litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 ... 7 8



БЕРЕЗЯК ВІКТОР


“ ДОСЛІДЖЕННЯ СКЕЛЬНОГО РЕЛЬЄФУ З БУШІ ”


( село Буша Ямпільського району Вінницької області )


( на правах рукопису )


Київ - 2009


ЗМІСТ РОБОТИ:


РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: “ ЗНАЙОМСТВО З БУШАНСЬКИМ РЕЛЬЄФОМ “

РОЗДІЛ ДРУГИЙ : “СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМ”ЯТКИ “.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: “ ТАЄМНИЦЯ НАПІВСТЕРТОГО НАПИСУ “.


РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ: “ ШЛЯХ ДО РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦІ “.


~ НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ ПРО ЗАСНУВАННЯ ПОСЕЛЕННЯ БУША


~ ДАТА , ПОРУЧ СКЕЛЬНОГО РЕЛЬЄФУ : 1524 Р. д. 3 ЧЕРВНЯ


~ МІСЦЕВИЙ ОРОНІМ - “ ТАТАРСЬКА “ ГОРА


~ ЕТИМОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛОВА «БУША»


РОЗДІЛ П”ЯТИЙ: “ РЕКОНСТРУКЦІЯ НАПИСУ У РАМЦІ “.


РОЗДІЛ ШОСТИЙ: “ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЗМІСТУ РЕЛЬЄФУ ІЗ БУШІ “.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ: “ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПАМ’ЯТКИ“

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ : “ АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СКЕЛЬНОЇ


РОЗЩЕЛИНИ “ .


РОЗДІЛ ДЕВЯТИЙ : “ ПІДСУМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ”


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: “ ЗНАЙОМСТВО З БУШАНСЬКИМ РЕЛЬЄФОМ “


“ на противоположной скале находится так называемый

« Бушанский рельеф » – одна из самых больших загадок Украины , разгадать которую пока не удалось никому . . . Когда и кем высечен на скале этот рельеф – неизвестно , как неизвестно и то , в чём состоит смысл изображения . . . Гипотез высказывается много , но тайна « Бушанского рельефа » остаётся неразгаданной .”


“ Тайны приднестровских яров “ / Н.Непомнящий , А.Низовский. “ Тайны кладов “- Москва-1999,с.294-303.


“ Ямпольский район . Буша , село .

Древнесловянский пещерный храм с Бушинским рельефом , VI – VII в . в .


Точная дата создания неизвестна . Принадлежит ко временам язычества ,

связан с творчеством древних славян . Пещерный храм выявлен в 1883 г .

историком , археологом и этнографом В . Б . Антоновичем .

Памятник расположен в скальной расселине на правом берегу р . Бушки его длина 10 , высота 1,4 , ширина от 0,7 до 2,2 м . Главной художественно – идеологической доминантой его оформления является высеченная на одной из продольных стен уникальная рельефная композиция . Стиль изображения схематичен . На противоположной стене высечены вензель и надписи . ОХР . № 1003 . “


“Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” . Т .2 .

Винницкая область “ – Киев 1985 , с . 41 .


“ Вь Подоліи найдено у села Буши весьма интересное изображеніе , которое представляет редчайшій типь рисунка не только у нас , но и в Европейской

Археологии …“.


«Черновые записки лекций по археологии В.Б.Антоновича» // ЦДІА України –Київ, фонд 832( фонд В.Б.Антоновича) , оп.1 , од.зб.76 , с.55.


Село Буша, Ямпільського району Вінницької області, відоме не тільки своєю глибинною історією, але й унікальним, загадковим наскельним рельєфом, який зберігся до наших днів.

Ця пам”ятка відома у широких колах мистецтвознавців, археологів, краєзнавців колишнього Радянського Союзу. Її можна бачити на сторінках видань, присвяченних історії мистецтва,

у багатьох енциклопедичних довідниках з історії та культури давніх слов”ян. 1.

Пам”ятка була відкрита для широкого загалу науковців у 1883 році, київським професором

В. Б. Антоновичем. 18 вересня 1883 року вчений виступив з доповіддю про знахідку на засіданні історичного товариства Нестора- літописця.

З цього часу рельєф стає відомим у наукових колах. 17 серпня 1884 року В. Б. Антонович доповів про знахідку на засіданні VI - го Археологічного з”їзду, в Одесі.


Ось, як про це повідомляла газета “ Новоросійський телеграф “:

“ Пещеры у с. Буша, Подольской губерніи, подверглись влиянию более новых времёнъ. Стены одной изъ пещеръ носятъ надписи позднейшего происхождения, XVI века, на польскомъ и латинскомъ языкахъ. Фигуры на стенахъ и вообще рисунки, сделанные барельефами, – весьма древнего происхождения. Одинъ барельефъ былъ демонстрированъ г. Антоновичемъ. Этотъ барельефъ изображаетъ фигуру – нечто вроде каменной бабы, стоящей на коленяхъ передъ деревомъ, на которомъ сидитъ петухъ, и держащую въ рукахъ чашу.

Сзади фигуры стоитъ огромный олень. По мнению г. Антоновича, барельефъ этотъ принадлежитъ къ до-христианской эпохе. Г. Антоновичъ окончилъ свое сообщение при долго неумолкающихъ рукоплесканияхъ всей публики.

Г. Кондаковъ высказалъ мненіе о важности открытого въ пещере у с. Буши барельефа для монументальной археологии. Для розьяснения вопроса о древности его весьма важно принятъ во внимание стиль этого памятника. Сравнивая его особенности съ особенностями стиля другихъ произведений этого рода, г. Кондаковъ пришёлъ къ заключению, что барельефъ, особенно та часть его, на которой изображена каменная баба, носитъ на себе все следы примитивности ‘иконографического представления». Здесь нетъ ничего подобного стилямъ классическому, христианскому, византийскому, средневековому и т. д. Г.Кондаковъ, въ виду всего этого, вполне присоединился къ мненію г. Антоновича о принадлежности выше означенного барельефа къ палеологической эпохе каменного века. “ 2.

Матеріали досліджень були опубліковані вченим у 1886 році. 3.

Рукопис праці зараз зберігається у фондах Центрального Історичного архіву України ( фонд – 832, оп. 1.,од. зб. 22., л. 1-21.), а подорожній щоденник зберігається у Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського, у відділі рукописів ( шифр: 1-7892, л. 63-66.), там само зберігається і “Удостоверение выданное В.Б.Антоновичу комиссией по устройству 6 -го Археологического сьезда в Одессе, для археологических разысканий в районе между Бугом и Днестром [ іюль 1883] “ ( шифр: 1-7892, фонд № 164, документ №6-11.)


Як свідчать записи щоденника, В. Б. Антонович побував у Буші 19 серпня 1883 року.

Вчений склав план скельної розщелини – “ печери “, нашвидкоруч замалював пам”ятку, описав її . 20 серпня дослідник перебував вже у селі Велика Кісниця, а 21 серпня – у молдавському містечку Сороки. Таким чином, можна говорити про короткочасне перебування В. Б. Антоновича у Буші. Світлина бушанського рельєфу , яку опублікував В.Б.Антонович , у наукових колах називається “ фотографією Антоновича “.

В дійсності ж це робота маловідомого фотографа Рауля , який за вказівкою Розпорядчого комітету по підготовці VI-Археологічного з”їзду , здійснив поїздку у Придністров”я ,щоб зробити світлини з історичних пам”яток . Чи існували інші фотографії пам”ятки ?.

Чи були вони опубліковані у виданнях присвяченних історії мистецтва давнії словян , історії фотомистецтва ? . Нам про це не відомо .

В.Б.Антоновичем не були замальовані окремі деталі пам”ятки, не було зроблено стерео – негативу з рельєфу. Вчений не записав окремі деталі букв з напису, які ще проглядались.


У пізніші часи до Бушанського ( інколи згадується, як – Бушський [В.Б.] ) рельєфу звертались відомі історики, мистецтвознавці, археологи : М. Сумцов, Є. Сіцинський, К. Мельник, В. Гульдман, О. Спіцин, К. Широцький, М. Врангель, Д. Антонович, М.Голубець, Н. Кондаков, М. Макаренко, О.Айналов, Д. Щербаківський,Б.Греков, В.Щербаківський , О. Ромм, Б. Рибаков, М. Алпатов, Бахер Бела , П. Білецький, М.Брайчевський, Е. Рікман, Ю. Асєєв, В. Даниленко, О. Формозов, Р.Забашта, П. Нечитайло, М. Фіголь, І. Винокур, Н. Кравченко, П. Чаговець, В. Малкоч , Б. Рідуш ... 4.

Довгий час , після публікації В.Б.Антоновича, ніхто з археологів не проводив досліджень Бушанського рельєфу, а результати окремих робіт були невідомі ( В.Даниленко,

О.Формозов ).

Професор Петро Курінний вимушений був констатувати у 1970 році:

“ Видатні публікації матеріалів з”їзду ( VI-го [Б.В.] ) ще й досі не дочекалися на своє дальше опрацювання, напр. рельєф с. Буші над Дністром…” 5.


У 60-ті - 90-ті роки XX століття поблизу пам”ятки проводили археологічні дослідження та візуальні спостереження, відомі археологи та мистецтвознавці: М. Артамонов, В. Даниленко, О. Формозов, І. Винокур, Р. Забашта. 6.

Необхідно відзначити останні археологічні звіти І. Винокура та Р. Забашти.

У звітах 1985 та 1987 років змістовно описано пам”ятку, досліджено стилістику і технологію різблення каменю. Це має важливе наукове значення для вивчення Бушанського рельєфу. Рельєф з Буші є унікальним.

Він не знаходить одностайної думки у колах вчених щодо часу створення, змісту композиції, мистецького рівня виконання, традицій, які вплинули на його появу. Розбіжність у часі датування пам”ятки сягає півтори тисячі років – від I-III ст. н.е. до XVI ст.

Це пояснюється тим, що більшість науковців не вивчали рельєф безпосередньо на місці, а користувались світлиною, що була зроблена фотографом Раулем і опублікована

В.Б. Антоновичем у 1886 році .

В.Щербаківський відносить пам”ятку до часів “трипільської культури”,

Б. Рибаков і Г. Вагнер датують пам”ятку I-III ст. н.е., І. Винокур, Р.Забашта

( звіти 1985 – 1987 р.р.) -II-IV ст.н.е.,( Ростислав Васильович, під час спільних досліджень з Іоном Срулевичем, висловлював сумнів, відносно такого датування, але, на переконання

І. Винокура, археологічні знахідки навколо пам”ятки, давали можливість датувати рельєф саме так. (повідомлення вчителя с. Буша – О. Пірняка.[ В.Б.]), М. Кондаков, за ним,

К. Мельник, а пізніше – В. Даниленко та Е. Рікман, датують рельєф – IX-X ст., Г. Врангель – XI-XII ст.,О. Спіцин – вважав пам”ятку “ середньовічною “., Д. Щербаківський, першим з науковців, висловив думку про можливість віднесення бушанського рельєфу до християнських часів., О. Формозов датує пам”ятку – “ не раніше 1524 року”., П. Чаговець піддає сумніву давність рельєфу., В. Малкоч – робить цікаві спостереження, але не наважується датувати рельєф.


Е. Рікман наголошує: “Совсем недавно А. А. Формозов в статье « О наскальном рельефе близ с. Буша в Поднестровье» // СА, № 2, 1968, с. 103 – 110 / отнёс памятник к XVI веку.

Однако мы продолжаем придерживаться даты, утвердившейся в литературе, IX-X в. в. “

Своїми останніми дослідженнями пам”ятки , поділився з учасниками історичної конференції у Буші (26червня1998року) мистецтвознавець Р. Забашта.

Він вбачає у зображенні “бушанської людини “ Святого Онуфрія і датує рельєф XVII ст.

( Див. літературу Р. Забашта (1995 - 2009 )).

Нагадаємо ,що першим таке порівняння зробив відомий український мистецтвознавець Д. Щербаківський .

З світлини фотографа Рауля ( 1883 р. ) бачимо: безлисте дерево, на одній з гілок якого, сидить півень. Під деревом, навколішки,стоїть людина з молебно складенними руками. За нею, на підвищенні, – величний олень. Центральне, почесне місце, між рогами тварини і гіллям дерева, займає рамка, з слідами напису.

Щодо змісту композиції, традицій, які могли вплинути на появу такого скельного зображення, також немає одностайності серед спеціалістів.

В. Антонович пише:

“ Группа представляетъ сцену изъ славянского, предшествовавшего христианству религиозного культа; на предположение это наводитъ нас жертвенное и символическое значение петуха у славянъ язычниковъ, явствующее какъ изъ текста ‘Исторіи ‘ Льва Діакона Калойского, такъ и изъ изображения на бляхе, которой окованъ былъ турій рогъ, найденный

Д. Я. Самоквасовымъ въ чорной могиле”. 7.


О. Знойко вказує:

“ Монументальные скульптуры из пещеры с. Буши Винницкой области: фигура жреца, а также символическое изображение восточных этрусков – олень и петух “. 8.


Г. Врангель зазначає : “ Изображения молящегося на коленях перед

‘древом жизни‘ человека говорит о сложности религиозных представлений людей, для которых предназначался рельеф... В рельефе чувствуется влияние боспорской скульптуры.


Но гунское нашествие, очевидно, прервало эти ростки юного искусства “. 9.


І. Винокур наголошує: “ Сама композиція рельєфу та техніка його втілення в камені, на нашу думку, має пряме відношення до релігійних вірувань язичників Подністров”я. Зображення птаха на дереві і, особливо, оленя дають на нашу думку, можливість шукати коріння втіленої композиції в релігії та мистецтві скіфо – сарматських часів “. 10.


М. Голубець зауважує: “ Позатим український історик і археолог В. Антонович відкрив у печері б. с. Буші на забручанському Поділлі плоскоріз, що він його окреслив, як залишок поганського культу на Україні. На тому плоскорізі зображене безлисте дерево з чотирма розсохами. На одній з них – півень. Під деревом зображений чоловік навколішках, з чашею в молитовно піднятих руках. Позаду чоловіка на підвищенні стоїть олень. Поза Антоновичем дуже довго не зацікавився ніхто ближче бушською знахідкою. Щойно пок.Д. Щербаківський, описуючи плоскоріз св. Онуфрія, висічений в дикій скелі під Касперівцями в Галичені, попробував захитати твердження В. Антоновича про дохристіянське походження бушського плоскорізу. Це, на його думку, теж св. Онуфрій, тільки куди грубше виконаний, а тематично не зовсім згідний з іконографією того святого пустельника “. 11.


Російський академік Б.Греков наголошує: “Образец языческой скульптуры сохранился в одной из пещер на берегу реки Буж, [Буша,притока р.Мурафи .-Б.В.] впадающей в Днестр.

На стене пещеры находится большой и сложный рельеф, изображающий коленопреклонённого мужчину, молящегося пред священным деревом с сидящим на нём петухом. Сбоку от него изображён олень,- возможно,приносимая человеком жертва.

Вверху, в особом обрамлении , неразобранная надпись.” 12.

Б. Рибаков, користуючись не дуже якісною світлиною помилково описує бушанський рельєф:“ Столб, увенчанный ромбом, известен нам по рельефу на стене пещеры на берегу Днестра. Это предмет поклонения, загадочный символ, перед которым падают на колени. Если ромб знаменует солнце, у белорусов в вышевке ромб называется «кругом», то становится вполне понятным всё изображение. Символ солнца заменил великую богиню “. 13.


Під зображенням рельєфу читаємо:

“ Изображение человека и оленя. Рельеф на стене пещеры на берегу Днестра I-III век “.

О. Формозов, з приводу «ромба», підкреслює: “ Переплетение ветвей создаёт что-то вроде ромба, но вряд ли это было сделано умышленно “. 14.


М. Брайчевський вказує: “ Можна висловити різні припущення щодо змісту рельєфу, зокрема, з приводу того, що означають зображення оленя або півня, однак цілком очевидно, що сцена в цілому має ритуальний характер “. 15.


Б. Кравців пояснює зміст композиції: “ На нашу думку, Семергл або Семаргла визначає просту Семирогу, в західних областях слов”ян було божество Ргел, що її уособлювали в постаті семирогої олениці, такої частої не тільки в трацьких і грецьких надчорноморських переказах, але теж і в археологічних пам”ятниках, в народному фолькльорі. З того погляду відомий наскельний рельєф із Буші може мати цілком ясне толкування: до божеських сил – дерева життя, сонця – символізоване півнем і божества уосібленого в постаті оленя, молиться людина. Дерево життя з птахою й оленем, або двома оленями зустрічається ще й сьогодні на гуцульських писанках “. 16.

Новою роботою , яка присвячена семантиці бушанського рельєфу є публікація Віталія Малкоча у молдавському журналі “Мистецтво”( “Арта“- 1997 р. ).

Автор наводить кілька гіпотез можливого розуміння змісту пам”ятки :

перша – це ритуал приготування до полювання, друга – це сцена поховального ритуалу, третя – це вибір твариною місця для побудови, або розташування, міста – поселення. Дослідник підкреслює:“ Из всех гипотез высказанных выше, самой убедительной, мне кажется, та которая предполагает, что рельеф изображает мифологическую фигуру Оленя, как животного, которое проводит души умерших в потусторонний мир. В защиту этого мнения – изображение петуха “. 17.


РОЗДІЛ ДРУГИЙ : “СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМ”ЯТКИ “.

“Пам”ятка розміщена на території середньовічного міста , що відігравало велику роль в історії України XVII ст . Неймовірно , щоб язичеські зображення уціліли в християнському місті і навіть не були пошкоджені . Скоріше всього , ця памятка пов”язана з самим містом . Неможливо вказати ніяких аналогій , або попередників барельєфу в матеріалах I тисячоліття


н . е . Навпаки , така особливість рельєфу , як площадки – кронштейни під фігурами , перегукується з романською та готичною скульптурою . Зображення на барельєфі можуть бути пояснені , виходячи з християнської символіки “ .


О . О . Формозов .

“ Матеріали 2-ї Подільської історико – краєзнавчої конференції “ – Тези доповідей – Львів – 1968 , с . 112 .


Бушанський рельєф не має однозначного трактування і з точки зору мистецького виконання,а також, стилю і традицій, які вплинули на його формування. Одні науковці відзначають примітивність і грубість роботи, інші, навпаки, – звертають увагу на високу майстерність і велику умілість невідомого автора.

М. Кондаков стверджує: “ Барельеф, особенно та его часть, на которой изображена каменная баба, носить на себе все следы примитивности ‘иконографического представления”. 18.

І. Грабар наголошує, що фігури “ грубо высеченны плоскимь рельефомь вь

камне “. 19.

М. Брайчевський зазначає:

“Бушанський рельєф являє собою, пам”ятку, місце якої в історії мистецтва взагалі визначити важко. Те, що він належить до часів поганства, не викликає сумнівів. Однак, не має підстав відносити його до епох дуже віддалених наприклад до епохи бронзи. Тому, гадаємо, найбільш вірогідним буде пов”язувати його з творчістью стародавніх слов”ян “. 20.

Д. Антонович, син В. Б. Антоновича, вказує: “ І чоловік, і звір і птиця в дуже величавих живих і шляхетних пропорціях, бездоганного рисунку. І не тільки великий артистичний змисл майстра виявляється в тому, що висічено кожну на рельєфі, але і в загальній композиції, як логічній, так і мистецькій. Всі фігури спасовано між собою, і розміщено так, що ціла композиція прекрасно заповнює поле витягнутого в шир прямокутника. Розуміється такий твір мистецтва є далекий від примітиву і свідчить про високу умілість і мистецьку високу традицію “. 21.

Відомий український історик,археолог,мистецтвознавець М. Макаренко про рельєф із Буші пише : “ Не заводимо до нашого огляду такі твори , що нібито мали б право на нашу увагу ,- Бушську скельну композицію – рельєф біля с. Буша ,


Ямпільського повіту на Поділлі , що знайшов і описав проф. В. Антонович , бо датування її непевне , самому мені не доводилось її бачити . Знімки й описання , що мені відомі , не дають мені даних , щоб залічити цей твір до певної культури й епохи . Здається нам , що він належить до інших часів , ніж досліджувані в цій роботі . ( Робота має назву:“ Скульптура й різбярство Київської Русі “ – Київ – 1930 . [ Б.В.] ). З тих самих міркувань не має місця в цій роботі і скельний барельєф із села Кашперівці , пов. Заліщики в Галичині . Його належність до пізніших часів для нас безсумнівна .” 22.


Д . Щербаківський свідчить : “Такі уклінні постаті з молебно складеними руками здибаються на зовсім пізніх , XIX віку , кам’яних хрестах . Це донатори – ктитори цих хрестів ; здибаються вони і на деревляних фігурах в Польші , наприклад на деревляній фігурі в селі Харбиці Серадзького повіту “ . 23.


О. Формозов підкреслює : “Появление такого сложного памятника требует каких-то предшествующих опытов в области скульптуры . Отстаивая дату I-III в.в. и даже IX-X в.в. , мы не сможем назвать ни одного предшественика барельефа из Буши не только в пределах Подолии , но и Украины в целом . Если же мы примем дату –XVI в. , то всё станет на своё место . Романские и готические статуи католической Подолии , – вот та традиция , без которой создание барельефа было бы невозможным . Очень показательны в этом отношении кронштейны под фигурами барельефа.” 24.


Ю . Асєєв вказує: ”Видно , що скульпторові не бракувало ні спостережливості , ні професійного вміння.” 25.

Д. Щербаківський порівнює рельєф із Буші з рельєфом “ святого Онуфрія “ із села Касперівці Тернопільської області. Вчений підкреслює, що постать із Буші, як і Онуфрій, стоїть навколішки, руки складено молебно, а сама постать без одежі, принаймні ноги бушської постаті голі, як і у св. Онуфрія. Ми вкажемо ще на дві характерні риси, які поєднують ці дві пам”ятки. Поруч св. Онуфрія міститься ніша – “ рамка “, яка з зовнішньої сторони окантована іншою рамкою. Цей стиль окантування рамок присутній і на пам”ятці з Буші. Іншою характерною ознакою, на що звернув увагу О. Формозов, є кронштейни під фігурами.



О. Формозов відзначає: “Три фигуры барельефа – дерево, человек и олень расположены на двух специально высеченных в скале площадках, типа кронштейнов“. 26.

На подібній площадці стоїть людина ( можливо це Каспер – засновник поселення – Касперівці, а не св. Онуфрій?. [Б.В.] ) з Касперівського рельєфу. Вчені одностайно датують цю пам”ятку XVII століттям.

А. Айналов вказує:

“ Стремление к гармонии и симетрии ясно выражено в том, что косо поставленным рогам оленя отвечают две косые ветви дерева, а между ними находится рамочка с неразборчевой надписью, подражающая античному титолу “. 27.

П. Чаговець підкреслює, що на створення такої пам”ятки вплинули мистецькі традиції Західної і Центральної Європи, чим він, очевидно, підтримує думку

О. Формозова про пізне датування пам”ятки. Вчений наголошує:

“ Ми хотіли би звернути увагу дослідників на те, що стилістика рельєфу й манера виконання несуть у собі певну єдність з роботами народних майстрів каменерізів, датовані твори яких ще збереглися на старих цвинтарях навколишніх сіл. Певна професійність виконання, що відчувається у бушанському рельєфі, зайвий раз підтверджується прибуттям іноземців, зокрема з Італії і Німеччини, де культура каменю стояла на значно вищому рівні. Створення ними каменеобробних та каменедобувних підприємств, залучення до роботи на них місцевих жителів, без сумніву, вплинуло на фаховий рівень майстрів каменеобробного промислу “. 28.

І. Винокур стверджує :“На рельефе отсутствует, и это очень важно, какая бы то ни была христианская символика, типа креста, распятия“. 29.

В противагу цьому, О. Формозов наводить, як приклад подібності сюжетів, Болгарську мініатюру XIV століття, на якій зображено молитву св. Давида

у присутності оленя, дерева, водного джерела. 30.

У тексті псалму до цієї мініатюри говориться:

“Им же образомь желаеть елень на источники водныя,

аще желаеть душа моя к тебе, боже“.


Ми, як приклад, наводимо іншу мініатюру. На ній зображено св. Параскеву

з хрестом у руці, у присутності двох оленів, дерев з птахами, водного джерела.

Текст псалму до цієї мініатюри подібний:

“Сосуд мне, господи боже, дай и водвори в пустыни,

им же образомь желаеть елень на источники водныя“. 31.


Археолог І. Винокур, посилаючись на незначні знахідки фрагментів кераміки поблизу рельєфу( кілька одиниць ), які він датує II-IV ст. н. е., відносить створення рельєфу до часів черняхівської культури.

На наш погляд, це дуже сміливе твердження є мало аргументованим, адже, монументальна пластика тих часів: аморфні язичницькі ідоли із с. Мишків, с. Ставчан, с. Калюс, с. Іванківці, та інші, стоять окремо рельєфу із Буші. Осібно стоять від нього і пам”ятки пізнішого часу, такі, як: Збручський ідол ( IX ст. н.е. ), половецькі баби з українських степів ( X-XIII ст. н. е. ).

Таким чином, можна зробити певний висновок, що рельєф із Буші є зразком мистецтва високого професійного рівня. Створення такої пам”ятки вимагало від митця досвіду і професійних навиків.

Такі характерні риси, як: кронштейни під фігурами, окантована рамка з написом, пропорційність окремих частин зображенних фігур, чітка розчленованість і витонченність елементів ( роздвоєність копит оленя, розчленованість пір”я у півня ), симетричність окремих частин ( роги оленя і гілка дерева, передні і задні ноги оленя ), вміле заповнення простору, свідчать про високе вміння та професійну майстерність невідомого народного майстра. Мініатюри XIV-XVI століття ( св. Параскеви, св. Давида ) підтверджують думку

О. Формозова про те, що сюжет рельєфу не перечить традиціям християнської іконографії. Поряд з цим, необхідно відзначити, що у бушанському рельєфі домінують місцеві народні традиції, які відповідали духовному світосприйняттю мешканців Східного Поділля.


Про це, безперечно, свідчить те, що пам”ятка вибита на місцевій, материковій скелі. Бушанський рельєф викликав, у 1969 році, жваве обговорення на засіданнях наукової ради інституту Археології, у Москві.

Ось, як про це згадує О. Формозов у листі до В.Березяка (1990 р.):

“Моё мнение о дате бушского рельефа не изменилось. Два обстоятельства подкрепили его после публикации моей заметки. Я впервые написал о рельефе в издании Каменец-Подольской конференции при посредстве Винокура, а вскоре и в “СА». Публикации вызвали гнев и ярость Б.А. Рыбакова. На трёх заседаниях он и мобилизованные им искусствоведы В.М. Василенко и Г.К. Вагнер доказывали мою неправоту. Меня поддерживали

В. П. Даркевич и А. К. Амброз. Винокур решил от меня отмежеваться. Он привёз фото рельефа из Касперовиц, безусловно XVI века – «Вы видите, что с Бушой ничего общего».

Но рельеф доказывал, что в XVI в. была традиция выбивать рельефы на скалах в Поднестровье. На рельефе из Касперовец – коленопреклонённая фигура – то же, что и в Буше. Находка была в мою пользу, а не в пользу Рыбакова.

Рыбаков это понял. В его двух толстенных томах о язычестве нет ни слова о Буше. Вагнер и Василенко свои обширные, приготовленные к печати, тексты не издали. Не издал и Винокур рельеф из Касперовец, о чём я его не раз просил. Всё это убеждает меня в своей правоте“...


О. Формозов, згадуючи про перебування М. І. Артамонова у Буші, пише:

“... мнение М. И. Артамонова очень важно. Это блестящий археолог и искусствовед.

Когда я писал свою статью о Буше, я не знал, что Артамонов там был. Потом он мне сказал об этом и отметил, что при осмотре баркельефа убедился в его позднем возрасте...

Всего же важнее для меня Касперовский барельеф и мнение о нём Д.Щербаковского.

Мне стыдно, что я не знал ни о том, ни о другом, когда писал свою статью. Оправданием мне служит то, что это не моя специальность, да, возможно, и книга была тогда в спецхране.


Но уж Рыбаков, Брайчевский, Винокур должны были знать эту книгу и, если они важную параллель Буше и мнение о ней авторитетного учёного игнорировали, это свидетельствует о предвзятости, что ещё более стыдно“. ( лист від 2.04.1990 р.). 32.


РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: “ ТАЄМНИЦЯ НАПІВСТЕРТОГО НАПИСУ “.

“ Мовчать гробниці, мумії й кістки,

А слово вічне – ніби далина.

Із темряви віків – де цвинтаря печать,

Лиш чути письмена. “


І. Бунін.


Важливе місце у наших дослідженнях займає вивчення напису і рамки, яка його оточує. Тому, детально зупинимось на спостереженнях науковців.

К. Мельник вказує:

“ Надпись, повидимому более древняя, окружена вырезанною вь томь – же камне рамкою, но такь сильно выветрилась, что едва – ли можеть быть прочтена “. 33.

Д. Щербаківський пише:“Треба сказати, що на бушськім рельєфі є також напис.

Проф. В. Антонович не каже слав”янськими чи латинськими літерами він написаний, але вважає його неодночасним з рельєфом на тій підставі, що напис зроблено не рельєфними літерами, а врізними. Це ще не доказ. Площа цього напису має такі ж сліди вивітрювання, як і весь рельєф... Займає напис не яке небудь випадкове, а цілком відповідне і почесне місце.

Так, що нема рації лічити його неодночасним з самим рельєфом“. 34.

О. Спіцин у своїх працях також згадує про бушанський напис. У 1908 році була надрукована його книга “ Археологические разведки “ ( СПБ – 1908 р. с. 84.), а у 1927 році – “ Разведки памятников материальной культуры “(Ленинград – 1927 г, с. 119).

Порівнюючи тексти 1908 і 1927 років, які стосуються Буші, знаходимо цікаву розбіжність:

«...Наскальные рельефы в России весьма редки. Вероятно, они имеются в Закавказье, а определённо известен нам пока один рельеф на скале у с. Буши на Днестре, при входе в пещеру (рис. 157). Он представляет дерево с петухом, коленопреклонённую человеческую фигуру и оленя. На верху рамка со следами надписи, может быть, греческой.


Рельеф этот, видимо, средневековой.

Выше по Днестру известно немало рунических надписей на скалах ...» (1908 р.)


« ...Наскальные рельефы в России весьма редки. Вероятно, они имеются в Закавказье, а определённо известен нам пока один рельеф на скале у с. Буши на Днестре, при входе в пещеру (рис.157). Он представляет дерево с петухом, коленопреклонённую человеческую фигуру и оленя. На верху рамка со следами надписи.

Рельеф этот, видимо, средневековой.

Выше по Днестру известно немало рунических надписей на скалах ...» (1927 р.)


Як прокоментувати цю розбіжність ?.

Можливо, автор свідомо вирішив упустити частину тексту, яка викликала у нього сумніви, або ж – помилку допустили у друкарні, втративши частину тексту. Зважуючи на рік видання

( 1927 ), можемо припустити, що правку тексту міг зробити науковий рецензент.

Археолог В. Даниленко, у 1961 році, користуючись світлиною , В. Антоновича

( 1883р. ), зробив спробу реконструювати напис у рамці, як:

“ Азм есмь Миробог жрец Ольгов “.

На привеликий жаль, археолог не опублікував своєї роботи по Буші. Багато дослідників вважає, що щоденники вченого втрачені. Зараз, можна констатувати, що робота по вивченню рельєфу із Буші відсутня в архіві інституту Археології України.

Російський академік Б.Д.Греков вказує :“Вверху, ( рельефа [ Б.В.] ) в особом обрамлении, неразобранная надпись”. 35.

О. Формозов , у 1968 році, зазначає: “В 1883 г. надпись в рамке сохранилась не настолько, чтобы её можна было прочесть, но всё же настолько, что определить число строк нетрудно даже по фотографии – их четыри. Внутри теперь рамки линии строк уже не заметны, чувствуется лишь несколько мелких западин. Если согласиться с В. Б. Антоновичем и предположить более молодой возраст рамки с надписью, пришлось бы допустить, что в середине рельефа был оставлен нестёсанным большой участок скалы, который позднее использовали для надписи. Это мало вероятно. Примыкающие к рамке, но не срезанные ею ветвь дерева и рога оленя на барельефе также свидетельствуют об одновремённости всех его частей.... В 45 км. выше Буши на том же берегу Днестра расположен известный Лядовский пещерный монастырь XI-XIX в. Один из камней – монолитов при входе в монастырь изпещрён десятками русских и польских надписей, оставленных посетителями монастыря.


Среди надписей – датированные 1777, 1786, 1819, 1834, 1841, 1849 и т. д. Большинство надписей обрамлено иногда фигурным рельефом, иногда точно так же, как и в Буше.

В пещерах у с. Нагоряны, около Лядовы, имеются надписи в рамках уже XIX столетия.

Этот факт заставляет усомнится в глубокой древности барельефа из Буши “. 36.

Покійний історик та археолог О. Висоцький , дослідник написів ( граффіті ) у київському соборі св. Софії , у короткій телефонній розмові з автором, у 1991 році, наголосив:“Бушанський рельєф мені відомий. Треба зазначити, що напис втрачено. Він не читається “.

І. Винокур та Р. Забашта, стосовно напису, наслідували В. Даниленка, користуючись його реконструкцією:

“ Азм есмь Миробог жрец Ольгов “.

Вони припускають, що напис міг з”явитись пізніше ніж сама рамка, яка його оточує: “Надпись сделана кириличным письмом и может быть отнесена к X веку...”

Рамка, як вважають дослідники, – язичницький “ символ засіянного поля “.

Археолог І.С. Винокур вказує:

“В верхней части рельефа, посередине, там где изображены кончики рогов оленя с одной стороны и ветки дерева – с другой, воспроизведена прямоугольная рамка. Она выделена довольно рельефно двойственной линией. Внешние размеры рамки – 47,5 см. х 36 см., внутренние – 31 см. х 23 см. Со стороны дерева рамка трактована углублённым рельефом, со стороны животного – выступающим. В середине рамки прослеживаются следы от четырёхрядной (в четыре строки) надписи. Судя по фотографии В.Б.Антоновича, 1883 года, первое слово первой строки было : « Аз » ; Первый слог первого слова в последней (четвёртой) строке был : « Оль …» ( слово начиналось с большой буквы ).

Буквы ( теперь уже стёртой ) надписи относятся, судя по фотографии 1883 года, к кирилическому письму…” 37.


Російський письменник-літературознавець О.І. Асов про напис на Бушанському рельєфі пише :

“ Кроме сих кратких надписей существуют и иные, мало исследованные.


Например, до сих пор для меня является загадочным полное молчание отечественных учёных о грандиозной наскальной надписи VI века, сопровождающей Мадарского всадника

( Родопские горы ). Она содержит летописное известие о завоевании славянами Балкан.

И существует обширная литература в Болгарии и Югославии о сей надписи

( и эти исследования нужно переиздать у нас ). Сия надпись писана буквами, подобными греческим.. Такими же буквами писана и надпись святилища у села Буши на Могилёвщине...

...Что же касается надписи над рельефом пещеры С , то она дана на фотографии В.Б.Антоновича. Нельзя не отметить, что сия надпись довольно сильно иссечена бороздами была уже в 1884 году. И узнаваемыми, и то под вопросом, в ней являются только руны, близкие по начертанию к МІR , во второй строке, ЖR в третей и OЉ ( или ОЛЪ ) в четвёртой. Я бы не стал утверждать, что в последней строке стоит имя Олега Вещего либо княгини Ольги, матери Владимира Святославича. Обычно подобные короткие надписи содержали в себе молитву. И по надписи на монументе Буса Белояра мы знаем, что самой распространённой молитвой была: «О-ом хайэ!», коя могла записываться сходным образом. А в первых строках я бы скорее узнал имя Богумира, тем более что именно он изображен на рельефе. Система же рунической письменности по данному рельефу вряд ли может быть установлена, ибо сходные знаки мы можем найти и в бояновице, и в рунах Ретры, да и просто в греческих и латинских знаках, по нескольким буквам сие определить нельзя. Но и по ним можно сказать, что руника у восточных славян была и она использовалась как письмо священное”. 38.


Російський дослідник давніх слов”янських імен В.С.Козаков, натрапивши на публікацію Галини Лозко про бушанський рельєф , вказує : “ Миробог , значение неясно. Имя жреца из Бушевского храма . Надпись на рельефе :


«Аз Єсмь Миробог ,жрец Ольгов» 39.

Таким чином, «Имянослов» російського дослідника В.С.Козакова , завдячуючи українському археологу В.Даниленку, поповнився ще одним «давнім» ім”ям. Підсумуємо результат наших досліджень.


Точка зору О. Формозова і Д. Щербаківського є аргументованішою, ніж припущення і висновки І. Винокура та Р. Забашти.

Внутрішня частина рамки, з слідами втраченого напису, знаходиться на одному фоновому рівні з іншими елементами рельєфу. Лінії – бороздки, сліди вивітрювання каменю, покривають не тільки поверхню рамки і напис, але й знаходять своє продовження і за межами рамки. Характер і розміри вивітрювання піщаника однакові в середині рамки, і за її межами.

Рамка, з написом, займає центральне – почесне місце.

Вона об”єднує ліву і праву частини композиції, і являється своєрідним ланцюжком між гілкою дерева і рогами тварини. Останні елементи доторкаються до рамки, але не зачіпають її. Все це вказує на одночасність створення рамки, і напису у ній, з іншими елементами скельної композиції – символічними фігурами дерева, півня, оленя. У тому, що напис оточує рамка, відчувається мистецький вплив культур народів Західної і Центральної Європи.

Як приклад, ми згадаємо написи у рамках під рельєфними зображеннями на стінах каплиці Камп”янів, та над порталом каплиці Трьох Святителів ( поч. XVII ст. ) у Львові.

Литовська дослідниця М.Матушкайте у авторефераті “Скульптурные надгробия Литвы XVI-XVIII в.в.” відзначає:

“Коленопреклонённые фигуры ,появляющиеся в плоском рельефе,были в основном связаны со скромными табличными эпитафиями..” 40.

Таким чином , написи у рамках є традицією пізнього середньовіччя.

Привертає увагу і думка О. Формозова, щодо швидкості руйнування наскельних написів:“Надпись в рамке, почти невидимая в 1966 г. и ещё не совсем стёртаяся в 1883 г. вполне могла быть прочтена в 1824 г., а окружённые рамками надписи Лядавы и Нагорян всегда содержат даты“. 41.

Підкреслимо, що напис, як і рельєф, створені на піщанику сілурійської формації. Вони постійно піддавались впливу руйнівних природніх сил: вітру, дощу, сонця, снігу, морозу. Швидкість руйнування написів на надгробкових плитах та хрестах у данній місцевості, які виготовляються з піддатливого до опрацювання піщаника, становить близько: 200 – 250 – 300 років.


Генерал – майор Фліге у “ Атласі Подільської губернії “, складенному у 1842 році, зазначає: “Между «надписями» вь собственномь смысле, особенного вниманія достойны русскія находящіяся на старинных надгробкахь вь разныхь местахь края. Таковы: две надписи сь кладбища, бывшаго города Буши, одна – 1636, другая – 1638 года “. 42.

Лаврентій Марчинський, у 1822 році, згадує:

“Про те, що у місті проживала значна кількість мешканців свідчать кладовища, яких і зараз, 9 нараховують. На одному з тих кладовищ є плита, а на ній напис – двохсотрічної давності“. 43.


Враховуючи все це, здається малоймовірним те, що так довго, протягом 800 – 900 років, міг зберегтись напис IX-X ст. Навпаки, напис XVI століття, міг реально проіснувати і зберегтись, у пошкодженному стані до 1824 року, до початку XIX століття.

Треба врахувати і те, що напис був зроблений у верхній частині скельної стіни, отже він постійно був відкритий для природньої руйнації, його не замульовали намиви грунту з верхньої частини плато. Вже, у 1883 році, напис був нерозбірливий на стільки, що вчені навіть не брались до справи його дослідження.


РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ: “ ШЛЯХ ДО РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦІ “.


“ Що там за ветхою завісою пітьми.

У здогадках заплутались уми.

Коли ж впаде оця глуха завіса,

Побачим всі, як помилялись ми “.

Омар Хайям.


У цьому розділі зупинимось на обставинах, які, на думку автора, стали своєрідним ключем до поступового розкриття таємниці рельєфу і історії його створення.

Їх чотири :

1. – народні перекази, які зберігаються до нашого часу місцевим населенням;

2 . – дата: “ 1524 рік, 3 червня “, яку вибив, поруч рельєфу, місцевий пан

Ромуальд Овсяний;

3 . – існування, над Бушею, гори з назвою: “ Татарська “ гора.

4 . – етимологія назви поселення – “ Буша “.

= НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ =



“Въ особенности же каждая местность должна интересоваться своею местною исторіею , каждый городъ , каждое село должны знать своё начало и свои прошлыя судьбы. Местные люди должны с любовію изыскивать прошлыя особенности своего местнаго быта…


“Замечательные уроженцы и деятели Подоліи прошлого времени “ Одесса – 1908 , с . 1 .


У 1873 році бушанці згадують: “ По преданию на этой насыпи и возле нея, на месте ныне существующего с. Буши некогда стояло многолюдное и богатое местечко, называвшееся Гилополемь или Антополемъ. Нынешнее с. Буша произошло оть этого местечка и названо такь оть малороссійскаго слова «бушовать», потому, что здесь кто – то когда – то бушеваль, – вырезаль всё населеніе местечка “. 44.

У 1899 році, на 11- му археологічному з”їзді, Євтим Сіцинський доповідав:

“Сь юга городище защищено оврагомъ. Первоначального вьезда не заметно.

По преданию здесь быль большой городь Голополь или Антополь“. 45.


У 1983 році, автором були записані народні перекази мешканки, сусіднього з Бушею, села Дорошівка – Цуркан Соломії Стратіївни ( 82 роки ):

“Було на місці села Буша місто Краснопіль. У ньому нараховувалось 12 церков. Одного разу, напали татари, чи турки, і всіх мешканців винищили. Живою залишилась лише одна жінка, яка сховалась у печері

(за іншими повідомленнями – у церкві [Б.В.]).

З того часу село стало називатись “Буша – бо ж залишилась одна душа”.

Гора, на якій був татарський стан, до цього часу називається:

“ Татарською “ горою. “ 46.

На народні перекази посилаються науковці, які побували у Буші, але належної уваги дослідженню переказів вони не приділили.

Так, у 1987 році, археолог з Кам”янець – Подільського, І. Винокур вказує:

“Кроме того, при прокладке дороги вблизи от места слияния Буши и Мурафы были открыты остатки металлургического горна – домницы древнерусского времени. Возможно, что культурный слой древней Руси, обнаруженный здесь, представляет остатки древнерусского города, который, по народному преданию называли – Краснополь“. 47.



У 1990 році, кандидат філологічних наук, В. Хитрук пише:

“Переказ місцевих жителів досі зберігає правду про його допотопну історію: раніше на місці Буші красувалось розкішне допотопне місто Краснопіль, на горі, де нині над рікою звисають кам”яні бриласті чола легендарних витязів, колись стояло 12 храмів із золотими банями“. 48.

Наголосимо на тому, що легенди про заснування Буші знаходимо і у сусідніх селах : на хуторі Хмельовщина, за 6 км. від Буші ( 2002 р.), у сусідніх селах - Дорошівці, Михайлівці, Петрошівці.

Треба надати належне В. Хитруку за поетичне оформлення, почутих у Буші, народних переказів, але, як нам здається, це шкодить історичному дослідженню.

Вимушений відзначити для читача, що:“ні яких кам”яних бриластих чол легендарних витязів, і золотих бань храмів ніколи у цій місцині не було“. Аналізуючи народні перекази, бачимо, що назва поселення змінюється.

Так, у 1873 році – “Голопіль чи Антопіль”, а у наш час, через 100 – 130 років – Краснопіль.

Привертає увагу, постійна присутність у згаданих назвах поселення частини слова – “ polis “.

Забуваючи назву поселення , мешканці Буші цю невід”ємну її частину пам”ятали. Відзначимо, що вперше сільська легенда потрапляє на сторінки історичної літератури під датою – 1873 рік.

У змістовних описах села, його історії та побуту, губернського землеміра Екстера ( 1799 р. ) і Лаврентія Марчинського ( 1822 р. ) вона відсутня.

Автор “Топографічного опису... 1799 року“ робить, як для нашого дослідження, цікаве наголошення:



следующая страница >>