litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 3
Тема: ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ.


План:

1. Поняття договірних відносин у сільського господарстві.

2. Види договірних відносин у сільському господарстві..

3. Договірна відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань.


1. Поняття договірних відносин в АПК.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату. За своєю правовою природою договір є правочином.

Господарський договір – це майнова угода суб’єкта підприємницької діяльності з іншим суб’єктом (контрагентом), яка регулює (встановлює, змінює, припиняє) зобов’язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності.

Ознаки господарського договору: 1) завжди укладаються з господарською або комерційною метою для досягнення певних господарських результатів: виробництво або реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг; 2) діють окремі правила чи положення стосовно підстав їх укладання і змісту договірних зобов’язань; 3) укладається між суб’єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами та не господарюючою юридичною особою (наприклад, органом влади).

Для того щоб вступати у договірні відносини кожний суб’єкт аграрної підприємницької діяльності повинен мати договірну правоздатність, яка визначається в законах, підзаконних актах, в статутах кожного окремого підприємства.

Для того, щоб договір мав належну юридичну силу, він повинен відповідати ряду вимог закону, які прийнято називати умовами дійсності угоди: 1) щодо змісту договору (зміст становлять умови договору); 2) щодо наявності договірної правоздатності суб’єктів; 3) щодо відповідності внутрішньої волі і волевиявлення сторін в договорі; 4) щодо форми (господарські договори укладаються письмово і повинні бути підписані уповноваженими особами); 5) щодо реальності договору, тобто спрямування волевиявлення сторін на досягнення певних юридичних наслідків; 6) щодо дотримання спеціальних умов договору.



2. Види договірних відносин в АПК.

В агарному підприємництві можна визначити такі основні групи договорів: 1) матеріально-технічного та фінансового забезпечення виробничої діяльності аграрних товаровиробників; 2) у сфері надання послуг суб’єктам аграрного підприємництва або матеріально-технічне обслуговування; 3) у сфері реалізації виробленої продукції; 4) у сфері наукового забезпечення суб’єктів аграрного виробництва.

Проте, варто зауважити, всі аграрно-правові договори підпорядковуються загальним правилам цивільного законодавства. Нормами аграрного права визначаються особливості їх правового регулювання.

Види договорів матеріально-технічного забезпечення: договір оптової купівлі-продажу; договір поставки; договір поставки за прямими тривалими зв’язками; договір лізингу; договір оренди.

Договір поставки (ст.265 ГК) являє собою угоду, за якою одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У договорі поставки має бути зазначено: найменування сторін; найменування, кількість та асортимент продукції; якість і кількість продукції; строки поставки; ціна, порядок і форма розрахунків; умови поставки (вид транспорту, норма відвантаження); строки повернення тари багаторазового використання; порядок розгляду спорів, які можуть виникнути; додаткові умови; штрафні санкції за неналежне виконання або невиконання умов договору; строк дії договору, юридичні адреси сторін, банківські та поштові реквізити.

Договір поставки вважається укладеним і набуває юридичної сили від дня його підписання сторонами, якщо інше не встановлено сторонами.

Договори у сфері виробничо-технічного обслуговування можуть бути таких видів: договори на капітальне будівництво; договори на ремонт та технічне обслуговування; договори на агрохімічне обслуговування; договір на перевезення вантажів; договір на виконання авіаційно-хімічних робіт; договір на виконання робіт по терасуванню схилів, створенню полезахисних смуг; договори на полив сільськогосподарських культур тощо.


Сторонами цих договорів можуть бути як юридичні особи, так і окремі громадяни, які виконують технічне обслуговування на підставі договору підряду. У договорах визначається обсяг і кількість робіт, строки виконання , їх вартість, а також інші необхідні умови.

Вироблену або перероблену с/г продукцію аграрні товаровиробники можуть реалізовувати на підставі таких договорів: договір контрактації; договір купівлі-продажу (оптова торгівля, роздрібна торгівля); договір міни; договір комісії; біржова угода; поставки.

Біржові угоди (ЗУ «Про товарну біржу» 1991 р.):


  1. форвардні – зобов’язання придбати (продати) у майбутньому у визначений час та на визначених умовах з фіксацією цін під час укладання контракту;

  2. ф’ючерсні – зобов’язання придбати (продати) у майбутньому за цінами на момент виконання зобов’язання. (пост. КМ 17.11. 1995 р. схвалено Концепцію організації біржового сільськогосподарського ринку).

Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі держзамовлення (ЗУ «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р.; ЗУ «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р.; ЗУ «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р.).

Згідно договору контрактації (ст.272 ГК) виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактант) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Предметом договору є сільськогосподарська продукція.

Сільськогосподарська продукція – це живі тварини; продукти тваринного походження; продукти рослинного походження; жири та олії тваринного або рослинного походження; продукти їх розщеплення; готові харчові жири; воски тваринного або рослинного походження; готові харчові продукти; алкогольні та без алкогольні напої і оцет; тютюн та його замінники (п. 2.15 ст. 2 ЗУ «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р., ЗУ «Про митний тариф України» від 5 квітня 2001 р.)

У договорі контрактації повинно бути передбачено наступне: 1) види продукції (асортимент), номер державного стандарту або ТУ, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; 2) кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; 3) ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; 4) обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; 5) взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; 6) інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженому в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Договорами у сфері наукового забезпечення є договори аграрних підприємців із різними виробниками, науково-виробничими об’єднаннями, науково-виробничими та виробничими системами. Ці суб’єкти через договори запроваджують в аграрне виробництво нові технології, сорти рослин, що дає змогу підняти рівень сільськогосподарське виробництва і отримувати більш значні результати.


3. Договірна відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань.

Договірна дисципліна – належне і реальне виконання господарюючим суб’єктом взятих на себе зобов’язань за договором.

Договірна дисципліна ґрунтується на закріпленому в правових нормах порядку реалізації договірних відносин. Наслідками порушення договірної дисципліни слід вважати майнову відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань. Умови договору і норми законів визначають підстави, коли настає відповідальність, розмір штрафних санкцій, а також умови звільнення від неї.


Господарсько-правова відповідальність базується на таких принципах:

1) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

2) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

3) сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

4) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ст.217 ГК, застосовуються таки види господарських санкцій:


  1. відшкодування збитків;

  2. штрафні санкції;

  3. оперативно-господарські санкції (заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку):

а) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

б) відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

в) відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

г) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);


д) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

е) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання (ст. 236 ГК);

4) адміністративно – господарські санкції (ст. 239 ГК): вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені законодавством.

Штраф – це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань.

Розрізняють: штраф у власному розуміння; пеня; неустойка.

Неустойка – визначена законодавчим актом чи договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань. Неустойка – це один із засобів забезпечення виконання зобов’язань.

Пеня – вид неустойки, являючи собою санкцію за несвоєчасне виконання фінансових зобов’язань.

Правові засоби, які забезпечують належне виконання договорів: майнова відповідальність; заохочення партнерів за належне виконання.


<< предыдущая страница