чули, ми співпрацюємо з нею. Але Інститути Системи Національної Академії вони офіційно, юридично оформити цих людей не можуть.

Т.О.: Так. Це проблема цього екзоту і це проблема і фінансова. Наразі ми робимо все можливе для того, щоб це трошки модифікувати. Бо ця система є великої мірою не справедливою. Я вже мовчу про те, що ваша знайома захищає дисертацію, яка є більш ґрунтовна за нашу кандидатську дисертацію. Це потрійна робота для неї: написати вдвічі більшу роботу, а потім її ще тут захистити. Тобто, дуже багато перепон, але потрібно з цим щось робити. Ми намагаємося працювати в тому напрямку, щоб змінити цю ситуацію. В Києво-Могилянській Академії ми запроваджуємо докторські студії, які аналогічні тій PHD, яка є в Європі і має такі дипломи. Ми будемо робити це в обхід державним вимогам. Проблема тут фінансова. У нас освіту фінансує держава і коли ми ставимо питання ВАКу чому вони мають перевіряти якість дисертації, то пояснюють тим, що держава фінансує і тому має перевіряти. Звичайно ця ситуація не справедлива і ми намагаємося створити альтернативу, яка буде фінансуватися за допомогою інших джерел і таким чином якось дати раду цій ситуації.



В.Ш.: Ток-шоу «Європа в серцях українців» продовжується. І зараз пропоную послухати про процедуру легалізації документів та дізнатися на скільки важко знайти роботу в ЄС. Будь-ласка.


ДОВІДКА: Ви – дипломований спеціаліст і збираєтесь за кордон на роботу? Якщо ваш фах – програміст, інженер чи технолог, то шанси працевлаштуватися в Європі у вас непогані.

А от українські дипломи медиків і вчителів там не в пошані – принаймні, вам доведеться проходити переатестацію чи додатковий курс навчання. Так чи інакше, будьте готові до того, що ваш майбутній працедавець захоче перевірити справжність вашого диплома. Тому при виїзді за кордон незайвим буде на документах про освіту і вчені звання проставити апостиль. Це відмітка, що підтверджує достовірність печатки і підпису документа згідно вимогам Гаазької конвенції 1961 року. Процедура легалізації документів про освіту може мати свої особливості в різних країнах ЄС, зауважує Ярина Боренько, Програмний директор громадської організації «Європейський діалог»:

Існує в більшості країн процедура нострофікації. Це залежить від національних систем освіти, але реально, щоб диплом тоді визнали. Можливо це буде вимога додаткового розширювального екзамену, наприклад, на знання мови – воно визнається. Якщо говорити про пошук роботи, то крім того, що дивляться на диплом, дивляться ще на те, які предмети вчилися, які наукові роботи писалися і так далі. І форма сама нашого диплому вона, насправді, дуже мало говорить про людину і про те що вона вміє. Можливо, тут для працедавців є найбільша проблема.

Нещодавно Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR), створеного в рамках Болонського процесу. Реєстр діятиме згідно з нормами і стандартами якості вищої освіти і сприятиме мобільності студентів та підвищенню довіри до вищих учбових закладів.

В.Ш.: Пані Тетяно, а оці європейські норми і стандарти, якості вищої освіти, про які ми щойно чули. Про що взагалі йдеться можете пояснити?



Т.О.: Йдеться про проблему, яка постала внаслідок втілення Болонської реформи. Бо якщо ми робимо такий спільний ринок, відкриваємо всі кордони і якщо студент може спокійно з Іспанії поїхати навчатися до Великобританії, а потім до Франції, до його роботодавець, в решті-решт, повинен бути впевнений в тому, що той час, який студент провів в іншій країні піде на користь і що він купує продукт, який, скажімо, повинен відповідати його ціні. Саме тому були створені ці агенції, які контролюють цю якість, які принципово відрізняються від нашої системи оцінювання, оскільки, у нас це оцінює ВАК, про який ми щойно говорили. Це, як правило, незалежні агенції, які конкурують між собою, що дуже вадливо, і намагаються визначити якість освіти за якістю університету. Як правило, тут дуже багато критеріїв, але в основному береться до уваги індекс «цитованості» університету і оцінки і т. д. Це все зроблено для того, щоб зробити це все прозорим, яким чином ми й можемо оцінювати.


В.Ш.: А чому тоді технічна освіта, яку ми здобули в Україні відповідає нормам ЄС, а гуманітарна – ні. Чому така дискримінація?


Т.О.: Ця ситуація склалася історично, бо Україна – це пострадянська держава, а в Радянському Союзі технічна база, технічна освіта була дуже розвиненою і саме тому велика кількість спеціалістів виїхало за кордон. Гуманітарна сфера страждала у радянські роки. Це не секрет що гуманітарні науки були нерозвинені через панування іншої філософії. І ми намагаємося ніби наздогнати Європу протягом останнього десятиліття. І тому загалом гуманітаристика трошки відстає і це я можу говорити, бо займаюся саме гуманітарними науками. Якість цієї освіти є на порядок вищою за кордоном, нажаль. Але це тимчасово. Я сподіваюся, що рано чи пізно вона все ж таки підтягнеться у нас.

В.Ш.: От ми згадали про Болонський процес в рамках ток-шоу «Європа в серцях українців». Ми підготували довідку, яка більше розповість про Болонський процес. Будь-ласка.



ДОВІДКА: Болонський процес — це процес реформування системи вищої освіти задля того, щоб у єдиній Європі створити єдину систему освіти. У червні 1999 року в італійському місті Болонья міністри освіти 29-ти країн підписали так звану «Болонську Декларацію», суть якої полягає у створенні до 2010 року єдиного європейського освітнього і наукового простору. В межах цього простору повинні діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування і мобільності громадян, що має значно підвищити конкурентоспроможність європейського ринку праці і освітніх послуг. В усіх країнах, що приєдналися до Болонського процесу, вводяться три ступені освіти – бакалавр, магістр і доктор філософії. Для мобільності студентів передбачена кредитно-модульна система: за результатами вивчення кожної дисципліни студент має отримати певну суму кредитів, незалежно від того, в якому вузі він продовжить навчання.

Наразі Болонський процес об’єднує вже 46 країн, серед яких і наша держава.


В.Ш.: Наступної неділі ми докладніше говоритимемо про Болонський процес. Рівно о вісімнадцятій годині пропоную приєднатися до ток-шоу «Європа в серцях українців». Пропоную підсумувати нашу розмову. Наскільки реально українцям і молодим людям, і студентам взяти участь у європейських освітніх програмах?


Т.О.: Я думаю, що для більшості українських студентів освіта в Європі сьогодні доступна. Як правило, вона фінансується або урядами іноземних держав, або ЄК. І тому за умови наявності гарних знань і знань іноземної мови, також мотивації, що дуже важливо, молода людина може сьогодні поїхати до Європи, трошки набути цього досвіду, цих знань, що є дуже важливим. І за наявності бажання повернутися, що було б дуже корисно для України: для її науки і культури.

В.Ш.: Пані Тетяно, було дуже приємно з вами поспілкуватися. Це було ток-шоу «Європа в серцях українців» залишайтеся з «Нашим радіо». Буквально за тиждень ми з вами знову зустрінемося в цій студії.