litceysel.ru
добавить свой файл
1
ТЕМА 7. Організація праці працівників освіти


Праця в освітянському комплексі є важливою складовою сукупної праці в масштабі народного господарства і має немало спільного з іншими видами трудової діяльності, особливо у сфері науки і культури. Разом з тим, не можна забувати і при специфіку цієї праці.

Педагогічна праця і її особливості

Основним видом професійної діяльності в освітянських закладах є педагогічна праця. Саме від педагогічних працівників залежить якість підготовки випускників шкіл, ПТУ, технікумів і вузів. Викладачі і вихователі – працівники, котрі несуть соціальну відповідальність за майбутнє країни. Тому, особливо високі вимоги ставляться до тих, хто бажає зайнятися педагогічною діяльністю.

Порядок комплектування персоналу визначається самим закладом освіти і закріплюється в його статуті. Цей же заклад є роботодавцем для педагогічних та інших робітників. Трудові відносини робітника та адміністрації регулюються договором (контрактом). Умови цього договору не можуть суперечити законодавству України про працю. Договір (контракт) - це письмова угода робітника і роботодавця стосовно їх обов'язків. Він оформляється в двох екземплярах, які підписуються робітником і роботодавцем. Один екземпляр договору зберігається в працівника, інший - у адміністрації. Обидва екземпляри мають однакову юридичну силу, що набуває контракт зразу ж після підписання. Зміни чи доповнення до нього можуть бути внесені тільки за згодою сторін. На основі контракту видається наказ керівника закладу про призначення працівника на посаду.

Зазвичай у контракті фіксуються наступні моменти:

– термін його дії до 5-ти років. Конкретний термін контракту визначається згодою сторін. Після закінчення терміну дії контракт за домовленості сторін може бути продовжений на новий термін;

– основи для дострокового розірвання контракту за невиконання чи неналежне виконання обов'язків, передбачених у ньому;

– права та обов'язки сторін;

– умови організації та оплати праці.

У галузі освіти праця являє собою спільну планомірну педагогічну діяльність, направлену на надання освітянських послуг у процесі навчання і виховання підростаючого покоління, відтворення і розвиток кадрового потенціалу суспільства. Цією працею, у тій або іншій формі й мірі зайнятий багатомільйонний загін працівників дошкільних, шкільних і професійних навчальних закладів.

Викладацька трудова діяльність суттєво відрізняється від праці робітників промисловості і сільського господарства. Праця в матеріальному виробництві, як відомо, є перш за все процесом, який здійснюється між людиною і природою. У цьому процесі людина своєю діяльністю опосередковує і регулює обмін речовин між собою і природою. Праця ж педагогічних робітників направлена на людину, на її інтелект, на розвиток розумових здібностей і моральних якостей учнів.

Які ж особливості педагогічної праці? Ця праця:

1) складна, носить переважно інтелектуальний і педагогічний характер;

2) вимагає високого рівня творчої діяльності, прийняття самостійних рішень;

3) нестандартна і погано піддається регламентації;

4) являється виробничою працею, але іншого виду, ніж у матеріальному виробництві;

5) її результати - навчальні послуги - невіддільні від діяльності.

Розглянемо детальніше деякі із цих особливостей. У викладацькій діяльності переважає особливий складний вид розумової праці, а головним засобом процесу навчання виступають наукові знання: об'єктивно і суб'єктивно нові. Для придбання й передачі таких знань учням, необхідна праця високої кваліфікації. Саме така праця здатна творити й поповнювати інтелектуальний досвід педагога, забезпечувати успішне засвоєння учнями цих знань.

А чи існує проста розумова праця? Так. Це та праця, яка не створює ні суб'єктивно, ні тим більш об'єктивно нових знань. У результаті такої праці інтелект людини не збагачується і не розвивається. Його продуктом є лише інформація про вже наявні знання. Від виконавця такої роботи не вимагається прийняття самостійних рішень, які впливають на зміст інформації, що передається. Подібна праця в умовах кібернетизації та комп'ютеризації легко виконується машинами.


У реальному житті для значної частини педагогічних працівників праця є змішаною, що включає створення і повідомлення як нових знань, так і раніше здобутих. Причому, найбільших успіхів досягають ті викладачі, які вміло поєднують інформативний, репродуктивний спосіб з творчо-пошуковими методами навчання. Для вироблення самостійності мислення, найбільші результати приносить діалогова форма навчання, яка дозволяє учням разом з педагогом приходити до правильних висновків. Разом з тим навряд чи можна зводити основну ціль навчання до формування в тих, хто навчається високого рівня інтелекту, а розвиток їхніх особистих якостей вважати завданням другорядним. Проте, важливість знань може зрозуміти лише розвинута особистість, орієнтована на високі цінності та ідеали.

Праця педагога багато в чому визначається його особистістю. До числа необхідних працівнику освіти якостей належить професійно-педагогічна спрямованість, тобто дієва орієнтація на розвиток особистості учня. Стійка педагогічна орієнтація – це прагнення стати, бути і залишатися педагогом. Викладач переконаний у соціальній важливості його праці, це допомагає йому долати перепони і складності в роботі. У зв'язку із цим у педагогічній літературі виділяються такі професійні якості вчителя: здатність розуміти учня, не тільки доступно викладати матеріал, але й зацікавлювати учнів, пробуджувати в них творчі здібності, передбачати результати своєї взаємодії з ними. Крім того, педагог повинен уміти переконувати людей і організовувати їх, швидко і вміло реагувати на педагогічні ситуації.

Багатогранна роль сучасного викладача. Він виступає в найрізноманітніших функціях: у якості менеджера навчального процесу; консультанта і мотиватора учнів; розроблювача навчальних посібників і матеріалів; організатора заходів з питань зв'язку учнів з життям села, міста, району тощо.

У функціях викладача зазвичай чітко відображається "переважаюча навчально-економічна концепція наших днів, відповідно якої, головним ресурсом навчальної сфери є власна праця учнів і студентів, а витрати на викладацький персонал і на матеріальне середовище навчання служать у якості засобів підвищення продуктивності праці учнів".


Для педагогічної праці більше, ніж для багатьох видів трудової діяльності, потрібні творчі здібності. Пояснюється це тим, що об'єкт праці у сфері освіти одночасно виступає активним суб'єктом процесу навчання. Викладач щоденно постає перед нестандартними ситуаціями, причому, у даний час таких ситуацій більше.

Педагогічна праця спрямована на використання систематизованих наукових знань для навчання майбутніх і нинішніх (сфер) працівників усіх галузей народного господарства. Об'єм наукових знань в умовах науково-технічного прогресу, як відомо, різко зростає. А відбір і систематизація знань нерідко відстають від темпів росту наукової інформації і ступеня її підготовленості для практичних цілей навчання і виховання молоді. Викладач повинен вільно володіти своїм предметом, щоб відбирати, аналізувати і систематизувати нові дані науки і використовувати їх у навчальному процесі.

Разом з тим сфера освіти відрізняється високим науковим потенціалом. Достатньо нагадати, що у вузах країни працює значна частина всіх докторів і кандидатів наук. Усе це говорить про те, що праця робітників освіти належить до висококваліфікованої праці.

Не менш важлива різниця педагогічної діяльності заключається в тому, що для неї характерна більш висока доля витрат саме живої праці при наданні освітянський послуг, ніж при створенні продуктів матеріального виробництва.

У нашій країні є деякі особливості педагогічної праці. До числа таких закономірних тенденцій відноситься процес фемінізації освіти, тобто зростання ролі впливу жінок у навчально-виховній роботі. Природно, що в інших країнах жінки складають значну частину працівників освіти, але в Україні вона помітно більша.

Чим же це пояснюється? Звичайно, це пов'язано з деякими природними властивостями жінок і тими соціальними функціями, які покликані виконувати жінки в сім'ї і суспільстві, у вихованні і домашньому навчанні дітей. Зазвичай матері є першими щоденними викладачами і вихователями для своїх дітей.


Сама освіта, за рядом обставин, виявилася сприятливою галуззю для застосування жіночої праці. Праця тут, як правило, вимагає не фізичних навантажень. Вона в меншій мірі регламентована, дозволяє мати більш гнучкий графік роботи, припускає свободу творчості. Не менш важливо і те, що загально-навчальні заклади розташовані поблизу людських жител. Це розширює можливості жінок працювати недалеко від домівки, щоб більше приділяти уваги своїм материнським і сімейним обов'язком. Однією з причин незначної кількості чоловіків у педагогічній сфері є низька заробітна плата викладачів та інших працівників освіти. Праця працівників освіти не тільки визначає їх особливий стан у суспільстві, але й виступає засобом задоволення їх матеріальних і духовних потреб.

Викладацька трудова діяльність відрізняється від праці робітників промисловості і сільського господарства.

Широко впроваджуються різні форми сумісництва в навчальних закладах: поєднання функцій керівника навчального закладу і педагога, сумісництво навчально-методичної і наукової роботи викладачем. Проектується викладання кількох дисциплін одним вчителем, особливо в сільських малокомплектних школах.

Процес праці викладача має свою конкретну одиницю виміру. Такою одиницею виступає робочий час. Для педагогічних працівників освітянських закладів установлена скорочена продовжуваність робочого часу. Якщо для працівників на підприємствах він становить 40 годин, то для педагогічних працівників не більше 36 годин на тиждень. Але праця учителя відрізняється тим, що його трудова діяльність має професійну направленість і за нормами установленого законом робочого дня. Він не тільки після уроків, але й поза школою виконує різного роду професійну роботу.

Чи вичерпується робочий час учителя лише часом проведення шкільних уроків і навіть часом перебування в школі? Звичайно ні. Адже учитель повинен підготуватися до уроків, перевірити учнівські зошити, провести додаткові заняття, керувати гуртком і т.д. Невже можна із цим погодитись? Підвищення кваліфікації учителя неможливе без покращання системи методичних прийомів. Тому час, відведений на читання наукової та методичної літератури, на пошук та обдумування найбільш ефективних прийомів роботи на уроці, проведення позакласних заходів, повинен включатися в робочий час. Не випадково, методична робота в школі розглядається як важливий обов’язок учителя. Аналогічно кваліфікується для класних керівників проведення батьківських зборів, відвідування сімей учнів та інша робота.


Саме визначення робочого дня в Україні не має чіткості економічного складу. Робочий день часто визначається як час доби, протягом якого робітник працює на підприємстві чи в установі. У такому випадку, робочий день розглядається не в економічному, а в юридичному аспекті, з позиції адміністративно-командної системи, коли вона зводиться до установленого державою часу обов'язкової участі працівників у підприємстві матеріальних і культурних благ.

У зв'язку з досить обмеженою кількістю вільного часу, у шкільних працівників виникає цілий ряд важких завдань, які потребують рішення на шляху реформи освіти. Серед них важливе значення має підвищення якості підготовки нового поповнення учительського корпусу через провідні заклади перетворені в педагогічні університети. Вони призвані закласти в студентські роки більш міцну основу для успішної роботи майбутніх вчителів у школі. А це можливо забезпечити шляхом активізації плідної самостійної роботи студентів під час навчання у вузі. Разом з тим, не знімається й така проблема, як забезпечення систематичного підвищення кваліфікації і пошуку способів збільшення розмірів вільного часу працюючих учителів.

Нераціональна організація праці у викладачів проявляється в наявності "вікон" між уроками, пізньому закінченні занять і двозмінною працею. Розумна організація праці неможлива без науково обґрунтованого методу планування і врахування навчального та іншого навантаження викладача.

Для раціоналізації робочого часу вчителя, необхідний мінімум засідань, жорсткий регламент педрад, зборів.

Наукова організація педагогічної праці неможлива без впровадження ефективної системи стимулювання викладачів, котрі досягають якісних результатів у навчально-виховній роботі.

Праця працівників освіти не тільки визначає їх особливе положення в суспільстві, але й виступає засобом задоволення їх матеріальних та духовних потреб. У зв'язку із цим виникає необхідність у створенні стимулів сприяння до викладацької діяльності і забезпечення її продуктивності.



Соціально-економічний зміст педагогічної праці та їі місце в суспільній праці

Право на освіту закріплено Конституцією України. Головним завданням вищих учбових закладів є:

- підготовка висококваліфікованих спеціалістів, які мають глибокі теоретичні знання і практичні навички за своєю спеціальністю;

- постійне удосконалення якості підготовки спеціалістів з урахуванням сучасного виробництва, науки, техніки і культури, перспективи їх розвитку;

- виконання науково-дослідних робіт;

- розробка підручників і посібників;

- підготовка науково-педагогічних кадрів;

- підвищення кваліфікації викладачів вищих і середніх учбових закладів та спеціалістів, зайнятих у народному господарстві.

У сучасному розподілі праці педагогічна – одна з найбільших галузей. Більше 50% докторів наук та кандидатів наук працюють педагогами.

Поряд із завданнями, які ставить перед освітою науково-технічний прогрес, існує проблема, пов'язана з плановою чисельністю професорсько-викладацького складу. Важливим стає такий показник в учбовому закладі, як кількості студентів на одного викладача.

Праця викладача є цілеспрямованою діяльністю у навчанні, виконанні і розвитку тих, хто навчається. Викладач-педагог повинен забезпечити отримання знань, необхідних для майбутньої роботи.

Спеціальні якості педагогічної праці відображають їх зв'язок із суспільним розподілом праці.

Праця педагога - творча. Оплата праці організована відповідно до кількості та якості.


Впровадження елементів наукової організації праці

Головними принципами наукової організації учбового процесу в навчальних закладах є:

а) підготовка висококваліфікованих спеціалістів широкого профілю з урахуванням перспектив розвитку науки;

б) формування в студентів у процесі навчання наукової методології спеціальності, що вивчається;


в) посилення ролі фундаментальних наук у підготовці спеціалістів;

г) освоєння змісту навчання;

д) планування, організація і систематичний контроль самостійної роботи студентів;

е) фізичний розвиток студентів.

Планування оптимального учбового процесу обумовлює відповідність теоретичного та практичного навчання, послідовне вивчення предметів з урахуванням міжпредметних зв'язків, раціональне співвідношення між науковою інформацією основ науки, яку вивчають, та інформацією в найважливіших досягненнях науки та техніки. Тому постає завдання обробки наукової інформації з метою запобігання перенавантаженості студентів надмірною її кількістю. Важливим принципом стає цільова підготовка спеціалістів для галузей народного господарства, на основі договорів між міністерствами та відомствами.


Розподіл праці

Установлений перелік посад професорсько-викладацького складу обумовлює його кваліфікаційні градації.

Так, завідуючий кафедрою повинен мати, як правило, звання професора або вчену ступінь доктора наук, професори і доценти – вчену ступінь доктора наук або кандидата наук.

Питома вага викладачів із вченими ступенями є найважливішим показником якості складу викладацького колективу вузів.

Відповідно до посади кожен викладач відповідає за конкретні види викладацької діяльності. Так, підготовка науково-педагогічних кадрів покладена на професорів, докторів наук.

Найскладніший вид – лекційні заняття доручаються найбільш досвідченим та кваліфікованим викладачам, переважно професорам і доцентам. На них покладається прийом екзаменів, керівництво дипломними проектами, консультації. Головна ланка ВУЗу – кафедра. Саме вона організовує науково-методичну роботу з однієї або декількох близьких за профілем дисциплін.

Особливе місце в діяльності викладачів посідає науково-дослідницька робота. Це невід'ємна складова педагогічної праці: написання наукових статей і доповідей, керівництво науково-дослідницькою роботою студентів. Необхідно максимально забезпечити розподіл праці всіх категорій працівників кафедри, щоб забезпечити не тільки якість навчального процесу, але й 4 подальшу підготовку та професійний ріст викладачів та можливість подальшого заміщення вищестоящих посад.


Вагоме значення має раціональний розподіл педагогічного навантаження. Представляємо умовну модель розподілу учбового навантаження, яка в залежності від профілю вузу може змінюватися.

Види педагогічного навантаження


Посади


професор


доцент


старший викладач, асистент


1


2


3


4


Лекції


50%


40%


10%


Семінари і лабораторні заняття, практики


10%


30%


60%


Екзамени


30%


40%


30%


Заліки


10%


30%


60%


Керівництво курсовими роботами


20%


40%


40%

Керівництво дипломними роботами


40%


40%


20%


Керівництво аспірантами

70%

30%

-

Участь в ДЕК


80%


20%


-


Заняття зі слухачами факультету підвищення кваліфікації

60%


40%


-


Спецсемінари


40%


40%


20%



Особливості викладання гімназіях та сільських малокомплектних школах

Поряд з масовою загальноосвітньою школою в Україні діє мережа спеціалізованих навчальних закладів – ліцеїв, гімназій, коледжів.

Ще до недавнього часу вважалося, що головне завдання школи полягає в тому, щоб загальну середню освіту дати кожному учневі, незалежно від його нахилів і здібностей.

У таких умовах діяльності педагога, котрий почувався лише виконавцем навчальної програми, увага була спрямована не на розвиток особистості, а на передачу знань педагогічної науки і практики. Зараз все голосніше дискутують про те, якою має бути система освіти, щоб відповідати – потребам соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. Одним із шляхів вирішення проблеми відродження нових типів навчальних закладів: ліцеїв та гімназій. Це спеціалізовані загальноосвітні школи з дослідницькою системою організації навчального процесу, розраховані на творчо розвинутих дітей.


Концепція освітньої діяльності таких навчальних закладів передбачає формування в учнів високі моральні якості, гуманістичний світогляд, риси соціально зрілої творчої особистості, патріота, готового до трудової діяльності, до відповідальності за свої дії, за долю суспільства й людства. Випускник цих закладів повинен досконало, в обсязі державного стандарту, володіти високим рівнем теоретичної та науково-практичної профільної підготовки.

Ліцей здійснює загальноосвітню, науково-практичну та професійну підготовку учнівської молоді протягом 2-4-х років згідно з навчальними планами, складеними на основі розроблених Міністерством освіти України базових навчальних планів з урахуванням профілів ліцею.

За структурою, методами, формами, навчання освіти в ліцеї є кроком від звичайної шкільної до вузівської. Вузівські елементи навчання повинні вводитися поступово. На етапі адаптації до нових умов, викладання в ліцеї будується ближче до шкільної системи, поволі вбираючи в себе інститутську методику. Ліцеїстів необхідно готувати до самостійного здобування знань, навчати їх слухати лекцію, конспектувати, писати реферати, складати тези, вести наукову дискусію.

Особливості роботи в ліцеях полягають у тому, що наставники повинні допомагати молоді правильно зробити свій вибір у житті.

Істотним у навчанні дітей у гімназіях та ліцеях є те, що були внесені зміни у форми, методи та зміст освіти. Робота з учнями ведеться диференційовано, з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Поряд з викладанням усіх предметів, передбачених навчальним планом звичайної школи, вивчаються й інші дисципліни – етика, історія релігії, риторика, латинь. Фундаментальні знання у вивченні однієї чи двох іноземних мов з'являються завдяки не лише збільшенню кількості відведених на це голин, але й зміни концепції викладання. значно більше уваги приділяється й естетичному та фізичному вихованню.

Робота в гімназії чи ліцеї - це постійний пошук, щоденне підвищення фахового рівня.


Свою специфіку має навчально-виховна робота в сільській малокомплектній школі. Вона зумовлена такими соціально-педагогічними факторами:

1) віддаленістю великих населених пунктів, культурно-освітніх закладів;

2) мала наповнюваність класів;

3) розширене коло спілкування дітей;

4) близьке розташування до сільського виробництва та природи – залучення дітей до посильної праці;

5) поважне ставлення дітей до особи вчителя;

6) велика зайнятість батьків у сільськогосподарському виробництві та вдома;

7) тісний контакт сільського вчителя з родинами своїх вихованців, знання їх побуту.

Головною особливістю викладання в малокомплектних школах є те, що навчання здійснюється з різновіковим складом дітей одночасно. Причому потрібно розв'язувати завдання як загальні для всіх учнів, такі і специфічні для кожного класу. Як відомо, у сільську малокомплектну школу приходять діти, котрі, як правило, потребують на перших порах більшої уваги вчителя. Малочисельність одновікових учнівських груп звужує сферу спілкування учнів, негативно впливає на формування їх життєвого досвіду. Учителям малокомплектної школи необхідно докладати спеціальних зусиль, щоб компенсувати дію цього негативного фактора.

У цих нестандартних і складних умовах існування малокомплектних шкіл, зростає роль організації позакласної роботи.

Навчальна та позакласна робота з учнями малокомплектних шкіл має тісно пов'язуватися з позашкільними справами: відвідуванням музеїв, шевством над сім'ями ветеранів, над братськими могилами і пам'ятниками героїв-односельчан. Це підготовка і проведення вечорів, концертів, вікторин.

Таким чином, у кожному класі малокомплектної школи повинен бути спеціальний навчальний план, регламентований самою школою, який передбачає відведення певного часу для занять. Необхідно також забезпечити кожному учню можливість працювати в міру своїх сил і нахилів, обов'язково використовуючи принцип розвиваючого навчання.



Бюджет часу викладачів, учнів та студентів

Робочий час викладачів вищих закладів освіти І і II-го рівнів акредитації визначається обсягом їх навчальної, методичної та організаційної роботи.

Планування робочого часу викладачів здійснюється на поточний навчальний рік і відображається в індивідуальному робочому плані. Виходячи із середньо-тижневої тривалості 36 годин, визначається тривалість робочого часу викладачів на навчальний рік з урахуванням часу на відпустки та святкові дні.

Розрахунок обсягу навчальної роботи здійснюється відповідно до норм часу, які є обов'язковими. Для різних видів робіт норми часу встановлені у конкретних цифрах або з максимальним обмеженням. Норми часу розраховуються, виходячи з астрономічної години (60 хв.), крім таких видів роботи як читання лекцій та проведення лабораторних, практичних і семінарських занять, де академічна година (45 хв.) обліковується як астрономічна.

Обсяг навчальної роботи викладачів, виражений в облікових годинах складає навчальне навантаження (720 годин на ставку).

Вищий заклад освіти може нормувати методичну та організаційну роботу викладачів на підставі норм часу, розроблених вищим закладом освіти. Обсяг методичної та організаційної роботи, виражений в облікових годинах, не входить у навчальне навантаження викладачів, а враховується в загальній тривалості їх робочого часу, який становить не більше 1548 годин на навчальний рік.

Необхідних змін вимагає організація навчального процесу на 1-2-х курсах вищих навчальних закладів. Сьогодні тижневе аудиторне навантаження студентів на вищезазначених курсах складає 36 годин. Це призводить до перевантаження студентів, негативно позначається на якості навчального процесу.

Міністерство освіти і науки України вважає за можливе при розробці робочих навчальних планів підготовки фахівців на базі повної загальної середньої освіти зменшувати навчальне аудиторне навантаження до 30-ти годин. Водночас, з метою поліпшення організації навчального процесу рекомендується планувати проведення самостійної роботи студентів під керівництвом викладачів, що зараховується до навчального навантаження (не більше 6 годин на тиждень).


Кількість іспитів в екзаменаційній сесії повинна бути не більше п’яти, а заліків - шести.

Особливо важливим у таких умовах навантаження викладачів та студентів є планування. План є основою для організації всього навчального процесу. У ньому відображені всі види учбової роботи. Він складається з урахуванням конкретної групи.

У ньому враховуються:

- лекції;

- лабораторні заняття;

- практичні заняття;

- консультації;

- курсові проекти;

- учбова практика;

- заліки;

- екзамени;

- дипломний проект.

У шкільних планах враховуються всі види позакласної роботи.