litceysel.ru
добавить свой файл
1 2 ... 19 20
Вісник ХНАУ  2, 2008, Ґрунтознавство 

19 
УДК 631. 4  
С.
ТВознюкН.МВознюк 
Національний університет водного господарства та природокористування, 
м. Рівне 
ПІДВИЩЕННЯ 
ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МЕЛІОРОВАНИХ 
ҐРУНТІВ ПІВНІЧНО-
ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ 
За  одностайною  думкою  вітчизняних  і  зарубіжних  авторів  динаміка  змін 
властивостей  меліорованих  ґрунтів  різної  давності  осушення  та  регулювання 
водно-повітряного  режиму  за  останні  роки  набулознак  стійкого  негативного 
(стосовно  вирощуваних  рослин  і  природного  середовища  загалом)  спрямування. 
Найістотнішими з них являються наростання гідрофобності твердої фази ґрунтів 
(наслідок  періодичного  чергування  зволоження-обезводнення);  декальцинація 
ґрунтів  (наслідок  вилуговування,  припинення  вапнування  і  застосування 
кальцієвмісних добрив); спрацювання і переміщення у нижні горизонти профілів 
колоїдів  гумусу  і  глини;  полегшення  гранулометричного  складу  верхніх 
ґрунтових горизонтів; замулення ґрунтів і кіркоутворення за рахунок відкладання 
делювіаьного  матеріалу  в  понижених  елементах  рельєфу,  зниження  рівня 
підземних вод тощо [9; 10; 3; 7; 5; 15; 16; 19; 23]. 
Означені  екоцидні  наслідки  антропогенезу  вочевидь  не  вписуються  в  цілком 
сприятливу  для  ґрунтогенезу  і  господарювання  природну  обстановку  північно-
західного  регіону  (ПЗР)  України.  Його  територія  за  природним  умовами  чітко 
поділяється  на  поліську  і  лісостепову  частини.  Полісся  характеризується 
рівнинним  рельєфом  з  абсолютними  відмітками  поверхні  100-200  м;  густою 
мережею  меандруючих  річок  з  незначними  врізами  заплав  і  чергуванням 
заболочених знижених територій і типових боліт між піщаними дюнами, а також 

змішаною  лісовою,  чагарниковою,  трав’янистою  і  болотною  рослинністю. 

Територія  Лісостепу  інтенсивно  розчленована  яружно-балочною  і  річковою 
мережею  з  більш  високими  відмітками  поверхні  (230-250  м),  на  якій 
сформувалась  характерна  для  цієї  зони  мозаїка  природної  зональної  лісової  і 
трав’яної рослинності, поцяткована азональними болотними фітоценозами. 
Ріки  регіону  належать  до  рівнинного  типу,  переважно  дощового  і  снігового 
живлення. Клімат – помірно-континентальний: річна сума опадів 550-670 мм при 
випаровуванні  з  водної  поверхні  400-500  мм  (імпермацидний  тип  водного 
режиму); середньорічна температура від +6,7 до +7,2оС, абсолютний максимум – 
+38оС, абсолютний мінімум – -36оС. 
У  геологічній  будові  регіону  бере  участь  потужна  товща  розмаїтих  порід  від 
верхнього  протерозою,  крейди,  палеогену,  неогену  до  четвертинних  відкладів 
включно: у поліссі  – льодовикові і делювіально-алювіальні зазвичай безкарбонатні 
відкладення;  у  лісостепу  –  еолові,  делювіально-алювіальні,  лесоподібні  (на  давніх 
терасах),  які  є  ґрунтоутворюючими.  Уся  розглядувана  територія  багата  запасами 
підземних  вод,  які  пов’язані  з  поверхневими.  Їх  поповнення  і  обмін  залежать  від 
гранулометричного складу і фільтраційної здатності ґрунтолітогенної товщі. 
До  проведення  осушувальних  меліорацій  ґрунти  регіону  мали  специфічні 
властивості і відповідні екологічні режими, передусім водно-повітряний. 
 


20
Вознюк 
С.Т., Вознюк Н.М.  
І  
група  ґрунтів  утворилася  під  лісовою  і  трав’яною  рослинністю  в  умовах 
періодичного поверхневого або ґрунтового зволоження на делювіальних породах з їх 
строкатим  гранулометричним  складом  (від  піщаного  до  важкосуглинкового  )  у 

заплавах, балках та інших низинах). Вони мають добре гумусовані оглеєні профілі, 

зазвичай  карбонатні  у  нижній  частині  (чорноземно-лучні,  вилугувані,  опідзолені 
ґрунти  з  ознаками  перерозподілу  карбонатів  і  колоїдів  по  профілю,  через  що 
ілювіальні  горизонти  стають  своєрідними  «водоупорами».  Уміст  гумусу  у  верхніх 
горизонтах  цих  ґрунтів  становив  2-5 %  (у  суглинкових  відмінах),  а  в  лучних 
(оглеєних)  –  до  8%  [4,  8,  12,  15,  20].  Ґрунти  цієї  групи  добре  зволожувались,  були 
слабо  кислими  (рН  5,5  –  6,7)  через  недостатнє  насичення  основами  (виняток 
складають  рендзини,  сформовані  на  твердих  карбонатних  породах).  Ґрунти  цієї 
групи  середньо  забезпечені  азотом,  гірше  фосфором  і  калієм.  У  регіоні  вони 
оцінюються як ґрунти відносно високої родючості [1; 9; 12; 15], на яких до осушення 
розташовувалися  цінні  кормові  угіддя  з  флористично  багатим  травостоєм,  а  також 
розміщалися  під  посіви  овочевих,  кормових,  технічних  (льон),  ярих  і  озимих 
зернових та інших культур, у т.ч. картоплі тощо. 
П  група  представлена  підгрупами  а) болотних  мінеральних  і  б) торфових 
ґрунтів.  Перша  об’єднує  заболочені  ґрунти  притерасових  і  прикореневих  знижень 
річкових  заплав  і  замкнутих  понижень  вододілів.  Для  них  властиві  оглеєність 
профілю  та  оторфування  поверхні:  за  грубизною  торфу  виділяють  болотні  (без 
торфового  горизонту),  торфувато-болотні  (до  20  см  торфу)  та  торфо-болотні  (шар 
торфу  до  50  см).  Друга  підгрупа  включає  торфовища  (грубизна  торфу  перевищує 
50 см), які поділяються за характером водно-мінерального живлення на перехідні та 
низинні.  У  живленні  низинних  торфовищ  вирішальну  роль  відіграють  підґрунтові 
води.  Нерідко  у  товщі  торфу  присутні  прошарки  вівіаніту,  як  залізисто-фосфатної 
речовини, привнесеної підземними та іншими водами. 

Низинні торфовища являються суто регіональними ґрунтами високої потенційної 

родючості  [6;  18;  20;15],  завдяки  передусім  їх  забезпеченості  валовим  азотом  (1,6-
3,5%).  Їх  середньо  та  сильнорозкладені  види  добре  забезпечені  також  і  фосфором, 
проте  калій  знаходиться  в  них  у  мінімумі.  Тому,  без  щорічного  удобрення  цих 
ґрунтів калієм на них не можна одержувати навіть мінімального врожаю. Важливим 
показником  землеробської  придатності  торфових  ґрунтів  регіону  є  їх  зольність,  з 
нею пов’язана і їх реакція (зазвичай слабо кисла - рН біля 6,1, або кисла рН 4,5-5 - у 
поліських  торфовищ:  у  Малому  Поліссі  Львівської  і  Тернопільська  областей 
поширені карбонатні торфовища. 
Сірі  лісові  ґрунти  плакорів  та  мінеральні  заболочені  (перша  група),досить 
відрізняються  здатністю  накопичувати  вологу  у  залежності  від  гранулометричного 
складу і ступеня оглеєння, що диктує потребу регулювання запасів вологи в них при 
землеробському  використанні (табл. 1).  Кожному з  типів, підтипів, видів  та  відмін 
цих  ґрунтів  властивий  свій  морфогенетичний  профіль,  окремі  з  горизонтів  якого  є 
«водоупорами» (ілювіальні, оглеєні). На жаль, донедавна ці особливості, їх вплив на 
поглинання,  пересування  ґрунтової  вологи  майже  не  приймалися  до  уваги  при 
проектуванні  осушувальних  систем,  протиерозійних  та  інших  заходів 
землеробського використання цих ґрунтів. 
На  даний  час  у  лісостеповій  і  поліській  частинах,  площі  гідротехнічно-
меліорованих  ґрунтів  є  значними,  хоч  в  окремих  областях  (Львівська, 
Тернопільська) намітилася тенденція до їх зменшення (табл. 2). 
Як зазначено вище, осушення перезволожених мінеральних ґрунтів впливає на їх 
екологічні режими і процеси, спричиняючи зміни морфологічних, фізичних, фізико-
хімічних  властивостей,  розвиток  ерозійних  та  інших  деградаційних  процесів  [2;  7; 
 



следующая страница >>