litceysel.ru
добавить свой файл
1




Зміст


1. Функції соціального інспектування у соціально-педагогічному патронажі

3

2. Врахування особливостей у виборі форм і методів соціального патронажу

5

Список літератури

11



1. Функції соціального інспектування у соціально-педагогічному патронажі

Соціальний патронаж проводиться в залежності від ситуації, яка призвела до важкої життєвої ситуації у вигляді:

- соціально-медичного патронажу сімей, які мають дітей, у тому числі дітей з обмеженими можливостями, на основі спостереження за сім’ями з метою своєчасного виявлення виникаючих у них проблем, котрі можуть негативно вплинути на здоров'я і психіку дітей, і надання їм необхідної соціально-медичної допомоги;

- соціально-психологічного патронажу за клієнтами установ соціального обслуговування на основі спостереження для забезпечення своєчасного виявлення ситуацій психічного дискомфорту особистісного або міжособистісного конфлікту й інших ситуацій, які можуть збільшити важку життєву ситуацію, і надання їм необхідної на даний момент соціально-психологічної допомоги;

- соціально-педагогічного патронажу сімей, проведеного з урахуванням їх віднесення до певної групи (багатодітні, малозабезпечені та ін.), на основі спостереження з метою визначення фізичного і психічного стану членів родини, характеру взаємин між батьками і дітьми, забезпечення нормального сімейного виховання членів родини і створення в родині нормальної соціально-педагогічної обстановки;

- соціально-економічного патронажу, здійснюваного, в основному, відносно малозабезпечених родин і самотніх громадян літнього віку шляхом спостереження за соціально-економічним станом клієнтів установ соціального обслуговування з метою своєчасного виявлення погрози ускладнення або виникнення важкої життєвої ситуації і надання їм необхідних соціально-економічних послуг;


- соціально-правового патронажу, здійснюваного відносно дітей, жінок, громадян літнього віку й інвалідів, що знаходяться в родинах, де існує погроза насильства стосовно їх, з метою здійснення юридичної допомоги родинам, які перебувають у важкій життєвій ситуації.

Спеціальні інтернатні заклади для дітей з обмеженими функціональними можливостями призначені виконувати не тільки освітньо-виховну функцію. Вони сприяють нормальній соціалізації особи­стості, її повноцінному розвитку, компен­сують та виправляють недоліки розвит­ку, забезпечують правову та психологічну захищеність вихованців та випускників. Відповідно, в цій діяльності особливу роль відіграє соціальний педагог закладу інтер­натного типу, який має знатися на психо­логічних особливостях дітей та молоді з обмеженими функціональними можливо­стями. Він є інспектором з соціально-педагогічного патронажу. Його функції у специфічних умовах мають більш цілеспрямований характер.

Соціальний педагог - це спеціаліст системи освіти, який реалізує комплекс заходів щодо соціального захисту дитини, яка навчається в інтернатному закладі:

1. Вивчає соціальне середовище дити­ни, яка знаходиться в кризовій чи екстре­мальній ситуації, з метою надання своєчас­ної соціально-педагогічної допомоги та підтримки.

2. Виступає посередником між сім'єю, закладом, у якому виховується дитина, спеціалістами різних соціальних служб, відомств та адміністративних органів з метою запобігання можливим конфліктам і розв'язання питань соціального захисту та соціальної допомоги.

3. Виявляє дітей, які потребують соціальної допомоги та підтримки, порад відповід­них фахівців для надання допомоги щодо патронажу, забезпечення житлом, матері­альною допомогою, пенсіями, влаштуван­ня заходів щодо працевлаштування молоді.

4. Проводить консультування батьків (осіб, що їх заміняють) та спеціалістів, які вирішують питання охорони дитинства.

5. Бере участь у розробці соціальних про­ектів та програм.


6. Визначає форми та методи роботи з дітьми, які потребують соціальної допомо­ги та підтримки, проводить відповідний інструктаж спеціалістів закладів освіти.

7. Взаємодіє з учителями, батьками (осо­бами, що їх замінюють), спеціалістами соці­альних служб та різними благодійними організаціями, бере участь у роботі з дітьми та сім'ями, які потребують соціальної підтримки.

8. Виконує різні доручення адмініст­рації, пов’язані з вирішенням питань соці­ального захисту дітей.

2. Врахування особливостей у виборі форм і методів соціального патронажу

Правила проведення соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю, які мають обмеження функціональних можливостей:

1. Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що потребує спеціального навчання, виховання та догляду.

2. На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово і цілеспрямо­вано: навчати дитину альтернативних способів спілкування; пояснювати основні правила поведі­нки; прищеплювати навички самообслу­говування: розвивати зорове, слухове, тактиль­не сприйняття; виявляти й розвивати творчі здібності дитини.

3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки: позбавитися небезпечних речей та предметів; вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції; не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її Інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.

4. Рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною-інвалідом, потрібно: сприймати її такою, якою вона є; підтримувати і заохочувати її до пізнання нового; стимулювати до дії через гру; більше розмовляти з дитиною, слуха­ти її; надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо; не піддаватися всім примхам і вимо­гам дитини; не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити; не боятися кожну хвилину за життя дитини.


Зміст соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями:

1. Вивчення соціально-психологічного стану молоді.

2. Проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей-інвалідів з різними типами захворю­вань.

3. Організація реабілітації дітей-інвалідів (навчання елементів самообслу­говування та норм елементарної поведін­ки в різних мікросоціумах).

4. Здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи.

5. Організація консультпунктів для ро­дичів молодих інвалідів з юридичних, пра­вових, психолого-педагогічних питань.

6. Розвиток потенційних творчих можли­востей дітей-інвалідів.

7. Функціонування якостей особистісної самодостатності засобами спеціально роз­роблених та психотренуючих ігор.

8. Організація культурно-дозвільної діяльності дітей-інвалідів через проекту­вання та впровадження різноманітних програм та форм роботи.

9. Здійснення профорієнтаційної робо­ти серед молодих інвалідів.

10. Конкретні пропозиції щодо полі­пшення життя молодих інвалідів у сус­пільстві.

11. Координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікують­ся проблемами дітей-інвалідів у сус­пільстві.

Соціально-педагогічний супровід дітей з обмеженими функціональними можливостями в системі спеціальної освіти:

Соціальний супровід дітей з обмежени­ми функціональними можливостями має на меті допомогти й підтримати дитину у процесі соціальної адаптації в загальній системі соціальних відносин та взаємодій, насамперед, у рамках тієї навчальної сис­теми, де вона знаходиться. В цьому про­цесі соціальний супровід дитини з обме­женими можливостями здоров'я для за­побігання та корекції обмежень життєді­яльності й порушення здатності виконувати соціальні ролі, повинен бути спрямований на три головні складові процесу соціалізації: розвиток особистості дитини; підготовка до самостійного життя; професійна підготовка та можливість працевлаштування.


Отже, процес соціального супроводу дітей з обмеженими функціональними можливо­стями є системою передавання суспіль­ством соціального досвіду з урахуванням особливостей та потреб різних категорій дітей з порушеннями розвитку за активної їх участі та забезпечення адекватних умов, у результаті чого діти долучаються до всіх соціальних систем, структур, соціальних , зв'язків, беруть активну участь в основних сферах життя і діяльності суспільства, готу­ються до повноцінного дорослого життя, самореалізації та розкриття як особистості (табл. 1).

Таблиця 1

Етапи соціально-педагогічного супроводу дітей з функціональними обмеженнями


Етапи соціально-педагогічного супроводу

Структура практичного впровадження соціально-педагогічного супроводу

Залучені учасники процесу соціально-педагогічного супроводу

Діагностичний



- фіксація сигналу проблемної ситуації;

- розробка плану проведення діагностичного дослідження

- встановлення довірчих стосунків з усіма учасниками проблемної ситуації; - обговорення проблеми;

- оцінка можливостей на шляху розв'язання проблемної ситуації

Пошуковий

- збір інформації щодо проблемної ситуації;

- пошук шляхів та засобів вирішення проблеми

- доведення інформації до відома всіх учасників проблемної ситуації

Консультативно-проективний (етап домовленості)

- пошук можливих варіантів вирішення проблемної ситуації;


- обговорення позитивних та негативних сторін різних способів вирішення проблемної ситуації;

- створення прогнозу ефективності можливого способу вирішення проблемної ситуації;

- обрання різних методів допомоги в проблемній ситуації;

- розподіл обов'язків для реалізації плану виходу з проблемної ситуації;

- визначення послідовності дій щодо реалізації плану виходу з проблемної ситуації;

- уточнення терміну виконання та коригування планів


- обговорення можливих варіантів розв'язання проблеми з усіма зацікавленими особами;

- враховується бачення проблеми самою дитиною

Дієвий етап


- забезпечення досягнення бажаного результату;

- залучення зовнішніх спеціалістів (психолога, медичних робітників, юриста та ін.)

- допомога всім учасникам проблемної ситуації;

- координування процесом соціального супроводу

Знання загальних закономірностей психічного розвитку в певний віковий період дає змогу розмежовувати індивідуальні особливості від патологічних змін. При нервових та психічних захворюван­нях порушуються закономірності розвитку, настають зміни структури психічної діяль­ності і самої особистості. Такі зміни можуть бути тимчасовими (прояв стомлюваності, підвищеного емоційного збудження, при­скореного чи навпаки, уповільненого, про­цесу мислення) або стійкими (зміни інте­лекту, темпераменту, характеру).

Психічні розлади в розумово відсталих часто змінені внаслідок низького інтелек­туального рівня цих хвороб. При глибокій, важкій формах розумової відсталості з об­меженим розвитком мови вияви деяких симптомів, таких як маячня, галюцинації, нав'язливість, жах, значно відрізняються від симптомів, які спостерігаються у хворих із нормальним інтелектом. Виявити на­явність симптомів у такого хворого важко ще й тому, що для адекватного опису відчут­тя необхідно, щоб дитина добре володіла мовою.


У дефектології існує комплексний підхід - клініко-психолого-педагогічний - у вивченні й формуванні системи корекційних засобів РДА (раннього дитячого артизму).

Важливо корекцію починати якомога раніше. Рання дефектологічна діагности­ка дасть змогу спланувати відповідну інди­відуалізовану навчально-виховну корекційну програму: розвиток рецептивних, лінгвістичних, моторних, соціальних знань, умінь, навичок, корекцію соціально неприйнятих форм поведінки. Педагогічну корекцію повинні проводити одночасно батьки та педагоги навчального закладу, співпрацюючи з лікарями та психологами.

Прогноз аутизму залежить від розумо­вого функціонування, розвитку мовлення та глибини характерних символів. У 62-74 % прогноз невтішний (такі діти залежать від сторонньої допомоги); для 5-7 % прогноз позитивний. Вони живуть нормаль­ним життям, працюють. Але в більшості простежуються значні аномалії поведінки. Аутизм - проблема не тільки дітей, а й сім'ї та суспільства. Цей розлад часто на­зивають «прихованим» тому, що аутичні люди залишаються незрозумілими. Коли такі діти приходять на навчання в допоміж­ну школу, їм необхідно організувати квалі­фікаційну допомогу.

Характерною рисою для дітей з різни­ми нервово-психічними захворюваннями та важкими порушеннями розвитку є негативізм, який характеризується стійкістю і входить до структури органіч­ного ураження ЦНС при різних захворюван­нях. Дитина у відповідь на запропоновану їй комунікативну ініціативу дає неадекват­ну реакцію. Це може бути невмотивована відмова, бездіяльність, уникнення контак­ту, активна протидія, протест. Такі пору­шення можуть бути обумовлені різними причинами: хибним вихованням, невро­тичними або неврозопобідними розладами особистості, особистісними рисами, зрос­тання яких спостерігаються в період віко­вих криз.

Найважчі вияви негативізму спостеріга­ються при РДА, синдромах Дауна, порушен­нях поведінки за аутичним типом разом із алалією, а також при деяких синдромальних ускладненнях розумової відсталості. Основні зусилля в організації корекційної роботи можуть бути спрямовані на ство­рення емоційного та психологічного ком­форту, почуття впевненості та захищеності, а згодом - на поступове обережне введен­ня нових навичок, форм поведінки. Під час ретельного спостереження та аналізу по­ведінки дитина може виявити, які із зовнішніх стимулів є для неї привабливи­ми, а які - вразливими.


Необхідно форму­вати в дитини активну орієнтацію на пред­мет. Якщо дитина поринає в гру-маніпуляцію з предметами, треба поступово прагну­ти надання грі змісту (викладання рядків із кубиків - «будуємо потяг», розкидання шматочків паперу - «влаштування салю­ту» тощо). При багаторазовому програванні або зображенні різноманітних сюжетів можли­ве навчання правильного сприйняття й вираження власних почуттів і прагнень, можна розрахувати на вияви ініціативи дитиною.

Крім динамічних змін в основі клінічної симптоматики, детермінованої біологічни­ми патогенними факторами під впливом незвичайної ситуації, психічної травми, у таких дітей можуть розвиватися тяжкі гострі психічні розлади. Вихід із такої си­туації складний, тому ситуації краще за­побігти, ніж лікувати наслідки психозу. Для цього необхідно глибоко вивчити кож­ну дитину й добирати вправи індивідуаль­но. Необхідно також урахувати, що до шко­ли часто приходять діти зі складними па­тологічними рисами характеру.

У бага­тьох із них патохарактерологічні реакції, психопатологічна поведінка. Унаслідок органічного ушкодження головного моз­ку дитина не може стримувати своїх емоцій, у неї хаотичні малодиференційовані рухи та дії. У такому випадку коригу­вати поведінку важко, а іноді навіть не­можливо. Ось чому працювати з дітьми, не вивчив­ши їхніх індивідуальних особливостей, не­можливо. У роботі необхідно постійно вра­ховувати їхні психологічні особливості, рівень пізнавальних можливостей, го­товність до навчання.

Індивідуалізація завдань, зміст навчально-корекційної роботи обумовлюють­ся не лише рівнем знань та пізнавальни­ми можливостями дитини, а й типом за­хворювання. Знання клінічних особливос­тей дає можливість активніше застосову­вати корекційні та стимулюючі методи впливу. Спеціальна педагогіка базується на глибокому знанні етіології та патогенезу слабоумства. Не можна заперечувати хворобливий характер слабо­умства і вважати його лише невдалим вар­іантом нормальної психіки. Цих дітей тре­ба сприймати як таких, що перенесли хво­робу, з наслідками та ускладненнями цієї хвороби.



Список літератури


1. Горячев М.Д. Социальная педагогика. – Самара, 1996. – 452 с.

2. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опит /Под ред. Г. Лактионовой. - К.: Науковий світ, 2001. – 61 с.

3. Колобов О.А. Социальная педагогика как профессия. – Нижний Новгород, 1996. – 234 с.

4. Маслова Н.Ф. Книга социального педагога. – Орел, 1994. – 245 с.

5. Никитин В.А. Начало социальной педагогики. - М.,1999.

6. Орбан-Лембрик Л. Соціальна психологія. – К.: Либідь, 2004. – 576 с.

7. Соціальна педагогіка. Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.


IQdiplom.com - дипломні роботи, курсові, реферати на замовлення