litceysel.ru
добавить свой файл
1
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА


18.01.2011 р. 

Справа N 2а-17176/09/2670 



Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Безименної Н. В., суддів: Горяйнова А. М., Желтобрюх І. Л., при секретарі Паскаль Ю. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Кабінету Міністрів України на ухвалу Окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року та Кабінету Міністрів України, ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання частково недійсною постанови від 03.12.2009 року, встановила:

Позивачі звернулися в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати відсутність компетенції (повноважень) Кабінету Міністрів України на видання/прийняття постанови N 1342, визнання частково (в частині п. 31 Правил) протиправною, незаконною і нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. N 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів", зобов'язати відповідача, за відсутності на те законних повноважень (компетенції) утриматись від прийняття в майбутньому нормативно-правових актів (в т. ч. розпоряджень, постанов, які матимуть аналогічні за змістом норми, що передбачені п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою N 1342; визнати незаконними і нечинними та скасування п. 5, 25, аб. 3 та аб. 5 п. 26, п. 30, аб. 1, аб. 7 та аб. 8 п. 31, п. 32 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. N 1342, зобов'язати Кабінет Міністрів України організувати проведення громадської антикорупційної експертизи оскаржуваних Правил.


Ухвалою Окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року задоволено клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та зупинено дію абз. 1 п. 31 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року N 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв - шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду.

Рішення суду обґрунтоване тим, що суд погоджується з позивачем щодо очевидної протиправності вказаного пункту Правил паркування транспортних засобів та порушення ним права власності позивача та інших власників транспортних засобів шляхом встановлення обмеження у користуванні транспортним засобом у спосіб, не передбачений законами України.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу і постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. На думку апелянта, висновки суду не відповідають обставинам справи, а порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення питання щодо забезпечення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2010 року позов задоволено частково, а саме: визнано незаконним та нечинним п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. N 1342, в частині аб. 1 у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.


Рішення суду вмотивовано тим, що Кабінетом Міністрів України наділено правом тимчасово затримувати транспортні засоби осіб, не уповноважених на це законами України, та у випадку, не передбаченому законами України, що свідчить про порушення вимог законності при прийнятті п. 31 Правил.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_2 та Кабінет Міністрів України звернулися із апеляційними скаргами.

Кабінет Міністрів України просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що при ухваленні вказаної постанови судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у частині відмови в задоволенні позовних вимог, а в іншій частині постанову залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову та ухвалу - залишити без змін.

Стосовно ухвали про задоволення клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення адміністративного позову та зупинення дії дію абз. 1 п. 31 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року N 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 199 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.


Суд у кожному з випадків, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більше шкоди, ніж та якій можна запобігти.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо очевидної протиправності вказаного пункту Правил паркування транспортних засобів та порушення ним права власності позивача та інших власників транспортних засобів шляхом встановлення обмеження у користуванні транспортним засобом у спосіб, не передбачений законами України, та вважає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів.

Залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.


Судом встановлено, що 3 грудня 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів".

Згідно з п. 5 Правил паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.

Відповідно до п. 25 Правил оператор не несе відповідальності за збереження транспортних засобів, розміщених на майданчиках для паркування.

Абзацами 3 та 5 п. 26 Правил передбачено, що користувач зобов'язаний: сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчика для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.

Згідно з п. 30 Правил під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує збір за паркування, розмір якого встановлюється органами місцевого самоврядування згідно із законом, а також вартість надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування. Вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування сплачується користувачем за кожну годину паркування згідно з тарифом, установленим (погодженим) виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.

Згідно з аб. 1, 7 та 8 п. 31 Правил у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. Після перевірки сплати користувачем збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду представник оператора зобов'язаний усунути перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. Вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду розраховується за методикою, затвердженою Мінжитлокомунгоспом. У разі прибуття представника оператора на звернення користувача пізніше, ніж через одну годину, користувач має право не сплачувати вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування.


Згідно з п. 32 Правил, якщо користувач відмовився сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора складає відповідний акт за формою, встановленою Мінжитлокомунгоспом, який підписують два свідки, користувач та представник оператора, і усуває перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. У такому разі питання сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду з майданчика вирішується у судовому порядку.

Згідно п. 4 Правил передбачено, що оператором є суб'єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування. Тобто, як вірно вказано судом першої інстанції, оператор є суб'єктом господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування як вид господарської діяльності, і має право на отримання відповідної плати за надання вказаних послуг. Перераховуючи збір за паркування до місцевого бюджету, оператор отримує вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування в якості оплати наданих ним послуг, і у випадку користування платним майданчиком для паркування особа оплачує вартість цієї послуги як і вартість будь-якої іншої послуги, що надається суб'єктами господарювання в будь-якій іншій галузі.

Враховуючи викладене та те, що законодавство не містить обов'язку держави в особі її уповноважених органів здійснювати обладнання і утримання майданчиків для паркування саме за рахунок збору за паркування, податку з власників транспортних засобів або інших податків, зборів та обов'язкових платежів, позовні вимоги щодо незаконності впровадження КМУ вказаного платежу є необгрунтованими.

Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог.


Так, п. 25 Правил не передбачає відповідальності оператора за схоронність транспортного засобу (саме у такому значенні вжито термін "збереження"). Оскільки оператор згідно Правил не надає послуги зі збереження майна (охоронні послуги), то до обов'язків оператора не може бути віднесено надання таких послуг.

З врахуванням того, що ст. 52-1 Закону України "Про дорожній рух" передбачено право Кабінету Міністрів України встановлювати правила паркування транспортних засобів, то судом правомірно відмовлено в задоволенні позову щодо встановлення (визнання) відсутності компетенції (повноважень) відповідача на видання/прийняття постанови N 1342.

Крім того, як вірно вказано судом першої інстанції, оскільки вимога в частині зобов'язання Кабінету Міністрів України за відсутності на те законних повноважень (компетенції) утриматись від прийняття в майбутньому нормативно-правових актів (в т. ч. розпоряджень, постанов, які матимуть аналогічні за змістом норми, що передбачені п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою N 1342), стосується вчинення суб'єктом владних повноважень дій у майбутньому, то, з врахуванням завдань адміністративного судочинства (захист порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб), не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України власникові гарантується право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Станом на день прийняття рішення по справі жодним законом України подібного права не передбачено. Подібним правом наділені лише уповноважені особи Державтоінспекції згідно ч. 2 ст. 52-1 Закону України "Про дорожній рух" та положень КУпАП.

Тобто Кабінет Міністрів України наділив правом тимчасово затримувати транспортні засоби осіб, не уповноважених на це законами України, та у випадку, не передбаченому законами України, що свідчить про порушення вимог законності при прийнятті п. 31 Правил.


Щодо вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, передбачених п. 32 Правил, то, як вірно вказано Окружним адміністративним судом м. Києва, за своєю правовою природою цей платіж є відшкодуванням оператору понесених ним витрат на застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, тобто платежем, що не передбачає отримання прибутку, проте включає в себе фактично понесені витрати.

Разом з тим стягнення вказаної плати є похідним від наявності права застосовувати технічні засоби для перешкоджання виїзду. Оскільки судом визнано незаконним наявність у операторів такого права, то стягнення вказаного відшкодування також не може бути визнано законним.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову та ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на ухвалу Окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року - залишити без змін.

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2010 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. В частині залишення без задоволення апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову є остаточною і оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.


Повний текст ухвали виготовлено 24 січня 2011 року.

 

Головуючий 

Н. В. Безименна 

Судді: 

А. М. Горяйнов 

  

І. Л. Желтобрюх