litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 3
Конспект лекцій з дисципліни «АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»


Модуль № 1.


Тема: ПОНЯТТЯ АГРАРНОГО ПРАВА

План.

  1. Поняття і предмет аграрного права.

  2. Методи регулювання в аграрному праві.

  3. Принципи аграрного права.

  4. Система аграрного права.

5. Функції аграрного права.


1.Поняття і предмет аграрного права.

Аграрне право як галузь являє собою сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов’язаної з нею сільськогосподарської діяльністю під час використання земель сільськогосподарського призначення аграрними суб’єктами різних форм власності та різних організаційно-правових форм господарювання.

Риси аграрного права:

1) комплексна галузь – означає, що частина його норм є похідними від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, земельного та ін;

2) інтегрована галузь права – норми якої регулюють відносини різних суб’єктів агарного права: фермерські господарства, с/г кооперативи, ОСГ та ін.;

3) спеціалізована галузь – характеризується таким загальним для всіх суб’єктів аграрного права принципом діяльності, як виробництво сільськогосподарської продукції. В свою чергу, ця діяльність має свою специфіку, яка пов’язана із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення.

Завдання аграрного права полягають:

- в забезпеченні юридичними засобами реалізації державної аграрної політики України;

- в закріпленні правового становища всіх учасників аграрних правовідносин; - в забезпеченні ефективної діяльності аграрних підприємств та організацій.

Предметом аграрного права є урегульована нормами аграрного і інших галузей права, сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних відносини, які об’єднані цілями і завданнями суб’єктів аграрного права, заснованих на різних формах власності і різних організаційно-правових формах господарювання.


^ 2. Методи регулювання в агарному праві.

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання.

Методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб’єктів права. Тобто, під методами розуміються такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує потрібну поведінку суб’єктів як учасників правовідносин.

Методи регулювання в АП поділяються на загальні і специфічні. Загальними виступають методи дозволу, припису (імперативної вказівки), заборони.

Заборона і припис – являють собою імперативний метод. Метод дозволу – являє собою диспозитивний метод.

З урахуванням загальних методів в АП є ряд методів, які використовуються при регулюванні внутрішньогосподарської та зовнішньогосподарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Для зовнішньої: членський, засновницький, легалізаційний, дозвільно-ліцензійний, метод економічного стимулювання та ін.

Для внутрішньогосподарської: додержання технологій, дисципліни і законодавства, локально-правового регулювання, організаційно-управлінський та ін.


^ 3. Принципи аграрного права.

Під принципами розуміють основоположні засади, ідеї, наукові положення, які встановлені законом або випливають із нього та визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання, і відповідно до яких здійснюється регулювання аграрних відносин.

Принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм. Своєю основою принципи мають положення Конституції України.

^ Основними принципам правового регулювання аграрних відносин в сучасний період є:

1) урахування специфіки та особливостей сільськогосподарського виробництва;

2) органічний взаємозв’язок трудових і земельних відносин;

3) свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм господарювання;

4) рівність учасників аграрних правовідносин;

5) рівність правової захищеності різноманітних форм власності в АПК;

6. невтручання держави в господарську діяльність суб’єктів АПК;

7) розширення системи юридичних гарантій для вільного агарного підприємництва;

8) демократизація системи управління агропромисловим комплексом;

9) матеріальна відповідальність та зацікавленість с/г товаровиробників в результатах своєї діяльності і праці;

10) оновлення аграрного законодавства, забезпечення законності діяльності всіх учасників аграрних правовідносин та інші.

Принципи не є сталими. Відповідно до зміни основних завдань, які вирішуються в агропромисловому комплексі на тому чи іншому історичному етапі, змінюються і принципи правового регулювання.


^ 4. Система аграрного права.

Система (або структура) аграрного права – це науково обґрунтоване, логічне, послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, норми яких у комплексі закріплюють основні принципи, форми і порядок діяльності юридичних і фізичних осіб, регулюють відносини, що виникають між ними, між ними і державою в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

Система агарного права як галузі складається із загальної, особливої і спеціальної частини.

Загальна частина охоплює інститути, які мають значення для всього АП і мають більш теоретичне значення:

предмет і методи в аграрному праві;

джерела АП;

аграрні правовідносини;

державне регулювання сільським господарством.

Особлива частина:

- правовий режим земель сільськогосподарського призначення;

- правове регулювання господарської діяльності;

- правове регулювання трудових відносин в сільському господарстві;

- правове становище фермерських господарств та особистих селянських господарств;

- правове становище сільськогосподарських кооперативів;

- договірні правовідносини ;

-організаційно-правові форми юридичного обслуговування сільськогосподарських підприємств.

До особливої частини системи агарного права входять також і комплексні правові інститути:

  • інститут права власності на землю;

  • паювання земель;

  • оренда земель сільськогосподарського призначення.


Як наука та навчальна дисципліна система аграрного права має спеціальну частину, яка містить:

- характеристику аграрного права зарубіжних країн;

- правова регламентація земельної і аграрної реформи в зарубіжних країнах.


^ 5. Функції аграрного права.

Функції аграрного права являють собою спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції.

Функціями аграрного права є:

  • функція позитивного регулювання;

  • охоронна функція;

  • виховна функція.

Функція позитивного регулювання аграрних відносин полягає у регулюванні існуючих відносин, учасники яких – сільськогосподарські організаційно-правові утворення та окремі громадяни, задовольняють свої життєві потреби.

Охоронна функція здійснюється у взаємозв’язку також з іншими галузями. Так, наприклад, за правопорушення в галузі аграрних відносин до винних осіб застосовуються санкції, передбачені нормами інших галузей права.

Сутність виховної (превентивної) функції зводиться до вимог добросовісного виконання суб’єктами аграрного підприємництва та окремими працівниками АПК своїх прав та обов’язків.


Тема: ^ СУБ’ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА

План.

1. Поняття і класифікація суб’єктів аграрного права.

2. Правовий статус аграрних підприємств кооперативного і корпоративного типів.

3. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств.

4. Правове становище міжгосподарських підприємств і об’єднань.

5. Припинення діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.


^ 1. Поняття і класифікація суб’єктів аграрного права.

Суб’єкти аграрного права – це виробники продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження всіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання.

Основними виробниками є сільськогосподарські підприємства, суб’єкти аграрного підприємництва.

Сільськогосподарське підприємство являє собою самостійний суб’єкт господарювання, який створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних чи особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої діяльності в аграрному секторі економіки в порядку передбаченому законодавством.

Сільськогосподарське підприємство відрізняється від будь-якого іншого по таким показникам:

1) предмет діяльності – виробництво, переробка і реалізація продуктів харчування рослинного та тваринного походження;

2) використання природних ресурсів – це, насамперед, земля, водні об’єкти та ін.

Окрему групу суб’єктів агарного права становлять фізичні особи, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб’єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи та не мають на меті отримання прибутку (наприклад, ОСГ).

Класифікацію суб’єктів аграрного права можна проводити за різними критеріями: за формою власності, за предметом статутної діяльності, за організаційно-правовою формою, за суб’єктним складом.


^ 2. Правовий статус аграрних підприємств кооперативного і корпоративного типів.

Аграрне підприємство кооперативного типу – це юридичні особи, засновані на недержавній формі власності, членстві, особистій трудовій участі членів підприємства, можливому об’єднанні майна для спільного ведення статутної діяльності з метою одержання прибутку.

Особливості правосуб’єктності цих підприємств: 1) економічну основу створення і діяльності кооперативних с/г підприємств становить колективна власність підприємства як юридичної особи, а його членів – в частині майна, яку вони одержують при виході із підприємства, тобто недержавна форма власності; 2) має місце об’єднання робочої сили, а не майна, тобто трудова участь є обов’язковою; 3) управління і контроль за діяльністю підприємства здійснюється його членами на підставі принципу колективного самоврядування ( один член – один голос). Вищий орган управління – загальні збори; 4) визначальний правовий інститут – право членства (відносини членства); 5) джерела власності – членські внески, прибутки; 6) виконавчий орган – правління підприємства; 7) форма розподілу прибутків залежить від трудової участі членів підприємства.

Аграрні підприємства корпоративного типу – це підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Особливості підприємства корпоративного типу: 1) недержавна або державна форма власності, тобто економічну основу (правовий режим майна) товариства становить власність товариства на майно, що передане засновниками і учасниками у власність; на вироблену продукцію шляхом господарської діяльності; одержані доходи, а також інше майно, набуте товариством на законних підставах; 2) товариство є об’єднанням майна, а не особистої трудової участі. Трудова участь не обов’язкова; 3) управління і контроль здійснюється учасниками (акціонерами) залежно від їх частки у статутному капіталі товариства; 4) визначальний правовий інститут – право засновництва/участі (відносини участі); 5) виконавчий орган – правління (АТ), дирекція (ТОВ) якщо інше не передбачено статутом; 6) форма розподілу прибутків – виплата дивідендів на акції чи частки (ТОВ); 7) розподіл прибутку між працівниками не обов’язковий (тільки за рішенням вищого органу управління).


^ 3. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств.

Державне сільськогосподарське підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений на загальнодержавній власності компетентним органом державної влади, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та іншу господарську діяльність в порядку передбаченому чинним законодавством України з використанням земель сільськогосподарського призначення.

Державні сільськогосподарські підприємства характеризуються наступним: 1) засновуються на державній власності; 2) створюються згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу. Також може створюватися за згодою власника на базі відокремлення одного або декількох структурних підрозділів підприємства, тобто шляхом реорганізації; 3) діє на основі статуту, якщо інше не встановлено законом; 4) є юридичною особою, має відокремлено майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Не має у своєму складі інших юридичних осіб; 5) майно передається власником підприємству для використання останнім на праві повного господарського відання або оперативного управління як таке, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством; 6) діяльність с/г державного підприємства пов’язана із використанням земель сільськогосподарського призначення, які надаються йому відповідною місцевою радою на умовах постійного користування, оскільки власником цих земель є держава.


^ 4.Правове становище міжгосподарських підприємств і об’єднань

Відповідно до чинного законодавства всі суб’єкти аграрного підприємництва мають право на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність на умовах і в порядку, встановлених господарським та іншим законодавством.

В ст.120 Господарського кодексу наведено юридичне визначення організаційно-правових форм об’єднань.

Асоціація - договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорацією – визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети.

Концерном визначається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Об’єднання є юридичною особою, утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Підприємства – учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання. Управління господарським об’єднанням здійснюють вищі органи управління, які передбачені статутом господарського об’єднання.

Майно передається об’єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об’єднання. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об’єднання.


^ 5. Припинення діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб’єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та втрачають підприємницьку правосуб’єктність з моменту внесення відповідного запису до Єдиного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Основні засади припинення діяльності передбачають:

1) форми припинення (реорганізація шляхом злиття, приєднан­ня, поділу, перетворення чи ліквідація);

2) підстави припинення діяльності, відповідно до яких розрізняють: добровільне припинення - ліквідацію чи реорганізацію (за рішенням власника чи уповноваженого ним органу або вищого органу управління суб'єкта господарювання, яким зазвичай є зага­льні збори учасників (акціонерів, членів кооперативу), у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено); при­мусове припинення (за рішенням антимонопольних органів чи суду у передбачених законом випадках, в т. ч. у разі визнання суб'єкта господарювання в установленому порядку банкрутом, крім випад­ків, передбачених законом; у разі скасування його державної ре­єстрації у передбачених законом випадках);

3) принцип публічності прийняття рішення про припинення діяльності суб'єкта господарювання (оголошення про реорганіза­цію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяль­ності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєст­руючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або в офіційному друкованому виданні органу держав­ної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнахо­дженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня
припинення діяльності суб'єкта господарювання - ч. 8 ст. 59 ГК);

4) форми захисту інтересів кредиторів (щодо реорганізації - визначення правонаступників суб'єкта господарювання, який при­пиняє свою діяльність в результаті реорганізації; щодо ліквідації - встановлення порядку ліквідації та задоволення вимог кредиторів тощо).

^ Питання припинення діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України (ст.ст. 59-61); Цивіль­ним кодексом (стосовно юридичних осіб - статті 104-112), а та­кож низкою законів: «Про фермерське господарство»; «Про господарські товариства»; «Про сільськогосподарську кооперацію»; «Про акціонерні товариства»; «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ін.

Реорганізація являє собою припинення юридичної особи з переходом усіх прав та обов’язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи.

Відповідно до ст. 59 ГК України виділяється 5 форм реорганізації: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення.

У разі злиття суб’єктів господарювання всі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання. Однією з умов здійснення злиття і приєднання суб’єктів господарювання є згода органів Антимонопольного комітету України (п. 4 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

При поділі припиняється один суб’єкт господарювання, та на його майновій базі утворюється два чи кілька нових суб’єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних части­нах усіх майнових прав і обов’язків суб’єкта, що реорганізується.

У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта.

У разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

Моментом переходу прав та обов’язків до суб’єктів господарю­вання — правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передавального чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.

Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Ліквідація розглядається в чинному законодавстві як одна із форм припинення діяльності суб’єкта господарювання (ст. 59 ГК України).

Ліквідація відбувається за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб (засновників чи їх правонаступників), а також – за рішенням суду, у випадках передбачених Господарським кодексом.

Суб’єкт господарювання ліквідується у наступних випадках (ст. 59 ГК): 1) за ініціативою власника чи уповноважених ним органів; за рішенням інших осіб; за рішенням суду; 2) у зв’язку із закінченням строку, на який створювався суб’єкт, чи після досягнення мети, заради якої його було створено; 3) у разі визнання його банкрутом в установленому законом порядку; 4) у разі скасування державної реєстрації суб’єкта у випадках, передбачених законом (п.15 ст.58 ГК).

Також діяльність суб’єкта агарного права може бути припинена у разі припинення прав на земельну ділянку у відповідності до положень Земельного кодексу України.


Тема: ^ АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

План.

1. Поняття, особливості та види аграрних правовідносин.

2. Внутрішні аграрні правовідносини.

3. Зовнішні аграрні правовідносини.

4. Елементи структури аграрних правовідносин.


^ 1. Поняття, особливості та види аграрних правовідносин.

Аграрні правовідносини являють собою врегульовані нормами агарного та інших галузей права комплексні суспільні відносини, що виникають в аграрному секторі між самостійним і рівноправними суб’єктами, які наділені відповідним правовим статусом.

Регулюються аграрні правовідносини за допомогою норм аграрного права, норм інших галузей права, а також положень договорів.

^ Особливості аграрних правовідносин:

1) правовідносини не є цілісними, а являють собою комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин. Тому, взяті кожні окремо належать до сфери регулювання традиційних галузей права (земельного, трудового, адміністративного тощо);

2) мають специфічний суб’єктивний склад (виробників с/г продукції) та специфічні об’єкти (природні ресурси, с/г тварини тощо);

3) засновуються і діють на засадах різної форми власності;

4) недержавні аграрні підприємства розвиваються і діють поряд із приватними;

5) відбувається поступовий перехід до приватної форми господарювання.

Традиційно в теорії аграрного права при характеристики аграрних правовідносин їх сукупність поділяють на певні види. Проте вважається, що більш універсальний и специфічний саме для аграрного права є поділ правовідносин на внутрішні та зовнішні.


^ 2. Внутрішні аграрні правовідносини.

У процесі здійснення суб’єктами виробничої та іншої діяльності, виникають відносини в середині цієї діяльності. В цьому випадку виникають і існують внутрішні аграрні правовідносини.

Регулюються внутрішні аграрні правовідносини наряду з нормами чинного законодавства, також локальними нормативно-правовими актами.

За своїм змістом внутрішні аграрні правовідносини являють собою сукупність взаємних суб’єктивних прав та обов’язків їхніх учасників, які реалізовуються в ході провадження сільськогосподарського виробництва.

Специфіка сільськогосподарського виробництва впливає і на специфіку внутрішніх аграрних правовідносин. Серед внутрішніх правовідносин особливе значення мають земельні, трудові, майнові та організаційно-управлінські.

^ Внутрішні або внутрігосподарські відносини являють собою врегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими підприємствами та їх членами, сільськогосподарськими підприємствами та найманими працівниками, сільськогосподарськими підприємствами та їх структурними підрозділами з приводу майна, земель, праці та інших об’єктів, на підставі членства у сільськогосподарських підприємствах та/або трудового договору та надають їх учасникам права та обов’язки.


^ 3. Зовнішні аграрні правовідносини.

Між суб’єктами виробничої діяльності виникають відносини з іншими учасниками сільськогосподарського виробництва, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними державними органами управління. Дані господарські зв’язки слід розглядати як зовнішні аграрні правовідносини.

Зовнішні аграрні правовідносини наряду із нормами аграрного права, регулюються також нормами цивільного, господарського, земельного, фінансового, адміністративного права.

За характером і змістом зовнішні аграрні правовідносини поділяються на наступні групи: 1) відносини у сфері реалізації права власності на нерухоме і рухоме майно; 2) договірні відносини; 3) податкові відносини; 4) деліктні майнові правовідносини.

Основна частина зовнішніх правовідносин виникає з приводу відносин у сфері здійснення права власності. Власник на свій розсуд здійснює зі своїм майном будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують права і інтереси інших осіб.

За останній час зростає значення договірних відносин у сільському господарстві. Мова йде про такі договори, які відображають специфіку сільськогосподарського виробництва: договори оренди землі; договори майнового і земельного паїв; договори державної закупівлі та інші.

Податкові відносини за своєю природою мають владно-організаційний характер. Зокрема, це стягнення плати за землю у формі земельного податку чи орендної плати.

^ Зовнішні деліктні майнові правовідносини виникають внаслідок заподіяння збитків учасникам сільськогосподарського виробництва третіми особами. Вони за характером є цивільно-правовими і відповідальність настає на підставі норм цивільного права щодо заподіяння шкоди.


^ 4. Елементи структури аграрних правовідносин.

Суб’єктами або учасниками аграрних правовідносин є фізичні та юридичні особи, які наділені правами та обов’язками в сфері виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Земельна та аграрна реформи, закріплення приватної форми власності на землю зумовили виникнення нових суб’єктів у сфері аграрного виробництва, а саме: фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні та приватно-орендні підприємства.

Об’єктами аграрних правовідносин є земля, як головний засів аграрного виробництва, інші природні ресурси. Значну роль серед об’єктів відіграють живі організми, тобто сільськогосподарські тварини, що використовуються в процесі виробництва. Також об’єктами виступають рухоме і нерухоме майно, вимоги, що мають грошову вартість, матеріальні і духовні інтереси.

Останнім часом в ході реформування сільського господарства з’явились нові об’єкти правовідносин, які властиві лише аграрним відносинам: земельні і майнові паї; селекційні досягнення в рослинництві і тваринництві.

^ Змістом аграрних правовідносин є суб’єктивні права і обов’язки учасників цих відносин. Права і обов’язки суб’єктів взаємозалежні і взаємоузгодженні.

Підставами виникнення, зміни, припинення аграрних правовідносин є юридичні факти.

^ Юридичні факти – це певні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення аграрних прав чи обов’язків.

Юридичні факти можуть бути у вигляді дії або події.

^ Дії – це життєві обставини, які є наслідками вольової, свідомої поведінки особи. Підрозділяються дії на правомірні, які відповідають вимогам законодавства та неправомірні, що здійснюються суб’єктами з порушенням законодавства.

Юридичними фактами є лише такі дії та події, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин.

Обставинами, які спричиняють виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин, є й адміністративні акти – владні розпорядження уповноважених органів, обов’язкові для відповідних суб’єктів.

В деяких випадках для виникнення, зміни чи припинення аграрних правовідносин необхідна наявність не одного, а декількох юридичних фактів в сукупності – це комплексний юридичний факт (дії, адміністративно-правові акти, події).


Тема: ^ ГРОМАДЯНИ ЯК УЧАСНИКИ АГРАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

План.

1. Поняття права членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу.

2. Правовий статус громадян як засновників та учасників сільськогосподарських підприємств корпоративного типу.

3. Правовий статус найманих працівників у сільському господарстві.


^ 1. Поняття права членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу становить сукупність правових норм, якими встановлюється:

1 – певні правила щодо порядку і умов вступу до с/г підприємства кооперативного типу;

2 – юридичне оформлення вступу;

3 – виникнення статутних прав та обов’язків членів підприємства;

4 – правила щодо припинення права членства.

^ Правовою основою права членства є положення ст. 36 Конституції України, згідно з якою громадяни України мають право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Правові засади членства визначені в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію».

^ Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка: 1) зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу; 2) визнає принципи й цілі кооперативу; 3) визнає статут кооперативу і дотримується його вимог; 4) користуються послугами кооперативу; 5) бажає брати участь у діяльності кооперативу.

^ Дійсне членство будується на добровільності об’єднання членів в кооператив на засадах об’єднання пайових внесків, участі у спільній трудовій діяльності, визнанні і дотриманні статуту, користування правом ухвального голосу в управлінні підприємством за правилом «один член – один голос».

^ Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають статут та зробили пайовий внесок у створення та розвиток кооперативу. Мають право дорадчого голосу, а також право на отримання частки доходу на свій пай.

^ Права та обов’язки членів підприємств кооперативного типу поділяються на наступні: 1) конституційні та інші права і обов’язки, що поширюються на всіх громадян України; 2) які зумовлені специфікою кооперативної організацій праці; 3) які зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва (в основному – використання земель).

^ Припинення членства в кооперативі відбувається у разі: 1) добровільного виходу з кооперативу; 2) припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; 3) виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; 4) несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; 5) втрати членом кооперативу – юридичною особою свого статусу; 6) смерті члена кооперативу; 7) реорганізації та ліквідації кооперативу.


^ 2. Правовий статус громадян як засновників та учасників сільськогосподарських підприємств корпоративного типу.

За загальним правилом засновниками можуть бути фізичні або юридичні особи.

Право засновництва являє собою сукупність правових норм, які встановлюють певні правила щодо: 1) формування статутного фонду; 2) укладення між засновниками установчого договору; 3) своєчасного внесення першого внеску до статутного фонду; 4) державної реєстрації товариства.

Право участі являє собою сукупність правових норм, які встановлюють певні правила щодо: 1) набуття статутних прав та обов’язків учасника підприємства корпоративного типу; 2) юридичного оформлення участі; 3) припинення відносин участі і юридичного оформлення цього.

Крім цього, право участі охоплює певні права та обов’язки учасників (фізичних осіб) у разі ліквідації чи реорганізації аграрного підприємства корпоративного типу.

Необхідно зазначити, що право участі взаємопов’язане з корпоративним правом. ^ Корпоративне право являє собою право власності учасника на частку у статутному капіталі корпоративного підприємства, включаючи право на управління і одержання частки від прибутку (дивідендів).

Отже, право засновництва/участі проявляється через волевиявлення особи реалізувати притаманні їх наступні права: 1) об’єднати своє майно з майном інших осіб для створення статутного капіталу, укладення установчого договору, прийняття статуту і проведення державної реєстрації заснованого товариства; 2) взяти на себе права і обов’язки як учасника-акціонера; 3) реалізовувати право на придбання акцій акціонерного товариства або частки учасника ТОВ.

Залежно від мети і предмета діяльності корпоративного типу, основні правомочності учасників можуть розмежовуватися на майнові, управлінсько-контрольні, трудові, земельні. Основну роль відіграють правомочності майнового і управлінсько-контрольного характеру.

Припинення права участі в підприємствах корпоративного типу зумовлюється суб’єктивними причинами. До таких причин або підстав відносимо: ліквідація господарського товариства; продаж чи інше відступлення акцій або часток у статутному капіталі згідно з чинним законодавством та установчими документами; припинення участі в ТОВ може відбуватися також у разі виключення учасника з цього товариства.

Порядок припинення участі визначається в чинному законодавстві і локальних нормативних актах.


^ 3. Правовий статус найманих працівників у сільському господарстві.

Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства – це закріплена в нормах чинного законодавства, системно впорядкована сукупність прав, обов’язків та інтересів працівника у сфері обраної ним суспільної діяльності, які охороняються законом. Розрізняють правовий статус: загальний, спеціальний, індивідуальний.

Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин: 1) конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України; 2) прав і обов’язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників; 3) прав і обов’язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найманих працівників фермерських господарств.

^ Основні права, свободи і обов’язки громадян закріплено в Конституції України. Вони складають основу правового становища громадян України і є єдині для всіх, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Зокрема, право на працю, право на відпочинок, право на соціальний захист, вільно об’єднуватися у політичні партії та громадські організації тощо. Проте, конституційні права і свободи громадян поєднуються з обов’язками.

Трудові права і обов’язки складають основу спеціального правового статусу всіх найманих працівників, регулюються нормами трудового права. Фактично в КЗПП України знайшли конкретизацію конституційні права та обов’язки найманих працівників, якими є сільськогосподарські працівники (за винятком членів виробничих с/г кооперативів, інших кооперативних підприємств).

Однак, особливості сільськогосподарського виробництва дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. Такі особливості викликані тим, що сільськогосподарська праця носить сезонний характер, пов’язана з обробітком землі, на результати праці суттєво впливають природні фактори, розбіжність робочого періоду (оранка) з періодом виробництва (з періодом дозрівання та збору врожаю).

Зазначенні обставини, а також специфіка сільськогосподарського виробництва не дають можливості передбачити у нормативних актах, прийнятих в централізованому порядку, вирішення всіх питань з правового регулювання сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим, на підставі чинного законодавства, в кожному окремому аграрному підприємстві приймаються локальні правові акти, які регулюють відносини з приводу праці що не врегульовані централізованим законодавством (Статути, Положення про оплату праці, Правила внутрішнього трудового розпорядку тощо).

Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва впливає на особливості правового регулювання праці найманих сільськогосподарських працівників.

Окрім трудових прав і обов’язків зміст правового статусу сільськогосподарських працівників складають також управлінські, майнові і земельні права і обов’язки.




следующая страница >>