litceysel.ru
добавить свой файл
1 ... 40 41 42 43 44 45
Перший українець у світі, що у вас все попереду. Почніть писати історію України з чистого аркуша. Чого вам не вистачає? У вас є чесне ім'я, бездоганна біографія. Вам довіряють люди. Вас знають на Заході. У вас і у вашого народу є не тільки майбутнє, але і блискуче минуле: Київська


Русь. Велика держава, яка існувала тисячу років тому. Є християнство. Степ прийшов ненадовго. Тільки скінчаться трави і почнеться зима (Вебер подивився на вікно, за яким падав сніг упереміж зі струменями дощу) — степові коні залишаться без сіна...

«Старий переплутав століття, — вирішив Гайдук. — Вік бере своє. Тут не коні Батия, а «черепахи» і танки Нижньо-Тагільського заводу».

І, вибачте, Ігоре: якого біса ви сидите тут у Києві, граєте в конспірацію і створюєте партизанський рух Ковпака — Бандери — Че Гевари? Це неефективно. Не цим вам треба займатися, а рятувати Україну. Ви повинні негайно виїхати за межі окупаційної зони і оголосити на весь світ, що ви створюєте і очолюєте уряд відродження України. Треба негайно провести з'їзд усіх опозиційних сил з ліво- і правобережної України. Краще за все — у Вінниці, столиці Поділля. Тільки благаю вас, — Вебер вийшов з-за столу і нахилився над Гайдуком, — не впадайте в дитячу хворобу так званої демократії. Я маю на увазі охлократію. Владу духовних плебеїв — бідних чи багатих, все одно. Владу чверть- і напівінтелігентів. Владу натовпу. Ця стадія розвитку людства — позаду.

Альфред Ісаакович почав кружляти по кімнаті так, наче читав лекцію студентам Гарвардського університету, які прозвали його «марафонцем», бо упродовж лекції він, здавалось, пробігав довгу дистанцію.

Відкрию вам ще одну таємницю. Ніякої демократії бути не може, бо люди — не рівні. Ні в чому не рівні. Це довела генетика.

А як же французька революція? Рівність, братерство, свобода?

Рівність жертв і катів? Братерство жебрака і мільйонера? Свобода вбивати ворогів народу? — зупинився на хвилину Вебер, вражено дивлячись на Гайдука, наче той — студент-двійочник, який не знає основ психології історії. — Люди — не рівні. Вісімдесят процентів — середняки-сіряки. Заражені вірусом TDV. Отже, виборна демократія — це демократія сірого плебсу. Звичайно, як люди, як Божі створіння, вони мають право на забезпечене життя. На добре врядування держави. На соціальну справедливість і освіту дітей. Але влада має належати професіоналам. Тому — ніяких партій, ніяких виборів, ніякої влади більшості. Вибори тільки на кореневому нижньому муніципальному рівні. Країною повинні управляти не бюрократи, а наймані менеджери.


А хто їх контролюватиме?

Об'єднання громадянського суспільства. Ніяких президентів чи гетьманів у державі. Керувати повинен мозок, — рада менеджерів, куди входять економічні, фінансові, соціальні, освітні, екологічні і безпекові менеджери. Вам сьогодні, Ігоре, не віриться, що це можливо, ви думаєте, що це утопія, фантазія старого професора, але пам'ятайте: почався новий час історії людства. Старі проекти розвитку цивілізації вичерпано. Перш за все — так званий демократичний проект. Влада більшості над меншістю. Не може одна людина — навіть найгеніальніша, а вождями, гетьманами чи президентами стають, як правило, унікальні мерзотники і честолюбні параноїки, — втілювати волю і мрії мільйонів людей. Не може якась жалюгідна епітеліальна клітина керувати організмом людини. Керувати повинен мозок. Треба шукати нові шляхи побудови суспільства. І ще одне, Ігоре. Ми втратили християнство. Особливо болюча втрата — смерть Христа. Я сам, як юдей, був вихований на Старому Заповіті, на простих і жорстоких його законах. Але я відійшов від юдейської релігії і став юдо-християнином. Це був геніальний винахід мого народу — крім суворого і далекого, немов прокурор, Бога, дати людству Христа. Адвоката людини. Адже думки Бога — не наші думки. Нам не пізнати його логіку. Христос зрозумів і пожалів нас. Знаєте, кого він найбільше любить?

Кого?

Грішників. Тих, хто кається. Бо в каятті є рух, є життя. Від злочину до прощення. У прісних праведників такого руху немає. Христос завжди підозрював у них фарисейство. Бог керує масовими процесами, карає цілі народи. Христос рятує індивідумів. Це Бог покарав російській народ мільйонами жертв за комунізм. Блокада Ленінграда — розплата за «колиску Антихриста» — революції. Бог покарав голодом українців, особливо селян, за покору більшовикам, які пообіцяли народу землю. Творець покарав Голокостом мій народ, євреїв, за підтримку більшовиків і взагалі «лівих», за любов до фінансових махінацій. Це все були жорстокі масові покарання. Можливо, і несправедливі. А Христос втішав окремих людей. Він давав надію на справедливість. Бог-отець дав державам і народам свободу вибору. Часто цей тягар вибору був нелюдським... Між іншим, ви знаєте, Ігоре, що темна енергія складає понад сімдесят процентів від маси Всесвіту? Ось де Диявол розігрує свої ігрища. Отож, Бог у нас відповідає за макросвіт. Христос — за мікросвіт людської душі. Контактів з великим Богом з часів Мойсея у нас майже немає. А Христос з нами щодня. Бо він воскрес, як вічно воскресає природа, життя. Ви любите весну? Це свято Христа! Хоч би дожити, ще раз побачити...


До кімнати увійшов Невінчаний:

Треба йти. З боку університету до нас рухаються два бронетранспортери корпусу яничар і взвод українських поліцаїв. На розі Толстого і Паньківської їх зупинять, але ненадовго.

Гайдук підійшов до Вебера, який замріяно посміхався, згадуючи весну.

Альфреде Ісааковичу, ходімо з нами. Ми перевеземо вас у безпечне місце. А захочете — поїдемо разом до Вінниці. Я вас прошу. Беріть важливі папери, пальто і...

Вебер розсміявся, і було не зрозуміло: це веселий, безтурботний сміх епікурейця, чи гіркий сміх безмежно старої, готової до смерті людини.

Єдине безпечне місце — це поряд з Люсею... Хто мене чіпатиме ? Мій вік навіть не цікавить тих поців, що реєструють євреїв. Кажуть, видають їм жовті зірки Давида з радіо-маячками. Ні, Ігоре, дякую. Нікуди звідси я не піду. Тут мій дім... Ви йдіть, ідіть. Нехай Бог вас благословить.

Гайдук обійняв худенького професора і поцілував його лисину; думка про те, що ніколи вже не побачить Альфреда Ісааковича в цьому житті, була нестерпна.

Трохи згодом Гайдук дізнався, що саме він став причиною смерті Вебера: охоронці під'їзду, побачивши маску технічного інтелігента B.C. Петренка, зрозуміли, що це та птиця, за яку обіцяна була висока винагорода: в їхньому комп'ютері значилося, що це — небезпечний державний злочинець. А забарилися вони подзвонити за номером телефону довіри 666 тільки тому, що довго сперечалися, як поділити гроші на трьох. Врешті-решт якось домовились. І коли двоє злочинців виходили з квартири Вебера, один з охоронців спробував їх зупинити — щоб бути першим і забрати собі левову частку грошей. Він та його дружки отримали постріли в обличчя.


Але це не врятувало Альфреда Ісааковича від загибелі.

97.

10 серпня 2077 Київ

Розповсюджено по каналах Інтернету

і телебачення

ЗАЯВА

Члена Верховного Директорату, Маршала юриспруденції, Генерального Прокуратора України І.О.КРЕЙДИ


Увагу ГЕПРУ останнім часом привернув факт показу по загальнодержавному каналу телебачення нібито докуменшального сюжету про нібито вбивство колишнього гетьмана України К-Д. Махуна нібито його правонаступником, нинішнім главою Держави В.Я. Клинкевичем. До ГЕПРУ звертаються громадяни з численними проханнями дати роз'ясненнячи йдеться про чергову фальшивку так званого Фронту Визволення України, чи про реальний факт.

Виходячи з презумпції невинності будь-якого громадянина, доки його провина не буде доведена судом, ГЕПРУ з метою дотримання законності і справедливості взяла у своє провадження справу можливого вбивства гр-на К-Д. Махуна і постановила:

1. Провести всебічне вивчення запису сцени вбивства для встановлення ідентичності чи фальсифікації запису.

2. Викликати на допит до ГЕПРУ гр-на В.Я. Клинкевича як свідка, взявши з нього попередньо підписку про невиїзд (за згодою командування визвольної армії Чорної Орди).

3. Провести ексгумацію тіла гр-на К-Д. Махуна для повторної судово-медичної і балістичної експертизи.

ГЕПРУ регулярно інформуватиме громадськість про результати слідства.


І.О. Крейда.

98.

Верховний магістр церкви Христової Смерті, отець Калерій, він же Сансизбаєв, і десяток Воїнів Світла — Святих отців-опричників змерзли і змокли під сніговою зливою, очікуючи, коли їм видадуть, як обіцяно, отця Івана. Стояли перед дев'ятиповерховою будівлею колишнього міністерства екології, пофарбованою у зелені і жовті кольори. У цій будівлі, що стояла неподалік від площі Жертв ЧК, розмістилася військова комендатура Батийської особливої дільниці, куди перевели отця Івана після допиту його Мохамад-беком. Опричників від холоду і дощу не рятували ні вовчі хутра, ні сулія самогону, що ходила по колу, і тільки Сансизбаєв погордливо відмовлявся ковтнути «буряківку», привезену з Димера одним з опричників. Боявся, що помітять, як порушує він святі закони шаріату. Смертохристи голосно сперечалися, де краще стратити отця Івана. Одні пропонували податися на Лису Гору — але там, в руїнах академічного ядерного реактора, ще була небезпечно висока радіація. Інші бажали привезти священика до Печерської Лаври, але військовий комендант Лаври, майор жандармерії Чорної Орди, заборонив проведення будь-яких масових маніфестацій на території військової частини. Зійшлися на тому, щоб розіп'ята Івана на Батиєвій горі, над урвищем, по дну якого тече річка Либідь, щоб усе місто бачило, як Темна Енергія карає воскресохриста. Що довше дудлили самогон, то більше вірили, що з отцем Іваном відійде з цієї землі останній відступник-воскресохрист, і що Київ і вся територія улусу повністю перейдуть під омофор смертохристів.

Нарешті двоє вартових виштовхали з дверей комендатури отця Івана. Смертохристи заздалегідь заготували для священика стандартне Т-подібне розп'яття з пластику, бо майже всі дерева в місті були зрубані населенням, яке почало готуватися до зими. На таких пластикових розп'яттях завис не один воскресохрист.


З матюками і гигиканням оточивши отця Івана і прив'язавши до його спини розп'яття, смертохристи погнали священика повз Солом'янське кладовище. Отець Іван не почував ні болю, ні холоду: тут, на Солом'янському кладовищі, колись були поховані його прадіди, але у двадцятих роках XXI століття на їхніх кістках побудували будинок для престарілих офіцерів ДерВару. Ветерани поліції і жандармерії могли насолодитися затишком парку і спогадами про те, що один англійський журналіст влучно назвав «The Golden Era of Bribe» (книга була присвячена історії української поліції).

«Невже мої прадіди, священики з роду в рід, не зможуть зустріти Друге Пришестя, бо кісток їхніх уже немає?» — думав отець Іван, тягнучи на собі розп'яття, хоча й не таке важке, як дерев'яне, але холодне і слизьке. Воно зсувалося зі спини, за що смертохристи Сансизбаєва нагороджували священика ударами батога.

Турецькі вартові у теплих дощовиках і гумових чоботах не втручалися в дії невірних дикунів, шануючи місцеві звичаї, і байдуже крокували обіч дивної процесії. На вулицях майже нікого не було, а випадкові перехожі, побачивши опричників, тікали у під'їзди. Один з них зробив відеозапис процесії на геджет, зняв крупним планом обличчя отця Івана, на голову якого один із смертохристів, сміючись, надів вінець з колючого дроту. Струмені дощу змивали з чола отця Івана кров, у погляді світилися страждання і якась нелюдська впертість — донести свій хрест до кінця. Кілька вбого одягнених жінок у хустках приєдналися до процесії, незважаючи на погрози опричників. Сансизбаєв у червоній мантії з водонепроникного матеріалу йшов трохи осторонь своєї вовчої зграї, проклинаючи генерала Мохамад-бека, який демонстративно ігнорував його, не призначивши головою цивільної окупаційної адміністрації Чорної Орди, не надавши Сансизбаєву екскаватори і бульдозери, необхідні для спорудження могили-мавзолею Христа. «Невже Мохамад-бек — таємний агент юдо-християн та ізраїльських сіоністів, яким вигідно зберігати міф про смерть і воскресіння Христа в Єрусалимі? На кого працює ця хитра йорданська бестія?» — думав Сансизбаєв, відчуваючи біль у голові: починався гіпертонічний криз, спричинений холоднечею і приниженням, що його спізнав він, стоячи перед будинком військової комендатури. Як довго ще йти? Може, застрелити цього брудного попа тут, і, викликавши з Лаври броньований «Мерседес», поїхати туди, де теплі покої, де можна добре випити і поїсти?


Але в ім'я великого вчення смертохристів відкинув цю спокусливу думку.

Нарешті вони, оминувши з лівого боку золотий палац Батий-граду, пройшовши повз замасковані на горі батареї ракетних комплексів «Град», спрямовані на місто, вийшли на невеличку галявину над урвищем, з якої в погожі дні відкривалася велична панорама на Київ-West. Зараз місто було вкрите сирою імлою. Ковзаючись на мокрій глині, проклинаючи все на світі, бо скінчився самогон, Воїни Світла викопали яму, щоб поставити туди розп'яття. їм остошизділа ця тягомотина з попом, який байдуже, наче сторонній спостерігач, стояв збоку. До отця Івана наблизились жінки, які, плачучи, цілували йому руки і просили благословити їх. Вартові не заважали жінкам.

До отця Івана підійшов Сансизбаєв, гарикнувши на жінок так, що вони розбіглися по кущах.

Ти сам вибрав собі смерть, — немовби виправдовуючись, мовив Верховний Магістр.

Не я, а Христос мені цю долю вибрав, — заперечив Іван.

Але ж ти смерті не боїшся, бо ти воскреснеш, — знущально продовжував Сансизбаєв.

По лицю отця Івана стікали струмені дощу. А може, сльози?

Христос воскресне, — перехрестився Іван і попрохав: — Відійди, Антихристе, дай помолитися.

Твій Христос помер, і ти помреш, як собака.


<< предыдущая страница   следующая страница >>