litceysel.ru
добавить свой файл
1


Тема: Військова топографія

(Орієнтування на місцевості, визначення сторін горизонту, 11 клас)


Топографія (від грец. Topos – місцевість, grapho – пишу) – наука, що вивчає земну поверхню та засоби її зображення у вигляді топографічних карт та планів.


Військова топографія – наука, що вивчає місцевість та її вплив на бойові дії військ; використання топографічних карт і спеціальних карт, аерофотознімків місцесті, здійснення вимірів за картою та на місцевості, порядок складання схем місцевості та бойових графічних документів; розробку питань теорії і практики топографічного забезпечення.


Місцевість як елемент бойової обстановки


Місцевість - це частина земної поверхні. Сукупність її нерівностей називається рельєфом, а всі розташовані на ній об’єкти, створені природою чи працею людини (ріки, ліси, населені пункти, дороги і т.п.),— місцевими предметами.

Рельєф і місцеві предмети взаємозв’язані між собою. Так, рельєф впливає на поширення почвогрунтів і рослинного покриву, конфігурацію гідрографії і дорожньої мережі, на планування населених пунктів, а почвогрунти при цьому багато в чому визначають характер рослинності, якість ґрунтових доріг, глибину залягання ґрунтових вод. Виступаючи в різних сполученнях, рельєф і місцеві предмети в комплексі з кліматом утворюють різні типи місцевості, кожний з яких по-своєму впливає на всі сторони бойової діяльності військ. Тому місцевість розглядається як один з найважливіших елементів бойової обстановки.

Вплив місцевості наведення бою визначається відповідно до бойової задачі з урахуванням озброєння підрозділу, часу року і доби, а також метеорологічних умов і характеру дій супротивника. Місцевість може сприяти успіху бойових дій своїх підрозділів і послабляти дії супротивника, але не сама по собі, а лише в тому випадку, якщо командир правильно її оцінить і уміло використає в конкретній обстановці. При оцінці обстановки командир зобов’язаний: вивчити загальний характер місцевості таїї вплив на дії підрозділів; установити найбільш ймовірні напрямки дій літаків, вертольотів та інших повітряних цілей супротивника на малих і гранично малих висотах; визначити танконебезпечні напрями; вибрати найбільше вигідні позиції для розміщення своїх вогневих засобів. Визначаючи задум бою, командир, крім того, повинний установити найбільш доступні напрямки дій підрозділів і ділянки місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони, рубежі бойових задач мотострілкових і танкових підрозділів, місця розгортання командно-спостережливих пунктів підрозділів, що забезпечують найкраще спостереження за місцевістю, супротивником і діями своїх підрозділів, найбільш стійкі від руйнування місцеві предмети, які можна використовувати як орієнтири.


Орієнтування на місцевості

Орієнтування — це властивості місцевості, що сприяють визначенню свого місця розташування і потрібного напрямку руху щодо сторін обрію, що оточують об’єкти місцевості, а також щодо розташування своїх військ і військ супротивника. Вони визначаються наявністю на місцевості характерних елементів рельєфу і місцевих предметів, що чітко виділяються серед інших об’єктів по своєму зовнітніше колірна гама, тим краще умови маскування).

Орієнтуватися на місцевості, це означає знайти напрями сторін світу (північ, південь, схід і захід) і визначити своє місцезнаходження.

Для визначення ділянки місцевості її поділяють на сектори: А, Б, В і т.д.

Нумерація орієнтирів здійснюється у напрямку руху (спостереження) від спостерігача в глибину, зліва – направо.

При доповіді про своє місцезнаходження слід вказувати номер визначеного квадрату за топографічною картою, координати (довгота і ширина) та визначені орієтири на місцевості

Напрями на сторони горизонту взаємопов'язані між собою. Якщо відомий хоча б один з них, наприклад, на північ, то в протилежному напряму буде південь, праворуч – схід, а ліворуч – захід.

Напрями сторін горизонту можна визначити:

а) за компасом,

б) за розташуванням Сонця,

в) за Сонцем і годинником;

г) за розташуванням Місяця;

д) за Місяцем і годинником;

е) за Полярною зіркою;

є) за різними ознаками.

Основними частинами компаса є насаджена на вістря сталевої голки магнітна стрілка, шкала, візирний пристрій, гальмо, корпус. У компаса Адріанова шкала нерухома, повертається візирний пристрій (цілик і мушка), шкала за ходом годинникової стрілки оцифрована в градусній мірі з ціною поділки 3°. В артилерійського компаса нерухомий візирний пристрій (дзеркальце з прорізом). Шкала, як правило, у поділках кутоміра (в тисячних). Ціна поділки 0-50.


Останнім часом досить широко використовується компас „Турист”. Він виготовлений за зразком артилерійського компаса. Шкала градусна з ціною поділки 5°.

Для перевірки компас встановлюють у горизонтальному положенні на який-небудь предмет і відпускають гальмо. Запам'ятовують відлік за кінцем стрілки і металевим предметом відводять стрілку в сторону. Металевий предмет забирають – стрілка повинна вказати попередній відлік. Якщо відлік відрізняється більш між на одну поділку – компас несправний (розмагнічена стрілка або затуплена голка).

Не рекомендується працювати з компасом під час грози, поблизу електричних проводів високої напруги і поблизу металевих предметів. Від машини необхідно відходити на 10-15 м, від танка – на 40-50 м.

Завдання, які вирішуються за допомогою компаса:

а) визначення напрямів на сторони горизонту;

б) знаходження магнітних азимутів напрямів;

в) знаходження напрямів за відомими магнітними азимутами;

г) вимірювання кутів на місцевості і за картою.

Визначення напряму на сторони горизонту за компасом виконують таким чином. Мушку візирного пристрою ставлять на нульову поділку шкали (північ), а компас – горизонтально. Потім відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас так, щоб її кінець збігся з нульовим відліком. Після цього, не змінюючи положення компаса, візуванням через цілик і мушку запам’ятовують віддалений орієнтир, який використовується для вказання напряму на північ.

Визначення магнітного азимуту за допомогою компаса Адріанова.

Стати обличчям до орієнтиру (цілі). Відпустити гальмо і тримати компас горизонтально. Поворотом корпусу компаса сумістити північний кінець стрілки з нульовим відліком. Придержуючи стрілку біля нульового відліку, повернути візирний пристрій так, щоб крізь цілик і мушку бачити орієнтир. Зняти відлік за шкалою біля мушки.

Магнітний азимут – горизонтальний кут від північного кінця стрілки компаса до напрямку на орієнтир (ціль), що вимірюється за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°. Щоб визначити зворотній азимут (азимут повернення), необхідно від визначеного магнітного азимута відняти 180°, а якщо його значення менше 180° – то додати 180°.


Визначення напряму за відомим магнітним азимутом та компасом Адріанова. Відпустити гальмо. Мушкою візирного пристрою встановити відлік заданого азимуту. Тримаючи компас перед собою (цілик до себе, мушка від себе), повернутися разом з компасом так, щоб північний кінець стрілки збігся з нульовим відліком (зорієнтувати компас), притримуючи кінець стрілки на нулі, крізь цілик і мушку вибрати якомога дальній орієнтир.

Визначення напряму за відомим магнітним азимутом.

Підняти кришку компаса і, повертаючи шкалу, встановити відлік заданого азимуту. Тримаючи компас перед собою (цілик до себе, проріз дзеркальця від себе), повернутися разом із компасом таким чином, щоб північний кінець стрілки сумістився з нулем (зорієнтувати компас). Нахилити дзеркальце так, щоб у ньому було видно шкалу. Утримуючи стрілку на нулі доворотом компаса, через проріз якомога далі намітити орієнтир.

Визначення напряму на сторони горизонту за знаходженням Сонця.

При відсутності компаса або в районах магнітних аномалій сторони горизонту можна приблизно визначити за Сонцем. У Північній півкулі Сонце сходить влітку на північному сході, а заходить на північному заході. Тільки двічі на рік Сонце сходить на сході та заходить на заході – в дні весняного (21 березня) та осіннього рівнодення (23 вересня).

Над територією України Сонце знаходиться на півдні у найвищій точці над горизонтом (у зеніті) в полудень, при цьому тіні від місцевих предметів мають найменшу довжину в напрямку на північ.

Не чекаючи найкоротшої тіні можна орієнтуватися наступним способом. Увіткніть в землю палицю близько 1 метра завдовжки. Відзначте кінець тіні. Почекайте 10-15 хвилин і повторіть процедуру. Проведіть лінію від першої позиції тіні до другої і продовжте на крок далі за другу відмітку. Станьте носком лівої ноги напроти першої відмітки, а правою – в кінці лінії, яку ви накреслили. Зараз ви стоїте обличчям на північ.

Визначення напряму на сторони горизонту за Сонцем і годинником.

Знаючи, що Сонце здійснює по небосхилу свій видимий шлях зі сходу на захід за ходом годинникової стрілки з кутовою швидкістю 15° за годину, можна визначити сторони горизонту за Сонцем та годинником у будь-який час дня.

Годинник установлюють так, щоб годинна стрілка була спрямована на Сонце (положення хвилинної стрілки при цьому не враховується). Кут між годинною стрілкою та напрямком на цифру 1 (влітку – на цифру 2) на циферблаті годинника ділять навпіл – це і буде напрямок на південь. У протилежній стороні буде північ. До півдня ділять навпіл ту дугу (кут), яку годинна стрілка має пройти до 13 (14) години, а після півдня – ту дугу (кут), яку вона пройшла після 13(14) години .

Визначення напрямів на сторони горизонту за Місяцем.

За Місяцем сторони горизонту визначають більш точно, коли видно весь його диск. Повний Місяць у будь-який час знаходиться в стороні, протилежній від Сонця. Різниця в часі їх місцезнаходження складає 12 годин. Ця різниця на циферблаті годинника не видима, оскільки о 1 годині та о 13 годині взимку (відповідно о 2 годині та 14 годині влітку) годинна стрілка буде знаходитися на одному місці. Тому сторони горизонту визначають таким же чином, як і за Сонцем.

Визначення напрямів на сторони горизонту за Місяцем і годинником.

Якщо Місяць неповний, то слід визначити кількість „видимих” годин (повний Місяць знаходиться в протилежній стороні від Сонця і різниця складає 12 годин) і знак (+ або - ). До часу спостереження необхідно додати (відняти) кількість „видимих” годин і отримати той час, коли на місці Місяця знаходилося б (буде знаходитись) Сонце. Спрямувавши на видиму частину Місяця вирахувану цифру циферблату годинника, потрібно вважати, що це не Місяць, а Сонце, і визначити напрям на південь.

Наприклад, час спостереження 5 год. 30 хв. Видима частина диску Місяця в поперечнику складає за оцінкою на око десять шостих частин, або 10 годин. Місяць відходить. Отже, Сонце буде знаходитись у тому напрямі, де в даний час знаходиться Місяць, о 15 год. 30 хв. (5:30+10:00=15:30), тобто годинник покаже 3 год. 30 хв. Спрямовуємо цифру 3:30 на циферблаті годинника на Місяць. Кут між цифрами 3:30 і 1 ділимо навпіл і знаходимо напрям на південь.


Визначення напрямів на сторони горизонту за Полярною зіркою. Полярна зірка завжди знаходиться на півночі. Вночі на безхмарному небі її легко знайти за сузір'ям Великої Ведмедиці. Крізь дві крайні зірки ковша Великої Ведмедиці потрібно подумки провести пряму лінію та відкласти на ній п'ять відрізків, що дорівнюють відстані між крайніми зірками ковша. У кінці п'ятого відрізка буде знаходитися Полярна зірка Малої Ведмедиці (мал. 25). За яскравістю вона приблизно дорівнює зіркам Великої Ведмедиці. Полярна зірка може служити надійним орієнтиром для дотриманий напрямку руху, оскільки її положення на небосхилі зі зміною часу практично не змінюється. Точність визначення напряму за Полярною зіркою складає 2-3°.

Визначення Сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів.

Цей спосіб менш надійний, ніж вищезгадані, тому користуватися ним слід лише у виняткових випадках (немає компаса; район магнітної аномалії; в умовах обмеженої видимості).

Більшість ознак обумовлені розміщенням місцевих предметів по відношенню до Сонця а саме:

- кора великих дерев грубіша на північній стороні; тонша, еластичніша (у берези – світліша) – на південній;

- у сосни бура, потріскана кора на північній стороні підіймається вище по стовбуру;

- дерева, каміння, черепичні та шиферні дахи раніше та густіше покриваються лишаями та грибками з північної сторони;

- на деревах хвойних порід смола рясніше накопичується з південної сторони;

- мурашники розташовуються з південної сторони дерев, пнів та кущів; крім того, південний схил мурашників пологий, а північний – стрімкий;

- весною трава з південної сторони великого каміння, стовбурів дерев, на південних галявинах лісу вища та густіша, а влітку, під час довгої спеки, трава залишається більш зеленою з північної сторони цих предметів;

- ягоди та фрукти скоріше дозрівають (червоніють, жовтіють) з південної сторони;


- сніг швидше розтає на південних схилах; внаслідок цього на снігу утворюються зазубрини – шипи, направлені на південь;

- просіки в лісових масивах частіше прорубуються за лінією північ-південь або захід-схід, лісові квартали нумеруються з заходу на схід,

- вівтарі православних церков звернені на схід, а головні входи розташовані з західної сторони;

- вівтарі католицьких церков (костьолів) звернені на захід;

- припіднятий кінець нижньої поперечини хреста церков звернений на північ;

- двері синагог і мусульманських мечетей обернені приблизно на північ їх протилежні сторони направлені: мечетей – на Мекку в Аравії, що лежить на меридіані Воронежа, а синагог – на Єрусалим в Палестині, що лежить на меридіані Дніпропетровська;

- кумирні, пагоди, буддійські монастирі фасадами обернені на південь;

- вихід з юрт зазвичай роблять на південь;

- у будинках сільської місцевості більше вікон в житлових приміщеннях прорубується з південного боку, а фарба на стінах будов з південної сторони вицвітає більше і має тьмяний колір.

Визначенння місцевого часу без годинника.

При поломці або втраті годинника місцевий час з відносною точністю можна дізнатися за компасом, вимірявши азимут за сонцем. Визначивши азимут, його значення необхідно розділити на 15 (величина повороту Сонця за 1 годину), одержане число буде вказувати місцевий час в момент відліку. Наприклад, азимут за сонцем складає 180°, значить час складатиме 12 годин.


ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ ЗА КАРТОЮ


Способи орієнтування карти.

Орієнтувати карту – означає розвернути її так, щоб лінії місцевості співпадали з лініями карти або ж були паралельними до них. Визначають наступні способи орієнтування карти:

а) по лінії місцевості;

б) за напрямком на орієнтир;

в) за компасом;

г) за небесними світилами.

По лінії місцевості. Карту повертають у горизонтальній площині так, щоб лінія умовного знаку місцевого предмета на карті, наприклад, дороги, співпала з напрямком самого предмета на місцевості, а зображення всіх об'єктів, розміщених праворуч та ліворуч від неї, знаходилися б з того ж боку, що й на місцевості.

За напрямком на орієнтир. Цей спосіб застосовується в тому випадку, коли точка стояння вже відома і з неї видно орієнтир, який позначено на карті. Карту повертають у горизонтальній площині так, щоб напрямок з точки стояння на орієнтир співпав з відповідним напрямком на місцевості. Для точнішого орієнтування карти до цих точок прикладають лінійку і по ній візують на орієнтир.

За компасом. Спосіб застосовують, як правило, на місцевості, складній для орієнтування (ліс, хуртовина, туман, будь-яка невідповідність карти місцевості тощо). Для приблизного орієнтування компасом визначають напрям на північ, а потім карту повертають таким чином, щоб верхню сторону рамки було також спрямовано на північ.

Більш точно карту орієнтують за величиною магнітного схилення або за величиною поправки напряму. Компас знімають з гальма і встановлюють на бокову рамку карти лінією, що проходить через поділки 0° і 180° (Пн-Пд) так, щоб нуль компасу було направлено на північ Далі компас разом з картою повертають у горизонтальній площині, доки стрілка не вкаже величину магнітного схилення для даного аркуша карти.

Зручніше компас ставити не на істинний меридіан, а на вертикальну лінію координатної сітки. Тоді стрілка компасу повинна показати величину поправки напряму для даного аркуша карти У разі, якщо поправка напряму (магнітне схилення) менша за 3°, тобто дорівнює одній поділці шкали компасу, її під час орієнтування не враховують.

За небесними світилами (Сонцем, Полярною зіркою, Місяцем) карту орієнтують приблизно. Спочатку визначають за небесними світилами напрям на північ і намічають у цьому напрямку який-небудь орієнтир. Далі повертають карту так, щоб її верхня (північна) рамка була спрямована на цей орієнтир.


Зорієнтувавши карту, впізнають орієнтири. Це – найбільш відповідальний етап орієнтування за картою, оскільки точку стояння можна визначити тільки за орієнтирами, загальними для карти і місцевості. Розпізнавання орієнтирів необхідно починати з найбільш помітних об'єктів місцевості та таких, які на даній місцевості зустрічаються рідко.

Під час пошуку на карті об'єктів місцевості враховують їх взаємне розташування відносно сторін горизонту. Правильність розпізнання орієнтирів перевіряють за навколишніми елементами місцевості; при цьому слід пам'ятати, що найбільш стабільними елементами місцевості є рельєф та гідрографія.

У тих випадках, коли неможливо встановити загальні для карти і місцевості орієнтири, необхідно переміститися так, щоб відкрився вид на інші орієнтири, і спробувати розпізнати їх на карті.

ВИЗНАЧЕННЯ ВІДСТАНЕЙ НА МІСЦЕВОСТІ

Дуже часто потрібно визначити відстань до різних предметів на місцевості, а також оцінити їхні розміри. Найточніше і найшвидше відстань визначають за допомогою спеціальних приладів (далекомірів) і далекомірних шкал біноклів, стереотруб, прицілів. Але часто через відсутність приладів відстань визначають за допомогою підручних засобів і окомірно.

Прості способи визначення відстані до об’єктів на місцевості:

- визначення відстані окомірно;

- за лінійними розмірами об’єктів;

- за видимістю (розрізнюванням) об’єктів;

- за кутовою величиною видимих предметів;

- за звуком.

Визначення відстані окомірно – це самий простий і швидкий спосіб. Головне в ньому – тренованість зорової пам’яті і вміння подумки відкладати на місцевості уявну постійну міру (50, 100, 200, 500 метрів). Закріпивши в пам’яті ці еталони, не важко порівнювати з ними і оцінювати відстані на місцевості.

При вимірюванні відстані шляхом послідовного уявного відкладення добре вивченої постійної міри потрібно пам’ятати, що місцевість і місцеві предмети видаються меншими у відповідності з їхнім віддаленням, тобто при віддаленні в два рази предмет буде видаватись в два рази меншим. Тому при визначенні відстані уявно відкладені відрізки (міри місцевості) будуть зменшуватись відповідно віддаленню.


При цьому слід враховувати наступне:

- чим ближча відстань, тим яснішим і чіткішим нам видається видимий предмет;

- чим ближче до нас предмет, тим він видається більшим;

- більші предмети видаються нам ближчими ніж дрібні, які знаходяться на тій же відстані;

- предмет більш яскравого кольору видається ближчим, ніж предмет темного кольору;

- яскраво освітленні предмети видаються ближчими, ніж слабо освітленні, які находяться на тій же відстані;

- під час туману, дощу, в сутінках, в похмурі дні, при насиченні повітря порохом спостережувані предмети видаються дальшими, ніж в ясні та сонячні дні;

- чим більша різка різниця в кольорах предмету і тла, на якому його видно, тим меншою здається відстань; наприклад, зимою покрите снігом поле ніби наближує темні предмети, які знаходяться на ньому;

- предмети на рівні місцевості видаються ближчими, ніж на пагорбах, особливо скороченою видається відстань, яка визначається через широкий водяний простір;

- складки місцевості (долини рік, впадини, яри), які невидимі або не цілком видимі спостережником, зменшують відстань;

- при спостереженні лежачи предмети видаються ближчими, ніж при спостереженні стоячи;

- при спостереженні знизу до гори – від підошви гори до вершини, предмети видаються ближчими, а при спостереженні зверху вниз – дальшими;

- коли сонце знаходиться позаду спостережника, відстань видається меншою; світіть в очі – видається більшою, ніж в дійсності;

- чим менше предметів на спостережувальній ділянці (при спостереженні через водяний простір, рівний луг, степ, ріллю), тим відстань видається меншою.

Точність визначення окомірно залежить від натренованості спостерігача. Для відстані 1000 м звичайною помилкою є помилка в межах 10-20%.

За лінійними розмірами об’єктів. Щоб визначити відстань таким способом потрібно:


- тримати перед собою лінійку на відстані витягнутої руки (50-60 см від ока) і виміряти по ній в міліметрах видиму ширину або висоту предмета, до якого потрібно визначити відстань;

- дійсну висоту (ширину) предмета виражену в сантиметрах, поділити на видиму висоту (ширину) в міліметрах і результат помножити на 6 (постійне число), отримаємо відстань.

Щоб визначити відстань таким способом, потрібно добре знати лінійні розміри різноманітних об’єктів, або мати ці дані під рукою (на планшеті, в записній книжці). Розміри об’єктів, які найчастіше зустрічаються, спостерігачу слід пам’ятати, бо вони потрібні і для способу вимірювання відстані за кутовою величиною, який є для спостерігачів основним.

Лінійні розміри деяких предметів в метрах:

Ріст середньої людини (у взутті) - 1,65-1,75;

Стрілець з коліна -1,05-1,20

Телеграфний стовп - 6,00

Звичайний змішаний ліс - 6,50-8,40

Залізнична будка - 4,00

Одноповерховий будинок з дахом - 6-8 м

Вершник - 2,20-2,30

Танки - 2,30-2,70 6,8-7,7 3,1-3,7

БТР і БМП - 1,80-2,0 4,6-6,5 2,5-2,7

Один поверх житлового капітального будинку -3-4

Один поверх промислової споруди -5-6

Відстань між стовпами лінії зв’язку 50-60

Відстань між опорами електромережі високої напруги -100

Заводська труба -30

Залізничні цистерни- 6,75

Залізничні платформи- 2,4

Автомобілі

вантажні двохосні -5,6

легкові -3,8-3,5

Важкий великокаліберний кулемет -1,65

Станковий кулемет -1,5

Мотоцикліст на мотоциклі з коляскою -2

За видимістю (розрізнюванням) предметів. Неозброєним оком можна приблизно визначити відстань до цілей (предметів) по степені їх видимості.

Наприклад, якщо бойовик побачив трубу на даху будинку, то це значить, що до будинку не більше 3 км, а не рівно 3 км.


При визначенні відстані окомірно бажано користуватися орієнтирами, відстань до яких вже точно відома.

За кутовою величиною. Для застосування цього способу потрібно знати лінійну величину предмета, за яким ведеться спостереження (його висоту, довжину або ширину) і той кут (в тисячних), під яким видно даний предмет.

Тоді відстань до предмета визначається за формулою:


Р = В х 1000/Y,


де Р – відстань до предмета; В – одна з лінійних величин; Y – кут, під яким є видною видима бойовику лінійна величина предмета (об’єкта); 1000 – постійний коефіцієнт.

Наприклад, висота залізничної будки – 4 метри, розвідник бачить її під кутом 25 тисячних (товщина мізинця). Тоді відстань до будки буде 4 х 1000 = 4000, поділене на 25, тобто 160 метрів. Або розвідник бачить танк „Леопард-2” під прямим кутом збоку. Довжина цього танку – 7 м 66 сантиметрів. Припустимо, що кут спостереження складає 40 тисячних (товщина великого пальця руки). Отже, відстань до танка – 191,5 метрів.

Щоб визначити кутову величину, потрібно знати, що відрізку в 1 мм, віддаленому від ока на 50 см відповідає кут в дві тисячні (записується: 0-02). Звідси легко визначити кутову величину для будь-яких відрізків. Наприклад, для відрізка в 0,5 см кутова величина буде 10 тисячних (0-10), для відрізка в 1 см – 20 тисячних (0—20) і т.д. Простіше всього вивчити напам'ять стандартні значення тисячних:


Кутові розміри окремих предметів (в тисячних)

1 мм лінійки, 0,02; товщина великого пальця руки – 0,40;

Товщина вказівного пальця руки, 0,33;

Товщина середнього пальця руки, 0,35;

Товщина безіменного пальця руки, 0,30;

Товщина мізинця, 0,25;

Ширина верхньої частини кулака, 1,50 – 1,60;

Товщина сірника, 0,02;

Сірникова коробка по довжині, 0,60;

Сірникова коробка по ширині, 0,50;

Сірникова коробка по висоті, 0,30;

Олівець простий, 0,10 – 0,11;

Патрон по ширині дульця гільзи (7,62 мм), 0,12;

Гільза по ширині корпус, 0,18.


Орієнтування за звуками.

Вночі і в туман, коли спостереження обмежене або взагалі неможливе (а на дуже пересіченій місцевості і в лісі як вночі, так і вдень) на допомогу зору приходить слух.

Розвідники обов'язково повинні вчитися визначати характер звуків (тобто що вони означають), відстань до джерел звуків і напрям, звідки вони виходять. Якщо чути різні звуки, розвідник повинен уміти відрізняти їх один від одного. Розвиток такої здатності досягається тренуванням (таким же чином професійний музикант розрізняє голоси інструментів в оркестрі).

Майже всі звуки, що означають небезпеку виходять від людини. Тому якщо розвідник чує навіть найслабкіший підозрілий шум він повинен завмерти на місці і слухати. Можливо, що поруч від нього зачаївся ворог. Якщо противник почне рухатися першим, видавши тим самим своє місце розташування, то він першим і помре. Якщо це зробить розвідник, така доля спіткає його. Так само недосвідчений або нетерплячий мисливець видає свою присутність звіру, за яким полює. Умілий же мисливець своєю витримкою перевершує тварин.

У тиху літню ніч навіть звичайний людський голос на відкритому просторі чутно далеко, іноді на півкілометра. У морозну осінню або зимову ніч всілякі звуки і шуми чутні дуже далеко. Це стосується і мови, і кроків, і дзвякання посуду або зброї. У туманну погоду звуки теж чутні далеко, але їх напрям визначити важко. По поверхні спокійної води і в лісі, коли немає вітру, звуки розносяться на дуже велику відстань. А ось дощ сильно глушить звуки. Вітер, що дме у бік розвідника, наближає звуки, а від нього – віддаляє. Він також відносить звук убік, створюючи спотворене уявлення про місцезнаходження його джерела. Гори, ліси, будівлі, яри, ущелини, глибокі лощини змінюють напрям звуку, створюючи луну. Породжують луну і водні простори, допомагаючи її розповсюдженню на великі відстані.


Звук змінюється, коли джерело його пересувається по м’якому, мокрому або жорсткому ґрунті, по вулиці або польовій дорозі, по мостовій або по покритому листям ґрунті. Необхідно враховувати, що суха земля краще передає звуки, ніж повітря. Тому прислуховуються, приклавши вухо до землі або до стовбурів дерев.

Вночі звуки добре передаються через землю. Існують певні способи, що допомагають слухати вночі, а саме:

- лежачи: прикласти вухо до землі;

- стоячи: один кінець палиці притулити до вуха, другий кінець уперти в землю;

- стояти, злегка нахилившись вперед, перенісши вагу тіла на одну ногу, з напіввідкритим ротом, – зуби є провідником звуку.

Вишколений розвідник при підкраданні, якщо йому життя дороге, лягає на живіт і слухає лежачи, прагнучи визначити напрям звуків. Це легше зробити, повернувши одне вухо в ту сторону, звідкіля доноситься підозрілий шум. Для поліпшення чутливості рекомендується при цьому прикласти до вушних раковин зігнуті долоні, казанок, відрізок труби.

Для кращого прослуховування звуків розвідник може прикласти вухо до покладеної на землю сухої дошки, яка виконує роль збирача звуку, або до сухої колоди, вкопаної в землю. При необхідності можна виготовити саморобний водяний стетоскоп. Для цього використовується скляна пляшка (або металева фляга), заповнена водою до горловини, яку заривають в ґрунт до рівня води в ній. У пробку щільно вставляють трубку (пластмасову), на яку одягають гумову трубку. Інший кінець гумової трубки, забезпечений наконечником, вставляють у вухо. Для перевірки чутливості приладу ударити пальцем землю на відстані 4 м від нього (звук від удару ясно чутний через гумову трубку).

Середня дальність прослуховування різних звуків

вдень на рівній місцевості, км (влітку)

(додаткова інформація до лекційного матеріалу)

Шум потягу, що рухається-10

Паровозний або пароплавний гудок, заводська сирена -7-10


Стрільба чергами з гвинтівок і кулеметів -5

Постріл з мисливської рушниці- 3

Автомобільний сигнал-2-3

Тупіт коней -0,6

Крик людини -1-1,5

Іржання коней, гавкіт собак-2-3

Звук розмови -0,1-0,2

Сплеск води від весел- 0,25-0,5

Дзвякання казанків, ложок -0,5

Переповзання- 0,02

Кроки -0,03

Кашель -0,04-0,05

Різка команда голосом -0,5-1

Рух піхоти в строю-0,6

Стукіт весел об борт човна -1-1,5

Викопування окопів вручну-0,5-1

Забивання дерев’яних колі --0,8

Рух автомобілів: - по ґрунтовій дорозі-0,5;- по шосе-1-1,5

Рух танків, САУ, БМП- по ґрунту2-3- ; по шосе 3-4

Стрільба артилерійської батареї (дивізіону)-10-15

Постріл з гармати-6

Стрільба з мінометів-3-5

Стрільба з великокаліберних кулеметів-3

Стрільба з автоматів 2

Одиночний постріл з гвинтівки-1,2.


Домашнє завдання

Тренуватися (теоретично) в орієнтуванні на місцевості за компасом, годинником, небесними світилами та місцевими предметами, у визначенні напрямків на сторони горизонту.